Постанова

від 13.09.2022 по справі 420/4563/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 420/4563/20

адміністративне провадження № К/9901/18708/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року (головуюча суддя Цховребова М.Г.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кравець О.О., судді - Домусчі С.Д., Коваль М.П.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Іллічівськзовніштранс» до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У травні 2020 року Приватне акціонерне товариство «Іллічівськзовніштранс» (далі - ПрАТ «ІЗТ) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі - ГУ ДПС в Одеській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 квітня 2020 року №0011270509, №0011280509, №0011290509 та №0011300509. Обґрунтовуючи неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Товариство зазначало, що висновки акта податкової перевірки є помилковими, такими, що виникли в результаті неправильного тлумачення умов укладених з контрагентами договорів та положень чинного законодавства України.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року, позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У розрізі заявленої підстави касаційного оскарження відповідач звертає увагу на застосування судами норми права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 4 червня 2020 року у справі №826/115/17, від 20 лютого 2020 року у справі №802/1255/17-а, від 10 квітня 2020 року у справі №823/1389/16, від 24 березня 2020 року у справі №260/410/19, від 3 березня 2020 року у справі №140/2715/18, від 16 квітня 2020 року у справі №826/7760/15, від 18 березня 2020 року у справі №826/8114/15, у яких наведено перелік обставин і фактів, які, як опосередковано, так і в своїй сукупності, свідчать про необґрунтованість отримання платником податків податкової вигоди.

Посилаючись на наведені вище висновки, відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи не враховано: відсутність факту реального руху активів по ланцюгу постачання послуг з урахуванням ділової мети такого руху та його зв`язку з господарською діяльністю платника податків - позивача; Товариством в процесі перевірки не надано завірені копії первинних документів на вимогу контролюючого органу (запити від 20 та 24 лютого 2020 року); при дослідженні наданих до перевірки документів встановлено, що в актах виконаних робіт (наданих послуг), виписаних від імені контрагентів, вказано надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування без їх деталізації, а також без зазначення, щодо яких саме контейнерів здійснювались такі послуги; у ході перевірки не виявилось за можливе встановити наявність у контрагентів позивача складських приміщень для зберігання товарно-матеріальних цінностей, виробничого обладнання, необхідних транспортних засобів тощо.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін як законні й обґрунтовані, а скаргу відповідача - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень.

Окрім того, перед початком розгляду справи по суті колегія суддів задовольнила подане заявником касаційної скарги клопотання та, з огляду на надані ним документи, замінила відповідача у справі - Головне управління ДПС в Одеській області з кодом ЄДРПОУ 43142370, його правонаступником, - Головним управлінням ДПС в Одеській області, як відокремленим підрозділом ДПС України, з кодом ЄДРПОУ 44069166.

У судове засідання, призначене на 14 вересня 2022 року, сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи. З урахуванням викладеного, а також з огляду на те, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 345 КАС України, ухвалив здійснювати розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги за матеріалами справи, дослідивши й проаналізувавши оскаржувані судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області проведено документальну планову виїзну перевірку ПрАТ «Іллічівськзовніштранс» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, законодавства з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 1 квітня 2018 року по 30 червня 2019 року, відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами проведеної перевірки 11 березня 2020 року відповідачем складено акт, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог чинного законодавства, зокрема: підпунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України), в результаті чого занижено у 2 кварталі 2019 року податок на прибуток в сумі 74704 грн та завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування в сумі 3449979 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 889428 грн та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 217205 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень 24 квітня 2020 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

№0011270509, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3449979 грн;

№0011280509, яким до Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму - 112056 грн (за податковим зобов`язанням - 74704 грн; за штрафними (фінансовими) санкціями - 37352 грн);

№0011290509, яким Товариству зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 217205 грн;

№0011300509, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)», на загальну суму - 1334142,00 грн (з яких податкове зобов`язання - 889428 грн; штрафні (фінансові) санкції 444714 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого повною мірою погодився й апеляційний суд, виходив з того, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу не відповідають фактичним обставинами справи, оскільки, фактично за спірними договорами транспортно-експедиційних послуг не відбувалося перевезення вантажу, натомість, контрагентами надавалися інші види послуг, які не зумовлювали необхідність складення товарно-транспортних накладних, як на цьому наполягав відповідач.

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів КАС ВС виходить з наступного.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі, зокрема, здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (пункт «а»).

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг (пункт «а»).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище положень зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Якщо ж господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Як з`ясували суди, предметом податкової перевірки слугували правовідносини ПрАТ «ІЗТ», який виступав замовником послуг, за договорами транспортно-експедиційного обслуговування з контрагентами-експедиторами ТОВ «ЛЕМОДО», ТОВ «ТСК «П.М.К.О.», ТОВ «ВЕКТОР ТРЕЙДІНГ», ТОВ «СПЕЦМАШСЕРВИС», ТОВ «ГАРАНТ АВТОТЕХ», ТОВ «ІНВЕСТИЦІЙНО-БУДІВЕЛЬНА ГРУПА «ІДЕА», ТОВ «ВАЛДИС АГРОТРАНС», а також правовідносини з постачання товарно-матеріальних цінностей з контрагентами ТОВ «ЛЕМОДО» і ТОВ «ПРАЙМЛЮКС ПЛЮС» як постачальниками таких послуг.

Зокрема, висновки податкового органу щодо нереальності господарських відносин з переліченими вище контрагентами ґрунтувалися, перш за все, на тому, що під час перевірки посадовими особами підприємства не надано: товарно-транспортних накладних, рахунків, доручень, довіреностей, рознарядок, інших товаророзпорядчих документів; інформації, наданої експедитору, про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інших документів, які б підтверджували отримання послуг транспортно-експедиційного обслуговування та на підставі яких можливо визначити шлях транспортування вантажу, засоби поставки вантажу, пункти завантаження та розвантаження вантажу тощо.

Надаючи оцінку означеним доводам контролюючого органу суди попередніх інстанцій виходили з їх безпідставності, мотивуючи свої висновки тим, що на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договорами транспортного обслуговування позивачем надано копії відповідних договорів, а також примірники усіх документів (як первинних, так і бухгалтерських), які були обумовлені вказаними правочинами у розрізі кожного контрагента, а саме:

заявки, відповідно до яких позивач просить здійснити експедирування конкретних контейнерів, із зазначенням номерів коносаментів, кількості контейнерів та їх номерів; податкові накладні; платіжні доручення; реєстр операцій в банківській установі; оборотно-сальдової відомості по рахунку 6851;

заявки, відповідно до яких позивач просить, згідно вказаних договорів ТЕО, здійснити наступні контейнерні операції: навантаження/вивантаження з/на транспортний засіб контейнерів; вивантаження вантажу з контейнерів;

акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) з додатками до них, у яких зазначено, зокрема, надані послуги по навантаженню/вивантаженню з/на транспортний засіб та вивантаження вантажу з контейнерів, з конкретизацією даних щодо контейнерів тощо;

акти надання послуг з додатками до них, у яких зазначено, зокрема, номери коносаментів; кількість контейнерів та їх номери; назви виконаних робіт (вивіз контейнерів з судна та агентські збори на територіях ДП «Контейнерний Термінал Одеса», ТОВ «Чорноморський рибний порт», ТОВ «Бруклін-Київ порт»; здійснення митного очищення та оформлення вантажу, сплата митних платежів; оформлення дозвільних документів на вантажі і транспортні засоби для випуску за межі зони митного контролю; перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження на територіях ДП «Контейнерний Термінал Одеса», ТОВ «Чорноморський рибний порт», ТОВ «Бруклін-Київ порт»; визначення якості товару та сюрвеєрські послуги; виконання послуг, пов`язаних з проведенням сканування вантажу на територіях ДП «Контейнерний Термінал Одеса», ТОВ «Чорноморський рибний порт», ТОВ «Бруклін-Київ порт»; виконання послуг, пов`язаних з проведенням зважування вантажу).

Аналіз характеру задекларованих правочинів та зміст перелічених вище документів зумовив висновок судів попередніх інстанцій про те, що за договорами транспортного експедирування надавалися послуги, які не потребували оформлення та, відповідно, надання позивачем таких документів, як: товарно-транспортні накладні, інформація про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інші документів, які б підтверджували факт отримання послуг ТЕО та на підставі яких можливо визначити шлях транспортування вантажу, засоби поставки вантажу, - оскільки фактично за переліченими вище договорами не відбувалося транспортування вантажу.

Окрім того, суди вважали безпідставними посилання відповідача й на те, що у наданих позивачем документах не вказано, по якому саме контейнеру здійснювались транспортно-експедиторські послуги, не надано документів, які б підтверджували, що ПрАТ «ІЗТ» надавав на адресу контрагентів інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, оскільки, як зазначалось вище, означена інформація була повною мірою вказана в наданих позивачем документах, а саме: в заявках, актах надання послуг, з додатками, та в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) з додатками.

Ставлячи під сумнів реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ «ЛЕМОДО», ТОВ «ПРАЙМЛЮКС ПЛЮС» за договорами постачання ТМЦ (пісок, цемент, щебінь тощо), податковий орган посилався на те, що до перевірки не було надано товарно-транспортні накладні, специфікації, сертифікати, висновок Державної санітарно-епідеміологічної експертизи, журнал реєстрації довіреностей.

Аналізуючи наведені посилання суди попередніх інстанцій виходили з того, позивачем суду надано копії товарно-транспортних накладних, на підставі яких можливо визначити засоби поставки товару, пункти завантаження та розвантаження товару по вищезазначеним договорам. Окрім того, суди врахували, що кількість і асортимент товару, що поставлявся, вказувався в специфікаціях на поставку партії товару та/або накладних, складених на підставі замовлення покупця, а накладні оформлялися на кожну партію товару. Враховуючи, що умови укладених договорів поставки були альтернативними, й позивачем у спірних правовідносинах надані накладні, що відповідачем не заперечувалось та було зафіксовано в акті перевірки, суди визнали безпідставними вимоги відповідача щодо необхідності надання додатково специфікацій. Щодо решти документів, на необхідності надання яких наполягав контролюючий орган, суди зазначили, що вони не пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, які платник податків зобов`язаний подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством).

Також обґрунтовано відхилили суди посилання відповідача на податкову інформацію, яка міститься у базах даних ДПС, щодо контрагента позивача, оскільки така інформація носить виключно інформативний характер й, більш того, за встановленими судами обставинами фактично перевірки щодо контрагента позивача не проводились.

Твердження податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, на думку судів, не свідчить про безтоварність угод з позивачем та одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем. Натомість, на переконання судів, реальність задекларованих господарських операцій, рух активів та зміна майнового стану позивача повною мірою підтверджується первинними та іншими документами, наданими як до перевірки, так і до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим й таким, що відповідає релевантній практиці Верховного Суду у подібних правовідносинах, висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті безпідставно та без урахування умов задекларованих позивачем правочинів з контрагентами.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди повно й правильно встановили обставини справи, не допустили неправильного застосування норм матеріального права, чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судом апеляційної інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у справах за подібними правовідносинами. Дослідивши матеріали цієї справи та встановлені судами фактичні обставини спору, Суд дійшов висновку, що, незважаючи на те, що спірні правовідносини в означених справах та у справі, що розглядається, регламентуються більшою мірою одними й тими ж нормами ПК України, обставини цих справ в кожній окремій ситуації, все ж, є відмінними. Наведені відповідачем цитати із вказаних судових рішень не доводять, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були висловлені позивачем в судах обох інстанцій, і з урахуванням яких як суд першої, так і апеляційної інстанцій вже надавали правову оцінку встановленим у справі обставинам.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 жовтня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська