Рішення

від 11.09.2022 по справі 640/13015/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2022 року м. Київ № 640/13015/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецторгальянс "

до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецторгальянс» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (надалі - відповідач ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року №0009920504.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту від 05 березня 2020 року №240/26-15-05-04-04/38354173 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторгальянс» ґрунтуються на припущеннях та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування як витрат так і податкового кредиту. При цьому про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, тощо. Також відповідач вказує на неможливості проведення господарських операцій позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Марксвел» з огляду на відсутність в останнього основних засобів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2020 року в задоволенні клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про допит свідка відмовлено.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторгальянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Марксвел» за червень, липень 2018 року показників декларацій з податку на додану вартість, за результатом якої складено акт від 05 березня 2020 року №240/26-15-05-04-04/38354173 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 47 115 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року №0009920504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 70 673,0 грн (за основним платежем 47 115,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 23 558,0 грн.).

Рішенням Державної податкової служби України від 26 травня 2020 року №17062/6/99-00-08-05-01-06 скаргу позивача залишено без задоволення, а вказане вище податкове повідомлення-рішення без змін.

Незгода позивача із вказаним вище податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За визначенням, наведеним в підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент здійснення позивачем спірних господарських операцій), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість підлягає з`ясуванню, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За правилами підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацами 1-3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень статей 183 та 184 Податкового кодексу України особа як платник ПДВ підлягає реєстрації шляхом внесення відповідного запису до реєстру платників; реєстрація особи як платника ПДВ діє до дати її анулювання.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Марксвел» ТМЦ на підставі видаткових накладних від 01 червня 2018 року №145, від 02 липня 2018 року №176, №211 на загальну суму 282 687,92 грн (у тому числі ПДВ 47 114,65 грн.).

Відповідно до акту перевірки Товариством з обмеженою відповідальністю «Марксвел» виписано податкові накладні від 01 червня 2018 року №145, від 02 липня 20185 року №176, №211 , які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Факт оплати позивачем придбаних у Товариства з обмеженою відповідальністю «Марксвел» ТМЦ підтверджується випискою банку від 20 липня 2018 року, згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 станом на 31 липня 2018 року наявна кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Марксвел» в сумі 148 389,02 грн.

Суд зауважує, що щодо оформлення первинної документації за наслідками господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Марксвел» відповідач зауважень не має, а відповідні документи надані до перевірки та до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що за договором про відступлення права вимоги від 13 серпня 2018 року №13/08/2018-3 первісний кредитор Товариство з обмеженою відповідальністю «Марксвел» відступило новому кредитору Товариству з обмеженою відповідальністю «Центагро» право вимоги боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецторгальянс», що виник на підставі накладних №176 та №211 від 02 липня 2018 року на поставку товарів первісним кредитором.

Щодо посилань відповідача на відсутність у підприємств по ланцюгу постачання товарів та/або в окремих контрагентів позивача ресурсів для досягнення відповідної економічної мети та здійснення господарської діяльності, суд зазначає наступне.

Так, у справі що розглядається, відповідач всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не надано належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення та ін. були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, придбаного позивачем, не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які свідчать про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними. Суд зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріально-технічних ресурсів, як і не подання такими контрагентами звітності, відповідачем зроблено на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання відповідача на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично будь-які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже, така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається відповідач.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 22 серпня 2022 року у справі №420/19745/21.

Таким чином, відповідачем всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України, на думку суду, не доведено та не надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів допущення позивачем порушень саме вимог чинного податкового законодавства.

Щодо посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних документів, суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт реалізації та придбання товару. Необхідність оформлення між позивачем та його контрагентом товарно-транспортних накладних з огляду на предмет фінансово-господарських відносин (придбання ТМЦ) не вбачається, а відтак, доводи відповідача щодо відсутності вказаних документів як на підставу для висновку про не реальність операцій визнаються судом необґрунтованими.

Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає наявними та достатніми підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року №0009920504.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецторгальянс" задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01 квітня 2020 року №0009920504, прийняте Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві.

3.Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецторгальянс" (код ЄДРПОУ 38354173) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір в сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко