Постанова

від 14.09.2022 по справі 320/2899/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2899/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Басай О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, м. Чернігів, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТОРА ДИСТРИБ`ЮШН» до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товару,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТОРА ДИСТРИБ`ЮШН» (далі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці ДФС (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товару від 26.09.2019 №UA125000/2019/000576/2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача зазначив, що Відповідачем порушуючи норми діючого митного законодавства України, прийняте протиправне рішення, якими скоригована заявлена Позивачем за ціною контракту митна вартість імпортованих ним товарів, що призвело до порушення його прав та законних інтересів, оскільки подані митному органу документи, відповідають встановленим законодавчим вимогам та підтверджують заявлені відомості про митну вартість товарів, у той час, як визначення Відповідачем митної вартості товару та коригування її в сторону збільшення за резервним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Київської митниці ДФСпро коригування митної вартості товару від 26.09.2019 №UA125000/2019/000576/2.

Стягнено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТОРА ДИСТРИБ`ЮШН» (код ЄДРПОУ 40648866, місцезнаходження: м. Київ, вул. Миколи Шпака, буд. 5) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 8-А) судовий збір у розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Стягнено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТОРА ДИСТРИБ`ЮШН» (код ЄДРПОУ 40648866, місцезнаходження: м. Київ, вул. Миколи Шпака, буд. 5) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 8-А) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 7500,00 грн (сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок).

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем 1 подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що між позивачем (Покупець) та компанією «LifetimeHohgKongLimited» (Продавець) укладено контракт №2019/4/4-1 від 28.02.2019, згідно з умовами якого, в порядку та на умовах, визначених цим контрактом, Продавець зобов`язується продати Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити на умовах поставки, котрі визначаються для кожного конкретного замовлення та фіксуються в інвойсах, товар столи, стільці (надалі - Товар). Асортимент, кількість, одиниця виміру Товару, порядок оплати і доставки вказується в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту (пункт 1.1. Контракту).

Ціна за одиницю Товару вказується в доларах США, в інвойсах, які є невід`ємною частиною цього Контракту, і включають у себе вартість упаковки, маркування, пакувальних матеріалів (пункт 2.2. Контракту).

Покупець здійснює 100% попередню оплату від суми виставленого інвойсу в доларах США шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця. Сторони можуть узгодити інший порядок оплати у інвойсі, який є невід`ємною частиною цього Контракту (пункт 3.1. Контракту).

Поставка товару здійснюється повністю або частинами на підставі інвойсу. Поставка повинна бути здійснена протягом 1 (одного) місяця від дати виставлення інвойсу (пункт 4.1. Контракту).

Продавець здійснює поставку товару на умовах FOBXIAMEN (Китай) згідно з ІНКОТЕРМС-2010. Детальні умови поставки конкретної партії товару фіксуються в інвойсах (пункт 4.2. Контракту).

Вантажовідправник Товару за Контрактом є LifetimeHohgKongLimited (Китай). Вантажовідправник може бути змінений (пункт 4.7. Контракту).

Згідно з інвойсом від 20.08.2019 №LTT19-3928, на підставі Контракту №2019/4/4-1 від 28.02.2019 та замовлення №04242019AS, поставці підлягав наступний Товар: стіл персональний (арт. 80623) 100 шт., стіл складний дитячий (арт. 80425) 40 шт., стіл 4'/123 см. (арт. 80160) 100 шт., стіл складний 6'/183 см. (арт. 80367) 100 шт., стіл-книжка 8'/244 см. (арт. 80175) 60 шт., стіл-книжка 60'/152 см. (арт. 25402) 50 шт., стілець складний, комплект 4 шт. (арт. 80191) 100 шт., стіл з лавками для дитячого пікніку (арт. 280094) 30 шт., стіл 6'/183 см. (арт. 80350) 26 шт., на суму 19 040,92 доларів США.

З метою проведення митного оформлення наведеного вище Товару, Позивач подав до Відповідача митну декларацію від 25.09.2019 №UA125110/2019/418648, в якій визначено митну вартість товару, що імпортується, за основним методом - за ціною контракту.

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного методу її визначення Позивач подав до Київської митниці разом із митною декларацією наступні документи: контракт №2019/4/4-1 від 28.02.2019; інвойс від 20.08.2019 №LTT19-3928; коносамент №1811ХО19РЕ01238Т1 від 20.08.2019; міжнародну автотранспорту накладну від 24.09.2019CMR№1490; платіжне доручення в іноземній валюті №40 від 06.08.2019 на суму 19 040,92 доларів США; довідку про транспортні витрати №SIEV0002744 від 23.09.2019; експортну декларацію країни відправлення від 16.08.2019 №370820190080438794.

За результатами оцінювання документів, наданих Позивачем для підтвердження заявленої митної вартості за митною декларацією від 25.09.2019 №UA125110/2019/418648, Відповідачем встановлено:

платіжне доручення в іноземній валюті №40 від 06.08.2019 в графі №70 «Призначення платежу» міститься інформація щодо інвойсу від 11.07.2019 №LTT19-3928, який не відповідає інвойсу, який подано до митного оформлення від 20.08.2019 №LTT19-3928, при цьому Відповідач зазначив, що банківські платіжні документи повинні стосуватися оцінюваного товару;

інвойс від 20.08.2019 №LTT19-3928 датований пізніше ніж експортна митна декларація країни відправлення від 16.08.2019 №370820190080438794,тобто, на думку Відповідача, товар в країні відправлення перетинав кордон при експорті з іншим рахунком, враховуючи що задекларовано контракт виробником;

декларантом до митного оформлення надано лише довідку про вартість перевезення до митного кордону України №SIEV0002744 від 23.09.2019, що унеможливило перевірку достовірності декларування транспортних витрат.

У зв`язку з наведеним, Відповідач дійшов висновку про те, що надані Позивачем до митного оформлення документи не містять достовірних та об`єктивних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена, тому з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості товарів.

Виходячи з наведених обставин, Відповідач повідомив Позивача про необхідність надання протягом 10 календарних днів додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів (за наявності), а саме: інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; виписки з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; висновки про вартісні та якісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У відповідь на повідомлення митного органу щодо надання додаткових документів, Товариство надало наступні документи: договір на транспортно-експедиторське обслуговування від 13.01.2017 №SC/AF-005962; заявку на організацію перевезення та експедирування вантажів №SIEV0002744 від 12.08.2019; довідку про транспортні витрати; рахунок на перевезення; витяг з каталогу на партію товару; експортну декларацію; лист контрагента від 29.08.2019, в якому зазначено, що інвойс від 11.07.2019 №LTT19-3928 по договору №2019/4/4-1 від 28.02.2019 був виданий для здійснення передплати, тож оновлений, транспортною та фінальною версією даного документа вважати інвойс від 20.08.2019 №LTT19-3928; інвойс від 11.07.2019 №LTT19-3928; лист контрагента від 18.09.2019, яким роз`яснено, що компанія LifetimeHohgKongLimited, продавець за контрактом №2019/4/4-1 від 28.02.2019 є дочірньою компанією корпорації LifetimeProductsInc. Вона володіє ексклюзивним правом на продаж продукції Lifetime безпосередньо з країни походження до ряду країн, серед яких є Україна. Продукцію Lifetime виготовляє компанія LifetimePlasticProductsLtd., котра також є дочірньою компанією LifetimeProductsInc. Компанія LifetimePlasticProductsLtd. обмежена можливістю продавати товари Lifetime лише головній компанії LifetimeProductsLtd. Оскільки китайська митниця та Агентство ССРІТ (Китайська рада сприяння міжнародній торгівлі) вимагає вказувати виробника експортером у таких документах як сертифікат походження та деклараціях про експорт, для цілей контракту №2019/4/4-1 від 28.02.2019 дані документи були видані компанією LifetimePlasticProductsLtd. Виходячи з вищевказаної схеми торгових зв`язків, компанія LifetimePlasticProductsLtd. продала товари материнській компанії LifetimeProductsInc. (одержувач товарів в експертній декларації), після чого компанія LifetimeProductsInc. Передала товар LifetimeHohgKongLimited, для продажу українському покупцеві ТОВ «АСТОРА ДИСТРИБ`ЮШН».

Розглянувши подані документи, Київська митниця ДФС дійшла висновку, що існують різні версії розрахунків щодо даної поставки товарів, при цьому додаткові документи надано не в повному обсязі, у зв`язку з чим було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 26.09.2019 №UA125000/2019/000576/2, яким відкоригована митна вартість задекларованого Позивачем товару за резервним методом та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA125110/2019/00378.

Не погоджуючись з рішеннями Відповідача про коригування митної вартості товарів від 26.09.2019 №UA125000/2019/000576/2, Позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються, зокрема Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (далі також МК України; у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (частина перша статті 257 МК України).

Статтею 49 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (частина п`ята статті 58 МК України).

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (пункт 5 частини десятої статті 58 МК України).

Відповідно до статті 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу

Статтею 58 МК передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо, зокрема, щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 53 МК України, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу положень частини п`ятої статті 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Зазначене також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018-VI «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Разом з цим, якщо документи, зазначені у частині другій статті 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (частина третя 3 статті 53 МК України).

Системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що органи доходів і зборів мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає органам доходів і зборів право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

На думку колегії суддів, сумніви є обґрунтованими, якщо документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак, приписи вказаних статей МК України зобов`язують орган доходів і зборів зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, орган доходів і зборів повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (частина третя статті 54 МК України).

При цьому, за частиною шостою статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій-четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборі в інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частини першої статті 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Згідно з частиною другою статті 55 МК України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Матеріалами справи встановлено, що Позивачем були подані Відповідачу документи, передбачені частиною другою та третьою статті 53 МК України, необхідні для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, у тому числі транспортні витрати, включені до митної вартості товарів, проте, без фактичного визначення (конкретизації) недостатності відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, Відповідачем було прийнято оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів.

При цьому, за результатом дослідження та оцінки наданих Позивачем у справі доказів, у суду не виникло сумнівів щодо об`єктивності та реальності заявленої ним митної вартості товарів за ціною контракту, натомість встановлено, що вона документально підтверджена.

У той же час, обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої Позивачем митної вартості товару, за результатом опрацювання наданих Позивачем основних та додаткових документів, Відповідач у графі 33 спірного рішення зазначив лише, що існують різні версії розрахунків щодо даної поставки товарів, при цьому додаткові документи надано не в повному обсязі.

Натомість у відзиві на позов представник Відповідача пояснив, що подана Позивачем довідка про транспортні витрати від 23.09.2019 №SIEV0002744 не є належним підтвердженням вартості транспортно-експедиційних послуг, оскільки не є належним документом, що підтверджує транспортні витрати та не відноситься до первинних документів у розумінні частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», у зв`язку з чим Відповідач був позбавлений можливості перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що в силу пункту 6 частини другої статті 53 МК України документами, що підтверджують митну вартість товарів є транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.

Отже, МК України не містить переліку документів, які зобов`язаний подати декларант для підтвердження числових значень витрат на транспортування з чого слідує, що такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами, які містять відомості, що дозволяють визначити розмір транспортних витрат та ідентифікувати їх з конкретним вантажем.

Таким чином, твердження Відповідача щодо відсутності у наданих для підтвердження заявленої декларантом митної вартості товарів всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості, зокрема витрати на транспортування є необґрунтованим.

Щодо тверджень Відповідача про невідповідність вимогам контракту №SC/AF-005962 інформації, зазначеної у заявці №SIEV0002744 від 12.08.2019 про те, що рахунок повинен бути оплачений протягом 3 календарних днів з дати рахунку, суд зазначає, що зменшення терміну оплати послуг за згодою сторін контракту, порівняно з умовами такого контракту, жодним чином не впливає на визначення митної вартості товару (його складових), тож у даному випадку судом до уваги не приймаються.

Щодо тверджень Відповідача про ненадання пояснень, який саме документ (інвойс від 11.07.2019 №LTT19-3928 чи фінальна версія інвойсу від 20.08.2019 №LTT19-3928) було подано в митні органи країни відправлення за МД від 16.08.2019 №370820190080438791 суд зазначає, що МК України забороняє вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені у статті 53 МК України. У свою чергу, стаття 53 МК України не зобов`язує декларанта подавати відповідні пояснення, про які вказав Відповідач.

Окрім зазначеного, колегія суддів наголошує, що у процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Обставини виконання/невиконання сторонами умов контракту, не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації.

У взаємозв`язку з наведеним, проаналізувавши доводи Відповідача, що слугували підставою для відмови у визнанні митної вартості, заявленої Позивачем, суд дійшов висновку, що Відповідач не довів, що Позивачем було заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, та що у документах, поданих Позивачем до митного оформлення, були відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари.

Окрім наведеного, щодо коригування Відповідачем митної вартості товару за резервним методом, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту графи 33 оскаржуваного рішення, за результатом проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б - за і ціною договору щодо ідентичних/подібних (аналогічних) товарів відповідно до статей 59, 60 МК України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи подібних товарів саме за ціною договору. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій, такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г - на основі віднімання та додавання вартостей - не можуть бути застосовані у зв`язку з відсутністю у митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. При цьому, за умовами статей 62, 63 МК України, така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій, такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей в даному випадку не можуть бути застосовані. Натомість, у митного органу наявна інформація, що відповідає частині другій статті 64 МК України та є підставою для застосування другорядного методу 2ґ - резервного методу. Декларантом підчас проведення з ним консультацій додаткової інформації для застосування резервного методу також не надано.

Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товару: товар 1- митна декларація від 28.05.2019 №UA500060/2019/015639 (вартість товару «Меблі з пластмаси: стіл в асортименті» згідно джерела інформації 4,02 дол. США/кг); товар 2 - митна декларація від 16.09.2019 №UA500090/2019/16177 (вартість товару «Меблі для сидіння на металевій основі: стільці складні» згідно джерела інформації 4,52 дол. США/кг).

Разом з тим, відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №598).

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 19.06.2018у справі №826/6346/16 (№К/9901/36092/18).

Між тим, як випливає з графи 33 оскаржуваного рішення, у ньому зазначено лише дату та номер вказаної митної декларацій, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.

Колегія суддів бере до уваги, що будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, містити конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що Відповідачем не надано переконливих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного рішення щодо коригування митної вартості. Натомість, на думку суду, надані Позивачем до митного оформлення документи спростовують сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей про митну вартість товару та/або неправильності обрання Позивачем методу визначення та обчислення митної вартості товару.

За викладених обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення Київської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів від 26.09.2019 №UA125000/2019/000576/2 не відповідає вимогам чинного законодавства, тож є протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як випливає з матеріалів справи, при зверненні до суду Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2102,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 20.03.2020 №38, а тому, зазначена сума судового збору підлягає відшкодуванню Позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинились.

З аналізу наведених правових норм випливає, що документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

Так, на підтвердження понесення Позивачем витрат на професійну правничу допомогу його представником надано суду копії таких документів: договір про надання правової допомоги №576 від 05.03.2020, укладений між Позивачем та адвокатом Семеновим Олександром Миколайовичем на суму 7500,00 грн; акта прийому наданих послуг від 30.03.2020 на суму 7500,00 грн, платіжне доручення на оплату Позивачем послуг за надання правової допомоги №26 від 11.03.2020 на суму 7500,00 грн.

Дослідивши зміст зазначених вище документів, суд дійшов висновку, що Позивачем підтверджені понесені витрати на правову допомогу в сумі 7500,00 грн.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль