Постанова

від 13.09.2022 по справі 908/1151/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2022 року м.Дніпро Справа № 908/1151/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Кузнецов В.О., Чередко А.Є.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021р. у справі №908/1151/21

за позовом ОСОБА_1 , м. Харків

до відповідача-1: ОСОБА_2 , м. Харків

відповідача-2: ОСОБА_3 , м. Харків

відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2", м. Запоріжжя

про визнання договору удаваним, переведення прав та обов`язків за договором та скасування державної реєстрації змін

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2" про: визнання недійсним (удаваним) договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2", за яким ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_3 прийняв у дар частку в Товаристві з обмеженою відповідальністю "Гірка-2", яка складає 50% статутного капіталу (фонду) товариства, що в номінальному вираженні становить 30250,00 грн., та встановлення, що даний договір є договором купівлі-продажу; переведення на ОСОБА_1 прав та обов`язків покупця частки, яка складає 50% статутного капіталу (фонду) товариства, за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2", який укладений 28.05.2019р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зі сплатою ОСОБА_1 30250,00 грн., які знаходяться на депозиті Господарського суду Запорізької області; скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.05.2019р. за №1480107009043649.

07.10.2021р. до Господарського суду Запорізької області надійшла заява позивача про доповнення підстав позову та викладення змісту позову в новій редакції.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021р. (повний текст складено 14.12.2021р., колегія суддів: головуючий суддя Федорова О.В., судді Корсун В.Л., Дроздова С.С., м. Запоріжжя) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що переважне право на придбання частки встановлено для інших учасників товариства тільки в разі продажу частки, тобто оплатного її відчуження. Реалізація правомочностей власника частки на здійснення її дарування законодавством не обмежена. Позивач не надав доказів недодержання відповідачами 1 та 2 в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Також, позивач не надав доказів на підтвердження вчинення сторонами удаваного правочину, оскільки суду не надано доказів на підтвердження того, що відповідач-1 отримав від відповідача-2 грошові кошти або інші майнові блага в обмін на відчуження частки. Наявність у відповідача-1 попереднього наміру на продаж належної йому частки не спростовує права відповідача-1 на вчинення правочину дарування належної йому частки, яке реалізується відповідачем-1 на власний розсуд. Позивач не довів, що у зв`язку з укладанням оспорюваного правочину порушено його права та охоронювані законом інтереси, зокрема, не довів, що позивач мав намір придбати частку відповідача-1 на підставі раніше зробленого відповідачем-1 повідомлення про продаж частки за ціною 1000000,00 грн., яке датовано 26.10.2016р. Навпаки, наявне в матеріалах справи листування сторін свідчить про те, що позивач вимагав у відповідача-1 надати докази на підтвердження обґрунтованості запропонованої ціни. Суд зауважив, що норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не покладають на учасника товариства обов`язку доводити іншим учасникам обґрунтованість запропонованої ціни продажу частки, а тільки довести до відома учасників свою пропозицію щодо продажу частки. У разі ж порушення переважного права учасників на придбання частки за ціною, яка пропонувалась до продажу, вони мають право вимагати переведення на себе прав та обов`язків покупця на запропонованих продавцем умовах. Позивач не надав доказів того, що спірна частка була відчужена відповідачем-1 відповідачу-2 за ціною 30250,00 грн. або доказів того, що відповідач-1 мав намір продати свою частку за ціною 30250,00 грн. чи будь-якою іншою ціною (станом на момент укладення оспорюваного договору дарування від 28.05.2019р.). У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача-1 перевести на позивача права та обов`язки покупця за оспорюваним договором на таких умовах є безпідставними. На момент подання позову в даній справі позивачем не була здійснена оплата спірної частки в сумі 30250,00 грн. на депозит Господарського суду Запорізької області. Позовна заява надіслана суду 23.04.2021р., а на депозит суду кошти сплачені 26.07.2021р. Судом першої інстанції не прийнято посилання позивача на порушення щодо відповідача-1 кримінального провадження за обвинуваченням щодо розтрати майна, оскільки вказане кримінальне провадження закрито у зв`язку із відсутністю в діях відповідача-1 складу кримінального правопорушення. Крім того, обставини, які досліджувались у кримінальному провадженні не стосуються предмету розгляду суду у даній справі. Надані позивачем на підтвердження додаткових підстав позову документи не стосуються обставин укладення відповідачами-1, 2 оспорюваного договору дарування та подальших реєстраційних дій щодо зміни складу учасників товариства на підставі вказаного договору. У зв`язку з відмовою в задоволенні вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним та удаваним відсутні підстави для задоволення похідних вимог про переведення на позивача прав та обов`язків покупця за оспорюваним договором та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо складу учасників товариства. Щодо визначення відповідачем-3 за позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2" суд зауважив, що відповідно до змісту позовної заяви жодних позовних вимог до відповідача-3 позивачем фактично не заявлено. В позовній заяві не обґрунтовано, за яких підстав дана особа визначена відповідачем у справі і які права позивача порушені відповідачем-3. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку, що відповідач-3 є неналежним відповідачем за позовом.

2. Підстави з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021р., позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- оскаржуване судове рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, без врахування доведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав недоведеними, без оцінки доказів у їх сукупності та системному зв`язку;

- скориставшись новелою чинного законодавства, яка набула чинності у період незадовго до укладання оскаржуваного договору, зокрема і відсутністю в новому законі вимоги скликати і проводити загальні збори учасників товариства з метою вирішення питання щодо відчуження частки учасника цього товариства, в тому числі й іншій особі, відповідачі уклали удаваний правочин, за яким належна ОСОБА_2 частка у статутному капіталі ТОВ "Гірка-2" у розмірі 50% статутного капіталу перейшла до ОСОБА_3 . Проте дійсним намір відповідача - ОСОБА_2 , який він висловив у листі від 27.09.2019р. на ім`я Генерального прокурора України, залишився незмінним - продати власне майно, в тому числі частку в корпоративних правах товариства.

- судом першої інстанції порушено принцип пропорційності господарського судочинства та баланс інтересів сторін у справі, оскільки суд вважав, що надані позивачем докази не стосуються обставин укладення відповідачами-1 та 2 оспорюваного договору дарування та подальших реєстраційних дій щодо зміни складу учасників товариства на підставі вказаного договору. Суд мав врахувати ці докази не в контексті існування обставин укладання відповідачами оспорюваного договору дарування та мав розцінити докази в контексті оцінки обставин, які свідчать про удаваність оспорюваного договору, оскільки ці докази підтверджують дійсну мету і намір ОСОБА_2 лише на продаж належного йому майна з метою погашення існуючої заборгованості.

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021р. - без змін. Посилається на те, що апеляційна скарга є надуманою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Натомість, рішення суду першої інстанції є законним, справедливим, прийнятим за повним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні відповідають обставинам справи, рішення прийняте без порушень норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права. Позивач належними, допустимими та достовірними доказами не підтвердив свою позицію у справі. Судом першої інстанції не порушувалися принципи рівності, рівноправності, змагальності, не порушувалось право на справедливий та публічний розгляд та інші права, гарантовані позивачу законодавством України. Суд цілком професійно надав сторонам використати усі гарантовані законодавством України права, в жодному випадку не обмежував позивача в реалізації його прав. Під час розгляду позову про переведення на підставі ст. 362 ЦК України прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справ. Невнесення одночасно з пред`явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови в позові. Позивачем одночасно з подачею позовної заяви не було внесено на депозит господарського суду суму 30250,00 грн., про яку зазначено в п. 2 прохальної частини позову. Депозит внесено через три місяці після подання позовної заяви. На момент подання позову вже сплив строк позовної давності на пред`явлення позовної вимоги про переведення на ОСОБА_1 прав і обов`язків покупця частки, яка складає 50% статутного капіталу ТОВ "Гірка-2" за договором від 28.05.2019р., укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що є самостійною підставою для відмови в позові. Усі твердження позивача стосовно протиправної поведінки ОСОБА_2 є надуманими та неправдивими, і на думку ОСОБА_3 , спрямовані на дискредитацію добропорядної людини. Оспорюваний договір було укладено без порушення вимог чинного законодавства. Чинним законодавством не передбачено недійсність удаваного правочину, а лише запропоновано застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі. Позивач мав довести наявність таких обставин, на підставі яких ним заявлені позовні вимоги, зокрема, факт, що укладаючи договір дарування відповідачі приховали договір купівлі-продажу. Також, позивач не надав доказів та підтверджень, висловлювань про відсутність між відповідачами зв`язку та відповідно логічних та обґрунтованих підстав для безоплатної передачі відповідачем частки в статутному капіталі товариства. Звертаючись з даним позовом, позивач повинен був довести факт оплатності вчиненого відповідачами правочину. Проте, позивачем не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження зазначеного факту. Жодна із пред`явлених позивачем вимог не адресована та не пред`явлена ТОВ "Гірка-2", бо вказане товариство не є стороною по договору, за таких обставин ТОВ "Гірка-2" не повинно бути зазначено в якості відповідача. Правові наслідки визнання правочину недійсним та удаваним є різними та взаємовиключними. У випадку недійсності правочину у сторін не виникає жодних прав та обов`язків на підставі цього правочину з моменту його укладення та відбувається повернення сторін в попередній стан, а в разі вчинення удаваного правочину відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Переважне право на придбання частки встановлено для інших учасників товариства тільки в разі продажу частки, тобто оплатного її відчуження. Реалізація правомочностей власника частки на здійснення її дарування законодавством не обмежена. Позивач не довів, що у зв`язку з укладенням спірного правочину порушено його права та охоронювані законом інтереси, зокрема, позивач не довів, що він мав намір придбати частку ОСОБА_2 на підставі раніше зробленого ОСОБА_2 повідомлення про продаж частки за ціною 1000000,00 доларів США, яке датовано 26.10.2016р. Наявне в матеріалах справи листування сторін свідчить про те, що позивач вимагав у ОСОБА_2 надати докази на підтвердження обґрунтованості запропонованої ціни. Норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не покладають на учасника товариства обов`язку доводити іншим учасникам обґрунтованість запропонованої ціни продажу частки, а тільки довести до відома учасників свою пропозицію щодо продажу частки. Позивач не надав доказів того, що спірна частка була відчужена ОСОБА_2 ОСОБА_3 за ціною 30250,00 грн. або доказів того, що ОСОБА_2 мав намір продати свою частку за ціною 30250,00 грн. чи будь-якою іншою ціною (станом на момент укладення оспорюваного договору дарування). Надані позивачем на підтвердження додаткових підстав позову документи не стосуються обставин укладення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 оспорюваного договору дарування та подальших реєстраційних дій щодо зміни складу учасників товариства на підставі вказаного договору. Суд законно, справедливо та правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.

Інші учасники провадження у справі наданими їм процесуальними правами не скористались та не направили відзив на апеляційну скаргу, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.03.2022р. (колегія суддів: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Парусніков Ю.Б., Кузнецов В.О.) відкрито апеляційне провадження у справі, без визначення дати засідання суду, з огляду на введення воєнного стану в Україні. Судом зазначено, що про день, час та місце судового засідання учасники провадження у справі будуть повідомлені додатково ухвалою суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.07.2022р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 23.08.2022р.

22.08.2022р. до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_1 адвоката Цимбалюка С.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. В обґрунтування клопотання заявник послався на те, що місто Харків віднесено до зони проведення воєнних (бойових) дій. Зазначена обставина зумовила вжиття необхідних заходів, спрямованих на збереження власного майна, зокрема, оргтехніки тощо, що у свою чергу зробило неможливим реалізацію можливостей участі представника у справі в режимі відеоконференції. Крім того представник апелянта зазначив, що з моменту початку військової агресії Російської федерації проти України, він не мав змоги ні бачитись, ні навіть спілкуватись зі своїм клієнтом, доля якого залишається невизначеною. У зв`язку з чим не мав змоги визначитись з правовою позицією по даній справі та узгодити інші питання, які стосуються надання належної правничої допомоги клієнту.

За розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 22.08.2022р., у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Паруснікова Ю.Б., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Кузнецов В.О., Чередко А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022р. зазначеним складом суду прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021р. у справі №908/1151/21 до свого провадження.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.08.2022р. задоволено клопотання представника позивача та відкладено апеляційний розгляд справи на 14.09.2022р.

При цьому судом було зазначено, що засідання відбудеться в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду, а в разі надходження відповідних заяв чи клопотань - в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду або поза межами приміщення суду з використанням технічних засобів учасників провадження у справі та програмного забезпечення "EasyCon".

14.09.2022р. на електронну адресу суду від представника ОСОБА_1 адвоката Цимбалюка С.В. надійшло клопотання про відкладення розгляд справи, в обґрунтування якого заявник послався на ті ж самі підстави, що і у клопотанні від 22.08.2022р.

За приписами ч. 1 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції відхиляє клопотання представника позивача адвоката Цимбалюка С.В. про відкладення розгляду справи.

14.09.2022р. в судовому засіданні представник ОСОБА_3 (відповідач-2) надав пояснення по апеляційній скарзі.

Інші учасники провадження у справі наданими їм процесуальними правами не скористались та не забезпечили явку в судове засідання 14.09.2022р. своїх повноважних представників.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності інших учасників провадження у справі.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено учасникам провадження у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

В судовому засіданні 14.09.2022р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

Згідно із Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2" в редакції змін, державну реєстрацію яких проведено 08.10.2012р. та Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.02.2017р. статутний капітал вказаного товариства становив 60500,00 грн., учасниками товариства були ОСОБА_2 з розміром внеску до статутного фонду 30250,00 грн. та ОСОБА_1 з розміром внеску до статутного фонду 30250,00 грн. Керівником товариства значився ОСОБА_2 .

Матеріали судової справи містять копії наданих позивачем документів, що стосуються його правовідносин з відповідачем-1. Із зазначених доказів вбачається, що 26.10.2016р. ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 письмово про намір здійснити відчуження (продаж) належної йому частки за ціною 1000000,00 доларів США з розрахунком у гривні за офіційним курсом на день укладання договору купівлі-продажу частки.

Позивач листом №1/11 від 21.11.2016р. та повторно листом №1/12 від 12.12.2016р. запитав у відповідача-1 докази в обґрунтування запропонованої ціни продажу частки, запропонувавши для з`ясування актуального стану фінансово-господарської діяльності товариства провести повну аудиторську перевірку, в тому числі щодо визначення ринкової вартості часток, а також провести загальні збори, на яких розглянути звіт директора про діяльність товариства, питання проведення аудиту та питання відчуження часток у статутному капіталі товариства.

Відповідач-1 листом від 08.12.2016р. повідомив позивача про призначення загальних зборів учасників товариства на 28.12.2016р. о 19:00 год. з порядком денним, до якого включено запропоновані позивачем питання.

Позивач листом №2 від 15.12.2016р. повідомив відповідача-1 про неможливість проведення загальних зборів 28.12.2016р. з посиланням на порушення порядку, що визначений внутрішніми документами товариства та вимогами чинного законодавства, а листом №3 від 19.12.2016р. повідомив відповідача-1 про проведення загальних зборів учасників товариства з вирішення запропонованих позивачем питань 19.01.2017р. о 12:00 год.

Листом №5 від 14.01.2017р. позивач повідомив відповідача-1 про неможливість проведення загальних зборів учасників товариства 19.01.2017р. о 12:00 год. у зв`язку з ненаданням відповідачем-1 позивачу документів, необхідних для підготовки до загальних зборів.

09.02.2017р. до Прокуратури Харківської області позивачем було подано заяву (повідомлення) в порядку ст. 214 КПК України про кримінальне правопорушення, в якому зокрема, зазначалось про вчинення відповідачем-1 в якості директора товариства шахрайських дій щодо позбавлення товариства належного йому майна.

Вказане повідомлення внесено до ЄРДР 10.02.2017р., що підтверджується витягом з кримінального провадження №42017221080000034.

28.05.2019р. між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований) укладено договір дарування частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2", відповідно до п. 1.1 якого дарувальник в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передав безоплатно у власність обдарованому, а обдарований прийняв у дар частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2" в розмірі 50%, номінальна вартість якої становить 30250,00 грн.

Вартість дарунку відповідає номінальній вартості частки та складає 30250,00 грн. (п. 3.1 договору).

Право власності на частку, яка є предметом договору, у відповідності до його умов, переходить від дарувальника до обдарованого після прийняття дару обдарованим. Прийняттям дару вважається підписання та одержання одного примірника цього договору (п. 5.1 договору).

28.05.2019р. відповідачі 1 та 2 підписали акт приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства, яким засвідчили, що у зв`язку з укладанням договору дарування відповідач-1 передав, а відповідач-2 прийняв частку в статутному капіталі товариства в розмірі 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 30250,00 грн. Також вказаним актом засвідчено, що право власності на частку у статутному капіталі товариства перейшло до обдарованого з моменту підписання договору дарування, корпоративний договір між учасниками товариства не укладався, сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної в акті частки у статутному капіталі товариства.

Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.07.2019р. статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2" становить 60 500,00 грн., учасники товариства: ОСОБА_1 з розміром внеску до статутного фонду - 30250,00 грн. та ОСОБА_3 з розміром внеску до статутного фонду - 30250,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір дарування між відповідачами 1 та 2 є удаваним і фактично приховує правочин купівлі-продажу частки, який вчинений з порушенням переважного права позивача на придбання частки відповідно до ст. 53 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції від 18.02.2018р.). Статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" закріплено право учасника товариства вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки, якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позивач зазначає, що відповідач-1 висловлював намір лише щодо продажу своєї частки і ніколи не мав наміру здійснити безоплатне відчуження частки, тим більше особі, з якою, на думку позивача, відповідач-1 не пов`язаний близькими стосунками. Договір дарування вчинено відповідачами 1 та 2 в обхід вимоги ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" щодо переважного права іншого учасника на придбання частки. У зв`язку з цим позивач вважає, що внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в частині зміни складу учасників товариства здійснено за відсутності на то законних підстав та з порушенням прав позивача як іншого учасника цього товариства.

Позивач в заяві про доповнення підстав позову звернув увагу на обставини допиту відповідача-1 у кримінальному провадженні №42017221080000034, за яких відповідач-1 посилався на наявність у нього значних боргових зобов`язань перед різними людьми, виконати які він міг тільки в разі продажу належного йому майна. Відповідач-1 зазначав, що невиконанням угоди про придбання майна позивач фактично довів відповідача-1 до банкрутства, а неможливість відповідача-1 розпоряджатися своїм майном на власний розсуд викликана необхідністю отримання згоди співвласника товариства (позивача). Позивач вважає, що відповідачі 1 і 2 при укладенні оспорюваного договору дарування діяли умисно, з метою уникнення можливої конфіскації майна в межах кримінально провадження. На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду копію протоколу допиту відповідача-1 в якості свідка від 20.06.2017р., копію позовної заяви відповідача-1 до ОСОБА_4 про визнання заборгованості розмірі 160000,00 доларів США частково погашеною, копію нотаріальної заяви ОСОБА_4 про підтвердження часткового розрахунку з ним відповідача-1 за договором позики №1/09/11 від 20.09.2011р., договором поруки №1п/09/11 від 20.09.2011р., копію апеляційної скарги відповідача-1 на рішення Київського районного суду м. Харкова у справі №640/17103/18 від 15.05.2019р. про відмову в задоволенні позову відповідача-1 до ОСОБА_4 про визнання заборгованості у розмірі 160000,00 доларів США частково погашеною, звернення відповідача-1 до Генерального прокурора України у зв`язку з не притягненням до кримінальної відповідальності позивача та ОСОБА_5 , які, на думку відповідача-1, вчинили неправомірні дії щодо внесення до державного реєстру відомостей про зміну керівника ТОВ "Гірка-2".

Відповідач-1 подав до господарського суду клопотання від 05.10.2021р. про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовної вимоги про переведення на ОСОБА_1 прав і обов`язків покупця частки.

Розглянувши позовні вимоги, місцевий господарський суд 10.12.2021р. ухвалив оскаржуване судове рішення.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази, що стосуються фактів, на які сторони посилаються в апеляційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права дійшла висновку про наступне.

Приписами ст. 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист прав і свобод в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним (удаваним) договору дарування частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Гірка-2", встановлення, що даний договір є договором купівлі-продажу, переведення на позивача прав та обов`язків покупця частки, скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України принцип свободи договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору), по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, які встановлено законом.

В силу вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до приписів ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Отже, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з`ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваними правочинами.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 07.09.2016р. у справі №6-1026цс16, у постановах Верховного Суду від 11.04.2018р. у справі №707/1541/16-ц, від 06.06.2018р. у справі №910/19473/17.

За твердженням позивача, спірний договір дарування є удаваним правочином, який приховує існування між його сторонами відносин, які засновані на договорі купівлі-продажу.

Визначення договору дарування міститься в ст. 717 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Частина 2 ст. 718 ЦК України передбачає, що дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Ознаками договору дарування є його безоплатний характер (кредитор не отримує від боржника майнового чи немайнового зустрічного задоволення свого інтересу); збільшення майна обдарованого за рахунок майна дарувальника; згода обдарованого на одержання дарунку.

Договір дарування частки у статутному капіталі товариства має вчинятися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним. Письмова форма договору дарування частки може вважатися дотриманою, зокрема, якщо волевиявлення сторін викладено в заяві учасника на ім`я товариства та протоколі загальних зборів учасників товариства за умови, що в цих документах зазначено про безоплатність передачі частки і протокол містить підписи обох сторін правочину (дарувальника і обдарованого). Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019р. у справі №909/1294/15.

Стаття 655 ЦК України розкриває зміст договору купівлі-продажу, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару.

Таким чином, договір купівлі-продажу є оплатним, одним із основних обов`язків продавця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін, та є істотною умовою договору.

На відміну від договору купівлі-продажу, договір дарування завжди є безоплатним, а тому ціна не є його істотною умовою.

У п. 46 постанови від 01.10.2019р. у справі №909/1294/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, якщо сторони або особа певним чином називають правочин який нею/ними вчиняється, але по суті він відповідає ознакам іншого правочину, мають застосовуватися норми, що регулюють цей останній правочин. Тобто, якщо особа укладає правочин щодо відступлення (передачі) частки іншій особі і отримує за це кошти або інше майно чи майнові права, то це звичайний договір купівлі-продажу або міни. Якщо взамін частки особа нічого не отримує - це договір дарування.

Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, а тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.09.2021р. у справі №911/106/20).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Верховний Суд в ході перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі №917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі №902/761/18, від 04.12.2019р. у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі №129/1033/13-ц.

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016р. у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Із змісту договору дарування частки від 28.05.2019р. вбачається, що частка передається безоплатно. При цьому, умов, що встановлюють обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового чи немайнового характеру, спірний договір не містить.

У ч. 1 ст. 722 ЦК України встановлено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Аналогічні умови містить і п. 5.1 договору від 28.05.2019р.

Таким чином, за загальним правилом право власності на дарунок у обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Відповідно припинення права власності на дарунок у дарувальника відбувається також в момент прийняття дарунку обдаровуваним, якщо інше не передбачено договором. До того часу, поки дарунок ще не був реально вручений (переданий) обдаровуваному дарувальником останній має право відмовитись від договору дарування (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 11.07.2020р. у справі №922/2277/19).

Прийняттям дарунка може вважатися підписання обдаровуваним акта приймання-передачі частки у статутному капіталі.

В акті приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства від 28.05.2019р. відповідачі 1 та 2 засвідчили, що право власності на частку у статутному капіталі товариства перейшло до обдарованого з моменту підписання договору дарування, а сторони не мають один до одного матеріальних претензій у зв`язку з передачею зазначеної в акті частки у статутному капіталі товариства.

Позивач не надав доказів на підтвердження вчинення сторонами удаваного правочину, оскільки суду не було надано доказів на підтвердження того, що відповідач-1 отримав від відповідача-2 грошові кошти або інші майнові блага в обмін на відчуження частки.

У постанові Верховного Суду України від 07.09.2016р. у справі №6-1026цс16 вказано, що суд, розглядаючи питання щодо удаваності правочину, має встановити мотиви передачі в дар майна, зокрема, у випадках коли дарувальник та обдарований не перебувають у родинних відносинах.

Досліджуючи питання дійсної спрямованості волі сторін при укладенні спірного договору дарування судом встановлено, що довідкою приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Одарченко М.С., якою було посвідчено оспорюваний договір, підтверджено, що на укладання договору дарування була надана згода дружини ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , справжність підпису якої була засвідчена вказаним нотаріусом. До матеріалів даної справи надано копію відповідної заяви від 28.05.2019р. за №949. Також матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву свідка - дружини відповідача-2 ОСОБА_7 про те, що 28.05.2019р. відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено договір дарування частки в статутному капіталі товариства, посвідчений нотаріально. Договір був саме договором дарування, відповідач-1 (дарувальник) передав відповідачу-2 (обдарованому) частку у статутному капіталі товариства безоплатно. Крім того, в заяві повідомлено, що відповідач-2 вже більше 10 років є другом відповідача-1, відповідач-2 допомагав відповідачу-1 у справах, в похованні його племінника, відповідачі 1 та 2 їздили спільно на відпочинок, товаришували та є близькими особами.

Позивачем не доведено виникнення між відповідачами 1 та 2 інших прав та обов`язків, ніж ті, що були передбачені договором дарування.

Надавши оцінку наявному в матеріалах справи договору, укладеному 28.05.2019р. між відповідачами 1 та 2, апеляційний господарський суд встановив, що він не є договором купівлі-продажу, оскільки не є взаємним, консенсуальним та відплатним. Натомість, вказаний договір є договором дарування, адже засвідчує саме безоплатний перехід (дарування) у власність частки, яка складає 50% у статутному капіталі ТОВ "Гірка-2", від відповідача-1 до відповідача-2.

Відчуження за власним, вільним волевиявленням учасником товариства своєї частки третій особі за договором дарування і прийняття її останньою не суперечить вимогам чинного законодавства, а саме ст. ст. 627, 717 ЦК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наявність у відповідача-1 попереднього наміру на продаж належної йому частки не спростовує права відповідача-1 на вчинення правочину дарування належної йому частки, яке реалізується відповідачем-1 на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відчуження власником свого майна визначено ч. 1 ст. 346 ЦК України однією із підстав припинення права власності, які залежать від волі власника.

Згідно із ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються, зокрема, майнові права та обов`язки, в тому числі і частка в статутному капіталі господарського товариства.

Перехід частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи врегульовано ст. 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ч. 1 ст. 21 вказаного Закону учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Відступлення частки у статутному капіталі товариства має своєю метою припинення права власності на цю частку в особи, яка відчужує її, щоб певна інша особа (один учасник або кільки учасників цього товариства чи треті особи) набула право на цю частку. Відступлення за правовою природою є відчуженням частки за волею учасника, що спрямовано на передачу учасником іншій особі (одному або кільком учасникам цього товариства, або третім особам) у власність належної йому частки або її частини. У вказаних відносинах поняття "відступлення" і "відчуження" є тотожними, оскільки вони є аналогічними за правовими наслідками.

Відступлення (відчуження) частки у статутному капіталі є правовим механізмом, за яким відбувається її відчуження на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься в постанові Великої палати Верховного Суду від 01.10.2019р. у справі №909/1294/15).

Частинами 1, 3 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов`язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу. Якщо жоден з учасників товариства протягом 30 днів з дати отримання повідомлення про намір учасника продати частку (частину частки) не повідомив письмово учасника, який продає частку (частину частки), про намір скористатися своїм переважним правом, вважається, що такий учасник товариства надав свою згоду на 31 день з дати отримання повідомлення, і така частка (частина частки) може бути відчужена третій особі на умовах, які були повідомлені учасникам товариства.

З аналізу ст. ст. 20, 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" вбачається, що право учасника на відчуження своєї частки (частини частки) обмежене переважним правом інших учасників товариства на придбання цієї частки (її частини). Водночас, переважне право на придбання частки (її частини) інших учасників товариства також не є абсолютним та має певні межі - воно не поширюється на правовідносини, в яких частку (її частини) відчужують безоплатно (зокрема, шляхом дарування).

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.12.2021р. у справі №918/548/21.

Позивач не довів, що у зв`язку з укладенням оспорюваного правочину порушено його права та охоронювані законом інтереси, зокрема, не довів, що позивач мав намір придбати частку відповідача-1 на підставі раніше зробленого відповідачем-1 повідомлення від 26.10.2016р. про продаж частки за ціною 1 000 000,00 доларів США. Наявне в матеріалах даної справи листування сторін свідчить про те, що позивач вимагав у відповідача-1 надати докази на підтвердження обґрунтованості запропонованої ціни.

Місцевий господарський суд правомірно звернув увагу на те, що норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не покладають на учасника товариства обов`язку доводити іншим учасникам обґрунтованість запропонованої ціни продажу частки. У разі порушення переважного права учасників на придбання частки за ціною, яка пропонувалась до продажу, вони мають право вимагати переведення на себе прав та обов`язків покупця на запропонованих продавцем умовах.

Таким чином, апеляційний господарський суд вважає безпідставними посилання скаржника на порушення його переважного права на купівлю частки у статутному капіталі ТОВ "Гірка-2".

Матеріали справи не містять доказів того, що спірна частка була відчужена відповідачем-1 відповідачу-2 за ціною 30250,00 грн. або доказів того, що відповідач-1 мав намір продати свою частку за такою ціною чи за будь-якою іншою (станом на момент укладення оспорюваного договору дарування).

Враховуючи викладене, позивачем не доведено обставин щодо укладення відповідачами 1 та 2 договору дарування з метою приховати інший правочин, у даному випадку, договір купівлі-продажу частки ТОВ "Гірка-2".

Крім того, безоплатний перехід від відповідача-1 до відповідача-2, які перебувають у дружніх відносинах, частки в статутному капіталі ТОВ "Гірка-2" у розмірі 50% (дарування), не суперечить принципам добросовісності, справедливості, не створює істотного економічного дисбалансу та не погіршує становища позивача, частка якого з цим переходом не змінилась і становить 50% у статутному капіталі ТОВ "Гірка-2".

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги, що позивачем не доведено факт укладення правочину, який на його думку, є удаваним, спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин, настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про визнання оспорюваного договору дарування недійсним та удаваним не підлягають задоволенню.

Таким чином, надавши оцінку спірному договору від 28.05.2019р., дослідивши права та обов`язки його сторін, правові наслідки за ним, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що цей договір за своєю правовою природою є саме договором дарування, а не купівлі-продажу, а доводи скаржника про зворотне зводяться до нічим не підтверджених припущень.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що на момент подання позовної заяви позивачем не була здійснена оплата спірної частки в сумі 30250,00 грн. на депозит Господарського суду Запорізької області, як це зазначено в позовній заяві. Натомість, позовна заява надіслана суду 23.04.2021р., а на депозит суду кошти сплачені 26.07.2021р., що підтверджується квитанцією №0.0.2210675828.1 від 26.07.2021р.

Місцевий господарський суд правомірно в оскаржуваному рішенні зазначив про те, що надані позивачем на підтвердження додаткових підстав позову документи: копія протоколу допиту відповідача-1 в якості свідка від 20.06.2017р., копія позовної заяви відповідача-1 до ОСОБА_4 про визнання заборгованості у розмірі 160000,00 доларів США частково погашеною, копія нотаріальної заяви ОСОБА_4 про підтвердження часткового розрахунку з ним відповідача-1 за договором позики №1/09/11 від 20.09.2011р., договором поруки №1п/09/11 від 20.09.2011р., копія апеляційної скарги відповідача-1 на рішення Київського районного суду м. Харкова у справі №640/17103/18 від 15.05.2019р. про відмову в задоволенні позову відповідача-1 до ОСОБА_4 про визнання заборгованості у розмірі 160000,00 доларів США частково погашеною, звернення відповідача-1 до Генерального прокурора України у зв`язку з непритягненням до кримінальної відповідальності позивача та ОСОБА_5 , які, на думку відповдача-1, вчинили неправомірні дії щодо внесення до державного реєстру відомостей про зміну керівника ТОВ "Гірка-2", не стосуються обставин укладення відповідачами 1 і 2 оспорюваного договору дарування та подальших реєстраційних дій щодо зміни складу учасників товариства на підставі вказаного договору.

Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації змін про склад учасників товариства місцевий господарський суд правомірно взяв до уваги наказ Міністерства юстиції України від 31.07.2019р. №2841/7, яким відмовлено у задоволенні скарги позивача на реєстраційні дії у зв`язку із відсутністю викладу обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.

Беручи до уваги відмову у задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним та удаваним, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення похідних вимог про переведення на позивача прав та обов`язків покупця за оспорюваним договором та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.05.2019р. №1480107009043649 щодо складу учасників товариства.

У ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним. Позовна давність за такими вимогами становить один рік.

Зазначена норма встановлює спеціальний спосіб судового захисту учасника товариства з обмеженою відповідальністю, переважне право якого порушене: такий учасник може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов`язків покупця.

Позов про переведення прав та обов`язків покупця за договором за своєю суттю відповідає такому способу захисту прав та інтересів, як зміна правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України), та найкраще відповідає змісту порушеного переважного права, способу (характеру) його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, а також є найпростішим шляхом, який забезпечує для позивача відновлення та реалізацію відповідного переважного права. Положення про способи захисту порушеного переважного права особи відображені також у п. 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020р. у справі №909/337/19.

Продаж учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки з порушенням переважного права іншого учасника (учасників) товариства не зумовлює недійсність відповідного правочину. Наслідком такого порушення є право учасника (учасників) вимагати в судовому порядку переведення на нього (них) прав та обов`язків покупця частки (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021р. у справі №910/2388/20).

Лише у разі порушення переважного права учасника товариства з обмеженою відповідальністю, останній набуває права вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки). Аналогічний правовий висновок міститься в п. 35 постанови Верховного Суду від 24.11.2021р. у справі №925/1130/20.

Оскільки подані у справі докази свідчать, що перехід права власності на частку у статутному капіталі ТОВ "Гірка-2" від відповідача-1 до відповідача-2 відбувся на підставі договору від 28.05.2019р., який за своєю правовою природою є договором дарування, а не купівлі-продажу, на що помилково посилається позивач, та встановивши відсутність порушеного переважного права позивача в цьому випадку, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про переведення прав і обов`язків покупця на іншого учасника товариства - позивача згідно з ч. 5 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують обставин, на які послався місцевий господарський суд, а оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Водночас, з мотивів, наведених у п. 3.3. даної постанови, апеляційний господарський суд погоджується із обґрунтованими доводами ОСОБА_3 , викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення таким вимогам закону відповідає.

Звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, як необхідної передумови для зміни чи скасування прийнятого ним судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, з підстав, викладених у п. 3.3 даної постанови, дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

3.5. Розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 10.12.2021р. у справі №908/1151/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.09.2022р.

Головуючий суддяІ.О. Вечірко

СуддяВ.О. Кузнецов

СуддяА.Є. Чередко