Рішення

від 11.09.2022 по справі 640/10181/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2022 року м. Київ № 640/10181/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Реддіто"

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Реддіто» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2020 року №04852615050102, №04862615050102, №04872615050102; відшкодувати судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 03 березня 2020 року №155/26-15-05-01-02/40163602 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Реддіто» з питань дотримання вимог податкового законодавства» ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача наголошує на неможливості проведення господарських операцій позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнівест-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдворк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна-ДІ» з огляду на те, що засновники названих товариств заперечують свою участь у діяльності таких товариств.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 серпня 2020 року в задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про допит свідків відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна-ДІ» за лютий, березень, травень, липень 2018 року показників декларації з податку на додану вартість та показників та показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств за 2018 рік, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнівест-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдворк» за 2016 рік показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за результатом якої складено акт від 03 березня 2020 року №155/26-15-05-01-02/40163602 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем:

пунктів 44.1, 44.2 статті 44, пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, в результаті чого

занижено податок на прибуток всього на загальну суму 168318,0 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 11 700 грн та заниження від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9 декларації) (позитивне значення) за липень 2018 року на суму 56 950,0 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2020 року:

- №04852615050102, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 167 805 грн. (за основним платежем 134 244,0 грн (за штрафними (фінансовими) санкціями 33 561,0 грн.),

-№04862615050102, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 14 625,0 грн (за основним платежем 11700,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 2925,0 грн.),

-№04872615050102, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 56 950,0 грн.

Незгода позивача зі вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями зумовила звернення до суду з даним позовом.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції на час виникнення спірних правовідносин об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно абзаців 1 та 2 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентом (продавцем товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

За приписами пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 20 від 31 січня 2000 року, зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Пунктом 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31 грудня 1999 року, визначено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07 лютого 2013року фінансова звітність повинна бути достовірною (правдивою). Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною (правдивою), якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій (видаткові накладні, акти виконаних робіт та інші).

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені (пункт 5 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Згідно підпункту 2.1 та підпункту 2.4 статті 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі за текстом - Положення № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За пунктом 2.5 Положення № 88, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Отже, первинні документи, зокрема рахунки на оплату, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг) оформлені відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням № 88 та складені в момент проведення кожної господарської операції або (якщо це неможливо) безпосередньо після її завершення є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

За статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції.

Перевіряючи реальність господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами на підставі допустимих і належних доказів та правомірність формування витрат за цими операціями, суд зазначає таке.

Так, позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнівест-Інвест» договір про надання юридичних послуг від 03 жовтня 2016 року №16/10/03, предметом якого є надання позивачу (замовнику) юридичних послуг. Під юридичними послугами, що можуть надаватись в рамках даного договору сторони розуміють: надання письмових та усних консультацій, юридична експертиза та складання проектів договорів, юридична експертиза та складення проектів внутрішніх документів (наказів, розпоряджень), своєчасне повідомлення про зміну у законодавстві, складання листів, заяв, претензій, скарг, відповідей на запити та інше.

На підтвердження факту виконання договору від 03 жовтня 2016 року №16/10/03 позивачем надано суду копії: актів приймання-передачі послуг від 29 листопада 2016 року, звітів про виконані доручення (запити) від 31 жовтня 2016 року, податкової накладної від 29 листопада 2016 року №3, виписки по рахунку за період 15 грудня 2016 року, 28 грудня 2016 року, 18 січня 2017 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем (покупець) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна-ДІ» договір від 15 лютого 2018 року №15/02, предметом якого є поставка будівельних матеріалів.

На підтвердження факту виконання договору від 15 лютого 2018 року №15/02 позивачем надано суду копії: специфікацій №1, №2, видаткових накладних від 15 лютого 2018 року №24, від 16 липня 2018 року №37, платіжного доручення від 27 лютого 2018 року №518, виписки порахунку, податкових накладних від 16 липня 2018 року №1, від 15 лютого 2018 року №24.

Також судом встановлено, що позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдворк» укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 31 жовтня 2016 року №ТЕ-03.11.2016, предметом якого є послуги з організації і виконання перевезень автомобільним транспортом у міських, міжміських і міжнародних сполученнях, укладання транспортних та/або допоміжних транспортних (зокрема, експедиційних) послуг у третіх осіб (виконавців) з метою надання транспортних та допоміжних послуг.

На підтвердження факту виконання договору від 31 жовтня 2016 року №ТЕ-03.11.2016 позивачем надано копії: акту надання послуг від 31 жовтня 2016 року, податкової накладної від 31 жовтня 2016 року №84.

Так, судом встановлено, що між позивачем (кредитор), Товариством з обмеженою відповідальністю «Балмет» (первісний боржник), Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдворк» (новий боржник) укладено договір про переведення боргу від 31 жовтня 2016 року №1/Б/16, відповідно до якого первісний боржник переводить на нового боржника борг - грошове зобов`язання у сумі 63 300 грн, яке виникло на підставі оплати надання послуг по рахунку №89 від 21 жовтня 2016 року.

Щодо посилання відповідача на пояснення засновник та директора Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнівест-Інвест», засновника та директора Товариством з обмеженою відповідальністю «Трейдворк», які заперечували свою участь у діяльності названих товариств, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Кримінального процесуального кодексу України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частина 4 статті 95 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кримінального процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За таких підстав суд вважає посилання відповідача на відомості щодо контрагента позивача, отримані в межах досудового розслідування, як на підставу порушення позивачем норм податкового законодавства необґрунтованими, оскільки вищезазначені відомості не є вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

До винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 листопада 2018 року у справі №822/551/18, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №640/12250/19.

Як встановлено судом з матеріалів справи, ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи, інформації стосовно винесення вироків щодо посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнівест-Інвест», та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трейдворк» не було.

До того ж, факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, проведених позивачем та його контрагентами.

Додаткового варто звернути увагу і на те, що в матеріалах справи № 6402753 наявна світлокопія протоколу допиту свідка без зазначення в акті перевірки про надання дозволу слідчого на розголошення даних досудового розслідування. Натомість, сам по собі факт порушення кримінальної справи не доводить складу податкового правопорушення.

Зазначеної позиції притримується і Верховний Суд, яка відображена у його постанові від 26 червня 2018 року у справі № 826/5522/14, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2022 року у справі №640/12250/19.

Так, судом встановлено, що вироком Кіровського районного суду міста Дніпро від 04 квітня 2019 року у справі №203/1219/19 затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 03 квітня 2019 року між прокурором відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області та обвинуваченою ОСОБА_1 (засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фортуна-ДІ»); ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 205 КК України та призначено їй покарання у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, вироком Кіровського районного суду міста Дніпро від 04 квітня 2019 року у справі №203/1219/19 встановлено, що ОСОБА _1, на початку 2018 року, знаходячись у смт. Іларіонове, Синельниківського району Дніпропетровської області, в денний час, більш точну дату та час уході досудового розслідування встановити не надалось можливим, познайомилась із невстановленою слідством особою, перебуваючи у скрутному матеріальному становищі, погодилась на пропозицію останнього за грошову винагороду стати засновником та директором підприємства ТОВ «Фортуна-Ді» (код ЄДРПОУ 39555061), не маючи наміру займатися діяльністю підприємства, пов`язаною з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг вказаною у статуті підприємства, усвідомлюючи при цьому, що підприємство перереєстровується з метою прикриття незаконної діяльності, і допускаючи, що результатом таких дій можуть бути негативні наслідки та шкода державі та її інтересам.

Так, ОСОБА_1, усвідомлюючи протиправний характер запропонованих їй дій як засновника та директора придбаного з метою прикриття незаконної діяльності суб`єкта підприємницької діяльності ТОВ «Фортуна-Ді», реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на фіктивне підприємництво, тобто придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, діючи умисно, з корисливих мотивів, погодилась вступити у попередню змову із невстановленою досудовим розслідуванням особою, якій надала оригінал свого паспорту громадянина України та оригінал довідки про присвоєння їй ідентифікаційного номеру, що в свою чергу надало можливість невстановленій слідством особі виготовити проекти документів, необхідних для перереєстрації суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи).

Далі не встановлена досудовим розслідуванням особа, з метою реалізації злочинного умислу, направленого на придбання суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), діючи умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_1, на початку 2018 року, але не пізніше 15.02.2018 року, у невстановленому органом досудового розслідування місці, за невстановлених слідством обставин, виготовила документи, необхідні для перереєстрації підприємства ТОВ «Фортуна-Ді», зокрема договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРТУНА-ДІ» від 15 лютого 2018 року.

Так, не пізніше 15 лютого 2018 року у денний період доби (більш детально слідством не встановлено), ОСОБА_1, перебуваючи в автомобілі (марка та державний номер не відомі), неподалік парку - скверу Героїв, по вул. Олександра Поля 2А, діючи умисно, з корисливих мотивів, на виконання досягнутої з не встановленими співучасниками злочинного умислу домовленості, усвідомлюючи, що перереєстрована на її прізвище юридична особа буде використовуватись не встановленими досудовим розслідуванням особами для прикриття незаконної діяльності в порушення положень ст.ст.81, 87, 89 Цивільного кодексу України №435-lV, ст.ст.56,57,58,79,80,82,89 Господарського кодексу України, ст.ст.4,9, 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», особистим підписом затвердила договір купівлі-продажу часток у статутному капіталі ТОВ «Фортуна-Ді» від 15 лютого 2018 року, що підтверджено висновком експерта №1215/1216/19-27 від 28 березня 2019року.

Підписані ОСОБА_1 документи надали змогу невстановленим слідством особам подати до органу реєстрації Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації такі документи, та надали юридичні підстави здійснити 16 лютого 2018 року державну реєстрацію змін до установчих документів ТОВ «Фортуна-Ді», визначивши ОСОБА_1 одноосібним засновником та керівником ТОВ «Фортуна-Ді».

Проте, цей вирок суду не може бути визначений судом як належний та допустимий доказ фіктивності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фортуна-Ді», оскільки ним не встановлено обставин відповідних господарських відносин ТОВ «Фортуна-Ді» з позивачем.

Крім того, суд звертає увагу, що фінансово-господарські відносини позивача з ТОВ «Фортуна-Ді» мали місце 15 лютого 2018 року, тобто до проведення державної реєстрації змін до установчих документів ТОВ «Фортуна-Ді», які описані у вироку Кіровського районного суду міста Дніпро від 04 квітня 2019 року у справі №203/1219/19.

Щодо посилань відповідача у акті перевірки на інформацію з ІС «Податковий блок» варто зазначити, що така інформація сприймається судом критично, оскільки така інформація сама по собі не спростовує реальності господарських операцій між позивачем та названими вище контрагентами. Натомість, така інформація стосується виключно контрагентів позивача та не вказує на протиправні дії безпосередньо дії позивача.

Позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При цьому суд звертає увагу, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту. Разом з тим, у справі, що переглядається, відповідачем не доведено існування таких обставин.

З огляду на викладене, суд вбачає наявним підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 грудня 2019 року №04242615050105, №04232615050105, №04252615050105.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Реддіто» задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 грудня 2019 року від 24 березня 2020 року №04852615050102, №04862615050102, №04872615050102, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Реддіто» ( код ЄДРПОУ 40163602) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 3598 (три тисячі п`ятсот дев`яносто вісім) грн 33 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко