Рішення

від 13.09.2022 по справі 904/1773/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2022м. ДніпроСправа № 904/1773/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-Груп" (м. Черкаси)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Емес Вікна" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № КГДДТК0004.21 від 26.03.2021 у загальному розмірі 602 453 грн. 29 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Континент-Груп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій, на момент прийняття позовної заяви до розгляду, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Емес Вікна" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № КГДДТК0004.21 від 26.03.2021 у загальному розмірі 602 453 грн. 29 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 375 040 грн. 57 коп. - основний борг;

- 73 772 грн. 60 коп. - пеня;

- 75 008 грн. 10 коп. - штраф;

- 67 272 грн. 38 коп. - інфляційні втрати;

- 11 359 грн. 64 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № КГДДТК0004.21 від 26.03.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем в період з 12.05.2021 по 28.05.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 375 040 грн. 57 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.06.2021 по 20.06.2022 в сумі 73 772 грн. 60 коп. Крім того, на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штрафу розмірі 20% від суми заборгованості, розрахований по кожній спірній видатковій накладній окремо, в загальному розмірі 75 008 грн. 10 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2021 року по травень 2022 року у сумі 67 272 грн. 38 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.06.2021 по 20.06.2022 у сумі 11 359 грн. 64 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати зі сплати судового збору у сумі 9 036 грн. 80 коп.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду №22744/21 від 18.07.2021).

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 20.07.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

У зв`язку з відсутністю фінансування потреб Господарського суду Дніпропетровської області на відправку поштової кореспонденції суду, зокрема, в період з 21.02.2022 по теперішній час, ухвала суду від 20.07.2022 не була відправлена учасникам даної справи засобами поштового зв`язку.

В той же час, відповідно до частини 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Суд відзначає, що з тексту спірного договору поставки № КГДДТК0004.21 від 26.03.2021 судом було з`ясовано, що офіційною електронною поштою відповідача є KaTrIn_a@ua.fm (а.с.23), на яку і була направлена ухвала суду від 20.07.2022 відповідачу.

При цьому, суд розцінює електронну пошту відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Емес Вікна" - KaTrIn_a@ua.fm, як офіційну, оскільки вона зазначена у реквізитах договору поставки № КГДДТК0004.21 від 26.03.2021, підписаного відповідачем - ТОВ "Емес Вікна"; тим більше вказаний договір підписаний 26.03.2021, що свідчить про актуальність даної електронної пошти станом на теперішній час.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У відповідності до вказаних положень, господарським судом було долучено до матеріалів справи Довідку про доставку електронного листа, якою підтверджується, що ухвала суду від 20.07.2022 була доставлена на електронну пошту відповідача - KaTrIn_a@ua.fm - 20.07.2022 (а.с.72).

Враховуючи вказане, відповідач, з урахуванням положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, 20.07.2022 отримав ухвалу суду від 20.07.2022, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа на офіційну електронну адресу відповідача.

Так, ухвалою суду від 20.07.2022, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи встановлену вище дату вручення ухвали суду відповідачу (20.07.2022), граничним строком для надання відзиву на позовну заяву є 04.08.2022.

Слід наголосити, що у зв`язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 (в період строку для надання відзиву на позовну заяву) воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог позивача. У даному випадку додатково наданий час (півтора місяці) господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Дніпропетровській області (місцезнаходження відповідача та суду), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.

Слід також наголосити, що відповідних змін до законів України щодо автоматичного продовження чи зупинення процесуального строку на вчинення тих чи інших дій внесено не внесено.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 14.09.2022 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг та враховуючи обмеження, пов`язані з запровадженням воєнного стану, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення, оскільки у відповідача було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачем зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем суду також не повідомлено.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 26.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Континент-Груп" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Емес Вікна" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № КГДДТК0004.21 (далі - договір, а.с.18-23) з протоколом розбіжностей від 26.03.2021 (а.с.24-27), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується здійснити поставку покупцю комплектуючих до світлопрозорих, алюмінієвих конструкцій, огороджувальних систем та інших товарів (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених договором.

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 1.2. договору кількість та асортимент товару узгоджується сторонами на умовах, визначених договором та вказується в рахунках, видаткових накладних, які оформлюються сторонами на кожну партію товару.

Відповідно до пункту 2.3. договору ціна товару (партії товару) визначається відповідно до умов пункту договору в залежності від категорії, до якої віднесено відповідний товар (товар, що входить до складу партії товару). Категорії товару зазначаються постачальником у попередньому рахунку. Ціна товару категорії ІІІ визначається на момент оформлення попереднього рахунку і не підлягає зміні. Ціна товару категорії І та ІІ визначається відповідно до умов пункту 2.3.1. та пункту 2.3.2. відповідно, за умов, передбачених пунктом 2.3.3. договору.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно з пунктом 3.1. договору поставка товару здійснюється партіями. Партії формуються на підставі попередньої заявки покупця на поставку партії товару, підтвердженої постачальником. Оформлення заявки здійснюється покупцем в порядку, передбаченому договором. Заявка може бути спрямована покупцем постачальнику електронною поштою або в усній формі за телефоном.

У пункті 3.5. договору визначено, що строк поставки на товар становить до 14-ти робочих днів з моменту направлення постачальником покупцю попереднього рахунку при наявності товару на складі постачальника. У випадку відсутності товару на складі постачальника товар постачається протягом строку, узгодженого сторонами додатково.

За умовами пункту 3.9. договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту підписання уповноваженими представниками обох сторін відповідної видаткової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у період з 12.05.2021 по 28.05.2021 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 466 640 грн. 57 коп. відповідно до наступних видаткових накладних:

- видаткової накладної № КГДД0000286 від 12.05.2021 на суму 305 498 грн. 35 коп. (а.с. 34); рахунок-проформа № КГДД0000679 від 12.05.2021 на суму 305 498 грн. 35 коп. (а.с. 28);

- видаткової накладної № КГДД0000290 від 14.05.2021 на суму 5 594 грн. 40 коп. (а.с. 35); рахунок-проформа № КГДД0000693 від 14.05.2021 на суму 5 594 грн. 40 коп. (а.с. 29);

- видаткової накладної № КГДД0000297 від 18.05.2021 на суму 29 080 грн. 56 коп. (а.с. 36); рахунок-проформа № КГДД0000703 від 17.05.2021 на суму 29 080 грн. 56 коп. (а.с. 30);

- видаткової накладної № КГДД0000300 від 18.05.2021 на суму 2 050 грн. 78 коп. (а.с. 37); рахунок-проформа № КГДД0000717 від 18.05.2021 на суму 2 050 грн. 78 коп. (а.с. 31);

- видаткової накладної № КГДД0000310 від 21.05.2021 на суму 18 905 грн. 18 коп. (а.с. 38); рахунок-проформа № КГДД0000735 від 20.05.2021 на суму 18 905 грн. 18 коп. (а.с. 32);

- видаткової накладної № КГДД0000324 від 28.05.2021 на суму 105 511 грн. 30 коп. (а.с. 39); рахунок-проформа № КГДД0000784 від 27.05.2021 на суму 105 511 грн. 30 коп. (а.с. 33).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаними накладними, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення. Видаткові накладні підписані представником відповідача та скріплені печаткою підприємства. На підтвердження наявності повноважень представника позивачем долучено довіреність № 8 від 01.01.2021 (а.с.40).

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за видатковими накладними від 12.05.2021, 14.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021 та від 28.05.2021 відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Так, у розділі 2 договору сторонами були визначені умови щодо порядку розрахунків, зокрема:

- у пункті 2.1. договору визначено, що оплата партії товару здійснюється на підставі рахунку, що пред`явлений до сплати постачальником, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Розрахунок між сторонами проводиться в національній валюті України - гривні;

- пунктом 2.2. договору передбачено, що покупець здійснює оплату 100% вартості товару, визначеної в порядку, передбаченому пунктом 2.3. договору, протягом 30-ти календарних днів з моменту поставки партії товару. У призначенні платежу платіжного доручення на оплату товару покупець зазначає номер і дату договору та відповідного рахунку постачальника. У випадку, якщо покупець не зазначив у призначенні платежу вказані вище дані, постачальник самостійно визначає відношення вказаного платежу до зобов`язань покупця за договором.

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем 12.05.2021, 14.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021 та 28.05.2021 товару на загальну суму 466 640 грн. 57 коп. є таким, що настав.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що в порушення вказаних вище умов договору, відповідач поставлений у спірний період товар у визначений у пункті 2.2. договору строк у повному обсязі не оплатив.

Так, відповідачем у період з 21.01.2022 по 10.06.2022 здійснено часткову оплату товару, поставленого лише за видатковою накладною № КГДД0000286 від 12.05.2021 на суму 305 498 грн. 35 коп. (рахунок-проформа № КГДД0000679 від 12.05.2021) в сумі 91 600 грн. 00 коп. наступним чином:

- платіжним дорученням № 6926 від 21.01.2022 на суму 11 600 грн. 00 коп. (а.с. 41);

- платіжним дорученням № 6930 від 07.02.2022 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 42);

- платіжним дорученням № 6936 від 22.02.2022 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с. 43);

- платіжним дорученням № 3 від 20.05.2022 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 44);

- платіжним дорученням № 7 від 27.05.2022 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 45);

- платіжним дорученням № 9 від 03.06.2022 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 46);

- платіжним дорученням № 11 від 10.06.2022 на суму 10 000 грн. 00 коп. (а.с. 47).

Отже, залишок заборгованості за видатковою накладною № КГДД0000286 від 12.05.2021 становить 213 898 грн. 35 коп. Товар, поставлений за видатковими накладними від 14.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021 та від 28.05.2021 не був оплачений відповідачем у повному обсязі.

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем 12.05.2021, 14.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021 та 28.05.2021 товару відповідач порушив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 375 040 грн. 57 коп. (466 640, 57 грн. - 91 600,00 грн.).

Враховуючи вказане, за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.06.2021 по 20.06.2022 в сумі 73 772 грн. 60 коп. На підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штрафу розмірі 20% від суми заборгованості, розрахований по кожній спірній видатковій накладній окремо, в загальному розмірі 75 008 грн. 10 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2021 року по травень 2022 року у сумі 67 272 грн. 38 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 12.06.2021 по 20.06.2022 у сумі 11 359 грн. 64 коп. Вказані суми відповідачем у добровільному порядку не сплачені. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем 12.05.2021, 14.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021 та 28.05.2021 товару на залишкову суму 375 040 грн. 57 коп. (466 640, 57 грн. - 91 600,00 грн.) відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 375 040 грн. 57 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 5.2. договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем порядку і термінів оплати товару, передбачених договором, покупець виплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з оплати за товар за кожний день прострочення платежу до моменту належного виконання зобов`язання. Нарахування пені припиняється через 2 роки з дня, коли зобов`язання по оплаті товару має бути виконане. У випадку порушення покупцем порядку і термінів оплати товару, передбачених договором, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20% від суми, строк оплати якої порушений.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 12.06.2021 по 20.06.2022 в сумі 73 772 грн. 60 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.9-13), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, арифметично розраховано суми пені, які не перевищують розраховані судом.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 73 772 грн. 60 коп.

Крім того, на підставі пункту 5.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штрафу розмірі 20% від суми заборгованості, розрахований по кожній спірній видатковій накладній окремо, в загальному розмірі 75 008 грн. 10 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 75 008 грн. 10 коп. та встановлено, що він не виходить за межі суми, розрахованої у відповідності до умов договору, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач допустив прострочення оплати за кожною зі спірних накладних. Так, арифметично розрахований позивачем розмір штрафу не перевищує суму штрафу розраховану судом.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 75 008 грн. 10 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з червня 2021 року по травень 2022 року у сумі 67 272 грн. 38 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (періоди нарахування інфляційних втрат), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, долучений до позовної заяви (а.с. 14-17), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 67 272 грн. 38 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 12.06.2021 по 20.06.2022 у сумі 11 359 грн. 64 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с. 65-66), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості, арифметично розраховано суми 3% річних, які не перевищують розраховані судом.

Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення 3% річних в сумі 11 359 грн. 64 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 11 359 грн. 64 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо наявності підстав для зменшення процентів річних суд зазначає таке.

У пункті 5.2. договору сторони передбачили, що у випадку порушення покупцем порядку і термінів оплати товару, передбачених договором, покупець виплачує постачальникові пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості з оплати за товар за кожний день прострочення платежу до моменту належного виконання зобов`язання. Нарахування пені припиняється через 2 роки з дня, коли зобов`язання по оплаті товару має бути виконане. У випадку порушення покупцем порядку і термінів оплати товару, передбачених договором, покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20% від суми, строк оплати якої порушений.

Отже, у договорі сторони, поряд з тим, що пеня за порушення строків оплати підлягає нарахуванню 2 роки, погодили також застосування штрафу у розмірі 20% за будь-яку тривалість прострочення.

Суд звертає увагу, що частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, на думку суду, у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України законодавець визначив певний орієнтир - точку справедливої рівноваги у відносинах застосування штрафних санкцій. При цьому, у спірному договорі сторони, скориставшись принципом свободи договору, на свій розсуд врегулювали свої відносини, що не заборонено законодавством, але у даному випадку, на думку суду, є підставою для надання судом оцінки співрозмірності, адекватності та справедливості нарахованих та заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Так, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19):

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- на момент звернення із позовом до суду поставлений позивачем 12.05.2021, 14.05.2021, 18.05.2021, 21.05.2021 та 28.05.2021 товар частково є оплаченим відповідачем на суму 91 600 грн. 00 коп.; ступінь виконання зобов`язання складає близько 20%. Отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, а також добровільність його виконання до моменту звернення із позовом до суду;

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втарт за прострочення виконання зобов`язання складає 60,64% (227 412 грн. 72 коп.) від основного зобов`язання (375 040 грн. 57 коп.), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені чи штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені та штрафу на 30%, а саме:

- пені до 51 640 грн. 82 коп. (73 772,60 - 30%);

- штрафу до 52 505 грн. 67 коп. (75 008,10 - 30%);

Таке зменшення розміру пені та штрафу суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 51 640 грн. 82 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 52 505 грн. 67 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені та штрафу, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 9 036 грн. 80 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт" до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат про стягнення заборгованості за договором про закупівлю товару № 76/13/367Е від 10.02.2020 у загальному розмірі 566 109 грн. 13 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Емес Вікна" (49000, м. Дніпро, провулок Пушкіна, будинок 75Б, офіс 14; ідентифікаційний код 42957841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Континент-Груп" (18002, м. Черкаси, вулиця Небесної Сотні, будинок 33; ідентифікаційний код 40840970) 375 040 грн. 57 коп. - основного боргу, 51 640 грн. 82 коп. - пені, 52 505 грн. 67 коп. - штрафу, 67 272 грн. 38 коп. - інфляційних втрат, 11 359 грн. 64 коп. - 3% річних та 9 036 грн. 80 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 14.09.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко