Рішення

від 14.09.2022 по справі 754/203/21

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/190/22

Справа №754/203/21

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне рішення суду виготовлено 15 вересня 2022 року)

12 вересня 2022 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/203/21

ОСОБА_1 - позивач

Національний університет фізичного виховання і спорту України - відповідач

Вимоги позивача: скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Рішко Н.І. - адвокат відповідача

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовом, який подавався в новій редакції і в якому позивачка посилаючись на порушення своїх трудових прав просить: 1. Скасувати наказ № 101-О від 08.12.2020 про накладення на позивачку дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення; 2. Скасувати наказ № 301-к від 08.12.2020 про звільнення позивачки, поновити дію трудового контракту б/н від 21.07.2020 та відновити позивачку на роботі; 3. Стягнути з відповідача на користь позивачки: 2/3 тарифної ставки встановленого окладу юрисконсульта та діловода канцелярії за внутрішнім сумісництвом за час вимушеного простою в розмірі 2618,12 грн., середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 62978,72 грн., судовий збір у розмірі 908,00 грн..

Справа перебувала в провадженні судді Деснянського районного суду м. Києва ОСОБА_3.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва (суддя: ОСОБА_3) від 15.01.2021 відкрито провадження у справі № 754/203/21.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою Деснянського районного суду м. Києва (суддя: ОСОБА_3) від 09.06.2021 проведено заміну відповідача з Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного на Національний університет фізичного виховання і спорту України.

У зв`язку із звільненням судді ОСОБА_3 справу передано на повторний автоматизований розподіл.

Новим головуючим постановлено ухвалу від 15.11.2021 про прийняття справи до свого провадження та призначення справи до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16.12.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні відповідач позов не визнав і не заперечував проти розгляду справи по суті за відсутності позивача.

Також відповідачем подано відзив на позов з проханням відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач у судове засідання не з`явився і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду всі учасники справи неодноразово повідомлялись належним чином у визначеному законодавством порядку, зокрема, поштою, електронною поштою, SMS, а також інформація про рух справи розміщується на сайті суду і є загальнодоступною.

Про подання позову стороні позивача достовірно відомо.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надійшло.

З урахуванням викладеного, ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності позивача.

Вислухавши відповідача, показання свідків: ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи суд у судовому засіданні встановив наступне.

Позивачка перебувала в трудових відносинах з Олімпійським коледжем імені Івана Піддубного та працювала на посаді юрисконсульта і за внутрішнім сумісництвом на посаді діловода канцелярії, що підтверджується трудовою книжкою позивача, а також дана обставина ніким і нічим не спростовувалась.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 № 1083-р погоджено пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо реорганізації Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 18.09.2020 № 1119 наказано реорганізувати Олімпійський коледж імені Івана Піддубного та установити, що Національний університет фізичного виховання і спорту України є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного і цим же наказом наказано створити комісію з реорганізації Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного.

Відповідно до витягу з протокольного рішення № 2 від 23.10.2020 засідання комісії з реорганізації Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, ухвалено визначити уповноваженим комісії щодо управління справами коледжу, ОСОБА_6 , директора ТОВ «Футбольний клуб Арсенал Київ».

Відповідно до наказу № 1 від 26.10.2020 «Про приступлення до управління справами», ОСОБА_6 приступив до управління справами Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного.

Відповідно до актів Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного, складених за кожний робочий день періоду з 09.11.2020 по 08.12.2020 позивачка була відсутня на робочому місці протягом робочого дня.

Згідно ст. 149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Відповідно до акту фіксації відмови від надання пояснень від 07.12.2020 та доповідної записки ст. інспектора з кадрів ОСОБА_7 , станом на 08.12.2020, позивачкою не надано пояснень щодо причин відсутності на роботі.

Наказом Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного від 08.12.2020 № 101-о (підписаним ОСОБА_6 , як уповноваженим комісії) для позивачки, як юрисконсульта за основним місцем роботи та діловода канцелярії за внутрішнім сумісництвом визнано робочі дні з 09.11.2020 по 08.12.2020 прогулом.

Наказом Олімпійського коледжу імені Івана Піддубного від 08.12.2020 № 301-к (підписаним ОСОБА_6 , як уповноваженим комісії) позивачку, як юрисконсульта за основним місцем роботи та діловода канцелярії за внутрішнім сумісництвом 08.12.2020 звільнено за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КУпАП.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.07.2022 зобов`язано відповідача надати письмові докази чи була позивачка членом профспілкової організації та чи утримувались із заробітної плати позивачки членські внески, як члена профспілкової організації.

На виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 25.07.2022, листом відповідача від 26.08.2022 № 005-422 суду повідомлено, що профспілкові внески з заробітної плати позивачки не утримувались, оскільки позивачка не була та не є членом первинної профспілкової організації викладачів НУФВСУ.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка дійсно була відсутня на роботі з 09.11.2020 по 08.12.2020.

У позові позивачка не спростовує своєї відсутності на роботі в період з 09.11.2020 по 08.12.2020, однак зазначає, що з 09.11.2020 позивачка знаходилась у вимушеному прогулі і при звільненні роботодавець не з`ясував причини відсутності позивачки на роботі, а тому не мав права кваліфікувати відсутність позивачки на роботі без поважних причин. Також у позові зазначається, що фактично потрапити на роботу позивачка не могла з вини відповідача, який створив умови для не допуску позивачки на робоче місце починаючи з 02.11.2020, а тому фактично період відсутності позивачки на роботі є для позивачки простоєм.

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках: 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судоми трудових спорів», 24. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Невихід працівника на роботу в зв`язку з незаконним переведенням не можна вважати прогулом без поважних причин. Працівник, який відмовився від переведення на більш легку роботу, якої він відповідно до медичного висновку потребував за станом здоров`я, не може бути звільнений за п.3 чи п.4 ст.40 КЗпП. Власник або уповноважений ним орган можуть у зв`язку з цим розірвати трудовий договір за п. 2 ст. 40 КЗпП, якщо наявні передбачені ним умови.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції, викладено в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 161/14225/19, «Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Вказаний висновок висловлений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18).».

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи спір виключно в межах заявлених стороною позивача позовних вимог, суд виходить з наступного.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили про недотримання відповідачем вищевказаних норм трудового права при звільненні за прогул та які б давали суду правові підстави для висновку про порушення трудових прав позивачки, сторона позивача суду не надала і судом таких доказів не здобуто.

Доводи позивачки про створення відповідачем умови для не допуску позивачки на робоче місце, перевірялись судом за період з 09.11.2020 по 08.12.2020 і окрім посилання на це самої позивачки, не знайшли свого підтвердження жодними конкретними правовими та допустимими доказами.

За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 1 і ч. 2, ч. 6, ч. 7 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 6. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 7. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки в задоволенні позову відмовляється, понесені позивачкою судові витрати не відшкодовуються.

У свою чергу відповідач на час вирішення спору не надав суду доказів понесення ним судових витрат по справі.

Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Національного університету фізичного виховання і спорту України (місцезнаходження: м. Київ, вул. Фізкультури, 1, ЄДРПОУ: 02928433).

Понесені позивачем судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: