Постанова

від 14.09.2022 по справі 902/434/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2022 р. Справа№ 902/434/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Станіка С.Р.

розглянувши без виклику учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 (повний текст рішення складено 21.10.2021)

у справі №902/434/21 (суддя Ноувен М.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт»

до Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича

про стягнення 29 262,54 грн

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» звернулось до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича про стягнення 29 262,54 грн заборгованості, а саме: 25 306,40 грн боргу, 1 599,45 грн інфляційних втрат, 462,36 грн 3% річних, 1 894,33 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 щодо сплати орендної плати.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 позов задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» 116,15 грн пені, 27,17 грн 3% річних, 54,43 грн витрат на професійну правничу допомогу, 11,12 грн судового збору.

В решті вимог по стягненню 25 306,40 грн боргу, 1 778,18 грн пені, 435,19 грн 3% річних, 1 599,45 грн інфляційних втрат відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» на користь Фізичної особи - підприємця Колісника Дмитра Сидоровича 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного:

- позивач не надав суду належних доказів, які підтверджують загальну суму зобов`язань відповідача перед позивачем за усіма договорами суборенди від 24.04.2020, строку їх виконання та загальної суми їх погашення, що унеможливлює як з`ясування належного порядку розподілу сплачених коштів за усіма правочинами, так і встановлення та доведення розміру заборгованості за спірним договор;

- надані позивачем акти звірки не містять підпису уповноваженої особи відповідача, а тому останні не були прийнятя судом як належні та допустимі докази наявності заборгованості відповідача;

- оскільки сплата коштів відповідачем відбулась 30.06.2020 по спірному договору, а позивачем жодних належних та допустимих доказів існування заборгованості не надано, то суд дійшов висновку про відсутність заборгованості відповідача за спірним договором у заявленому розмірі;

- врахувавши, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором (у частині своєчасної сплати першого та другого платежу), суд, керуючись п.3.1., п.9.2. Договору та частиною 2 статті 625 ЦК України, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: пені, відсотків річних та інфляційних втрат, виходячи з установленого судом періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення: пені в сумі 116,15 грн за період з 16.05.2020 по 27.07.2020, відсотків річних у сумі 27,17 за аналогічний період;

- разом з цим, за перерахунком суду, інфляційні за даний період становлять «-» 10,15 грн, а тому вимоги позивача по стягненню інфляційних задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені їх доводи

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» 03.11.2021 звернулося безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 у справі №902/434/21 в частині відмовлених вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- висновок суду про те, що відповідач платіжним дорученням №702 від 30.07.2020 на суму 330000,00 грн сплатив свою заборгованість за спірним договором, є необґрунтованим, оскільки між позивачем на відповідачем було укладено 66 договорів суборенди земельної ділянки, за якими у відповідача наявний обов`язок щодо сплати орендної плати, на підтвердження чого позивачем надано Акт звіряння взаємних розрахунків;

- позивач наполягає, що з наданого Акту звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 - червень 2021 вбачається загальна сума зобов`язань відповідача перед позивачем, у той час як відповідачем не наведено заперечень щодо зарахування коштів по платіжному дорученні №702;

- посилаючись на вищевикладене, позивач також зазначає, що висновок суду про нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат тільки до 30.07.2020 є необґрунтованим, оскільки такі нарахування мають бути стягнені за весь період заборгованості.

Також в апеляційній скарзі позивачем викладено клопотання про поновлення строку на подання доказів та залучення до матеріалів справи цих доказів, зокрема: інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію договорів 23.12.2020; договорів суборенди земельної ділянки від 24.04.2020.

Доводи учасників справи щодо апеляційної скарги

У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, зазначаючи наступне:

- відповідно до платіжного доручення №702 від 30.07.2020 відповідачем погашено заборгованість щодо орендної плати, а позивачем не було зазначено, в якій послідовності укладено договори оренди від 24.04.2020 чи порядок зарахування коштів;

- акти звіряння взаємних розрахунків, на які посилається позивач, не підписані відповідачем, а тому не мають юридичну силу документа та не є належними засобами доказування тих обставин, на які посилається позивач.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу у справі №902/434/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Станік С.Р., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 у справі №902/434/21. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 у справі №902/434/21 без повідомлення (виклику) учасників справи. Витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №902/434/21.

18.11.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №902/434/21.

23.11.2021 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 р. № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хв. 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, тобто до 23 серпня 2022 року.

Відповідно до п. 1 наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 «Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану» встановлено тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Щодо клопотання скаржника про поновлення строку на подання доказів та залучення до матеріалів справи цих доказів, зокрема: інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію договорів 23.12.2020 та договорів суборенди земельної ділянки від 24.04.2020, судова колегія зазначає наступне.

В обгрунтування вищевказаного клопотання позивач, посилаючись на те, що без врахування інформації, яка підтверджує наявність укладених між сторонами 66 договорів суборенди від 24.04.2020 та наявної по ним заборгованості, суд не може ухвалити обґрунтоване та законне рішення.

За змістом частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1, 2 3,4 статті 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною восьмою статті 80 ГПК України встановлено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

За змістом частин 1-3 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З наведеного вбачається, що законодавець встановив чіткий порядок та строки подання доказів та подання заяв чи клопотань.

Разом з тим, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Як було зазначено вище, разом з апеляційною скаргою скаржник, заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, просить суд апеляційної інстанції поновити строки для подання наступних доказів:

- інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію договорів 23.12.2020;

- договорів суборенди земельної ділянки від 24.04.2020.

В обґрунтування подання таких доказів до суду апеляційної інстанції відповідач зазначає, що без врахування таких доказів суд не може винести обґрунтоване рішення.

Водночас, як вбачається з дат документів, які позивач просить долучити, такі докази існували станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції, однак обгрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції скаржником не наведено.

Судова колегія звертає увагу, що заявляючи клопотання про поновлення строку для подання нових доказів, апелянт не наводить обґрунтованих підстав неможливості надання таких доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, а саме лише твердження, що без врахування таких доказів суд не може винести обґрунтоване рішення, не може бути достатньою підставою для поновлення строку на їх подання та визнання поважними причин пропуску такого строку.

У процесі апеляційного провадження апеляційний суд в силу приписів статті 269 ГПК України має визначені межі перегляду справи, а з огляду на те, що скаржником обґрунтованих причин, з яких надання суду таких доказів не могло бути вчинено раніше з об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне вчинення таких процесуальних дій позивачем - не наведено, судова колегія не вбачає правових підстав для задоволення клопотання скаржника про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів.

Відтак, оскільки апеляційний господарський суд відмовляє у поновленні строку на подання доказів з підстав визнання неповажними причин пропуску такого строку, то такі докази не приймаються до розгляду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

24.04.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» (орендар) та Фізичною особою-підприємцем Колісником Дмитром Сидоровичем (суборендар) укладено Договір суборенди земельної ділянки (далі- Договір).

Відповідно до п. 1.1.-1.4. Договору, орендар зобов`язується за плату передати суборендарю земельну ділянку у строкове платне користування без зміни цільового призначення, а суборендар зобов`язується прийняти і використовувати земельну ділянку відповідно до умов цього Договору та вимог земельного законодавства.

Земельна ділянка, що передається в суборенду, знаходиться у користуванні орендаря у відповідності до договору оренди від 25.07.2013 укладеного між орендарем і орендодавцем ОСОБА_1 , надалі договір оренди, в якому передбачено право суборенди.

Зазначена земельна ділянка розташована за межами с. Бутівка, Городнянського району, Чернігівської області.

Загальна площа земельної ділянки складає 4,519 га, у тому числі ріллі - 4,519 га, кадастровий номер земельної ділянки 7421481200:04:000:0151.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що земельна ділянка передається в суборенду до 30.11.2020 з дати підписання цього Договору. Договір суборенди підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 3.1. Договору, суборендар сплачує орендарю орендну плату у розмірі 5 600,00 грн, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору; до 15.07.2020 - 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

У відповідності до п. 4.1., 5.1. Договору, підписанням цього Договору сторони підтверджують факт передачі земельної ділянки в суборенду.

Після закінчення строку дії цього Договору земельна ділянка вважається повернутою орендарю.

Пунктом 9.1. Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених Договором, сторони несуть відповідальність на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством та цим Договором.

У разі прострочення сплати орендної плати суборендарем відповідно до п. 3.1., останній зобов`язаний сплатити орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої вчасно суми за кожен день прострочення платежу (п. 9.2. Договору).

За приписами п. 11.1. Договору, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.11.2020.

15.05.2020 спірний Договір було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право 36548472, що підтверджується витягом із відповідного Державного реєстру.

За доводами позивача, суборендар своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати за землю по спірному Договору не виконав, у зв`язку з чим, відповідно до п. 3.1. Договору, у нього виникло зобов`язання перед позивачем, а саме: з 16.05.2020 - на суму 2 530,64 грн (10 % від загальної суми договору); з 16.07.2020 - 10 122,56 грн (40 % від загальної суми договору); з 16.11.2020 - 12 653,20 грн (решта 50 %).

30.11.2020 ТОВ «Етнопродукт» по Договору суборенди земельної ділянки від 24.04.2020 було складено для ФОП Колісника Д.С. рахунок на оплату № 59 на суму 25 306,42 грн, у якому зазначено: суборенда земельної ділянки 7421489600:04:000:0151; площа 4,519; ціна 5 600,00 грн.

31.12.2020 ТОВ «Етнопродукт» складено податкову накладну № 31 від 31.12.2020, яка була прийнята та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних за № 9372721991.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на момент звернення з позовом до суду орендна плата за землю у розмірі 25 306,42 грн відповідачем не сплачена, крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення 1 894,33 грн пені, 462,36 грн 3% річних за період з 16.05.2020 по 19.04.2021, 1 599,45 грн інфляційних за період з червня 2020 року по березень 2021 року.

У свою чергу відповідач стверджує про відсутність у нього заборгованості за спірним договором у розмірі 25 306,42 грн, підтвердження чого надано копію платіжного доручення № 702 від 30.07.2020 на суму 330 000 грн з призначенням платежу «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020».

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (статті 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (стаття 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (стаття 525 ЦК України).

Як було зазначено вище, 24.04.2020 між позивачем та відповідачем укладено Договір суборенди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 792 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1-3 та 5 ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.

Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.

Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було передано відповідачу в суборенду земельну ділянку загальною площею 4,519 га, у тому числі ріллі - 4,519 га, кадастровий номер 7421481200:04:000:0151, за оренду якої відповідач відповідно до п. 3.1. Договору повинен був сплачувати орендну плату у розмірі 5 600,00 грно з ПДВ, за 1 гектар земельної ділянки за весь період чинності договору, а саме: до 15.05.2020 - 10 % від загальної суми договору. До 15.07.2020 суборендар сплачує орендарю ще 40 % від загальної суми договору. Решту коштів, а саме 50%, суборендар сплачує орендарю не пізніше, ніж у третій день збирання врожаю з земельної ділянки, але не пізніше 15.11.2020.

Позивач стверджує, що відповідачем не виконано свого обов`язку зі сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 25 306,40 грн.

У свою чергу відповідач, заперечуючи проти існування заборгованості, посилається на платежіне доручення № 702 від 30.06.2020 на суму 330 000 грн з призначенням платежу «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020».

В силу приписів ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням принципу змагальності саме на відповідача, який стверджує обставину належного виконання обов`язку зі здійснення оплати за договором, покладено обов`язок доведення цієї обставини належними та допустимими доказами.

При цьому, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Оцінюючи надане відповідачем платіжне доручення №702 від 30.07.2020, як доказ у справі, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Щодо порядку зарахування коштів слід зазначити, що у випадку, коли в графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно якого здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то у разі наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Наведений вище алгоритм розподілу коштів урегульований в статті 534 Цивільного кодексу України, яка визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому випадку вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка, в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила тощо.

Можливість застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена статтею 534 цього Кодексу застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отримано без реквізиту «Призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

Відповідний порядок наведено у пункті 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22 та пункті 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 26.12.2019 у справі 911/2630/18.

У той же час, якщо заборгованість виникла у боржника за кількома зобов`язаннями одночасно, здійснені платежі, з огляду на викладені вище правила, мають відноситись на погашення заборгованості в пропорційному порядку: порівну щодо кожного із зобов`язань.

Такий порядок зарахування коштів відповідає принципам цивільного законодавства, наведеним у ст. 3 Цивільного кодексу України, та звичаям ділового обороту (ст. 7 цього Кодексу).

Судом апеляційної інстанції перевірено, що з наданої відповідачем копії платіжного доручення №702 від 30.07.2020 про сплату 330 000,00 грн вбачається, що в ньому вказано призначення платежу - «за суборенду земельної ділянки згідно договору від 24.04.2020», тобто вказані кошти сплачені за договором тієї ж дати, що і спірний, та за тим самим предметом - суборенда земельної ділянки.

Водночас, суд звертає увагу, що позивачем у встановлені порядок та строки не надано обґрунтованих заперечень та доказів, що спростовують відповідні доводи і докази відповідача, а також пояснень щодо зарахування суми на іншу, ніж зазначено відповідачем, мету, у встановленому законом порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що платіжне доручення №702 від 30.07.2020 не може бути належним доказом сплати заборгованості за спірним договором, посилаючись на те, що між сторонами було укладено ще 65 аналогічних договорів суборенди земельних ділянок від тієї ж дати (24.04.2020), але з різними кадастровими номерами земельних ділянок та різними прізвищами власників земельних ділянок (осіб, які передавали земельні ділянки в оренду позивачу).

Водночас, як вбачається з платіжного доручення №702 від 30.07.2020, на яке посилається відповідач в якості доказу сплати заборгованості за договором у даній справі, у «призначенні платежу» не конкретизовано, за користування якою саме земельною ділянкою (кадастровий номер) сплачуються кошти.

В даному контексті апелянт наполягає на наданому Акті звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 - червень 2021, з якого за його твердженням вбачається загальна сума зобов`язань відповідача перед позивачем, з приводу чого колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, позивач надав акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 року - червень 2021 року, у якому, окрім спірного договору, вказані ще 65 договорів від 24.04.2020. При цьому, вказаний акт не підписаний відповідачем.

Суд першої інстанції зауважив, що позивачем не надано доказів існування між сторонами будь-яких домовленостей щодо зарахування коштів у порядку, що вказаний в акті, натомість відповідач заперечує проти такого порядку, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення обох сторін на застосування відповідних умов взаємовідносин.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі недостатності сплачених коштів, якщо в усіх договорах від 24.04.2020 сторонами визначений різний строк виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати, перераховані відповідачем кошти з призначенням платежу «за договором суборенди від 24.04.2020», повинні зараховуватись позивачем у хронологічному порядку, починаючи з тієї дати, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення. Проте у разі настання строку виконання зобов`язань за усіма договорами від 24.04.2020 в один і той же час зарахування позивачем коштів повинно було здійснюватися пропорційно до суми зобов`язань за кожним з договорів.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 21.12.2020 у справі №916/499/20.

Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем разом з відповіддю на відзив акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 - червень 2021 (за договором суборенди земельної ділянки 24/04/2020 від 24.04.2020 ОСОБА_1 (а.с. 120) та акт звіряння взаємних розрахунків за період квітень 2020 - червень 2021 (за договором суборенди земельної ділянки 24/04/2020 від 24.04.2020 ОСОБА_1 (а.с. 121-122) не містять підпису уповноваженої особи відповідача, а тому на переконання суду апеляційної інстанції не можуть бути належними та допустимими доказами на підтвердження тих обставин, на які посилається позивач, а саме - підтвердження загального розміру заборгованості відповідача, у той же час як інших належних доказів на підтвердження вказаних обставин матеріали справи не містять.

За таких обставин, оскільки сплата коштів відповідачем відбулась 30.06.2020 по спірному договору, позивачем жодних належних та допустимих доказів існування заборгованості не надано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність заборгованості відповідача за спірним договором у заявленому розмірі.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та пені суд зазначає наступне.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Відповідно до статей 546 та 549 ЦК України виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється в відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності в кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до наведених вище висновків суду відповідач розрахувався за оренду спірної земельної ділянки станом на 30.07.2020 (згідно з платіжним дорученням №702 від 30.07.2020), тобто допустив прострочення виконання грошового зобов`язання в сумі 2530,64 грн у період з 16.05.2020 по 29.07.2020, в сумі 10 122,56 грн у період з 16.07.2020 по 29.07.2020.

Відтак, оскільки матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов`язань за Договором (у частині своєчасної сплати орендної плати), суд першої інстанції, керуючись п.3.1., п.9.2. Договору та частиною 2 статті 625 ЦК України, провівши перерахунок заявлених до стягнення нарахувань: пені, відсотків річних та інфляційних втрат, виходячи з установленого судом періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення: пені в сумі 116,15 грн за період з 16.05.2020 по 27.07.2020, відсотків річних у сумі 27,17 за аналогічний період.

Щодо вимог по стягненню інфляційних суд зазначає наступне.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Як встановлено судом вище, порушенням відповідачем грошових зобов`язань за спірним Договором охоплюється періодом з 16.05.2020 по 29.07.2020, тобто період, за який застосовуються індекси інфляції становить з червня 2020 року по липень 2020 року.

Відповідно до перерахунку суду першої інстанції, розмір інфляційних втрат за даний період складає «-» 10,15 грн, а тому як правильно зазначив суд першої інстанції, вимоги позивача по стягненню інфляційних задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» підлягають частковому задоволенню, а сааме - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 116,15 грн пені, 27,17 грн 3% річних, водночас позовні вимоги в частині стягнення 25 306,40 грн боргу, 1778,18 грн пені, 435,19 грн 3% річних, 1599,45 грн інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 у справі №902/434/21 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись ст.ст. 75, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 у справі №902/434/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.10.2021 у справі №902/434/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Етнопродукт».

4. Матеріали справи №902/434/21 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді Є.Ю. Шаптала

С.Р. Станік