Рішення

від 14.09.2022 по справі 160/10484/22

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 року Справа № 160/10484/22

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, -

ВСТАНОВИВ:

18.07.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 27.01.2022 року № Ф-2259-53 У в сумі 37 788, 74 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27.01.2022 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області була складена вимога про оплату боргу( недоїмки) № Ф-2259-53 У. Згідно змісту даної вимоги станом на 31.12.2021 року заборгованість зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 становить 37 788, 74 грн. Вважає, що вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню з наступних підстав. Відповідно до трудової книжки, у той період, за який їй було нараховано податковий борг, останній був найманим працівником. Зазначає, що він не є фізичною особою-підприємцем з 1999 року. Але якби і був фізичною особою підприємцем на даний час, то вважає, що якщо фізична особа-підприємець одночасно є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець. На підставі викладеного, просить суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.07.2022 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 18.07.2022 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

09.08.2022 року на адресу суду від представника Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому він заперечує проти позовних вимог та зазначає наступне. За даними інформаційної системи податкового органу, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на обліку в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Новомосковська ДПІ, Новомосковський район з 22.01.1999 року, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. При цьому згідно Єдиного державного реєстру відсутній запис щодо припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Інформацію про платників єдиного внеску, які були зареєстровані до 1 жовтня 2013 року та не зняті з обліку, отримано від Пенсійного фонду України, як діючих та завантажено до реєстру страхувальників у 2013 році. Станом на 01.10.2013 року Пенсійним фондом України передано ФОП ОСОБА_1 як платника єдиного внеску. Тому, ФОП ОСОБА_1 з 01.10.2013 року є платником єдиного внеску. За даними інформаційної системи податкового органу, станом на 30.06.2022 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн. Повідомляє, що звітність ФОП ОСОБА_1 за період з 2017 року по 2022 рік до податкового органу не надавалась, тому немає можливості надати інформацію про отримані доходи від підприємницької діяльності. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Враховуючи вищевикладене, вважає, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області щодо винесення спірної вимоги від 27.01.2022 року № Ф-2259-53 У в сумі 37 788, 74 грн. діяло лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

15.08.2022 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Гальченко Євгенії Леонідівни надійшов письмова відповідь на позов, в якій він вона зазначає наступне. Підприємницька діяльність ОСОБА_1 припинена ще в 1999 році. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань взагалі не містить відомості про позивача, як про фізичну особу-підприємця. Відповідачем не надано до суду і доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності з 1999 - 2022 роки. Посилання відповідача на інформацію з електронних витягів ІКС «Податковий блок» не є доказом провадження ОСОБА_1 підприємницької діяльності. Відповідачем не надано жодного доказу про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. Таким доказом може бути тільки Виписка або Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак, зазначені документи відповідачем не долучені до матеріалів справи. Відповідач до свого відзиву долучив реєстр поштових відправлень від 14.02.2022 року. Згідно цього реєстру лист відповідачем направлено на ім`я ОСОБА_1 , однак адреса зазначена не позивача. За зазначеною у Реєстрі поштових відправлень адресі позивач ніколи не був зареєстрований та ніколи не проживав. Наступне підтверджено позивачем та не спростовано відповідачем у своєму відзиві. З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 року замінено відповідача у справі з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39394856) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658, 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольстка, 17-а).

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 22.01.1999 року був зареєстрований як фізична особа підприємець (номер запису 0010082) та перебував на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області.

Свою підприємницьку діяльність позивач здійснював на загальній системі оподаткування.

Згідно реєстраційних даних платника в ДПІ відсутній запис щодо припинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

За даними інформаційної системи податкового органу, станом на 30.06.2022 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн., яка складається з автоматично нарахованого єдиного внеску:

- за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., граничний строк сплати 09.02.2018 року;

- 1 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

- 2 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

- 3 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

- 4 квартал 2018 року 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

- 1 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

- 2 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

- 3 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року;

- 4 квартал 2019 року 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року;

- 1 квартал 2020 року 2078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року;

- 2 квартал 2020 року 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року;

- 3 квартал 2020 року 3178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року;

- 4 квартал 2020 року 2200,00 грн., граничний строк сплати до 19.01.2021 року;

Звітність ФОП ОСОБА_1 за період з 2017 року по 2022 рік до податкового органу позивачем не надавалась.

Податковий орган надіслав вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.01.2022 року № Ф-2259-53 У в сумі 37 788, 74 грн. на податкову адресу позивача, а саме АДРЕСА_1 , однак поштове відправлення повернуто на адресу податкового органу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Законом України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з 01 січня 2017 року складає 3200,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок в 2017 році складає 704,00 грн (3200,00 грн. х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за кожен місяць у 2018 році складає 819,06 грн., так як відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати складає 3723,00 грн (3723,00 грн. х 22 відсотки).

На 2019 рік в Законі України від 23 листопада 2018 року № 2629-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної плати, який з 01 січня 2019 року складає 4173,00 грн., відповідно мінімальний страховий внесок складає 918,06 грн. (4173,00 х 22 відсотки).

Сума мінімального страхового внеску за місяць у 2020 році складає 1039,06 грн., так як відповідно до Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір мінімальної заробітної плати встановлено 4723,00 грн. (4723,00 х 22 відсотки).

Разом з тим, Законом України від 25.08.2020 року №822-ІХ внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зокрема, починаючи з 01 вересня 2020 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати 5000,00 гривень.

Таким чином, починаючи з 01.09.2020 року сума мінімального страхового внеску за місяць становить 1100,00 гривень.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період: 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік та 2020 рік, не менше мінімального страхового внеску.

Також, слід зазначити, що суб`єктна ознака статусу ФОП є визначальною для вирішення питання про віднесення позивача до платників єдиного внеску, а тому дослідження питання про наявність у позивача статусу ФОП має значення для правильного вирішення цієї справи та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною 1 статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01 липня 2004 року набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 року № 755-IV (далі - Закон №755-IV), яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абз.7 ч.1 ст.1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абз.9 ч.1 ст.1 Закону № 755-IV).

03 березня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 01.07.2010 року № 2390-VI (далі - Закон № 2390-VI), яким внесено зміни до Закону № 755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість, відомості про фізичних осіб-підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб-підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Суд відмічає, що у матеріалах справи відсутні докази про подання позивачем державному реєстратору реєстраційної картки для включення відомостей про нього до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Доказів зворотнього відповідачем не надано.

25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру" від 25.03.2014 року № 1155-VII (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання", які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до ЄДР.

Отже, суд вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас, зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб-підприємців, запроваджені Законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Суд зауважує, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З підстав викладеного суд доходить висновку, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19, у постановах Верховного Суду від 16.03.2021 року у справі № 280/2854/20, від 18.02.2021 року у справі № 320/6518/18, від 29.07.2020 року у справі №120/703/19.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів правомірності прийняття оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин, встановлених судом, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позицій Верховного Суду, які наведені вище, а також доказів отримання позивачем доходу від здійснення підприємницької діяльності у спірний період.

За таких обставин відповідач дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов`язку сплати за ЄСВ за вказаний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).

З огляду на викладене, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 27.01.2022 року № Ф-2259-53 У в сумі 37 788, 74 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає судовий збір за позовну заяву у розмірі 992,40 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску від 27.01.2022 року № Ф-2259-53 У в сумі 37 788, 74 грн., винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-А м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачені судові витрати у сумі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.В. Серьогіна