Рішення

від 13.09.2022 по справі 910/5321/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2022Справа № 910/5321/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВІННЕР БУДІВНИЦТВО"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСС МЕТ-АЛЛ"

про стягнення 272066,95 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВІННЕР БУДІВНИЦТВО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСС МЕТ-АЛЛ" про стягнення 272066,95 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань з поставки товару та виконання робіт, за якими позивачем здійснено попередню оплату.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.07.2022 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/5321/22, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.07.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Ухвала суду від 04.07.2022, направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку 15.08.2022.

Отже, згідно із п.5. ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі виставлених відповідачем рахунків-фактур №сф-00001770 від 06.09.2018, №сф-00001770 від 04.10.2018 та №сф-00001771 від 26.09.2018 позивач здійснив попередню оплату за товар на загальну суму 219694,44 грн та попередню оплату за роботи (монтаж рейки) на суму 52372,51 грн, а всього 272066,95 грн.

На підтвердження здійснення попередньої оплати позивач надав до матеріалів позовної заяви платіжні доручення: №6280 від 12.09.2018 на суму 190256,22 грн; №6614 від 24.10.2018 на суму 29438,22 грн; та №6431 від 01.10.2018 на суму 52372,51 грн.

Позивач зазначає, що відповідач, отримавши попередню оплату за товар та роботи, здійснену позивачем на підставі вище зазначених рахунків, поставку товару не здійснив, роботи не виконав.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно із матеріалами справи, відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №сф-00001770 від 06.09.2018 на оплату матеріалів на суму 190256,22 грн. У подальшому відповідач виставив відповідачу рахунок-фактуру №сф-00001770 від 04.10.2018 на оплату матеріалів на суму 219694,44 грн.

12.09.2018 та 24.10.2018 позивач платіжними дорученнями №6280 від 12.09.2018 на суму 190256,22 грн та №6614 від 24.10.2018 на суму 29438,22 грн сплатив на користь відповідача грошові кошти у загальній сумі 219694,44 грн.

Також 26.09.2018 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №сф-00001771 від 26.09.2018 на оплату робіт (монтаж рейки) на суму 74817,87 грн.

01.10.2022 позивач здійснив попередню оплату рахунку-фактури №сф-00001771 від 26.09.2018 на суму 52372,51 грн.

За доводами позивача, товар, який було оплачено платіжними дорученнями №6280 від 12.09.2018 та №6614 від 24.10.2018 поставлено не було; роботи, попередня оплата яких на суму 52372,51 грн оплачена позивачем платіжним дорученням №6431 від 01.10.2018, відповідач не виконав.

11.08.2021 позивач направив відповідачу претензію №1 (вих.0908-01 від 09.08.2021), у якій посилаючись на закінчення строку дії, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, договору та припинення між сторонами договірних зобов`язань, вимагав від відповідача повернути суму попередньої оплати у загальному розмірі 272066,95 грн.

Оскільки відповідач вимоги позивача не виконав, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСС МЕТ-АЛЛ" 272066,95 грн заборгованості.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки та договору підряду у спрощений спосіб шляхом направлення відповідачем рахунків №сф-00001770 від 06.09.2018, №сф-00001770 від 04.10.2018 та №сф-00001771 від 26.09.2018 та оплати позивачем зазначених рахунків.

В частині поставки товару правовідносини сторін підпадають під правове регулювання Главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що позивач сплатив на користь відповідача попередню оплату за товар у сумі 219694,44 грн на підставі виставлених відповідачем рахунків №сф-00001770 від 06.09.2018, №сф-00001770 від 04.10.2018.

У свою чергу, за укладеним у спрощений спосіб договором поставки у відповідача виник зустрічний обов`язок здійснити поставку оплаченого позивачем товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Однак, відповідач поставку оплаченого позивачем товару не здійснив. Доказів протилежного у матеріали справи відповідачем не надано.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018 по справі №904/8972/17.

Оскільки, позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати недопоставленого товару.

Також суд зазначає, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Окрім того, суд вважає обґрунтованими посилання позивача на ч.1 ст.267 Господарського кодексу України, згідно із якою, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.

Відповідно до ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Тобто, протягом строку дії договору сторони мають права і повинні виконувати свої обов`язки, які обумовлені предметом того чи іншого договору.

Як підтверджено матеріалами справи позивач 11.08.2021 позивач направив відповідачу претензію №1 (вих.0908-01 від 09.08.2021), у якій посилаючись на закінчення строку дії договору, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, та припинення між сторонами договірних зобов`язань, вимагав від відповідача повернути суму попередньої оплати.

Водночас, ч.4 ст.631 Цивільного кодексу України передбачено, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару, визначеного у рахунках №сф-00001770 від 06.09.2018, №сф-00001770 від 04.10.2018, на загальну суму 219694,44 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 219694,44 грн.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

У відповідності до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем обставин поставки позивачу попередньо оплаченого товару на загальну суму 219694,44 грн чи повернення суми попередньої оплати доведено не було.

За встановлених вище обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 219694,44 грн, що становить суму попередньої оплати за товар.

Водночас, з`ясувавши характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність порушеного права позивача з боку відповідача, суд дійшов висновку про можливість його поновлення/захисту шляхом застосування ст.693 ЦК України, а не ст.1212 ЦК України (на яку міститься посилання у позові).

У контексті наведеного, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17).

У постановах Велика Палата Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову).

Враховуючи наведене, з огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 219694,44 грн належить задовольнити.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 52372,51 грн заборгованості, суд зазначає наступне.

Як зазначалося судом вище, шляхом направлення відповідачем рахунку №сф-00001771 від 26.09.2018 на оплату робіт та здійснення позивачем попередньої оплати між сторонами укладений договір підряду у спрощений спосіб.

У той же час, позивач заявляючи позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати робіт у сумі 52372,51 грн помилково посилається на норми, якими врегульовано правовідносини за договором поставки.

Так, частиною 1 статті 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.2 ст.837 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Частиною першою статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Судом встановлено, що позивач виконав свій обов`язок зі сплати на користь відповідача як підрядника попередню оплату у сумі 52372,51 грн.

Стаття 846 Цивільного кодексу України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Натомість у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем робіт і відповідач таких доказів суду не надав.

У статті 849 Цивільного кодексу України передбачено права замовника під час виконання роботи.

Згідно з частиною 1 зазначеної норми замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина 3 статті 849 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 4 статті 849 цього Кодексу замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Отже, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме: - підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2); - очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3); - відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).

Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.

Однак, позивачем не надано доказів, які б свідчили про реалізацію його права як замовника у порядку ст.849 Цивільного кодексу України.

Претензія №1 (вих.0908-01 від 09.08.2021) не містить відмови позивача від договору підряду та містить лише вимогу повернути попередню оплату у сумі 52372,51 грн.

З приводу посилань позивача на те, що із закінченням строку дії договору грошова сума сплачена в якості авансу втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими виконавцем без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, то суд зазначає таке.

Так, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15 лютого 2019 року у справі №910/21154/17 зроблено правовий висновок, згідно із яким КГС ВС зазначив за можливе застосування до спірних правових відносин положень частини 4 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що відповідно до частини 2 статті 570 ЦК України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона є авансом. Однак, з припиненням дії договору підряду така грошова сума втрачає ознаки авансу та стає майном (грошовими коштами), набутими підрядником без достатньої правової підстави. Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, зазначена норма застосовується за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено на вимогу однієї із сторін відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.

Однак, у даному випадку, матеріали справи не містять доказів припинення дії договору підряду та позивачем не підтверджено реалізацію його права як замовника у порядку встановленому ст.849 Цивільного кодексу України, у зв`язку із чим у суду відсутні підстави для застосування приписів статті 1212 ЦК України до правовідносин сторін, що виникли на підставі договору підряду.

Посилання позивача на ч.1 ст.267 Господарського кодексу України, згідно із якою, якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік, суд вважає помилковими, оскільки наведеною нормою врегульовано правовідносини за договором поставки.

Окрім того, позивачем не надано доказів визначення строку виконання робіт, претензією №1 (вих.0908-01 від 09.08.2021) такого строку не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що наразі відсутні підстави для повернення сплачених позивачем коштів у сумі 52372,51 грн та передчасність вимог позивача у цій частині.

Водночас суд звертає увагу позивача, що після встановлення строку виконання робіт, реалізації позивачем прав як замовника у порядку встановленому ст.849 Цивільного кодексу України та наявності порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасного виконання робіт, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором підряду.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВІННЕР БУДІВНИЦТВО", а саме в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСС МЕТ-АЛЛ" 219694,44 грн заборгованості.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСС МЕТ-АЛЛ" (03065, місто Київ, ВУЛИЦЯ ГЕРОЇВ СЕВАСТОПОЛЯ, будинок 10-Б, квартира 10, ідентифікаційний код 39294372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ВІННЕР БУДІВНИЦТВО" (03115, місто Київ, ВУЛИЦЯ ХМЕЛЬНИЦЬКА, будинок 20/21, ЛІТЕРА А, ідентифікаційний код 24922498) заборгованість у сумі 219694,44 грн, судовий збір у сумі 3295,41 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 14.09.2022.

Суддя С.О. Турчин