Рішення

від 11.09.2022 по справі 140/1988/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2022 року ЛуцькСправа № 140/1988/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді ВалюхаВ.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління статистики у Волинській області про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління статистики у Волинській області (далі - ГУ статистики у Волинській області) про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 працює у відповідача на посаді головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів, належно виконує свої обов`язки згідно з посадовою інструкцією, трудову дисципліну не порушувала.

Наказом ГУ статистики у Волинській області від 12.01.2022 №1-к «Про відсторонення від роботи Любові Онищук» позивача відсторонено від роботи з 12.01.2022 до усунення причин, що зумовили відсторонення, як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік №2153), затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928 (далі - Наказ №2153), та не надала копію медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданим закладом охорони здоров`я.

Позивач не погоджується із вказаним наказом від 12.01.2022 №1 «Про відсторонення від роботи Любові Онищук», враховуючи таке:

у зв`язку із незаконністю підстав для відсторонення, оскільки стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 №1645-ІІІ (далі - Закон №1645-ІІІ), на яку посилається відповідач в оскаржуваному рішенні, не містить підстав для відсторонення від роботи працівника, у якого відсутнє щеплення від COVID-19, адже вказане щеплення не визначається жодним законом обов`язковим;

у зв`язку із незаконністю підстав для відсторонення, що суперечать вимогам статті 72 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), де зазначається що державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов`язків у разі виявлення порушень, встановлених пунктами 1, 7-10 та 14 частини другої статті 65 цього Закону, за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення, а серед передбачених цим Законом підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності відсутня така підстава, як ненадання підтверджень щодо проведення вакцинування проти COVID-19;

у зв`язку із незаконністю вимог роботодавця (відповідача) про надання працівником (позивачем) документів про щеплення проти COVID-19, оскільки законом не передбачено обов`язку працівника надавати роботодавцю документів про щеплення проти COVID-19, а відповідно до вимог статті 25 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) роботодавцю заборонено вимагати документи, подання яких не передбачено законодавством; будь-які документи, що містять інформацію про стан здоров`я працівника, в тому числі, про стан його імунізації проти COVID-19, наявні протипоказання проти такого щеплення тощо, можуть надаватися працівником виключно медпрацівнику під час проходження професійного медогляду;

у зв`язку із невиконанням роботодавцем обов`язку, передбаченого статтею 17 «Про охорону праці» від 14.10.1992 №2694-ХІІ (далі - Закон №2694-ХІІ), щодо забезпечення позачергового медичного огляду працівника за наявності підстав вважати, що стан здоров`я такого працівника не дозволяє йому виконувати його трудові обов`язки, зокрема за підозри про відсутність у працівника щеплення проти COVID-19;

у зв`язку із порушенням відповідачем порядку відсторонення від роботи працівника, встановленого частиною другою статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 №4004-ХІІ (далі - Закон №4004-ХІІ), згідно з вимогами якої недопущення працівника до роботи у разі необґрунтованої відмови від щеплення здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби; по факту роботодавець здійснив відсторонення працівника за відсутності такого подання, без дотримання вимог Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.04.1995 №66, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.08.1995 за №270/806 (далі - Інструкція №66);

у зв`язку із порушенням права позивача на працю, встановленого статтею 43 Конституції України, статтею 21 КЗпП України, не забезпечення роботодавцем працівнику умов праці, необхідних для нормальної роботи згідно з статтею 31 КЗпП, допустимих в умовах пандемії, зокрема, відповідач, всупереч вимогам частини четвертої статті 43 Закону №889-VIII, не надав позивачу можливості виконувати роботу на дому чи дистанційно, як спеціально впровадженні законодавцем для врегулювання трудових відносин «на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру», внаслідок чого позивач зазнав вимушеного прогулу з вини відповідача.

Позивач просить визнати протиправним (незаконним) наказ № 1-к від 12.01.2022 про відсторонення від роботи з 12.01.2022 як працівника, що відмовився (ухиляється) від вакцинації проти COVID-19, зобов`язати відповідача допустити до виконання трудових обов`язків головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів, та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту прийняття рішення по справі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.32).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.37-50 відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з мотивів правомірності оскаржуваного наказу, прийнятого на підставі нормативно-правових актів, які неконституційними чи незаконними не визнавалися. Доводи позивача про порушення її права на працю є безпідставними, оскільки вона не позбавлена права на працю та з роботи не звільнена, а лише відсторонена від виконання своїх функціональних обов`язків, позаяк не пройшла вакцинацію за відсутності абсолютних протипоказань до її проведення з метою непоширення гострої респіраторної хвороби COVІD-19 та яке в силу її професійної діяльності є обов`язковим.

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи на адресу суду не надходило.

Крім того, у додаткових поясненнях (а.с.136-137) відповідач повідомив, що ГУ статистики у Волинській області вчинено всі належні дії щодо повідомлення позивача про можливість приступити до роботи на період воєнного стану. Відповідач також стверджує, що з моменту встановлення факту відсутності позивача на території України не повинно здійснюватися відшкодування середнього заробітку до моменту фактичного повернення в Україну.

05.09.2022 до суду надійшло клопотання ГУ статистики у Волинській області про долучення до матеріалів справи копії наказу від 02.09.2022 № 190-к «Про допуск до роботи ОСОБА_2 » (а. с. 141-142).

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4, частини другої, пункту 10 частини шостої статті 12, частин першої - третьої статті 257, частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дану справу, як справу незначної складності, розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює в ГУ статистики у Волинській області та займає посаду головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів, що підтверджується довідкою ГУ статистики у Волинській області від 03.02.2022 № 10.2-17/25-22 (а. с.26).

04.01.2022 за №11-09/1-11 відповідач скерував позивачу повідомлення про те, що з 08.11.2021 щеплення проти СOVID-19 є обов`язковим для працівників ГУ статистики у Волинській області. Позивачу було запропоновано до закінчення строку протипоказання до вакцинації 11.01.2022, встановленого у консультативному висновку спеціаліста від 11.10.2021, надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, або висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Міністерством охорони здоров`я від 16.09.2011 №595. Роз`яснено, що у разі ненадання одного із зазначених документів, на наступний день (12.01.2022) позивача відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України, частини третьої статті 5 Закону №889-VIII та статті 12 Закону №1645-ІІІ (а.с. 53). Від ознайомлення з вказаним повідомленням позивач відмовилась, про що 04.01.2022 складено відповідний акт про відмову працівника від ознайомлення (а. с. 54).

12.01.2022 ГУ статистики у Волинській області складено акт засвідчення випадку ухилення або відмови працівника від проходження вакцинації проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (а.с. 59).

Наказом ГУ статистики у Волинській області від 12.01.2022 №1-к «Про відсторонення від роботи Любові Онищук», відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону №1645-ІІІ, частини третьої статті 5 Закону №889-VIII, на виконання вимог пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами; далі - Постанова №1236), відсторонено від роботи ОСОБА_3 - головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів - з 12.01.2022 до усунення причин, що зумовили відсторонення, як таку, що відмовляється або ухиляється від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена Переліком №2153, та не надала копію медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданим закладом охорони здоров`я (а. с. 22).

Судом також встановлено, що листом від 11.04.2022 №15-13/14-22 відповідач повідомив позивача про можливість приступити до виконання своїх посадових обов`язків (а.с. 138), 18.04.2022 було складено акт відвідування працівника вдома, з якого вбачається відсутність ОСОБА_1 у зв`язку із перебуванням за кордоном (а. с. 139).

Наказом ГУ статистики у Волинській області від 02.09.2022 № 190-к «Про допуск до роботи Любові Онищук» допущено ОСОБА_3 - головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів - до роботи з 05.09.2022 у зв`язку із незастосуванням на період воєнного стану пункту 41-6 Постанови №1236 та зупиненням дії Наказу №2153, до завершення воєнного стану в Україні (а. с. 142).

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Статтею 43 Конституції Українигарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частинами другою, третьою статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Закон №889-VIII(стаття 72) регулює питання відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків у разі порушення дисциплінарного провадження, у всіх інших випадках відсторонення від роботи регламентується положеннями КЗпП України.

Відповідно до статті 46 КЗпП Українивідсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Пунктом «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19.11.1992 №2801-ХІІ (далі - Закон №2801-ХІІ) визначено, що громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. У статті 30 Закону №2801-XII вказано, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 1 Закону №1645-ІІІ у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення;

календар профілактичних щеплень (далі - календар щеплень) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення;

профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

За приписами частин першої - третьої, шостої статті 12 Закону №1645-ІІІ профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п`ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників. Особам віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації та за згодою об`єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24.02.1994 №4004-ХІІ (далі - Закон №4004-ХІІ) громадяни зобов`язані:

піклуватися про своє здоров`я та здоров`я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян;

брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

проходити обов`язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Відповідно до частин першої - третьої статті 27 Закону №4004-ХІІ профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Пунктами 1, 2 розділу І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 №595 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за №1159/19897 (зі змінами), передбачено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

09.12.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №1236, пунктом 1 якої (з подальшими змінами та доповненнями) установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2022 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. №392«Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст.1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25.02.2020 №521 внесено зміни до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.07.1995 №133, доповнивши розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «39. COVID-19».

Згідно з Переліком №2153 (набрав чинності 08.11.2021) обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 №1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236» (набрала чинності 26.10.2021) доповнено Постанову №1236 пунктом 41-6 такого змісту:

«41-6. Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбаченапереліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46Кодексу законів про працю України,частини другоїстатті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» тачастини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуваннямчастини першоїстатті 94 Кодексу законів про працю України,частини першоїстатті 1 Закону України «Про оплату праці» тачастини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.».

Отже, статтею 12 Закону №1645-ІІІ визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, а у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівники відсторонюються від виконанняробіт у порядку, встановленому саме законом.

Приписами статті 7 Закону №4004-ХІІ визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані: усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до пунктів 2.1, 3.1 Інструкції №66 відсторонення від роботи або іншої діяльності осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, осіб, які були в контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій (надалі - особи, що підлягають відстороненню), здійснюється за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби. Відсторонення від роботи або іншої діяльності здійснюється роботодавцем шляхом видання наказу (надання усного розпорядження з подальшим виданням наказу) та вжиття заходів по контролю за його виконанням.

Тобто, Законом №4004-ХІІ, Інструкцією №66 передбачено відсторонення від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення виключно за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, тоді як підпунктом 2 пункту 41-6 Постанови №1236 допускається відсторонення працівників та державних службовців без такого подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

На думку суду, виходячи із положень частини третьої статті 7 КАС України щодо застосування правового акту, який має вищу юридичну силу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню імперативні приписи статей 7, 27 Закону №4004-ХІІ щодо можливості відсторонення від роботи осіб, які ухиляються від щеплення проти інфекцій, виключно за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Разом з тим, суду не надано доказів внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби подання про відсторонення позивача ОСОБА_1 від роботи, що свідчить про недотримання вимог Закону №4004-ХІІ та Інструкції №66 при прийнятті оскаржуваного наказу від 12.01.2022 №1-к.

Крім того, за змістом статті 12 Закону №1645-ІІІ єдиною підставою для встановлення юридичного факту відмови особи від обов`язкових профілактичних щеплень є відібране лікарем письмове підтвердження особи відмови від вакцинації або акт, складений лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження.

Тобто, лише після отримання визначеного законодавством документа у вигляді письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акта, складеного лікарем у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, можна стверджувати про належну фіксацію відмови особи від профілактичного щеплення.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуваний наказ від 12.01.2022 №1-к про відсторонення позивача від роботи було прийнято на підставі акту про відмову працівника від ознайомлення від 04.01.2022 (а. с. 54), а не на підставі відібраного лікарем письмового підтвердження відмови від вакцинації або акту, складеного лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження, що свідчить про порушення відповідачем вимог статті 12 Закону №1645-ІІІ при прийнятті вказаного наказу.

Отже, суд дійшов висновку про те, що відсторонення позивача ОСОБА_1 згідно із наказом від 12.01.2022 №1-к відбулося з порушенням встановленого законом порядку, а саме відповідачем не було дотримано вимог Закону №4004-ХІІ (щодо відсторонення від роботи осіб, які ухиляються від щеплення проти інфекцій, виключно за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби) та Закону №1645-ІІІ (щодо відсторонення від роботи на підставі відібраного лікарем письмового підтвердження відмови від вакцинації або акту, складеного лікарем у присутності свідків, про відмову скласти особою таке письмове підтвердження), у зв`язку із чим, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування вказаного наказу належить задовольнити.

При вирішенні позовних вимог зобов`язального характеру суд враховує, що наказом ГУ статистики у Волинській області від 02.09.2022 №190-к «Про допуск до роботи ОСОБА_2 » допущено ОСОБА_3 - головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів - до роботи з 05.09.2022 у зв`язку із незастосуванням на період воєнного стану пункту 41-6 Постанови №1236 та зупиненням дії Наказу №2153, до завершення воєнного стану в Україні (а. с. 142).

При цьому, на думку суду, відсутні підстави для закриття провадження у справі згідно із пунктом 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки наказом ГУ статистики у Волинській області від 02.09.2022 №190-к позивача допущено до роботи з 05.09.2022 саме у зв`язку із незастосуванням на період воєнного стану пункту 41-6 Постанови №1236 та зупиненням дії Наказу №2153, до завершення воєнного стану в Україні.

Суд вважає, що оскільки з 05.09.2022 позивач ОСОБА_1 допущена до роботи та на даний час працює на посаді головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів ГУ статистики у Волинській області, тому у даній справі відсутні фактичні підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача допустити позивача до виконання трудових обов`язків головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів.

На думку суду, належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача у даному випадку є прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування наказу від 12.01.2022 №1-к «Про відсторонення від роботи Любові Онищук», позаяк після закінчення або скасування воєнного стану в Україні та у випадку набрання цим рішенням суду законної сили у відповідача будуть відсутні правові підстави для подальшого відсторонення позивача від роботи на підставі наказу від 12.01.2022 №1-к.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходить з такого.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Закону №889-VIII у разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов`язків в установленому порядку.

Суд вважає, що вказані приписи необхідно також застосовувати щодо оплати праці державного службовця у випадку встановлення в судовому порядку факту незаконного відсторонення від виконання посадових обов`язків.

В той же час, суд враховує, що наказом Міністерства охорони здоров`я України «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153» від 25.02.2022 №380, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2022 за №256/37592, зупинено дію Наказу №2153 до завершення воєнного стану в Україні.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2022 №372 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236» (набрала чинності 28.03.2022) пункт 46-1 Постанови №1236 доповнено абзацом такого змісту: «Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану.».

Отже, з 28.03.2022 та на період воєнного стану положення пункту 46-1 Постанови №1236 (щодо відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19) не застосовуються, у зв`язку із чим позивач ОСОБА_1 могла приступити до виконання своїх посадових обов`язків.

З матеріалів справи вбачається, що ГУ статистики у Волинській області було здійснено заходи щодо повідомлення позивача про можливість приступити до виконання своїх посадових обов`язків, зокрема, листом від 11.04.2022 №15-13/14-22 відповідач повідомив позивача про можливість приступити до виконання своїх посадових обов`язків (а.с.138). При цьому, 18.04.2022 було складено акт відвідування працівника вдома, з якого вбачається відсутність ОСОБА_1 у зв`язку із перебуванням за кордоном (а.с. 139).

Тобто, відповідачем позивачу була забезпечена можливість приступити до виконання своїх посадових обов`язків, незалежно від результату судового розгляду цієї справи, у зв`язку із незастосуванням на період воєнного стану положень пункту 46-1 Постанови №1236. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач приступила до виконання своїх обов`язків лише з 05.09.2022, на підставі її заяви та відповідно до наказу ГУ статистики у Волинській області від 02.09.2022 №190-к (а. с.142).

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» від 12.04.2022 №440 (набрала чинності 14.04.2022; далі - Постанова №440) установлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов`язків. Робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку.

Пунктом 3 Постанови №440 (набрав чинності з 25.04.2022) передбачено, що у разі перебування державного службовця або працівника державного органу в робочий час в Україні поза межами робочого місця без рішення керівника державної служби, зазначеного в пункті 1 цієї постанови, або за кордоном, крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку, до них може бути застосоване дисциплінарне стягнення відповідно до закону.

Національне агентство України з питань державної служби у роз`ясненні від 22.03.2022 №150-р/з «Щодо особливостей проходження служби державними службовцями, які виїхали за кордон після введення воєнного стану в Україні» вказало, що після стабілізації безпекової ситуації у відповідному регіоні та переходу державного органу до нормального режиму роботи державному службовцю, який виїхав за межі України, слід обрати один із наступних варіантів: повернутись до України та приступити до роботи на визначеному робочому місці; у передбаченому порядку виконувати завдання за посадою за межами адміністративної будівлі державного органу (дистанційно), у тому числі продовжуючи перебувати за межами України; оформити свою відсутність на робочому місці шляхом перебування у відповідній відпустці, на яку він/вона має право, у тому числі продовжуючи перебувати за межами України. У іншому разі невихід державного службовця на роботу має обліковуватись та може стати підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідно до законодавства.

Тобто, з 14.04.2022 робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку. Крім того, державний службовець, який після введення в Україні воєнного стану виїхав за межі України, мав можливість оформити свою відсутність на робочому місці шляхом перебування у відповідній відпустці, на яку він/вона має право, у тому числі продовжуючи перебувати за межами України. Відтак, оскільки в розумінні частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата є винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові саме за виконану ним роботу, тому з 14.04.2022 час перебування державного службовця за кордоном (крім перебування у службовому відрядженні, оформленому в установленому порядку) оплаті не підлягає.

З акту відвідування працівника вдома від 18.04.2022 (а.с.139) вбачається перебування позивача ОСОБА_1 за кордоном, проте учасники справи не подали до суду доказів щодо дат виїзду за межі України та повернення в Україну позивача.

При цьому, суд вважає, що у випадку, якщо позивач дійсно перебувала за межами України у період, починаючи з 14.04.2022 (дата набрання чинності Постановою №440, якою передбачено, що робота державних службовців та працівників державного органу за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку), тому (з огляду також на факт вжиття відповідачем усіх необхідних дій для надання можливості позивачу приступити до виконання своїх посадових обов`язків, чого позивачем зроблено не було) за усі документально підтверджені дні перебування позивача за межами України, починаючи з 14.04.2022 до фактичного повернення в Україну, середній заробіток за час незаконного відсторонення від роботи позивачу оплаті не підлягає.

На думку суду, оскільки з 14.04.2022 (дата набрання чинності Постановою №440) робота державних службовців за межами України допускається лише у разі службового відрядження, оформленого в установленому порядку, позивач (у зв`язку із незастосуванням з 28.03.2022 на період дії воєнного стану пункту 46-1 Постанови №1236) на пропозицію, викладену у листі ГУ статистики у Волинській області від 11.04.2022 №15-13/14-22, не приступила до виконання своїх посадових обов`язків, та допущена до роботи на підставі її заяви лише з 05.09.2022 згідно із наказом від 02.09.2022 №190-к, а сторони не подали до суду доказів щодо дат виїзду за межі України та повернення в Україну позивача, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до задоволення частково шляхом зобов`язання відповідача оплатити позивачу у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від роботи згідно із наказом від 12.01.2022 №1-к за період з 12.01.2022 по 04.09.2022 (дату, що передує дню допуску до роботи, зазначеного в наказі від 02.09.2022 №190-к «Про допуск до роботи Любові Онищук»), за винятком часу перебування позивача за межами України у період, починаючи з 14.04.2022.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позовну, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 496,20грн., що був сплачений в розмірі 992,40грн. квитанцією від 11.02.2022 (а. с.19, 31).

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах № 640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правової допомоги від 08.02.2022 №08/02-22 (а.с.28-29), квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.02.2022 №08/02-22 (а.с.24), позивач оплатила правову допомогу, надану адвокатом Василевською А.А. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №5586/10; ордер про надання правової допомоги серії АІ №1208045) (а.с. 20-21), в сумі 3000,00грн.

Суд звертає увагу, що відповідач не заперечив щодо співмірності витрат та не подав клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 1500,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Підстави для звернення судового рішення до негайного виконання (в частині допущення до виконання трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку) у цій справі відсутні, оскільки з 05.09.2022 позивач ОСОБА_1 допущена до роботи та на даний час працює на посаді головного спеціаліста сектору демографічної статистики управління збирання даних вибіркових обстежень населення, цін та переписів, а цим рішенням суду позовні вимоги про стягнення середнього заробітку задоволені частково шляхом відповідача оплатити позивачу у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від роботи, без визначення конкретного розміру середнього заробітку.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління статистики у Волинській області від 12 січня 2022 року №1-к «Про відсторонення Любові Онищук».

Зобов`язати Головне управління статистики у Волинській області (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул.Шопена, 12, ідентифікаційний код 02359662) оплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від роботи згідно із наказом від 12 січня 2022 року №1-к «Про відсторонення Любові Онищук» за період з 12 січня 2022 року по 04 вересня 2022 року, за винятком часу перебування її за межами України у період, починаючи з 14 квітня 2022 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління статистики у Волинській області (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул.Шопена, 12, ідентифікаційний код 02359662) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 496 гривень 20 копійок (чотириста дев`яносто шість гривень двадцять копійок).

Стягнути з Головного управління статистики у Волинській області (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул.Шопена, 12, ідентифікаційний код 02359662) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 гривень 00 копійок (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М.Валюх