Постанова

від 14.09.2022 по справі 405/1445/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 405/1445/18

провадження № 61-1152св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Дундар І. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Парк 8»,

третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінський Ігор Дмитрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Письменного О. А., Голованя А. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Парк 8» (далі - ТОВ «Агро-Парк 8»), третя особа - приватний нотаріус Кіровоградського міського нотаріального округу Бєлінський І. Д., про визнання недійсним договору міни земельних ділянок та визнання незаконним державного акта.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 07 грудня 2015 року вона та ТОВ

«Агро-Парк 8», від імені якого діяв директор Бойченко О. О. , уклали договір міни земельних ділянок, за умовами якого вона передала у власність товариству належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 7,61 га, кадастровий номер 3522883800:02:000:0013, розташовану на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, а товариство передало їй у власність земельну ділянку площею 0,0048 га, кадастровий номер 3525287600:02:000:2336, яка розташована на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області. Оскільки обмін був нерівнозначний, вони домовилися про доплату їй різниці у вартості земельних ділянок, а саме за 7,6052 га за ринковою вартістю землі. Але після укладення договору міни товариство спочатку відтерміновувало сплату за придбану землю, а в подальшому взагалі відмовилося сплачувати їй обумовлені кошти. Стверджувала, що фактично між ними вчинено договір купівлі-продажу земельної ділянки, а тому договір міни є удаваним правочином, який приховує договір купівлі-продажу земельної ділянки. Крім того, зазначала, що з приводу цього питання вона зверталась до Міністерства юстиції України і 04 грудня 2017 року отримала відповідь, в якій зазначено, що при посвідченні договору міни нотаріусом не в повній мірі здійснена перевірка повноважень посадової особи ТОВ «Агро-Парк 8», так як відсутнє рішення загальних зборів товариства щодо обмеження повноважень директора. Посилаючись на зазначені обставини, а також на пункт 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, яким не допускається купівля-продаж або інший спосіб відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, позивачка просила:

- визнати недійсним договір міни земельних ділянок, укладений 07 грудня 2015 року нею та ТОВ «Агро-Парк 8», посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу Бєлінським І. Д. та зареєстрований за № 1533;

- визнати незаконним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 7,61 га, розташовану на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, виданий ТОВ «Агро-Парк 8».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Справа розглядалася судами неодноразово.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку площею 7,61 га, розташовану на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, виданого ТОВ «Агро-Парк 8», закрито.

Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2019 року, позовОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір міни земельних ділянок, укладений 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ «Агро-Парк 8», посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського нотаріального округу Бєлінським І. Д. і зареєстровий за № 1533. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір міни укладений з порушенням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції Кодексу, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та статті 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», оскільки правочин укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (пай), що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, приватним нотаріусом при посвідченні правочину не перевірені повноваження особи, яка діяла від імені товариства.

Також суд першої інстанції вказував на те, що у постанові Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16 міститься правовий висновок, відповідно до якого обміняними можуть бути земельні ділянки за схемою «пай на пай» та лише у випадку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)». Порядок обміну земельних часток (паїв) в інших випадках законом не визначений.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що обмін земельних ділянок, які є предметом оспорюваного договору міни, відбувся не за схемою «пай на пай».

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року касаційну скаргу ТОВ «Агро-Парк 8» задоволено частково. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що:

- переглядаючи рішення суду першої інстанції у апеляційному порядку, апеляційний суд не врахував, що суд першої інстанції, зосередившись виключно на тому, що оспорюваний договір міни укладено в період дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) і з порушенням вимог Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних ділянок часток (паїв)», залишив поза увагою підстави позову, зокрема, щодо удаваності оспорюваного правочину і недоліки рішення суду першої інстанції не усунув. Отже, суд апеляційної інстанції не виконав вимог процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, фактично усунувшись від розгляду і вирішення справи по суті з урахуванням підстав позову та доводів апеляційної скарги;

- враховуючи, що суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також не надав належної оцінки доказам, поданим ОСОБА_1 на підтвердження удаваності оспорюваного правочину, і запереченням відповідача, судове рішення не можна вважати законним і обґрунтованим, тому відповідно до статті 411 ЦПК України у тій же редакції Кодексу таке рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При новому розгляді апеляційному суду, крім наведеного, необхідно врахувати висновки щодо застосування Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» у взаємному зв`язку з положеннями розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, зокрема, у справах № 6-464цс16 та № 6-172цс14, з яких виходили суди попередніх інстанцій щодо можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише за схемою «пай» на «пай»;

- доводи касаційної скарги стосовно того, що спірний договір міни вчинено директором ТОВ «Агро-Парк8», який статутом товариства уповноважений на укладення даного договору, касаційний суд не перевіряє, оскільки такі доводи підлягають перевірці при новому перегляді справи апеляційним судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «Агро-Парк 8» задоволено. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 26 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Відмова у задоволенні позову мотивована тим, що:

- при вирішенні цього спору необхідно враховувати, що сторони договору міни (обміну) від 07 грудня 2015 року обмінялися сформованими земельними ділянками, які зареєстровані, цільове призначення яких ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками та визначених у натурі земельних ділянок, але які ще не зареєстровані за власниками, тобто таких, які не можуть бути об`єктом цивільних прав. Земельні ділянки, обмін яких було здійснено, не розташовані всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Отже, правовідносини, які виникли між сторонами унаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту «б» пункту 15 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України;

- ураховуючи те, що позивачка на підтвердження факту укладання договору купівлі-продажу належних доказів суду не надала, тому доводи про те, що договір міни, який укладений між сторонами є удаваним правочином, не знайшли свого підтвердження. При цьому, як зазначено позивачкою у позовній заяві, кошти за різницю у вартості земельних ділянок вона не отримувала;

- апеляційний суд звертає увагу на те, що оспорюваний договір міни вчинено директором ТОВ «Агро-Парк 8», який статутом товариства уповноважений на укладення цього договору, зокрема у пункті 2 частини третьої статті 36 Статуту ТОВ «Агро-Парк 8» «Компетенція Директора» вказано, що з урахуванням визначених Статутом та законодавством, рішень Загальних зборів застережень щодо компетенції директора, він вчиняє будь-які правочини, угоди, інші юридичні акти, а також розпоряджається майном і коштами Товариства, за винятком випадків, коли рішенням Загальних зборів встановлено обмеження за предметом та характером правочинів, або якщо вартість майна або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує розмір, встановлений та затверджений рішенням Загальних зборів. Будь-яких рішень Загальних зборів щодо обмеження директора ТОВ «Агро-Парк 8» на укладення оспорюваного правочину суду не надано.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У січні 2022 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій вона, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 зазначає, що:

- обмін земельних ділянок був нерівнозначним, тому сторони домовилися про доплату їй різниці вартості земельних ділянок, а саме за 7,6052 га за ринковою вартістю землі, однак така доплата не була здійснена. Наведені обставини свідчать про те, що оспорюваний договір є удаваним;

- посилаючись на те, що договір міни фактично є договором купівлі-договору, з урахуванням пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення правочину), яким не допускається купівля-продаж або інший спосіб відчуження земельних ділянок, вона просила визнати недійсним оспорюваний договір дарування;

- відповідно до пункту 5 договору міни від 07 грудня 2015 року обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати, тобто, різниця між нормативними грошовими оцінками земельних ділянок становить більше 99 відсотків, що є неприпустимим при обміні земельних ділянок;

- враховуючи, що фактично вона безоплатно передала відповідачу свою земельну ділянку, наявні підстави для визнання оспорюваного договору міни удаваним, оскільки з її боку насправді відбулося дарування земельної ділянки на користь відповідача.

У серпні 2022 року від ТОВ «Агро-Парк 8» надійшов відзив, у якому його представник посилається на обґрунтованість висновку апеляційного суду про відсутність підстав для визнання договору міни недійсним із заявлених позивачкою підстав.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 07 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ТОВ «Агро-Парк 8», від імені якого діяв директор Бойченко О. О., уклали договір міни земельних ділянок, за умовами якого ОСОБА_1 передала у власність товариству належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 7,61 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3522883800:02:000:0013, розташовану на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, а товариство передало їй земельну ділянку площею 0,0048 га в межах згідно з планом, кадастровий номер 3525287600:02:000:2336, розташовану на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

З інформаційних довідок Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку від 03 березня 2018 року та від 07 вересня 2017 року суди попередніх інстанцій встановили, що ТОВ «Агро Парк 8» є власником земельної ділянки площею 7,61 га (кадастровий номер3522883800:02:000:0013), яка розташована на території Нечаївської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, а ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0048 га (кадастровий номер 3525287600:02:000:2336), розташованої на території Подорожненської сільської ради Світловодського району Кіровоградської області.

З відповіді Міністерства юстиції України за № 47190/С-26987/19 від 4 грудня 2017 року вбачається, що при посвідченні оспорюваного договору міни нотаріусом не в повній мірі була здійснена перевірка повноважень посадової особи ТОВ «Агро-Парк 8», оскільки відсутнє рішення загальних зборів товариства щодо обмеження повноважень директора, що свідчить про недотримання нотаріусом вимог пункту 1 гласи 5 розділу 1 Порядку проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 лютого 2014 року № 357/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 лютого 2014 року за № 298/25075.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (частини перша, друга статті 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Згідно частини другої статті 78 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення договору міни) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (пункт а) частини першої статті 81 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договору міни).

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (пункт а) частини першої статті 82 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договору міни).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт «в» частини першої статті 5 ЗК України).

Відповідно до пункту 15 Розділу X Перехідні положення ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення договору міни) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що дія заборони, передбаченої пунктом 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, не поширювалась на міну, випадки спадкування та вилучення земель для суспільних потреб до внесення змін у ЗК України 06 жовтня 2004 року (ZELENCHUK and TSITSYURA v. UKRAINE, §§19, 21, ЄСПЛ, 22 травня 2018 року).

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що «законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129). Суд доходить висновку, що на заявників як на фізичних осіб було покладено тягар нездатності органів влади дотриматися встановлених ними самими цілей та кінцевих строків. З огляду на непереконливість підстав щодо вибору найбільш обмежувальної альтернативи з доступних органам влади, а не менш обмежувальних заходів, Суд вважає, що тягар, покладений на заявників, є надмірним (§ 147). З огляду на зазначені міркування та ненадання Урядом достатніх аргументів для обґрунтування заходів, застосованих до землі заявників, Суд доходить висновку, що держава-відповідач вийшла за межі своєї широкої свободи розсуду у цій сфері та не забезпечила справедливого балансу між загальним інтересом суспільства та майновими правами заявників (§ 148)».

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) зазначено, що:

«Встановлена пунктом 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV), а в редакції, чинній з 1 січня 2019 року, до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Частина перша статті 14 цього Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, чинній до 1 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 1 січня 2019 року до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року у справі № 313/936/19 (провадження № 61-18102св21) зазначено, що «у справі, що переглядається, обґрунтовуючи удаваність оспорюваного договору міни, позивачка посилається на те, що насправді сторони приховали укладення договору купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України). При цьому за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (частина перша статті 715 ЦК України). У договорі міни можуть бути наявні елементи договору купівлі-продажу, зокрема, у випадку встановлення в ньому доплати за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частина третя статті 715 ЦК України). Однак обмін певного товару виключно на грошові кошти є договором купівлі-продажу, а не міни. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України). Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права. За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Таким чином, пред`являючи позов про визнання договору міни удаваним з тих підстав, що насправді було укладено договір купівлі-продажу, позивачка мала довести, що сторони договору мали на меті досягнення наслідків та встановлення між ними прав і обов`язків, характерних саме для договору купівлі-продажу, зокрема, факт отримання продавцем коштів за відчужуване майно та неотримання будь-якого товару взамін на відчужену земельну ділянку. Установивши, що наслідком укладення договорів міни була реєстрація права власності позивача на земельні ділянки відповідача й навпаки, а в пунктах 3 оспорюваних договорів сторони передбачили, що обмін земельних ділянок відбувається без доплати, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність передбачених статтею 235 ЦК України підстав для визнання оспорюваних правочинів удаваними».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно з частиною першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що 07 грудня 2015 року між нею та відповідачем був укладений удаваний договір міни, за яким вона передала у власність товариству належну їй земельну ділянку з істотно більшою площею 7,61 га, аніж вона отримала від останнього, а саме земельну ділянку площею 0,0048 га, що свідчить про нерівнозначність обміну і, на її переконання, є підставою для визнання недійсним цього правочину. При цьому відповідач не здійснив грошову доплату за різницю між площами ділянок, про яку вони домовилися. Вважала, що директор Бойченко О. О., який діяв в інтересах товариства при укладенні договору, не мав повноважень підписувати його.

Установивши, що обидві сторони дійшли згоди всіх істотних умов договору міни (в тому числі щодо предмета, відсутності доплати, тощо), позивачка була ознайомлена з такими умовами, згідно зі Статутом товариства(пункт 2) директор Бойченко О. О. був наділений повноваженнями укладати від імені ТОВ «Агро-Парк 8» цей правочин, на момент обміну земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вже були сформованими і зареєстрованими за відповідачами, позивачка не довела удаваності оспорюваного договору міни, апеляційний дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідно до пункту 5 договору міни від 07 грудня 2015 року обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати, тобто різниця між нормативними грошовими оцінками земельних ділянок становить більше 99 відсотків, що є неприпустимим при обміні земельних ділянок, є необґрунтованими.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року у справі № 389/1327/19 (провадження № 61-21510св21) зазначено, що «у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що висновок Верховного Суду України стосовно можливості обміну земельних ділянок сільськогосподарського призначення лише «за схемою «пай на пай»» стосувався припису підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України у редакції, що була чинною до 1 січня 2019 року. А згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» у підпункті «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України слова «обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону» були замінені словами «обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків». Вказаний Закон України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року набув чинності 01 січня 2019 року. Таким чином, на момент укладення спірного договору міни земельних ділянок чинним земельним законодавством не було заборонено вчиняти їх обмін, що дає підстави стверджувати про необґрунтованість доводів позивача щодо укладення між сторонами договору міни (обміну) земельних ділянок всупереч вимогам чинного законодавства».

Оскільки оспорюваний правочин вчинений 07 грудня 2015 року, положення Закону України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року, який набув чинності 01 січня 2019 року щодо допустимої різниці між нормативними грошовими оцінками обмінюваних земельних ділянок не більше 10 відсотків, не можуть бути застосовані при вирішенні спору щодо дійсності/недійсності оспорюваного договору міни земельних ділянок.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2022 року у справі № 313/936/19 (провадження № 61-18102св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 409, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 07 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді М. М. Русинчук

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар