Рішення

від 15.06.2022 по справі 308/12251/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12251/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Деметрадзе Т.Р.,

секретаря судового засідання Вільчак В.В.,

за участю прокурора Губаль О.В.,

представника Ужгородської міської ради Беляков А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовною заявою Ужгородської окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення Ужгородської міської ради та скасування запису про державну реєстрацію права спільної сумісної власності, -

ВСТАНОВИВ:

Ужгородська окружна прокуратура звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про скасування рішення Ужгородської міської ради та скасування запису про державну реєстрацію права спільної сумісної власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 відбулася з порушенням вимог Конституції та законодавства України в цілому, що підтверджується матеріалами досудового розслідування.

Прокурор вказує на те, що до міської ради відповідного скликання було обрано 60 депутатів. При цьому, як наголошує прокурор, у голосуванні брали участь депутати, котрі з об`єктивних причин не могли бути присутні на засіданні міської ради. Зазначає про те, що перед початком сесії 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради.

Натомість, серед присутніх значаться депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49), які як встановлено не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 та персональну участь в голосування не приймали.

Так, відповідно до листа № 394 від 13.04.2016 командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_8 , з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево).

Крім того, згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі № 5/13-93 від 07.04.2016 Чопського прикордонного загону, ОСОБА_6 з 08.11.2015 по 12.11.2015 перебував за межами Державного кордону України. Свою відсутність на зазначеній сесії ОСОБА_7 підтвердив у розмові з журналістом телеканалу «Тиса», а ОСОБА_5 під час допиту у режимі телефонної розмови, про що складено відповідний рапорт.

Відсутність даних депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015, який міститься у матеріалах кримінального провадження.

Тобто, участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною, відтак, зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.

Прокурор вказує, що без відповідного кворуму відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект №1626, доступний за посиланням: http://old.rada-uzhgorod.gov.ua/download/s/PR pro zatver pr vidvedennja 22.01.15.pdf), відповідно до якого, оспорювану земельну ділянку передано у спільну сумісну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Більше того, ОСОБА_9 будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_9 порушення вимог ст. 28, ч. 2 ст. 35 ЗУ «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017, яке залишено без змін в цій частині апеляційним судом.

Оскільки право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, то воно суперечить і інтересам держави і суспільства в цілому, характеризується дефектом волі, зокрема мешканців міста Ужгорода, які схвалили для себе концепцію розбудови міста при громадських слуханнях відповідної містобудівної документації, і виборами у 2010 році обради своїх представників до органу місцевого самоврядування, що є достатньою підставою для пропорціонального втручання в інтереси однієї особи.

У позовній заяві також вказує, що звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки шляхом скасування відповідного рішення ради.

На підставі наведеного просить суд визнати незаконним та скасувати пункт 1.21 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882; скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:09:001:0007, площею 0,0709 га.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позов. Відповідач вказує, що рішення Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 прийнято у встановленому законом порядку із дотриманням всіх необхідних процедур та формальностей. Наголосила, що відведення спірної земельної ділянки повністю відповідало вимогам чинній на той час містобудівній документації. Додатково вказала на те, що прокурором не аргументовано підстави для представництва у даній справі.

Тому, просила відмовити у задоволенні позову.

Також через канцелярію суду представником Ужгородської міської ради подано відзив на позов, зміст якого зводиться до наступного.

Вказав, що у дозволі слідчого від 23.11.2015 №36687/106/25/1-27 відсутня інформація про те, в якому обсязі та щодо яких документів ним надано дозвіл на розголошення у межах кримінального провадження №42015070030000163 від 25.11.2015, тому неможливо встановити чи надано слідчим дозвіл на розголошення і використання всіх документів, отриманих в ході слідства, які додані до позовної заяви. Більше того, таке провадження не завершено, вирок суду відсутній.

Представник відповідача зазначає, що Ужгородська міська рада вважає вимоги позову безпідставними, а прийняте міською радою рішення, яке є предметом позову прийнятим відповідно до наданих їй повноважень, згідно вимог чинного законодавства, зокрема земельного, та законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Вказує, що прокурор звертаючись до суду з позовом не надав належних документів, які підтверджують відсутність депутатів на сесії. Зазначає, що земельна ділянка була передана у власність зацікавленим особам ще до набрання чинності ч. 3 ст. 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», якою в подальшому було введено заборону на передачу в користування землі за відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до цього Закону, а також земельна ділянка була передана у власність зацікавленим особам під час дії плану зонування території міста Ужгорода, який було скасовано судовим рішенням від 29.06.2017 року.

Враховуючи погодження Управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради та головного управління Держземагенства у Закарпатській області, в Ужгородської міської ради були відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Крім того, рішення органу місцевого самоврядування є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію шляхом виконання.

У зв`язку з наведеним, представник відповідача просить суд в позові відмовити.

30 жовтня 2018 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у цивільній справі № 308/12251/18 вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку площею 0,00709 га, кадастровий номер 2110100000:09:001:0007, що за адресою АДРЕСА_1 .

30 листопада 2018 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області цивільну справу № 308/12251/18 прийнято до провадження та призначено до підготовчого судового засідання.

29 травня 2019 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області закрито підготовче провадження по цивільній справі №308/12251/18 та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

29.10.2021 року замінено позивача на належного - Ужгородську окружну прокуратуру.

У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав з викладеними в такому мотивами та просив суд позов задовольнити повністю.

Представник Ужгородської міської ради у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову з підстав та мотивів, викладених у відзиві на позов. Також відмовився від раніше поданої заяви про залишення позову без розгляду.

Відповідач ОСОБА_10 у судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, згідно поданого відзиву просила відмовити у задоволенні позову.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не скористалися правом на участь у судовому засіданні, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялися своєчасно та належним чином, заяв чи заперечень не подавали, про причини неявки не повідомили.

Заслухавши пояснення прокурора, доводи представника Ужгородської міської ради, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Так, судом встановлено, що у 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Ужгородської міської ради.

Враховуючи вимоги ст. 100 ЦПК України, беручи до уваги висновки Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, зважаючи на відсутність у відповідачів та їх представників заперечень щодо кількості депутатів міської ради, обраних на сесію, у межах якої приймалося оспорюване рішення, суд виходить з того, що кількість депутатів ради, обраних на відповідну сесію становить 60 осіб.

27 сесією 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 прийнято рішення №1882 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», згідно з пунктом 1.21 якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:09:001:0007) площею 0,0709 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , та передати її у власність.

Відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.09.2018 №1130/0/192/18, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:09:001:0007, адреса АДРЕСА_1 , становить 840 129,55 грн.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек,єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №138440038 від 20.09.2018, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:09:001:0007, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 987413521248, площа: 0,0709 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, адреса: АДРЕСА_1 ; на праві спільної сумісної приватної власності належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Разом з тим, судом встановлено, що старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області Пекарем В.І. здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.

Листом вих. №36687/106/25/1-2017 від 23.11.2017 слідчий повідомив про виявлення у ході здійснення досудового розслідування факту здійснення не особистого голосування окремими депутатами органу місцевого самоврядування на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради від 09.11.2015 та надав дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування із можливістю виготовлення копій з документів кримінального провадження №42015070030000163.

Як вже зазначалось, 09.11.2015 відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект №1626), відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Перед початком 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради.

Відповідно до роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення №1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради.

Так, серед присутніх депутатів значаться, зокрема, депутати ОСОБА_4 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_5 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_6 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_7 (пульт для голосування № 49).

З оглянутого у судовому засіданні листа №394 від 13.04.2016 командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_11 встановлено, що з 05.11.2015 по 08.12.2015 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь м. Мукачево).

Також згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі №5/13-93 від 07.04.2016 Чопського прикордонного загону, ОСОБА_6 з 08.11.2015 по 12.11.2015 та ОСОБА_5 з 08.11.2015 по 20.11.2015 перебували за межами Державного кордону України.

Окрім того судом встановлено, що ОСОБА_9 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Згідно з Роздруківкою результатів голосування із зазначенням прізвищ депутатів Ужгородської міської ради на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання 09 листопада 2015 року за проект № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому, депутат ОСОБА_9 проголосував «ЗА». З даної Роздруківки також встановлено, що всього проголосувало 33 депутати, з них: «ЗА» - 32; «ПРОТИ» - 0; «УТРИМАЛОСЬ» - 0; «НЕ ГОЛОСУВАЛО» - 1. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО.

Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_9 порушення вимог ст. 28, ч.2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017 у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Вказана постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в цій частині залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції статті, яка діяла на час вчинення правопорушення) близькі особи - особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких із суб`єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб`єкта.

Статтею 35 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів, суддів Конституційного Суду України, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

Разом з тим, у частині другій статті 35 Закону України «Про запобігання корупції» зазначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Відповідно до пункту 1.1.2 Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.09.2017 № 839 (далі - Методичні рекомендації) «... депутат сільської ради в силу приписів статті 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якщо розгляд, підготовка чи прийняття рішення радою з певного питання утворює конфлікт інтересів у такого депутата, зобов`язаний самостійно публічно оголосити про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання. Контроль за дотриманням цих вимог, надання консультацій та роз`яснень покладається на постійну комісію, визначену відповідною радою».

За частиною другою статті 35 Закону член колегіального органу, у разі виникнення у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом, а його заява про конфлікт інтересів заноситься в протокол засідання колегіального органу.

Згідно з частиною першою статті 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №442/730/17 назвала помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для скасування прийнятого рішення, де голос особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, не був вирішальним та не вплинув на правомірність прийняття цього рішення, а також, що чинним законодавством не передбачено необхідності безумовного скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого за наявності конфлікту інтересів.

Отже, для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом.

Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 459/2673/16 у подібних правовідносинах, оскільки у ньому міститься помилковий висновок, що наявність потенційного або реального конфлікту інтересів не тягне за собою автоматичної недійсності прийнятих рішень колегіального органу, а лише у визначених законом випадках може вплинути на втрату правомочності органу.

Аналогічна позиція Верховного Суду відображена й у постанові від 16.10.2019 у справі 445/2346/16-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові суду від 31.10.2018 у справі №810/2500/16 звертає увагу на помилковість висновку, що стаття 67 Закону України «Про запобігання корупції» не містить імперативного припису про обов`язковість визнання незаконним та скасування такого рішення, оскільки, альтернатива у вказаній статті зазначена, виключно, щодо вибору способу оскарження рішення прийнятого за наявності конфлікту інтересів (скасування органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, чи визнання незаконними рішень в судовому порядку), і не передбачає іншої компетенції суду, ніж визнання такого рішення незаконним, у порядку, встановленим процесуальним законом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справах № 237/2574/17, № 237/2242/17.

Оскільки, п. 1.21 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 прийнято в тому числі за участі депутата Ужгородської міської ради ОСОБА_9 в результаті корупційних адміністративних правопорушень, приймаючи до уваги той факт, що у голосуванні прийняло участі менше половини депутатів від загального складу ради, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для визнання незаконним та скасування пункту 1.21 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Одночасно, зважаючи на те, що запис про державну реєстрацію речових прав прийнято уповноваженим органом на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке підлягає до скасування, суд вважає, що державна реєстрація речових прав на спірне нерухоме майно також підлягає скасуванню.

Аналізуючи доводи прокурора про недотримання міськрадою вимог містобудівного законодавства, суд вказує на наступне.

Рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність прийняте Ужгородською міською радою 09.11.2015. У зв`язку з цим правова оцінка спірним правовідносинам у відповідній частині повинна надаватися з урахуванням положень Земельного кодексу України в редакції від 01.07.2015 та положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

З огляду на вказане, суд погоджується із аргументами прокурора про те, що відсутність затвердженого детального плану територій або зонування унеможливлювало передачу спірної земельної ділянки.

Утім, зі змісту підстав позову вбачається, що прокурор не заперечує проти наявності вказаних рішень, натомість позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішення про затвердження детального плану територій та зонування є нікчемними, не набрали чинності з огляду на відсутність кворуму у міської ради при їх прийнятті.

У цьому контексті суд наголошує на тому, що правомірність рішень про затвердження детального плану територій та зонування не є предметом правової оцінки у справі, що розглядається, зважаючи на те, що судовий розгляд здійснюється у межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на те, що прокурор не довів обставини відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, підстави для застосування приписів частини 3 статті 24 Закону №3038-VI до спірних правовідносин відсутні.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне. Так, керівник Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави виступаючи позивачем у даній справі.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналіз ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

З матеріалів позову встановлено та прокурором обґрунтовано належними та достатніми доказами в чому на його думку полягає порушення оспорюваними рішеннями про надання земельних ділянок та державна реєстрація прав власності на підставі вказаних рішень інтересам держави, а також в чому полягає таке порушення, необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурором встановлено, що Ужгородська міськрада неналежним чином здійснює захист інтересів територіальної громади м. Ужгорода, вважає, що така сама порушила вимоги закону, крім цього, в системі органів державної влади відсутній орган, уповноважений на оскарження рішень органів місцевого самоврядування. Тому прокурор відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України є самостійним позивачем в інтересах держави у справі.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що прокурором було надано належні докази на підтвердження своїх тверджень та такі його доводи не були спростовані належними та допустимими доказами відповідачів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви по 3 811.2 грн. з кожного.

Одночасно, судом встановлено, що ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.10.2018 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,00709 га, кадастровий номер 2110100000:09:001:0007, що за адресою АДРЕСА_1 .

За приписами ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що вжиті на час розгляду судом справи заходи забезпечення позову підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.21 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Скасувати державну реєстрацію права спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:09:001:0007, площею 0,0709 га.

Стягнути з Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Закарпатської обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 3 811.2 (три тисячі вісімсот одинадцять грн. двадцять коп.) гривень з кожного.

Після набрання рішенням законної сили скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.10.2018 у вигляді накладення арешту на земельну ділянку площею 0,00709 га, кадастровий номер 2110100000:09:001:0007, що за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Суддя Т.Р. Деметрадзе