Рішення

від 14.09.2022 по справі 320/15482/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2022 року м.Київ № 320/15482/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 22 жовтня 2021 року №0253692407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно та протиправно виніс рішення про застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 22.10.2021 на підставі податкової вимоги, якою нараховано ЄСВ у період коли позивач був найманим працівником, відтак ЄСВ у повному обсязі за позивача нараховував та сплачував роботодавець, що звільняє позивача від повторної сплати ЄСВ як фізичної особи-підприємця, та відповідно відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій та не пенсі не несплату єдиного внеску. Отже, на думку позивача, зазначене рішення відповідача є передчасним, незаконним, необґрунтованим та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою суду від 03.12.2021 відкрито спрощене позовне без проведення судового засідання.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що позивач перебував на податкову обліку як фізична особа-підприємець з 02.10.2008 по 04.03.2021. Позивачем систематично порушувались строки сплати грошового забезпечення з єдиного податку за порушення яких до нього застосовано штрафну санкцію та пеню.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу у в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

ОСОБА_1 , 01.10.2008 зареєстрований фізичною особою-підприємцем (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), 02.10.2008 позивача взято на облік як платника податків Головним управлінням ДПС у Київській області (Яготинська ДПІ).

Позивач з 2017 по 2020 роки перебував на загальній системі оподаткування.

04.03.2021 позивачем припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця.

Згідно розрахунку суми боргу згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2020 №Ф-141451-51 на загальну суму 35588,74 грн., наведеного у відзиві на позовну заяву, до складу сум ЄСВ, включених до спірної вимоги, входить:

- єдиний внесок за 2017 рік на суму 8448,00 грн.;

- єдиний внесок за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2018 року на суму 9828,72 грн. (2457,18 х 4);

- єдиний внесок за І, ІІ, ІІІ, ІV квартали 2019 року на суму 11016,72 грн. (2754,18 х 4);

- єдиний внесок за І квартал 2020 року на суму 2078,12 грн.;

- єдиний внесок за ІІ квартал 2020 року на суму 1039,06 грн.;

- єдиний внесок за ІІІ квартал 2020 року на суму 3178,12 грн;

- єдиний внесок за ІУ квартал 2020 року на суму 2200, 00 грн.

Фактично сплачено позивачем 07.05.2021 на суму 14557,84 грн. Сума недоїмки склала 23230,90 грн.

ГУ ДПС у Київській області у зв`язку з наявністю в інтегрованих картках платника податків ОСОБА_1 заборгованості зі сплати ЄСВ формувалися вимоги Ф-141451-51 від 12.11.2018 на суму 15819,54 грн, від 07.02.2019 на суму 18276,72 грн, від 10.05.2019 на суму 21030,90 грн, від 09.08.2019 на суму 23785,08 грн, від 05.11.2019 на суму 26539,26 грн, від 08.02.2020 на суму 29293,44 грн, від 06.11.2020 на суму 35588,74 грн та від 02.12.2021 на суму 42500,45 грн.

Позивачем були оскаржені податкові вимоги від 06.11.2020 на суму 35588,74 грн та від 02.12.2021 на суму 42500,45 грн у судовому порядку.

Рішенням ГУ ДПС у Київській області від 22.10.2021 №0253692407 застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 2911,58 грн та пеню у розмірі 16357,97 грн через несплату/несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 10.02.2018 по 07.05.2021, граничний термін сплати 17.11.2021.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 22.10.2021 №0253692407, оскільки він не є платником єдиного внеску, не веде підприємницьку діяльність з 2013 року, натомість у періоди, за який нараховано ЄСВ та штрафні санкції, був найманим працівником, а отже єдиний внесок за позивача нараховував та сплачував роботодавець, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI) визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Вимогами п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (далі по тексту Інструкція №449).

Згідно з вимогами Закону №2464-VI та Інструкції №449 на платника покладено обов`язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 3200,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22% = 8448,00 грн.).

Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).

Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року 3723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.), поквартально:

до 19.04.2018 за звітний І квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);

до 19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);

до 19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);

до 21.01.2019 за ІV квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.).

Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 4173,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754 грн. 18 коп.), поквартально:

до 19.04.2019 за І квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);

до 19.07.2019 за ІІ квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);

до 19.10.2019 за ІІІ квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);

до 21.01.2020 за ІV квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.).

Законом України від 14.11.2019 №294-IХ "Про Державний бюджет України на 2020 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2020 року 4723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 3117,18 грн. (4723,00 грн. х 3 х 22% = 3117 грн. 18 коп.), поквартально:

до 19.04.2020 за І квартал 2020 року, щонайменше 3117,18 грн. (4723,00 грн. х 3 х 22% = 3117,18 грн.);

до 19.07.2020 за ІІ квартал 2020 року, щонайменше 3117,18 грн. (4723,00 грн. х 3 х 22% = 3117,18 грн.);

до 19.10.2020 за ІІІ квартал 2020 року, щонайменше 3117,18 грн. (4723,00 грн. х 3 х 22% = 3117,18 грн.);

до 21.01.2021 за ІV квартал 2020 року, щонайменше 3117,18 грн. (4723,00 грн. х 3 х 22% = 3117,18 грн.).

Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Частиною одинадцятою статті 9 Закону №2464 визначено, що у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені у Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 3 статті 25 Закону №2464 суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464).

Розрахунок фінансової санкції за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, (пп 2, п 2 розділу УII Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464 є недоїмкою.

Згідно з пунктом 6 статті 25 Закону України від 08.07.2010 №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суми недоїмки, штрафних санкцій та пені погашаються за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені порядку календарної черговості їх виникнення.

Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується (пункт 13 розділу VII Інструкції).

Пунктом 2 частини 11 статті 25 Закону №2464 визначено за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладення штрафу на платника у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (до 01.01.2015 року у розмірі 10 відсотків). Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При цьому, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день простроченого платежу (частина 10 статті 25 Закону №2464). Нарахування пені, передбаченої Законом №2464, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Відповідач у своєму відзиві стверджує, що у зв`язку з несвоєчасністю сплати позивачем єдиного внеску, ним застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 2911,58 грн та нараховано пеню у розмірі 16357,97 грн.

Натомість, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що він безперервно працював в ТОВ "М`ясосервісні технології" (код 39120988) та ТОВ «КМТК» (код 42755458), відповідно страхувальниками нараховувався та сплачувався за позивача єдиний внесок не нижче мінімального страхового внеску за місяць. Починаючи з моменту працевлаштування до припинення підприємницької діяльності позивач як фізична особа-підприємець діяльність не здійснював і не отримував доходу від такої діяльності, а його роботодавцями виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасності сплати за нього ЄСВ за вказаний період.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб підприємців.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, суд при вирішенні спору повинен зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно реєстру застрахованих осіб, позивач працював в ТОВ «КМТК» (код 42755458) та ТОВ "М`ясосервісні технології" (код 39120988) :

- за звітний 2018 рік сума фактичного заробітку/доходу позивача, отриманого від страхувальника ТОВ "М`ясосервісні технології" (код 39120988), склала 29200,00 грн., в реєстрі міститься позначка про щомісячну сплату страхувальником в 2018 році страхових внесків;

- за звітний 2019 рік сума фактичного заробітку/доходу позивача, отриманого від страхувальників ТОВ "М`ясосервісні технології" (код 39120988) та ТОВ «КМТК» (код 42755458), склала 27840,00 грн., в реєстрі міститься позначка про щомісячну сплату страхувальниками в 2019 році страхових внесків;

- за звітний 2020 рік сума фактичного заробітку/доходу позивача, отриманого від страхувальника ТОВ «КМТК» (код 42755458), склала 19212,73 грн., в реєстрі міститься позначка про щомісячну сплату страхувальником в 2020 році страхових внесків.

Отже, вказані юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, зокрема за спірний період 2018 2020 роки, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний рік.

Доказів отримання позивачем, зокрема, у період з 2018 року по 2020 рік, доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Також, судом встановлено, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21.03.2022 у справі №320/7514/21 визнано протиправною та скасовано податкову вимогу від 06.11.2020 на суму 35588,74 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 22.08.2022.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, вказаним рішенням суду також встановлено, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у зазначеному періоді, оскаржувана вимога на суму 35588,73 грн складена неправомірно, у зв`язку з чим дана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Таким чином, в розумінні Закону №2464, позивач з моменту прийняття на роботу був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.

Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 сформулював висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постановах від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного суду України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на наявні у справі докази та позицію Верховного Суду в аналогічних справах, досягнення мети збору єдиного внеску у випадку із позивачем досягається шляхом сплати такого внеску роботодавцем.

При цьому, Законом №2464-VI та жодним іншим нормативно-правовим актом не визначено підстав та порядку нарахування єдиного внеску, а також проведення додаткових нарахувань на суму зобов`язання (недоїмки) застрахованої особи при одночасному перебуванні особи на обліку в якості фізичної особи-підприємця та виконанні ним трудових обов`язків, як найманого працівника.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI, позивач з моменту прийняття на роботу був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.

Відтак, оскільки, рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені було прийнято у зв`язку з несплатою позивачем сум єдиного внеску, нарахування якого визнано рішенням суду протиправним, суд дійшов висновку про протиправність спірного рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Київській області від 22.10.2021 №0253692407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Враховуючи задоволення позову, на користь позивача слід присудити понесені ним судові витрати в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань призначених для Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 22.10.2021 №0253692407 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управлінняДержавної податкової служби у Київській області(ідентифікаційний код44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 5 А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.