Рішення

від 15.08.2022 по справі 911/2920/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" серпня 2022 р. м. Київ Справа № 911/2920/21

Розглянувши матеріали справи за позовом Фізичної особи-підприємця Шинкаренка Юрія Володимировича

до 1) Білоцерківської міської ради

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн»

3) Фізичної особи-підприємця Григора Олександра Анатолійовича

за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

1) Міністерства культури України

2) Київської обласної державної адміністрації в особі управління культури КОДА

про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок

Суддя А.Ю. Кошик

За участю представників:

позивача: Глеваський В.В.

відповідача1: не з`явився

відповідача2: не з`явився

відповідача3: Борисенко А.М.

третьої особи1: не з`явився

третьої особи2: не з`явився

Обставини справи:

Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Фізичної особи-підприємця Шинкаренка Юрія Володимировича (надалі позивач) до Білоцерківської міської ради (надалі відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн» (надалі відповідач-2), Фізичної особи-підприємця Григора Олександра Анатолійовича (надалі відповідач-3), за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерства культури України (надалі третя особа-1), Київської обласної державної адміністрації в особі управління культури КОДА (надалі третя особа-2) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.11.2021 року відкрито провадження у справі № 911/2920/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09.12.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 08.12.2021 року від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву № 4387/01-07 від 03.12.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 09.12.2021 року відповідачем-3 подано відзив на позовну заяву б/н від 08.12.2021 року, заяву б/н від 08.12.2021 року про застосування позовної давності та клопотання б/н від 08.12.2021 року про витребування доказів, розгляд якого відкладено судом до наступного судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.12.2021 року підготовче засідання відкладено на 23.12.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 22.12.2021 року від позивача надійшли відповідь на відзив відповідача-1 № 20/12/21-1 від 20.12.2021 року, відповідь на відзив відповідача-3 № 20/12/21-2 від 20.12.2021 року, заперечення на клопотання про витребування доказів № 20/12/21-3 від 20.12.2021 року, заперечення на заяву про застосування позовної давності № 20/12/21-4 від 20.12.2021 року та клопотання № 20/12/21-5 від 20.12.2021 року про витребування доказів.

До канцелярії Господарського суду Київської області 23.12.2021 року відповідачем-3 подано доповнення до відзиву б/н від 22.12.2021 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.12.2021 року підготовче засідання відкладено на 18.01.2022 року. Витребувано у Київської обласної державної адміністрації в особі управління культури КОДА докази подання управлінням культури Київської обласної державної адміністрації пропозицій до Міністерства культури та інформаційної політики України про внесення пам`ятки архітектури № 23-Кв «Електростанція» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; примірник акта за результатами обстеження пам`ятки архітектури № 23-Кв «Електростанція» у період з 14.06.2021 року по 18.06.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 28.12.2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив № 20/12/21-1 від 20.12.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 14.01.2022 року від представника позивача надійшли письмові пояснення № 13/01/22-4 від 13.01.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.01.2022 року підготовче засідання відкладено на 01.02.2022 року. Повторно витребувано у Київської обласної державної адміністрації в особі управління культури КОДА докази подання управлінням культури Київської обласної державної адміністрації пропозиції до Міністерства культури та інформаційної політики України про внесення пам`ятки архітектури № 23-Кв «Електростанція» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України; примірник акта за результатами обстеження пам`ятки архітектури № 23-Кв «Електростанція» у період з 14.06.2021 року по 18.06.2021 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 01.02.2022 року від представника позивача надійшло клопотання № 28/01/22-3 від 28.01.2022 року про проведення судового засідання без участі представника.

До канцелярії Господарського суду Київської області 01.02.2022 року представником відповідача-3 подано додаткові пояснення б/н від 31.01.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.02.2022 року закрито підготовче провадження у справі № 911/2920/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.02.2022 року розгляд справи відкладено на 22.03.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.04.2022 року повідомлено учасників справи, що судове засідання, призначене на 22.03.2022 року, не відбулося. Розгляд справи № 911/2920/21 призначено на 19.05.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.05.2022 року розгляд справи № 911/2920/21 перенесено на 09.06.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.06.2022 року розгляд справи відкладено на 21.06.2022 року.

До канцелярії Господарського суду Київської області 20.06.2022 року позивачем подано клопотання № 20/06/22-1 від 20.06.2022 року про виклик у судове засідання судового експерта для надання пояснень щодо висновку експерта № 580/11/2020 від 02.11.2020 року, яке відхилено судом як необґрунтоване, оскільки висновок експерта № 580/11/2020 від 02.11.2020 року не підпадає під дію ст.ст. 98-101 Господарського процесуального кодексу України, так як експертиза призначалась не для з`ясування обставин, що мають значення для справи.

У судовому засіданні 21.06.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача-3 проти задоволення позову заперечував. Відповідачі 1, 2 та треті особи у судове засідання 21.06.2022 року не з`явилися.

Згідно зі ст. 217 Господарського процесуального кодексу України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

У судовому засіданні 21.06.2022 року суд закінчив з`ясування обставин та перевірку їх доказами та оголосив про перехід до судових дебатів на 16.08.2022 року.

У судовому засіданні 16.08.2022 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача-3 проти задоволення позову заперечував. Відповідачі 1, 2 та треті особи у судове засідання 16.08.2022 року не з`явилися.

Відповідно до ч. 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з чим, в судовому засіданні 16.08.2022 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:

Фізичною особою-підприємцем Шинкаренком Юрієм Володимировичем (позивач) подано позов до Білоцерківської міської ради (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн» (відповідач-2), Фізичної особи-підприємця Григора Олександра Анатолійовича (відповідач-3), за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерства культури України (третя особа1), Київської обласної державної адміністрації в особі управління культури КОДА (третя особа2) про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, а саме, позивач у позові просить визнати недійсними:

- Договір оренди землі № 07 від 09.02.2015 року та додаткову угоду № 36 від 18.02.2020 року до цього договору, що укладені між Білоцерківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Григором Олександром Анатолійовичем щодо земельної ділянки кадастровий номер 3210300000:04:014:0008, припинити речове право (право користування на підставі договору оренди), запис в ДРП про реєстрацію речового права (дата державної реєстрації - 04.09.2015, № запису про право - 11107396, орган, що здійснив державну реєстрацію - Реєстраційна служба Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області);

- Договір оренди землі № 98 від 13.11.2012 року, що укладений між Білоцерківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн» щодо земельної ділянки кадастровий номер 3210300000:04:014:0070, припинити речове право (право користування на підставі договору оренди), договір зареєстрований (дата державної реєстрації - 07.12.2012, № запису про право - 321030004000919, орган, що здійснив державну реєстрацію - управління Держкомзему у місті Біла Церква Київської області).

Як вбачається з викладених у позові обставин, Фізична особа-підприємець Ю.В. Шинкаренко (позивач) зазначає, що він є власником пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» (охоронний номер - 23-Кв), що знаходиться за адресою: вулиця Надрічна, 68 у м. Біла Церква, Київської області.

Наведений об`єкт позивач набув у власність на підставі укладеного 24.10.2003 року між Відкритим акціонерним товариством «Білоцерківський електроремонтний завод» та Приватним підприємцем Шинкаренком Юрієм Володимировичем Договором купівлі-продажу б/н, відповідно до якого продавець (ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод») зобов`язується передати у власність покупця (ПП Ю.В. Шинкаренка) будівлі розташовані за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Надрічна, 68:головний корпус з виробничими площами та адміністративним приміщенням (контора) площею 1385,9 кв.м.; приміщення зборки та розробки електродвигунів, площею 205,1 кв.м. Доказом, що підтверджує набуття права власності на пам`ятку є також витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 1853463 від 29.10.2003 року.

Відповідно до частини першої ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Відповідно до частини першої ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Позивач зазначає, що на підставі вищенаведених норм законодавства у зв`язку з придбанням об`єктів нерухомості, він набув прав на земельну ділянку, на якій розташовані придбані ним об`єкти нерухомості.

У зв`язку з чим, 29.07.2010 року між ФОП Ю.В. Шинкаренко та Білоцерківською міською радою Київської області укладено Договір оренди землі № 167 від 29.07.2010 року, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,2031 га (в тому числі: забудовані землі - 0,1102 га, інші - 0,0929 га; кадастровий номер 3210300000:04:014:0037), яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Надрічна, 68 під розміщення існуючих виробничих приміщень з адміністративним корпусом та складських приміщень.

Однак, 22.12.2016 року рішенням сесії Білоцерківської міської ради Київської області № 424-22-VII ФОП Ю.В. Шинкаренку відмовлено в поновленні Договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,2031 га (в тому числі: забудовані землі - 0,1102 га, інші - 0,0929 га; кадастровий номер 3210300000:04:014:0037), яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Надрічна, 68 під розміщення існуючих виробничих приміщень з адміністративним корпусом та складських приміщень.

Як зазначає позивач, протягом 2016-2021 років неодноразові звернення позивача до Білоцерківської міської ради з проханням оформити договір оренди земельної ділянки з врахуванням нормативів ДБН, пожежних та екологічних норм, пам`яткоохоронного законодавства залишились без задоволення, договір оренди земельної ділянки для розміщення та обслуговування пам`ятки архітектури (в новій редакції) не укладено, але позивач здійснює фактичне використання земельної ділянки, акт прийому-передачі (повернення) земельної ділянки не підписував, та відповідно сплачує орендну плату згідно вимог чинного законодавства України.

Протягом 2016-2020 років позивач звертався до відповідача-1 для отримання дозволу на укладення договору оренди земельної ділянки для розміщення та обслуговування пам`ятки архітектури. Зокрема, результатом останнього звернення позивача є рішення Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 року № 499-10-УІІІ, відповідно до якого відмовлено в наданні позивачеві в оренду земельної ділянки, оскільки для надання такої ділянки (конфігурації, площі), що запитує позивач, необхідно здійснити об`єднання та поділ вже існуючих земельних ділянок, користувачами яких є відповідач-2 і відповідач-3.

Позивач в позові зазначає, що наразі у нього виникла необхідність укладення договору оренди земельної ділянки для обслуговування пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» (охоронний номер - 23-Кв) в розмірі та межах, що відповідають вимогам чинного законодавства України (в т.ч. санітарним, протипожежним нормам, положенням про охорону пам`яток архітектури). Конфігурацію та площу земельної ділянки позивач визначає згідно з Висновком земельно-технічної експертизи судового експерта І.С. Свістунова № 580/11/2020 за результатами проведення земельно-технічної експертизи.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до висновку судового експерта І.С. Свістунова № 580/11/2020 за результатами проведення земельно-технічної експертизи для забезпечення можливості обслуговування та задоволення пожежних вимог, мінімальний розмір земельної ділянки необхідної для обслуговування будівлі «Електростанції» по вул. Надрічна, 68 в м. Біла Церква Київської області, як будівельного об`єкта без урахування історико-культурної цінності, відповідно до вимог державних будівельних норм, становить 2 656,1 кв.м. (0,2656 га).

Однак, для оформлення права користування необхідною для обслуговування будівлі «Електростанції» по вул. Надрічна, 68 в м. Біла Церква Київської області, земельною ділянкою, як будівельного об`єкта без урахування історико-культурної цінності, мінімальною площею 2 656,1 кв.м, необхідно нотаріально посвідчена згода користувачів сусідніх земельних ділянок на об`єднання та поділ.

Зокрема, позивачем з`ясовано, що користувачами сусідніх земельних ділянок, які накладаються на зону необхідного обслуговування належного позивачу об`єкту пам`ятки архітектури є Фізична особа-підприємець Григор Олександр Анатолійович (земельна ділянка кадастровий номер 3210300000:04:014:0008) на підставі укладеного з Білоцерківською міською радою Київської області Договору оренди землі № 07 від 09.02.2015 року, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн» (земельна ділянка кадастровий номер 3210300000:04:014:0070) на підставі укладеного з Білоцерківською міською радою Київської області Договору оренди землі № 98 від 13.11.2012 року.

Позивач зазначає, що неодноразово звертався до орендарів (ФОП О.А. Григор, ТОВ «Альтіс-Дизайн») з метою отримання згоди на об`єднання та поділ земельних ділянок, що знаходяться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Надрічна, 68. Однак, відповідні звернення залишені без відповіді та задоволення.

Наведена поведінка відповідачів 2, 3, за твердженням позивача, унеможливлює отримання в користування земельної ділянки, необхідної для обслуговування пам`ятки архітектури, для чого необхідно здійснити об`єднання існуючих ділянок в межах території пам`ятки архітектури; здійснити поділ ділянок з метою формування земельної ділянки для обслуговування та розміщення пам`ятки архітектури в розмірі, визначеному за висновком експерта; затвердити проект землеустрою щодо відведення новоствореної ділянки для розміщення та обслуговування пам`ятки архітектури.

У зв`язку з чим, позивач вважає, що вирішити питання з оформленням ним необхідної для обслуговування пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» (охоронний номер - 23-Кв) земельної ділянки можливо шляхом визнання недійсними Договорів оренди сусідніх земельних ділянок, що знаходяться в межах території пам`ятки, що забезпечить дотримання вимог пам`яткоохоронного законодавства та отримання земельної ділянки, яка буде достатньою для розміщення та обслуговування пам`ятки архітектури.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша ст. 203 Цивільного кодексу України). Згідно ДСТУ Б.2.2-10:2016, ДБН Б.2.2-2- 2008, Закону України «Про охорону культурної спадщини» не передбачено поділ території пам`ятки № 23-Кв (площа - 0,6064 га) на окремі земельні ділянки.

За даними меж і режимів використання зон охорони пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» (охоронний номер - 23-Кв) вул. Надрічна, 68, м. Біла Церква Київської області, розроблених Київським обласним центром охорони і наукових досліджень пам`яток культурної спадщини, затверджених наказом Управління культури, національностей та релігій Київської обласної державної адміністрації від 06.07.2017 № 46/01-07, площа земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка і яка пов`язана з нею історично і функціонально та забезпечує її збереження і функціонування як об`єкта культурної спадщини (територія пам`ятки), становить 0,6064 га (6064 кв.м), площа зони пам`ятки - 0,25 га (2500 кв.м.).

Розділення охоронної зони та території пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» (охоронний номер - 23-Кв), яка розташована за адресою, Київська область, м. Біла Церква, вул. Надрічна, 68 на окремі земельні ділянки, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», ДБН Б.2.2-2-2008 «Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження науково-проектної документації, щодо визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток архітектури та містобудування» не передбачено.

Однак, відповідні норми законодавства не містять і заборони, відповідні твердження позивача ґрунтуються на висновку експерта, який у відповідній частині оцінюється судом критично, оскільки означені питання мають правовий характер, тому не відносяться до компетенції експерта.

Сформована земельна ділянка площею 0,2031 га з кадастровим номером 3210300000:04:014:0037 не забезпечує відповідно до вимог державних будівельних норм можливість обслуговування та безпечної експлуатації будівлі «Електростанція» (охоронний номер - 23-Кв) по вулиці Надрічна, 68, місто Біла Церква, Київська область, тому позивач фактично стверджує, що недостаюча частина земельної ділянки має бути надана йому за рахунок сусідніх земельних ділянок, які перебувають у користуванні відповідачів 2, 3 на підставі незаконних Договорів оренди землі, які не містять обмежень щодо Закону України «Про охорону культурної спадщини», не погоджені з органом охорони культурної спадщини, наразі відповідачами здійснюється використання земельних ділянок без дотримання вимог, які визначено Законом України «Про охорону культурної спадщини». В межах території пам`ятки наявні земельні ділянки з різним цільовим призначенням, що суперечить режиму території пам`ятки.

Також позивач у позові стверджує, що відповідачем-1, як органом місцевого самоврядування, до компетенції якого належить вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності, також допущено порушення, оскільки позивачу виділено в користування земельну ділянку площею, яка не забезпечує належного обслуговування пам`ятки архітектури.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» надання земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідними органами культурної спадщини. Проте, як вбачається з матеріалів справи (договори, що оскаржуються), документація із землеустрою з органом охорони культурної спадщини не погоджувалась. Крім того, органи охорони культурної спадщини, зокрема управління культури КОДА, не вживають будь-яких заходів для усунення порушень, тому Позивач має право вжити заходів для захисту прав особистих як власника пам`ятки архітектури, та захисту безпосередньо пам`ятки архітектури.

Також, позивач зазначає, що відповідачами 2, 3 вчиняються дії, які не узгоджуються з органом охорони культурної спадщини та суперечать чинному законодавству, зокрема: на земельній ділянці, що орендується відповідачем-2, розміщується автозаправочний комплекс, незважаючи на його розташування в межах території пам`ятки та прибережної захисної смуги річки Рось; на земельній ділянці, що орендується відповідачем-3, розміщується інший суб`єкт господарювання (Expert Grass), без укладення договору оренди земельної ділянки, яким здійснюються опоряджувальні, земельні роботи в межах охоронної зони пам`ятки без погодження з органом охорони культурної спадщини.

В ході розгляду справи відповідачем-1 подано відзив, в якому позовні вимоги заперечено. Білоцерківська міська рада не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Білоцерківська міська рада зазначає про безпідставність залучення її до участі у справі в якості відповідача, оскільки позивач не ставить до неї жодної позовної вимоги.

Щодо визнання недійсними наведених у позові Договорів оренди земельних ділянок, відповідач-1 зазначає, що згідно з Договором оренди землі № 07 від 09.02.2015 року та додатковою угодою, укладених між Білоцерківською міською радою та Фізичною особою-підприємцем Григором Олександром Анатолійовичем, в оренду передана земельна ділянка з кадастровий номер 3210300000:04:014:0008, загальною площею 0,0196 га, на якій наявне нерухоме майно, а саме капітальна одноповерхова будівля за адресою м. Біла Церква вул. Надрічна 68, загальною площею 78,4 кв.м., яка на праві приватної власності належить Фізичній особі підприємцю Григору Олександру Анатолійовичу.

Щодо визнання недійсним Договору оренди землі № 98 від 13.11.2012 року, укладеного між Білоцерківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн» щодо земельної ділянки кадастровий номер 3210300000:04:014:0070, загальною площею 0,4033 га згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 14.12.2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн» уклало договір купівлі продажу комплексу нежитлових будівлі літери «Е» - 158,3 кв.м, «В» - 315,7 кв.м., «Г» - 459,2 кв.м. і «Д» 9,5 кв.м., який посвідчений приватним нотаріусом Дуднік І.В.

Таким чином, на земельній ділянці з кадастровим номером 3210300000:04:014:0070 також є комплекс нежитлових будівель загальною площею 977 кв.м., які на праві приватної власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн».

Як зазначає відповідач-1, вищенаведені обставини в розумінні ст. 120 Земельного кодексу України також свідчать про наявність підстав для набуття відповідачами 2, 3 земельних ділянок, на яких розташовані придбані ними об`єкти нерухомості.

Також, відповідач-1 пояснив, що 25.02.2021 року Білоцерківською міською радою прийнято рішення № 499-10-VIII про відмову в передачі земельної ділянки комунальної власності в оренду Фізичній особі-підприємцю Шинкаренку Юрію Володимировичу для обслуговування пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» площею 0,26561 га за адресою: вулиця Надрічна, 68 відповідно до вимог ч. 2 ст.79-1 Земельного кодексу України, а саме формування земельних ділянок здійснюється шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, враховуючи те, що до складу земельної ділянки площею 0,26561 га входить земельна ділянка, сформована з площею 0,2031 га з кадастровим номером: 3210300000:04:014:0037 та частина земельної ділянки, сформованої з площею 0,4033 та кадастровим номером 3210300000:04:014:0070.

Таким чином, Білоцерківська міська рада не має правових підстав та законодавчо врегульованого механізму збільшити площу земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:014:0037, яка перебуває в оренді Фізичної особи-підприємця Шинкаренка Юрія Володимировича, оскільки земельні ділянки за рахунок яких позивач хоче збільшити згадану вище земельну ділянку вже перебувають в оренді та на них розміщенні об`єкти нерухомості, що належать третім особам (відповідачам 2, 3).

В ході розгляду справи відповідачем-3 подано відзив, в якому позовні вимоги заперечено. Відповідач-3 зазначає, що Договір оренди землі № 07 від 09.02.2015 року з додатковою угодою № 36 від 18.02.2020 року, що укладений між Білоцерківською міською радою та ФОП Григором О.А. щодо земельної ділянки площею 196 кв.м. (0,196 га) з кадастровим номером 3210300000:04:014:0008 є таким, що відповідає законодавству України, бо на цій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розміщена нежитлова будівля площею 78,4 кв.м., що належить відповідачу-3 ОСОБА_1 на праві власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 224358461 від 17.09.2020 року.

Відповідач-3 пояснив, що право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , площею 78,4 кв.м. було набуте Григором Олександром Анатолійовичем від ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 15.08.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 4376.

В свою чергу, ОСОБА_2 набув право власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Біла Церква, вул. Надрічна, 68, площею 78,4 кв.м. у ТОВ фірми «Електа-Вест» за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20.04.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1924. ТОВ фірма «Електа-Вест» мала Державний акт ІІ-КВ № 001948 на право постійного користування земельною ділянкою площею 196 кв.м.

Таким чином, земельна ділянка площею 196 кв.м. з кадастровим номером 3210300000:04:014:0008 була сформована ще у 1999 році і не входила до території пам`ятки архітектури місцевого значення № 23-КВ «Електростанція».

Крім того, згідно з Кадастровим планом ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» вул. Надрічна, 68, 2004 року, в якому є опис меж, згідно яких ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» мало межу з ТОВ фірма «Електа-Вест», який вміщено, як додаток до документу «Межі та режими використання зони охорони пам`ятника архітектури місцевого значення «Електростанція» 2017 рік Київського обласного центру охорони і наукових досліджень пам`яток культурної спадщини КОДА.

В Паспорті на пам`ятку архітектури місцевого значення в м. Біла Церква Електростанцію (Київ 2014) Київська обласна державна адміністрація управління культури, національностей та релігій на сторінці 5 Паспорту в п. 13 «Територія об`єкту вказана площа території об`єкту, відповідно до Кадастрового плану від 17.01.2004 року - 0,6064 га.

В Паспорті на пам`ятку архітектури місцевого значення в м. Біла Церква Електростанцію (Київ 2014) Київська обласна державна адміністрація управління культури, національностей та релігій на сторінці 4 Паспорту в п. 11 «Відомості про сучасний стан» в описі території об`єкту зазначено: «Територія об`єкту розташована на лівому березі р. Рось. Територія з боку вулиці оточена цегляною огорожею, з боку р. Рось обмежена щільним рядом цегляних одноповерхових складських приміщень, за ними ростуть дерева, корені яких знаходяться у воді. На території розташовані цегляні господарські споруди 1960-1970 років, деякі в напівзруйнованому стані. Вздовж цегляного паркану розташовані клумби з квітами. Господарські будівлі у 2006 році були продані і частина охоронної зони об`єкту, площею 0,4033 га була передана в оренду ТОВ «Альтіс-Дизайн».

Таким чином, з території об`єкту пам`ятки архітектури площею 0,6064 га було передано в оренду ТОВ «Альтіс-Дизайн» в зв`язку з продажем господарських будівель земельну ділянку площею 0,4033 га, відповідно, решта землі - території об`єкту пам`ятки архітектури площею 0,6064 га; 0,4033 га; 0,2031 га залишилась у позивача.

У зв`язку з чим, відповідач-3 наголошує, що його земельна ділянка площею 0,0196 га з кадастровим номером 3210300000:04:014:0008 не входила до території об`єкту пам`ятки архітектури місцевого значення № 23-КВ «Електростанція» і жодним чином не стосується прав та інтересів позивача.

Щодо наданого позивачем Висновку експертизи, відповідач-3 наголошує на невірному тлумаченні його змісту, оскільки визначена експертом площа ділянки, необхідної для обслуговування будівлі «Електростанція», визначалась в обсязі 0,26561 га в ідеальних умовах знаходження об`єкту на незабудованій території вільних земель.

В ході розгляду справи судом досліджено наявні у справі докази та пояснення сторін та встановлено наступні обставини.

Згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» територія пам`ятки - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Межі та режими використання території пам`ятки визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень.

Режим використання території пам`ятки встановлює обмеження діяльності у використанні відповідної території (земель). Будь-яка діяльність у межах території пам`ятки має здійснюватися з дотриманням режиму використання пам`ятки, у тому числі всіх обмежень у використанні земель, зокрема у сфері забудови.

До затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки відповідно до частини першої цієї статті межа території пам`ятки встановлюється, зокрема, для пам`яток архітектури - 20 метрів навколо периметра забудови.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані.

Заходи щодо забезпечення охорони пам`яток викладені у Розділі V Закону України «Про охорону культурної спадщини» і пов`язані з дотриманням режимів використання території пам`ятки, встановлених заборон та обмежень.

Статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено статус територій, пов`язаних з охороною культурної спадщини. Зокрема, передбачено, що землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Встановлення зон охорони пам`яток та затвердження меж історичних ареалів населених місць не може бути підставою для примусового вилучення з володіння (користування) земельних ділянок у юридичних та фізичних осіб за умов дотримання землевласниками та землекористувачами правил використання земель історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земельної ділянки, зміна функціонального призначення території, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, не є підставою для припинення обмежень у використанні земель, встановлених у зв`язку з наявністю таких об`єктів.

Як вбачається з Договору купівлі-продажу від 24.10.2003 року, за яким позивач придбав у ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» будівлі загальною площею 1385,9 кв.м. та 205,1 кв.м., сторони у Договорі не визначали умов щодо передачі земельної ділянки, на якій розташовані такі будівлі, які крім іншого, придбавались позивачем як виробничі без визначення «Електростанції» як пам`ятки архітектури.

Паспорт на пам`ятку архітектури місцевого значення було розроблено лише у 2014 році, в той час як відповідний об`єкт було взято на облік ще за рішенням Київського обласного виконавчого комітету від 24.04.1990 року № 67, чого не було враховано під час придбання позивачем об`єкту.

На підставі ст. 120 Земельного кодексу України позивач оформив право оренди земельної ділянки, на якій розташовані придбані ним об`єкти нерухомості. Зокрема, згідно з Договором оренди землі № 167 від 29.07.2010 року позивач був орендарем земельної ділянки площею 0,2031 га кадастровий номер 3210300000:04:014:0037 під розміщення існуючих виробничих приміщень з адміністративними корпусом та складських приміщень. При цьому, оренда землі оформлялась позивачем без врахування статусу об`єкту як пам`ятки архітектури.

Наведені обставини свідчать про придбання самим позивачем об`єкту пам`ятки архітектури з порушенням вимог ст. 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», що і призвело в подальшому до виникнення непорозумінь.

Як зазначає позивач в позові, він позбавлений можливості оформлення права користування земельною ділянкою, на якій розташована належна йому пам`ятка архітектури, оскільки частину території пам`ятки архітектури займають інші орендарі землі, в той час, як за твердженням позивача, поділ відповідної території чинним законодавством не передбачений.

В підтвердження відповідних обставин позивач надав до суду Висновок експерта № 580/11/2020 від 02.11.2020 року.

Також, позивач посилається на зміст рішення Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 року № 499-10-VІІІ, яким Білоцерківська міська рада відмовила в передачі земельної ділянки комунальної власності в оренду Фізичній особі-підприємцю Шинкаренку Юрію Володимировичу для обслуговування пам`ятки архітектури місцевого значення «Електростанція» площею 0,26561 га за адресою вул. Надрічна, 68 відповідно до вимог ч. 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України, а саме формування земельних ділянок здійснюється шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, враховуючи те, що до складу земельної ділянки площею 0,26561 га входить земельна ділянка, сформована з площею 0,2031 га з кадастровим номером 3210300000:04:014:0037 та частина земельної ділянки, сформованої з площею 0,4033 з кадастровим номером 321030000:04:014:0070.

Позивач не надав суду відомостей про оскарження рішення Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 року № 499-10-VІІІ, однак посилаючись на наведене рішення Білоцерківської міської ради та Висновок експерта, позивач вважає, що для оформлення та належного обслуговування пам`ятки архітектури позивач має сформувати цілісну земельну ділянку більшого розміру за рахунок сусідніх земельних ділянок, орендованих іншими особами, від чого останні відмовляються, що і послугувало зверненню позивача до суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди землі сусідніх земельних ділянок.

Суд критично оцінює відповідну позицію позивача, оскільки посилаючись на рішення Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 року № 499-10-VІІІ, позивач невірно та вибірково тлумачить його зміст. Зокрема, відповідним рішенням вирішувалось питання про затвердження саме наданої позивачем технічної документації, розрахованої за площею 0,26561 га, що виходить за межі попередньо орендованої позивачем земельної ділянки з кадастровим номером 3210300000:04:014:0037 площею 0,2031 га і зачіпає частково площу сусідньої земельної ділянки з кадастровим номером 321030000:04:014:0070, яка перебуває в оренді відповідача-2 ТОВ «Альтіс-Дизайн».

Однак, з метою приховання дійсних обставин позивачем не надано суду всіх документів, на підставі яких приймалось рішення Білоцерківської міської ради від 25.02.2021 року № 499-10-VІІІ, зокрема, не надано доказів та пояснень щодо переданої на затвердження Білоцерківської міської ради технічної документації на «новостворену» земельну ділянку.

Натомість, позивач посилаючись на загальну площу пам`ятки архітектури 0,6064 га, що визначена за рішенням Київського обласного виконавчого комітету від 24.04.1990 року № 67, фактично вважає, що йому має бути передана земельна ділянка в повному обсязі в тому числі за рахунок земельних ділянок сусідніх землекористувачів.

Як свідчать матеріали справи, на земельній ділянці площею 196 кв.м. (0,196 га) з кадастровим номером 3210300000:04:014:0008 за адресою: АДРЕСА_1 розміщена нежитлова будівля площею 78,4 кв.м., що належить відповідачу-3 ОСОБА_1 на праві власності.

Право власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , площею 78,4 кв.м було набуте ОСОБА_1 від ОСОБА_2 на підставі Договору купівлі продажу нежитлової будівлі від 15.08.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 4376.

В свою чергу, ОСОБА_2 набув право власності на нежитлову будівлю за адресою: м. Біла Церква, вул. Надрічна, 68, площею 78,4 кв.м. у ТОВ фірми «Електа-Вест» за Договором купівлі-продажу нерухомого майна від 20.04.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Корнійчуком В. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1924. ТОВ фірма «Електа-Вест» мала Державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ № 001948 земельною ділянкою площею 196 кв.м.

Таким чином, земельна ділянка площею 196 кв.м. з кадастровим номером 3210300000:04:014:0008 була сформована ще у 1999 році і не входила до території пам`ятки архітектури місцевого значення № 23-КВ «Електростанція».

Крім того, згідно з Кадастровим планом ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» вул. Надрічна, 68, 2004 року, в якому є опис меж, згідно яких ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» мало межу з ТОВ фірма «Електа-Вест», який вміщено, як додаток до документу «Межі та режими використання зони охорони пам`ятника архітектури місцевого значення «Електростанція» 2017 рік Київського обласного центру охорони і наукових досліджень пам`яток культурної спадщини КОДА.

В Паспорті на пам`ятку архітектури місцевого значення в м. Біла Церква Електростанцію (Київ 2014) Київська обласна державна адміністрація управління культури, національностей та релігій на сторінці 5 Паспорту в п. 13 «Територія об`єкту вказана площа території об`єкту, відповідно до Кадастрового плану від 17.01.2004 року - 0,6064 га.

В Паспорті на пам`ятку архітектури місцевого значення в м. Біла Церква Електростанцію (Київ 2014) Київська обласна державна адміністрація управління культури, національностей та релігій на сторінці 4 Паспорту в п. 11 «Відомості про сучасний стан» в описі території об`єкту зазначено: «Територія об`єкту розташована на лівому березі р. Рось. Територія з боку вулиці оточена цегляною огорожею, з боку р. Рось обмежена щільним рядом цегляних одноповерхових складських приміщень, за ними ростуть дерева, корені яких знаходяться у воді. На території розташовані цегляні господарські споруди 1960-1970 років, деякі в напівзруйнованому стані. Вздовж цегляного паркану розташовані клумби з квітами. Господарські будівлі у 2006 році були продані і частина охоронної зони об`єкту, площею 0,4033 га була передана в оренду ТОВ «Альтіс-Дизайн».

Також, як свідчать матеріали справи, відповідач-2 ТОВ «Альтіс-Дизайн» також придбав нежитлові будівлі у ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» за Договором купівлі продажу ВЕМ № 274874 від 14.12.2006 року.

На виконання вищевказаного Договору купівлі продажу ВЕМ №274874 від 14.12.2006 року між ТОВ «Альтіс-Дизайн» та ВАТ «Білоцерківський електроремонтний завод» було підписано Акт прийому передачі нежитлових будівель, розташованих в місті Біла Церква Київської області по вул. Надрічній, 68 від 15.12.2006 року.

29.10.2012 року було підписано Акт про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки та передачі на зберігання межових знаків землекористувачу земельної ділянки від 29.10.2012 року, яким було встановлено на місцевості та погоджено зовнішні межі земельної ділянки, яка знаходиться на території Білоцерківської міської ради Київської області за адресою: по вул. Надрічна, 68, нежитлові будівлі літери «Е», В», «Г», «Д» у присутності представників всіх суміжних землекористувачів, в тому числі і позивача.

Таким чином, вищенаведені обставини в розумінні ст. 120 Земельного кодексу України свідчать про наявність підстав для набуття відповідачами 2, 3 земельних ділянок, на яких розташовані придбані ними об`єкти нерухомості.

Позивач, заявляючи позовні вимоги про визнання недійсними Договорів оренди сусідніх землекористувачів, стороною яких він не являється, наводить формальні підстави, які не мають наслідком протиправність таких Договорів і не стосуються прав та інтересів позивача.

Зокрема, щодо посилання позивача на обставини, які можуть свідчити про порушення режиму та обмежень охоронної зони пам`ятки архітектури, такі порушення мають наслідком встановлення заборони відповідних дій уповноваженою особою, однак не є підставою для позбавлення прав землекористувачів сусідніх ділянок.

За наданим позивачем Висновком експертизи мінімальний розмір земельної ділянки для обслуговування пам`ятки архітектури визначено в розмірі 0,26561 га. В той же час, посилаючись на неподільність зони пам`ятки архітектури, яка складає площу 0,6064 га, позивач вважає що йому має бути передана в користування відповідна площа в повному обсязі шляхом позбавлення сусідніх землекористувачів відповідачів 2, 3 прав землекористування. З відповідними вимогами позивач звертався до відповідачів 2, 3, наполягаючи на вирішенні питання про об`єднання та поділ належних їм на праві користування земельних ділянок.

З огляду на норми Закону України «Про охорону культурної спадщини» статус територій, пов`язаних з охороною культурної спадщини накладає певні обмеження у користуванні, однак жодним чином не пов`язаний і не впливає на обсяги землекористування в розумінні Земельного кодексу України.

Щодо наданого позивачем Висновку експертизи № 580/11/2020 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 02.11.2020 року, судом досліджено та встановлено, що визначена експертом площа ділянки, необхідної для обслуговування будівлі «Електростанція», визначалась в обсязі 0,26561 га в ідеальних умовах знаходження об`єкту на незабудованій території вільних земель.

Однак, в дійсності територія має щільну забудову об`єктами нерухомості, які були придбані у власність іншими особами і до кожної з них в порядку ст. 120 Земельного кодексу України перейшли частини земельної ділянки, необхідні для обслуговування придбаних ними об`єктів нерухомості, як і у випадку з позивачем.

При цьому, розташування пам`ятки архітектури не надає позивачу жодних переваг у вирішенні питання переходу прав на земельну ділянку в порівнянні з іншими землекористувачами власниками сусідніх об`єктів нерухомості, відповідні питання вирішувались виходячи з об`єктивних можливостей поділу, з чим позивач погодився в момент придбання об`єкту та первинного оформлення прав на земельну ділянку, однак наразі фактично намагається здійснити перерозподіл вже розподілених земельних ділянок.

Відповідні дії позивача не передбачені чинним законодавством і не містять достатніх підстав, оскільки ґрунтуються виключно на Висновку експерта № 580/11/2020 за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 02.11.2020 року, який оцінюється судом нарівні з іншими доказами.

Враховуючи, що під час проведення експертизи не враховувались фактичні обставини, зокрема щодо землекористування відповідачів 2, 3, експертиза визначалась для ідеальних умов, відповідний Висновок експертизи не може бути покладений в основу вимог позивача про перерозподіл земельних ділянок сусідніх землекористувачів.

Щодо посилання позивача на норми Закону України «Про охорону культурної спадщини», суд зазначає, що межі та режими використання зон охорони пам`яток, які визначаються відповідною науково-проектної документації, затвердженої відповідним органом охорони культурної спадщини, передбачають необхідність дотримання відповідного режиму, що жодним чином не впливає на обсяги землекористування та чинність Договорів оренди.

Як визначено ст.13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину, як визначено частиною першою ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Як визначено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За наслідками розгляду спору судом не встановлено обставин, які можуть бути підставами для визнання недійсними Договору оренди землі № 07 від 09.02.2015 року з додатковою угодою № 36 від 18.02.2020 року та Договору оренди землі № 98 від 13.11.2012 року. Крім того, відповідні Договори не стосуються прав та інтересів позивача, а володіння пам`яткою архітектури не може бути підставою для позбавлення відповідачів 2, 3 їх речових прав на земельні ділянки.

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Крім того, суд вважає за доцільне послатися на норми процесуального законодавства, які, серед іншого, передбачають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України). Чинне господарське процесуальне законодавство ґрунтується на принципі змагальності сторін, а у ч. 2 ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Належними у розумінні ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані і безпідставні, відповідачами спростовані, тому не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог питання дотримання строків позовної давності не підлягає дослідженню, оскільки не впливає на результат вирішення спору.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України ).

Згідно зі ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Як визначено ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. ч. 1 - 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру» встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Положеннями господарського процесуального законодавства з урахуванням висновків наведених у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, передбачено право на відшкодування витрат на правову допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, чим спростовуються доводи відповідача про протилежне.

У постанові від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених відповідачем-3 є доведеним та співмірним, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 16 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 4 ст. 126, ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідні судові витрати підлягають відшкодуванню позивачем на користь відповідача-3.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволені позовних вимог Фізичної особи-підприємця Шинкаренка Юрія Володимировича до Білоцерківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтіс-Дизайн», Фізичної особи-підприємця Григора Олександра Анатолійовича, за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Міністерства культури України, Київської обласної державної адміністрації в особі управління культури КОДА про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок відмовити в повному обсязі.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шинкаренка Юрія Володимировича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Григора Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. 00 коп. адвокатських витрат.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.Ю. Кошик

повний текст рішення складено 15.09.2022 року