Рішення

від 07.09.2022 по справі 903/806/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 вересня 2022 року справа №903/806/21 (903/581/22)

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін у зв`язку з їх неявкою в судове засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 , м. Ковель

до відповідача: Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Луцьк

про стягнення 16 371,90 грн.

в межах розгляду справи №903/806/21

за заявами

Дочірнього підприємства "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Чернівці

Товариства з обмеженою відповідальністю "Статусінвестгруп", м. Вінниця

до Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Луцьк

про банкрутство

встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою від 12.08.2022р. про стягнення на його користь з ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 16 371,90 грн. середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати.

Ухвалою від 17.08.2022р. (суддя Вороняк А.С.) за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи в підготовчому судовому засіданні призначено на 08.09.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

Ухвалою від 31.08.2022р. (суддя Вороняк А.С.) матеріали справи №903/806/21 (903/581/22) було постановлено передати до Господарського суду Волинської області в провадженні якого перебуває справа №903/806/21 про банкрутство ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" (суддя Войціховський В. А.) для вирішення питання про прийняття до розгляду в межах цієї справи.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.08.2022р. справу №903/806/21 (903/581/22) було передано на розгляд судді Войціховському В.А.

Ухвалою від 02.09.2022р. справу було прийнято до провадження, постановлено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження із одночасним призначенням до розгляду в судовому засіданні на 08.09.2022р., зобов`язано позивача надати суду письмові пояснення стосовно сплати судового збору в розмірі 2 481 грн. за звернення до господарського суду з відповідним позовом.

08 вересня 2022 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання ОСОБА_1 від 08.09.2022р. про звільнення позивача від сплати судового збору на суму 2 481 грн. При цьому засвідчено, що відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Позивач просить суд прийняти до уваги ту обставину, що він перебуває на пенсії, у ДП "Волинський облавтодор" існує перед ним заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 51 018,60 грн., ОСОБА_1 є інвалідом ІІІ групи, а предметом позову у справі виступає захист соціальних та трудових прав особи.

При цьому позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, розглядати справу за його відсутності та після набрання рішенням законної сили примірник рішення та оригінал наказу направити на його поштову адресу. До клопотання долучає копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (видається інваліду) серії 12 ААА №757036 від 16.05.2018р.

В день та час проведення у справі судового засідання позивач особисто в засідання суду не з`явився, уповноваженого представника до суду не направив. Відповідач своїм правом на участь в судовому розгляді також не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суду не повідомив, хоча про день на час розгляду справи в суді повідомлявся належним чином (ухвала суду від 17.08.2022р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" 23 вересня 2022 року), відзиву на позов не подав.

Суд засвідчує, що ухвалу суду від 02.09.2022р. про прийняття справи до провадження також було направлено відповідачу на його офіційну електронну адресу, а саме: voload@lt.ukrtel.net, яка відображена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ДП "Волинський облавтодор", розпоряднику майна ДП "Волинський облавтодор" арбітражному керуючому Чепелюку О.О. на його електронну адресу ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Відтак, судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторін у справі про дату, час та місце її судового розгляду.

Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає судову справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зауважує, що сторони зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст. 3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї №№2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 із наступними змінами та доповненнями, відповідно до котрого: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, у відповідності до чинного законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін та розпорядника майна за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.

Щодо клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суд зазначає наступне:

У пункті 55 рішення у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі "Креуз проти Польщі" ("Kreuz v. Poland") від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі "Шишков проти Росії" ("Shishkov v. Russia") від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Разом з тим національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Підстави для вчинення господарським судом дій щодо, зокрема, звільнення сторони від сплати судового збору викладені в Законі України "Про судовий збір". Законом "Про судовий збір" встановлено ставки такого збору за подання до судів процесуальних документів - позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг тощо.

При цьому у вказаному Законі чітко визначено коло суб`єктів, які повинні сплачувати вказаний вид збору, а саме громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 Закону України "Про судовий збір").

Одночасно статтями 5 та 8 Закону України "Про судовий збір" визначено виключне коло осіб та випадків коли сторона звільняється від сплати судового збору або сплати збору може бути відстрочена або розстрочена.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір", суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від сплати судового збору на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Так, частиною 1 вказаної статті визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

При цьому суд, зазначає, що Вищий господарський суд України у п.п. 3, 3.1., 3.2. постанови пленуму від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вказав, що у розгляді питань, пов`язаних з відстроченням та розстроченням сплати судового збору, зменшенням його розміру або звільненням від його сплати (стаття 8 Закону) і застосуванням приписів Закону щодо пільг зі сплати судового збору (стаття 5 Закону) господарським судам слід враховувати, що єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 Закону, є врахування судом майнового стану сторін.

Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Господарський суд вправі вчинити дії, про які йдеться у статті 8 Закону, і зі своєї ініціативи з наведенням в ухвалі відповідних мотивів.

Суд зазначає, що в клопотанні позивач вказує, що є особою з інвалідністю, що у ДП "Волинський облавтодор" існує перед ним заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 51 018,60 грн., предметом позову є захист соціальних та трудових прав.

Враховуючи вищезазначене, приймаючи до уваги клопотання сторони та мотивацію в його обгрунтування, виходячи із того, що предметом спору у даній справі виступає захист соціальних та трудових прав фізичної особи, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про звільнення його від сплати судового збору є правомірним і підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про підставність пред`явлених позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до ст. 7 КУзПБ, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; зокрема, спори про стягнення заробітної плати. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначається, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі та зокрема, справи у спорах стягнення заробітної плати.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.02.2022р., поруч з іншим, було відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Україна, 43016, Волинська область, м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, код ЄДРПОУ 32035139), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Чепелюка Олександра Олександровича .

Згідно ст. 44 Кодексу України з процедур банкрутства, під розпорядженням майном розуміється система заходів щодо нагляду та контролю за управлінням і розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження, ефективного використання майнових активів боржника, здійснення аналізу його фінансового стану, а також визначення наступної процедури (санації чи ліквідації).

Розпорядник майна зобов`язаний: розглядати заяви кредиторів з грошовими вимогами до боржника, що надійшли в установленому цим Кодексом порядку; вести реєстр вимог кредиторів; повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог; вживати заходів для захисту майна боржника; проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника та становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства; скликати збори і комітет кредиторів та організовувати проведення їх засідань; надавати державному реєстратору в електронній формі через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості, необхідні для ведення Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у порядку, встановленому державним органом з питань банкрутства; надавати господарському суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, а також здійснювати розкриття кредиторам інформації щодо фінансового стану боржника та ходу провадження у справі; не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження у справі про банкрутство провести інвентаризацію майна боржника та визначити його вартість; за можливості проведення санації боржника розробити план санації боржника та подати його на розгляд зборам кредиторів; виконувати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач - фізична особа ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із філією "Ковельська ДЕД" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", працюючи у підприємстві на посаді головного інженера філії. 12 січня 2022 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі наказу від 06.01.2022р. відповідно до ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням в зв`язку виходом на пенсію). Копію витягів з трудової книжки гр. ОСОБА_1 долучено до матеріалів справи.

Долученою до матеріалів справи довідкою філії "Ковельська ДЕД" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 28.04.2022р. №84 підтверджено, що заборгованість підприємства перед ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати станом на 28.04.2022р. складає 51 018,60 грн. за період з 01.11.2021р. по 12.01.2022р.

Також долученою до матеріалів справи довідкою про середній заробіток філії "Ковельська ДЕД" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" від 18.01.2022р. №10 визначено, що заробітна плата ОСОБА_1 в листопаді місяці 2021 року становила 9 600,66 грн. за 17 робочих днів, в грудні місяці 2021 року 8 408,58 грн. за 16 робочих днів, всього заробітна плата за листопад-грудень місяці 2021 року становла 18 009,24 грн. за 33 робочих днів. Середньоденна заробітна плата працівника в розрахунку на один робочий день становить 545,73 грн. середнього розрахунку.

Невиконання філією "Ковельська ДЕД" ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" покладених на суб`єкта господарювання положеннями чинного законодавства України обов`язків щодо проведення із звільненим працівником розрахунків по сплаті належних при звільненні сум виступило підставою для звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про стягнення 16 371,90 грн. середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати.

Згідно ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно статті 2 Закону України "Про оплату праці", структура заробітної плати складає основну, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Сукупний аналіз приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України вказує, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто не входить до структури заробітної плати.

Положеннями пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Пунктом 21 зазначеної постанови Пленуму встановлено, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, та призначення пенсії.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У відповідності до ст. 27 Закону України "Про оплату праці", п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

При цьому згідно з п. 5 наведеного вище Порядку, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку із працівником у строки, визначені законодавством, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримання по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Конституційним Судом України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 2371 цього Кодексу засвідчено, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (994-535). Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Також судом засвідчується, що відповідно до п. 50 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009р. "Про судову практику в справах про банкрутство", додаткові вимоги працівників боржника щодо виплати заробітної плати мають обліковуватись арбітражними керуючими залежно від її нарахування та задоволення протягом часу провадження справи про банкрутство.

Засвідчуються судом також і ті обставини, що порушення процедури про банкрутство роботодавця, наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби, незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті компенсації за невикористану відпустку порівняно із сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти.

Вищевикладена позиція знайшла своє відображення у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-76цс14.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків заявленої до стягнення суми 16 371,90 грн., перевіривши методику її нарахування, суд встановив, що санкцію у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (нарахована за період 30 робочих днів з 13.01.2022р. по 23.02.2022р.) позивачем нараховано з врахуванням положень чинного законодавства України. Наведені позивачем розрахунки, а відтак і відповідні вимоги, судом визнаються арифметично вірними, обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань філія "Ковельська дорожньо-експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з кодом ЄДРПОУ 03449031, зареєстрована в якості юридичної особи за адресою: м. Ковель, вул. Незалежності, 19 та є відокремленим підрозділом юридичної особи - Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з кодом ЄДРПОУ 32035139 зареєстрована в якості юридичної особи за адресою: м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, з 11.11.2021р. в стані припинення, підстава для внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи: рішення засновників щодо припинення юридичної особи.

Відтак, на думку суду, вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення сум середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати із ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України", як основного підприємства, є правомірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.)

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Поруч з цим, частиною 2 статті 129 ГПК України визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Приймаючи до уваги обставину, за котрої на підставі ст. 8 ЗУ "Про судовий збір" за клопотанням позивача судом було звільнено останнього від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход Державного бюджету України 2 481 грн. судового збору.

Керуючись ст. 8 Закону України "Про судовий збір", ст. ст. 13, 73-80 , 123, 126, 129, 221, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору задовольнити. Звільнити позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду.

2. Позов задовольнити.

3. Стягнути з Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, код ЄДРПОУ 32035139) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Ковельським МВ УМВС України у Волинській області 13.03.1998р., дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ) 16 371,90 грн. середнього заробітку за період затримки виплати заробітної плати.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (м. Луцьк, вул. Ковельська, 41, код ЄДРПОУ 32035139) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) 2481 грн. судового збору. Стягувачем виступає Державна судова адміністрація України (м. Київ, вул. Липська, 18/5, 01601, код ЄДРПОУ 26255795).

5. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення буде складено протягом десяти днів з моменту проголошення вступної та резолютивної частин рішення.

Повне судове рішення

складено 14.09.2022р.

Суддя В. А. Войціховський

Рішення суду направити:

- ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )

- Дочірньому підприємству "Волинський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (voload@lt.ukrtel.net; volinoad@adu.com.ua);

- Розпоряднику майна ДП "Волинський облавтодор" ВАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" арбітражному керуючому Чепелюку О.О. (ІНФОРМАЦІЯ_1);