Постанова

від 13.09.2022 по справі 520/24152/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 р. Справа № 520/24152/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 22.12.21 по справі № 520/24152/21

за позовом ОСОБА_1

до Кегичівської селищної ради

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кегичівської селищної ради (надалі також відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення XIX сесії VIII скликання від 29 жовтня 2021 року № 4634 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Кегичівську селищну раду на найближчій сесії повторно розглянути клопотання гр. ОСОБА_1 вхідний № 6731/04-16 від 21 вересня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею до 2,0000 га із земель комунальної власності розташованої за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає його таким, що прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з висновками, які не відповідають обставинам справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції у порушення норми частини 7 ст. 118 ЗК України не врахував, що відповідач при розгляді клопотання позивача не дотримався норми частини 7 ст. 118 ЗК України та не навів жодної із підстав про відмову, передбаченої цією нормою, окрім того, зміст спірного рішення відповідача, прийнятого на XIX сесії VII скликання від 29 жовтня 2021 року № 4634 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 » не містить конкретної норми, на підставі якої позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Окрім того, вказує, що суд першої інстанції не дослідив, що бажана земельна ділянка є несформованою, бажана земельна ділянка не була надана у власність чи користування фізичним та юридичним особам, а категорія земельної ділянки - «Колективні пасовища» не міститься у Наказі Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 за № 548 «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель».

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , керуючись частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, звернулася до Кегичівської селищної ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею до 2,0000 га із земель комунальної власності, яка знаходиться за межами населених пунктів.

До зазначеного клопотання позивачем було додано: графічні матеріали (викопіювання з Публічної кадастрової карти України, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, до якої найближчою є земельна ділянка з кадастровим номером 6323182700:02:000:0198); копії документів, що посвідчують особу відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Клопотання з документами отримано відповідачем 21.09.2021 (вхідний № 6731/04-16 від 21 вересня 2021 року).

29 жовтня 2021 року Кегичівською селищною радою прийнято рішення XIX сесії VIII скликання від 29 квітня 2021 року № 4634 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ».

В оскаржуваному рішенні у якості підстави для відмови зазначалося, що бажана до відведення у власність земельна ділянка розташована за межами населених пунктів на території Кегичівської селищної ради Красноградського району Харківської області (у минулому Медведівська сільська рада), представлена землями колективної власності. З огляду на вимоги Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» щодо можливого до паювання таких земель до 01 січня 2025 року, а також що відведення бажаної земельної ділянки одній особі суперечить інтересам широкого кола жителів територіальної громади на вільний доступ до таких земель, безперешкодне їх використання за цільовим призначенням, Кегичівська селищна рада вирішила відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів, для ведення особистого селянського господарства.

Позивач, уважаючи рішення Кегичівської селищної ради XIX сесії VIII скликання від 29 жовтня 2021 року № 4634 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 » протиправним, звернувся до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства, а тому дійшов висновку, що рішення XIX сесії VIII скликання від 29 жовтня 2021 року № 4634 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 » ґрунтується на вимогах чинного законодавства та фактичних обставинах, а отже є правомірним.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи з огляду на таке.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 за № 2768-ІІІ (далі - ЗК України).

За приписами ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як встановлено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації та зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Пунктом 21 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (далі - Закон № 2498-VIII) (з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Разом з тим згідно із Законом № 2498-VIII до "земельних ділянок, сформованих за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності" належать: деградовані, малопродуктивні, техногенно забруднені сільськогосподарські угіддя, що підлягають консервації, заболочені землі, землі, на яких розташовані розвідані родовища корисних копалин загальнодержавного значення, запаси яких затверджені в установленому законодавством порядку, землі під полезахисними лісовими смугами, землі під водними об`єктами, землі під господарськими шляхами, прогонами, польовими дорогами, у тому числі запроектованими у проекті землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), землі, які відповідно до закону не можуть перебувати у приватній власності, землі під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна, землі, які передаються до запасу та резервного фонду, інші землі не сільськогосподарського призначення.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 за № 280/97-ВР (надалі - Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Як установлено судовим розглядом, у спірному рішенні Кегичівська селищна рада в якості підстави для відмови позивачу у відведенні земельної ділянки зазначила про належність бажаної земельної ділянки до земель колективної власності.

При цьому належність бажаної до відведення позивачу земельної ділянки до земель колективної власності підтверджується таким.

Відповідно до Державного акту на право колективної власності на землю серія ХР-15-00-000260, виданого Колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба», розташованому на території с. Медведівка Кегичівського району Харківської області, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за № 4, на загальну площу 2250,1 гектарів землі в межах, згідно із планом, який є складовою частиною Державного акту, бажана до відведення позивачу земельна ділянка знаходиться саме в масиві земель колективної власності.

Згідно із фрагментом схеми поділу земель колективної власності КСП «Дружба» Кегичівського району Харківської області визначена позивачем у графічному матеріалі земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення, вид угідь пасовища.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що бажана до відведення земельна ділянка належить до колективних земель, вид угідь пасовища.

Разом з тим у встановленому законодавством порядку, шляхом розпаювання КСП «Дружба», його члени отримали право на земельні частки (паї) - ріллю, пасовища та сіножаті, що підтверджується витягом з протоколу № 2 загальних зборів членів реформованого КСП «Дружба».

Колегія суддів зазначає, що паювання земель сільськогосподарських підприємств як особливий порядок набуття у приватну власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення є способом приватизації цих ділянок членами таких підприємств, що узгоджується із змістом пункту 8 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) регламентовано Законом України від 5 червня 2003 року за № 899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі - Закон України № 899-IV).

Указаним Законом повноваження щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) надані сільським, селищним, міським радам.

Згідно з приписами статті 14-1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості; земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» члени Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» або їх спадкоємці до 1 січня 2025 року мають право здійснити розподіл земельних ділянок, що залишилися у колективній власності.

Отже відведення таких земель призведе до порушення законних прав та інтересів членів Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» з огляду на можливість розподілення таких земель.

Твердження позивача про те, що на момент прийняття оскаржуваного рішення у відповідача були відсутні підстави вважати, що земельна ділянка, зазначена на схемі (графічних матеріалах), доданих до клопотання позивача, відносилась до земель пасовища спростовується матеріалами справи.

За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства.

Відповідачем надано належні, допустимі та достатні докази на обґрунтування правомірності рішення XIX сесії VIII скликання від 29 жовтня 2021 року за № 4634 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою гр. ОСОБА_1 ».

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою, зокрема, в постанові від 19.02.2021 у справі № 820/4397/16.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правомірним.

Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Доводи позивача, наведені у апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів має враховуватися саме остання правова позиція, якою є правова позиція Верховного Суду, сформована, зокрема, в постанові від 19.02.2021 у справі № 820/4397/16.

Посилання позивача на те, що бажана земельна ділянка не була надана у власність чи користування фізичним та юридичним особам спростовується матеріалами справи.

Так, згідно із частиною першою статті 1 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року за № 561-XII (далі - ЗК УРСР), що був чинним на момент видачі Колективному сільськогосподарському підприємству «Дружба» державного акта на право колективної власності на землю, до складу якої входить бажана земельна ділянка, земельні відносини в Україні регулювалися цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видавалися відповідно до нього.

Стаття 4 ЗК УРСР установлювала, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим.

Документами, що посвідчували право власності або право постійного користування землею згідно зі статтею 23 ЗК УРСР, були державні акти, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів за формою, затвердженою Постановою Верховної Ради Української РСР від 13 березня 1992 року за № 2201-ХІІ.

Посилання позивача на те, що бажана земельна ділянка є несформованою, як і на те, що категорія земельної ділянки - «Колективні пасовища» не міститься у Наказі Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 за № 548 «Про затвердження класифікації видів цільового призначення земель», на спірні правовідносини сторін не впливають та з урахуванням приписів чинного законодавства не є підставою для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на висновки суду апеляційної інстанції та приписи статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 по справі № 520/24152/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк