Постанова

від 22.08.2006 по справі 289/18-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

289/18-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" серпня 2006 р.                                                             Справа №     289/18-06

м. Київ, вул. Комінтерну, 16

(зал судових засідань №  205)

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді А.Ю. Кошика при секретарі  Кантарія Д.Ю. розглянувши матеріали адміністративної справи

за позовом  Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до  Комунального підприємства "Славутич-Чорнобильторг"

про      стягнення 13413,20 грн.

За участю представників:

Позивач -  Рекеда Т.В.

Відповідач -  не з'явився

Суть спору:

Київське обласне відділення Фонду соціального захисту  інвалідів (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до  Комунального підприємства «Славутич-Чорнобильторг»(далі - відповідач)  про  стягнення   13413,20 грн. заборгованості  по сплаті штрафних санкцій  та пені у зв'язку з порушенням встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування  інвалідів.

Провадження у справі було відкрите за правилами Кодексу адміністративного судочинства України  відповідно до ухвали  від 20.07.2006 року. Розгляд справи було призначено на 04.08.2006 року. Розгляд справи  відкладався  в судовому засіданні 04.08.2006 року до 22.08.2006 року у зв'язку з необхідністю  витребування додаткових доказів.

         В судовому засіданні 22.08.2006 року  представник позивача позовні вимоги підтримав.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на  недотримання  підприємством відповідача нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, передбаченого  ч. 1 ст. 19 Закону України „Про основи  соціальної захищеності інвалідів в Україні”, оскільки  такий норматив для  відповідача в 2005 році становив 7  робочих місць, однак  фактично на його підприємстві  працювало  лише 5 інвалідів.

В судове засідання  22.08.2006 року представник відповідача, належним чином повідомлений про час і місце  розгляду справи повістками, без поважних причин не з'явився, вимоги суду не виконав,  відзив на позов не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 128 КАС України неприбуття  в судове засідання без поважних причин представника сторони або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою  для розгляду справи.

          Розглянувши справу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, судом

встановлено

Відповідачем 24.01.2006 року подано  до територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт  форми  10-ПІ за 2005 рік про зайнятість та працевлаштування  інвалідів в 2005 році, відповідно до якого норматив робочих місць  для працевлаштування інвалідів становить 5 робочих місць, які були  зайняті  інвалідами. Однак, за даними перевірки  позивача     норматив робочих місць  для працевлаштування інвалідів становить 7 робочих місць, з яких було зайнято 5. Фонд оплати праці штатних працівників  складає  1093700 грн.,  таким чином, середньорічна заробітна плата на підприємстві  відповідача складає 6549,10 грн. на одного працівника.

Згідно зі ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (далі - Закон), оскільки  в 2005 році на підприємстві  відповідача середньооблікова кількість штатних працівників становила 167 чоловік, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 7 робочих місць.

Відповідно до ст. 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, де середньооблікова  чисельність працюючих  інвалідів менша,  ніж встановлено  нормативом  ст. 19 Закону, щороку сплачують  відповідним відділенням  Фонду соціального захисту   інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких  визначається в розмірі  середньої річної заробітної плати  на відповідному підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські  санкції розраховуються  та сплачуються підприємством  самостійно в строк до 15 квітня року, що настає  за звітним. При цьому до правовідносин із стягнення  адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовується  строки,  визначені ст.  250 Господарського кодексу України.

Порушення термінів сплати  адміністративно-господарських санкцій  тягне за собою  нарахування пені.  Пеня обчислюється виходячи  з 120 відсотків річних облікової ставки  Національного банку України, що діяла на момент  сплати, нарахованої на  повну суму недоїмки за весь  її строк.

Відповідно до п. 11 Постанови  КМУ № 1767 від 28.12.2001 року «Про затвердження Порядку сплати підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій  до відділень Фонду соціального  захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів»  (далі –Порядок № 1767) передбачено, що  контроль за своєчасним  і повним надходженням штрафних санкцій від підприємств, які  не забезпечують нормативу  робочих місць, здійснюють відділення Фонду відповідно до  законодавства. У разі  несплати  штрафних санкцій в установлений термін, відділення  Фонду вживають заходів  щодо їх  стягнення у судовому порядку.

Оскільки, відповідачем норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів не було виконано і відповідні штрафні санкції не були нараховані  і  сплачені,  Київське обласне відділення Фонду  соціального захисту інвалідів звернулось до господарського суду  про стягнення  відповідних штрафних санкцій.

 На підставі даних перевірки, позивачем було розраховано суму  адміністративно-господарських санкцій за не працевлаштування 2  інвалідів  в 2005 році, що   складає 13098,20 грн.  Крім того, позивачем нараховано 315 грн. пені за прострочення сплати санкцій на 77 днів.

Позивач надав  лист  Славутицького міського  центру зайнятості, в якому у відповідь на  запит було надано інформацію  про відсутність даних про необхідність  направлення  інвалідів на підприємство відповідача.

При вирішенні спору суд враховує, що відповідно до статті 19 Закону,  підприємства, які використовують найману працю, самостійно  здійснюють працевлаштування  інвалідів у  рахунок нормативів робочих місць виходячи  з вимог ст. 18 Закону.   

Відповідно до ст. 18 Закону  забезпечення  прав інвалідів  на працевлаштування   здійснюється шляхом  їх безпосереднього звернення  до підприємства  чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється  переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням  побажань інваліда,  наявних  у нього  професійних навичок і знань,  а  також  рекомендацій медико-соціальної  експертизи.

Підприємства зобов'язані  виділяти та створювати робочі місця  для працевлаштування інвалідів, у тому числі  спеціальні робочі місця, створювати для них  умови праці з урахування індивідуальних програм  реабілітації і  забезпечувати  інші соціально-економічні  гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості  інформацію, необхідну для  організації працевлаштування інвалідів, звітувати  Фонду  соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування  інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до  п. 14 Постанови Кабінету Міністрів України від  03.05.1995  року № 314 «Про  організацію  робочих місць та працевлаштування інвалідів», якою затверджене Положення  про робоче місце інваліда і про  порядок  працевлаштування інвалідів (далі -  Положення № 314) підприємства у межах  доведеного нормативу створюють за власні кошти  робочі місця для працевлаштування інвалідів, щорічно подають  відділенням Фонду соціального захисту інвалідів  відомості про  середню   річну  заробітну плату  на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних  працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів,  визначають види виробництв, цехи  та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів,  створюють для інвалідів  умови праці з  урахуванням  індивідуальних програм реабілітації, забезпечують  соціально-економічні гарантії, розробляють  і затверджують інструкцію про робоче місце інваліда.

Згідно з п. 3  Положення № 314, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Пунктом 2 Положення № 314  передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.  Зі змісту  даної норми виливає, що на   звичайному робочому  місці може працювати інвалід, однак таке місце має бути атестоване  на відповідність  вимогам щодо робочого місця інваліда.

Виконанням нормативу  робочих місць у  визначеній законом кількості, за Законом, вважається працевлаштування підприємством  інвалідів, для яких це місце роботи є основним. До виконання також  може бути зараховано  забезпечення роботою інвалідів шляхом створення  господарських об'єднань з  громадськими організаціями чи підприємствами інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних  та соціальних завдань.

Відповідач не  надав суду докази створення на  його підприємстві  необхідної кількості робочих місць чи працевлаштування  необхідної кількості інвалідів. Крім того, не  надав докази інформування служби зайнятості про наявність  вакантних місць, доказів звернення протягом  2005 року до  органів державної влади і місцевого самоврядування   про необхідність направлення інвалідів, які бажають працювати.

Відповідно до  встановленої  Положенням № 314 схеми працевлаштування інвалідів,  на кожного учасника таких відносин  покладено певні обов'язки та визначено його функції в такому  процесі, тому  лише скоординована їх  діяльність  може забезпечити  реалізацію державної програми   соціальної реабілітації інвалідів. В свою чергу,  на органи  соціального захисту населення та  державної служби зайнятості  покладено обов'язок  вести  інформаційний  банк даних про інвалідів,  які працюють і бажають працювати,  із зазначенням  професій та спеціальностей, здійснювати заходи по  професійному навчанню інвалідів. Зокрема Державна служба зайнятості веде облік вільних робочих місць підприємств, на які  можуть бути працевлаштовані інваліди.

Слід зазначити, що основним документом, який дає можливість органам соціального захисту населення та Державній службі зайнятості вести облік  підприємств,  на які  можна працевлаштувати інвалідів та  відомостей про наявність  вільних вакансій  для інвалідів, є звіт форми 3-ПН, який містить інформацію про  кількість  вільних вакансій для інвалідів, також  для таких цілей необхідно подавати відомості про вакансії створених робочих місць, їх кількість та  види робіт, які на даному підприємстві можуть виконувати інваліди.  Такий  звіт  подається до  Державної служби зайнятості  і містить зокрема інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках певних категорій,  заповнюється за формою №3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.1998р.

Відповідачем не було забезпечено  інформування органів зайнятості населення, які здійснюють працевлаштування інвалідів,  про наявність вільної вакантної посади.

Таким чином, суд  встановив, що  передбачені законом обов'язки по забезпеченню працевлаштування інвалідів, відповідачем  не виконані шляхом вжиття  всіх  передбачених законодавчо, і залежних він нього заходів  по  забезпеченню працевлаштування  інвалідів на його підприємстві протягом  2005 року.

Необхідно враховувати, що ст. 20 Закону передбачена відповідальність  у випадку, якщо на підприємстві протягом звітного періоду  необхідна кількість інвалідів не працювала,  однак, відповідно до ст. 61 Конституції України  юридична відповідальність  особи, в т.ч. юридичної, має індивідуальний характер,  тобто притягнення до відповідальності  відбувається за наявності законодавчо передбачених підстав з врахуванням  обставин правопорушення.

Відповідно до ст.  217 Господарського кодексу  України (далі –ГК України)  адміністративно-господарські санкції є видом  господарсько-правової відповідальності, зокрема,  за порушення суб'єктами  господарювання  правил здійснення господарської діяльності,  застосовуються  за ініціативою  уповноважених органів  державної влади чи місцевого самоврядування.

Стаття  218 ГК України передбачає  підставою господарсько-правової відповідальності  вчинення  правопорушення  у сфері господарювання,  зокрема,  порушення  правил здійснення господарської діяльності, за яке учасник господарських відносин  відповідає, якщо не доведе, що ним  вжито  всіх, залежних від нього  заходів,  для недопущення  господарського правопорушення.

 Оскільки,  обов'язки підприємства  в процесі забезпечення працевлаштування інваліда не вичерпуються лише  створенням відповідного  робочого місця,   відповідачем не доведено  вжиття залежних від нього  та передбачених Законом заходів для недопущення господарського правопорушення, суд дійшов висновку, що за не працевлаштування в 2005 році  2 інвалідів,  відповідач підлягає  відповідальності, тому  повинен  сплатити адміністративно-господарські санкції.

Сума адміністративно-господарських санкцій, яку необхідно  перерахувати за незайняті робочі місця  інвалідами в зв'язку  з невиконанням  нормативу, визначається відповідно до  Порядку сплати  підприємствами, установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду  соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою КМУ  № 1767 від 28.12.2001 року.

Враховуючи, що на підприємстві відповідача в 2005 році 2 інваліди не працювали, а  середньорічна заробітна плата на одного працівника складає 6549,10 грн., що зазначено  в   статистичному звіті відповідача за 2005 рік (Ф №10-П1) та підтверджено результатами перевірки,  санкції  розраховуються  виходячи з середньорічної заробітної плати і становлять (6549,10 грн. х 2 (не зайняті інвалідами робочі місця) = 13098,20)    13098,20 грн.

У зв'язку з  простроченням  сплати адміністративно-господарських санкцій на 77 днів, відповідачеві було нараховано пеню в сумі  315 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за недотримання відповідачем  в 2005 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 2 робочих місць,  позивачем доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 61,  124 Конституції України  ст.ст. 158-163 КАС України,

п  о  с  т  а  н  о  в  и  в  :

Позовні вимоги задовольнити повністю.

           Стягнути з  Комунального підприємства «Славутич-Чорнобильторг»(07100, Київська обл., м. Славутич,  Каштановий проїзд, 1, код 31561717) на користь  Київського обласного  відділення Фонду  соціального захисту  інвалідів (04050,                    м. Київ,  вул. Глибочицька,  72, код ЗКПО 24074109) 13413,20 (тринадцять тисяч  чотириста  тринадцять) грн.  штрафних санкцій  та пені.  

Постанова набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня її проголошення, якщо заява про апеляційне оскарження постанови не буде подана. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана, в двадцятиденний строк після надання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя                                                                                                 Кошик А. Ю.