Постанова
від 05.09.2022 по справі 910/17344/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2022 р. Справа№ 910/17344/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Барсук М.А.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

За участю представників:

від позивача: Танцюра Ю.Б. (ордер серія АІ №1188438 від 23.12.2021);

від відповідача: Кучерук Н.С. ( ордер серія АІ №1227842 від 19.04.2022);

від третьої особи: Паюнова Н.А. (ордер серія АН №1073241 від 12.07.2022),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе"

на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2021 та

на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2021

у справі №910/17344/20 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе"

до приватного акціонерного товариства "Готель "Дніпро"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача товариство з обмеженою відповідальністю "Смартленд"

про усунення перешкод у користуванні майном, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Готель "Дніпро", в якому просило зобов`язати Відповідача усунути перешкоди в користуванні Позивачем та його відвідувачами частиною нежитлового приміщення загальною площею 45,8 кв. м, що розміщене на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю "Дніпро" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2, шляхом зняття обмежень щодо доступу до вказаного нежитлового приміщення та забезпечити надання вільного доступу.

В обґрунтування поданого позову ТОВ "Петрос Кафе" послалося на порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди частини нежитлового приміщення №1979 від 15.10.2015, що полягали в обмеженні доступу до орендованих приміщень, в яких розміщувався заклад громадського харчування, позивачу та його відвідувачам.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Зазначене рішення обґрунтовано тим, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів факту вчинення відповідачем перешкод в користуванні ТОВ "Петрос Кафе" приміщенням, орендованим ним за договором №1979 від 15.10.2015.

Додатковим рішенням господарського суду міста Києва від 26.08.2021 заяву ПрАТ "Готель "Дніпро" про розподіл судових витрат у справі №910/17344/20 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Петрос Кафе" на користь ПрАТ "Готель "Дніпро" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 45 207,50 грн. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що розмір витрат визначено за погодженням адвоката з клієнтом шляхом погодинної ставки, послуги адвоката було реально надані відповідачу, що підтверджується матеріалами справи. Судом також було взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, заяв по суті спору, клопотань, їх значення для спору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/17344/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апелянт зазначив, що заявлений позов за своєю правовою природою не є негаторним, а тому висновок місцевого господарського суду щодо неможливості задоволення позову у зв`язку з неправильно обраним способом захисту порушеного права не відповідає фактичним обставинам справи. Також скаржник вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відхилення наданих позивачем доказів не можуть вважатися належними і допустимими.

Зокрема, на переконання товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе", суд першої інстанції безпідставно відхилив як належні докази, складені акти про обмеження доступу до орендованого приміщення, докази фотофіксації незаконних дій відповідача та докази звернення до правоохоронних органів. Крім того, суд першої інстанції неправомірно відхилив клопотання про поновлення строку на подачу доказів, які подані через канцелярію суду 13.07.2021 на підтвердження заявлених вимог, та які підтверджують обставини чинення відповідачем перешкоди у наданні доступу до орендованого приміщення.

Окрім цього, на переконання скаржника, місцевим господарським судом не застосовано ч. 5 ст. 96 ГПК України щодо витребування оригіналу електронного доказу; не враховано доводи позивача про порушення прав позивача, зокрема, у зв`язку зі зміною замків літньої тераси готелю; не надано оцінки доказів виконання вимог чинного законодавства у сфері пожежної охорони; не враховано надані позивачем докази фотофіксації незаконних дій відповідача та докази звернення до правоохоронних органів.

Також, товариством з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" у поданій апеляційній скарзі заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів.

Не погодившись з прийнятим додатковим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2021 у справі №910/17344/20 скасувати в частині стягнення витрат на послуги професійної правничої допомоги у розмірі 34 375,00 грн. та визнати обґрунтованою заявлену до стягнення суму судових витрат у розмірі 10 832,50 грн.

Апеляційна скарга на додаткове рішення мотивована тим, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано фактичні обставини справи, які вказували на неспівмірність заявлених до стягнення судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі позивач зазначає, що місцевий господарський суд не у повному обсязі врахував доводи, викладені у клопотанні про зменшення судових витрат, у зв`язку з чим не у повній мірі застосував принцип їх розумності та співмірності. Зокрема, на переконання скаржника, представники відповідача не вчиняли жодних дій, спрямованих на збір доказів, а обсяг матеріалів справи здебільшого зумовлений наявністю ідентичних документів щодо виконання позивачем вимог пожежної безпеки в орендованому приміщенні.

Згідно протоколу передачі судової справи, зазначені апеляційні скарги у справі №910/17344/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Шаптали Є.Ю., Тищенко А.І.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" залишено без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2021 у справі №910/17344/20 залишено без змін. Додаткове рішення господарського суду міста Києва 26.08.2021 у справі №910/17344/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.02.2022 у справі №910/17344/20 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2021 у справі №910/17344/20 скасовано. Справу №910/17344/20 направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні, із змінами Указами Президента України від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022 та від 17.05.2022 №341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні".

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2022 справу №910/17344/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2022 прийнято до розгляду апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2021 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2021 у справі №910/17344/20; справу призначено до розгляду на 18.07.2022.

У судовому засіданні 18.07.2022 оголошено перерву до 06.09.2022.

05.09.2022 через канцелярію суду від представника позивача надійшли письмові пояснення.

У судовому засіданні, представник позивача, підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також представник позивача просив скасувати додаткове рішення від 26.08.2021.

Представники відповідача та третьої особи заперечили проти вимог апеляційної скарги, просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважають законним та обґрунтованими, тому просять залишити його без змін, також залишити без змін додаткове рішення від 26.08.2021.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.10.2015 між ПрАТ "Готель "Дніпро" (як орендодавцем) та ТОВ "Петрос Кафе" (як орендарем) був укладений договір оренди частини нежитлового приміщення №1979, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рудницькою О.М. (далі - договір, том 1, а.с. 9).

Пунктом 1.1 вищевказаного договору передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення загальною площею 45,8 кв. м., що розміщене на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю "Дніпро" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2 (далі - приміщення).

Згідно з п. 1.3 договору метою оренди є використання орендарем приміщення для організації та розміщення закладу громадського харчування.

Відповідно до п. 2.1 договору передача та повернення приміщення здійснюється за актами приймання-передачі, які підписуються уповноваженими представниками сторін.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 28.02.2026.

На виконання умов укладеного сторонами договору ПрАТ "Готель "Дніпро" передало в користування ТОВ "Петрос Кафе", а ТОВ "Петрос Кафе" прийняло вищевказане приміщення, про що сторони склали відповідний акт прийому-передачі від 15.10.2015. (том 1, а.с. 19)

28.03.2016 сторонами підписано додаткову угоду №1 до договору, якою внесено зміни щодо певних пунктів зазначеного договору. (том 1, а.с. 22)

Положеннями п. 5.3.2 договору встановлений обов`язок орендодавця не перешкоджати орендарю користуватися приміщенням на умовах цього Договору.

Листом №59/01 від 27.10.2020 (том 1, а.с. 33) ПрАТ "Готель "Дніпро" звернулось до ТОВ "Петрос Кафе" з проханням звільнити орендовані приміщення у строк до 29.10.2020 для проведення робіт з переобладнання та перепланування приміщень готелю, посилаючись на необхідність обладнання таких приміщень системою автоматичної сигналізації, оброблення дерев`яних конструкцій елементів приміщення відповідною вогнезахисною речовиною, необхідність суттєвої зміни шляхів евакуації.

У свою чергу, ТОВ "Петрос Кафе" листом №30/10/20 від 30.10.2020 (том 1, а.с. 30) звернулось до ПрАТ "Готель "Дніпро" з проханням припинити дії, спрямовані на виселення товариства з орендованого приміщення, та усунути перешкоди в користуванні ним орендованим майном, забезпечити нормальний вільний доступ до орендованих приміщень товариству та його відвідувачам.

27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 представниками ТОВ "Петрос Кафе" були складені акти про обмеження доступу до орендованого приміщення. (том 1, а.с. 63-68)

Крім того, адвокатом Бешлегою А.В. в інтересах ТОВ "Петрос Кафе" було подано до Печерського УП ГУНП у м. Києві повідомлення від 03.11.2020 в порядку ст. 214 Кримінального кодексу України про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186, 191, 206 Кримінального кодексу України. (том 1, а.с. 58)

04.11.2020 інспектором Печерського УП Майстренко Д.В. було видано талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяв (повідомлень) про кримінальне правопорушення за №№ 40953, 41106, 41809, 41765 та 41828 від 04.11.2020. (том 1, а.с. 56, 57, 60-62).

Враховуючи вищевикладені обставини та вважаючи, що ПрАТ "Готель "Дніпро" перешкоджає ТОВ "Петрос Кафе", як орендарю, та його відвідувачам у доступі до орендованих приміщень, позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просив зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні орендованим приміщенням, шляхом зняття обмежень по доступу до вказаних нежитлових приміщень та надання вільного доступу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів за допомогою належних та допустимих доказів факту вчинення відповідачем перешкод в користуванні ТОВ "Петрос Кафе" приміщенням, орендованим ним за договором №1979 від 15.10.2015.

В обґрунтування рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції вказав, що розмір витрат визначено за погодженням адвоката з клієнтом шляхом погодинної ставки, послуги адвоката було реально надані Відповідачу, що підтверджується матеріалами справи. Судом також було взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, заяв по суті спору, клопотань, їх значення для спору.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге, - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З урахуванням наведених положень законодавства власник має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2019 у справі №926/3881/17).

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов`язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов`язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов`язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов`язаннях.

Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З огляду на вищенаведене право власності як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами (такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №909/392/19).

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі №916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Як зазначає відповідач у поданому відзиві на позовну заяву, позивач у даній справі звернувся до суду з негаторним позовом, як орендар нерухомого майна, що знаходиться у користуванні Позивача на підставі договору оренди, укладеного з Відповідачем, що виключає можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права.

В той же час, відправляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 23.02.2022 зазначив, що позивач звернувся з позовом про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні частиною нежитлового приміщення, яке передано йому в оренду за договором оренди №1979; позовні вимоги ТОВ "Петрос Кафе" не обґрунтовувало з посиланням на норми статті 391 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У відповідності до п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України припинення дії, яка порушує право, а також відновлення становища, яке існувало до порушення, визначено одними із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Найм (оренда) майна врегульовується положеннями параграфу 1 глави 58 ЦК України (ст.ст. 759-786 ЦК України) та передбачає укладення відповідного договору, що сторонами у справі дотримано.

Таким чином, вчинення відповідачем, як орендодавцем майна дій, які перешкоджають позивачу користуватись орендованим приміщенням, є неналежним виконанням свого обов`язку за договором та порушують право позивача на належне користування об`єктом оренди на відповідній правовій підставі.

А тому, порушене право позивача, як орендаря нежитлового приміщення площею 45,8 кв. м., що розміщене на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю "Дніпро" за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 1/2, підлягає судовому захисту, у зв`язку з чим позивачем обрано належний спосіб захисту права, яке відповідає п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а саме припинення дії, яке порушує право.

Згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалось вище 15 жовтня 2015 року між сторонами був укладений договір оренди № 1979 частини нежитлового приміщення, при цьому п. 5.3.2 передбачено, що орендодавець зобов`язаний не перешкоджати орендарю користуватися приміщенням на умовах цього договору. Разом з тим, відповідно до умов вказаного договору оренди не визначено яким чином, а саме через які входи здійснюється доступ до орендованого приміщення.

27.10.2020 року за твердженнями позивача, орендодавець обмежив доступ до об`єкта оренди, а саме нежитлового приміщення загальною площею 45,8 кв.м., що розміщене на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю «Дніпро» за адресою м. Київ, вулиця Хрещатик 1/2.

Як вбачається з матеріалів справи, стверджуючи про те, що з 27.10.2020 відповідач обмежив доступ позивачу та його відвідувачам до розташованого в орендованому приміщенні закладу громадського харчування, чим порушив права позивача, як орендаря, користуватись орендованим ним приміщенням, позивач долучив до матеріалів справи повідомлення до Печерського УП ГУНП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення від 03.11.2020, талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення №№40953, 41106, 41809, 41765 та 41828 від 04.11.2020, а також акти про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020. (том 1, а.с. 63-68)

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши вищевказані докази з урахуванням приписів ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що повідомлення позивача до Печерського УП ГУНП у м. Києві про вчинення кримінального правопорушення від 03.11.2020 та талони-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення №№40953, 41106, 41809, 41765 та 41828 від 04.11.2020 не є належними доказами, які свідчать про перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні орендованим майном, оскільки не є тими документами, за допомогою яких можливо однозначно встановити або спростувати наявність тих обставин, на які посилається позивач.

Вказані докази лише підтверджують ту обставину, що позивач, вважаючи порушеними свої права, звернувся до правоохоронних органів, а правоохоронні органи таке звернення зареєстрували, однак не доводять факту порушення відповідачем прав позивача, як орендаря приміщення.

Стосовно посилання позивача на акти про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 (том 1, а.с. 63-68), колегія суддів зазначає, що вони не є належними, допустимими доказами обмеження доступу позивачу до орендованого приміщення, оскільки такі акти складені одноособово представниками позивача за відсутності відповідача. Посилання позивача на зафіксовану в актах відмову відповідача від підписання цих актів судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки такі акти не містять жодних ідентифікуючих ознак вказаних осіб та їх приналежність до підприємства-відповідача.

Крім того, враховуючи вказівки, викладені у постанові Верховного Суду від 23.02.2022, колегія суддів, дослідивши вказані вище акти, встановила, що вони не підтверджують вчинення відповідачем дій, які свідчать про вчення останнім перешкод позивачу у користуванні орендованим майном.

Так, з поданих актів вбачається, що фактично в якості чинення перешкод позивач зазначає про встановлення електронних ключів. В той же час, дані акти не підтверджують факту встановлення саме відповідачем електронних ключів для доступу до орендованих приміщень, за відсутності яких позивач позбавлений можливості користуватись спірним приміщенням. Також, з актів про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 не вбачається вчинення саме ПрАТ «Готель-Дніпро» перешкод у користуванні орендованим майном.

Крім того, надані позивачем акти про обмеження доступу від 27.10.2020, 30.10.2020 та 03.11.2020 суперечать іншим наданим позивачем доказам, а саме листу позивача №30/10/20-1 від 30.10.2020.

Так, у вказаних вище актах позивач стверджує про те, що ними «встановлено та засвідчено неможливість вільного проходу до залу громадського харчування з назвою «Public Cafe» через встановлення власником приміщень електронного ключа доступу до приміщень до єдиного місця проходу до зазначених приміщень - громадський туалет».

В той же час, у листі №30/10/20-1 від 30.10.2020 (том 1, а.с. 30-31) позивачем зазначено про заміну всіх вхідних замків та вихідних груп, що забезпечували доступ до орендованих приміщень, окрім входу через вбиральню (туалет) загального призначення. При цьому, у вказаному вище листі позивач зазначає, що така зміна здійснювалась також невстановленими особами та правоохоронними органами.

Посилання апелянта на надіслання відповідачем листа №59/01 від 27.10.2020 (том 1, а.с. 33-34) як на підставу задоволення позову є також необґрунтованим, оскільки даний лист не підтверджує наявності вчинення відповідачем будь-яких перешкод у користуванні позивачем орендованим майном.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Петрос Кафе" у апеляційній скарзі заявляло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які подавалися ним ще до суду першої інстанції. Позивач зазначає, що відповідні докази були безпідставно не прийняті судом першої інстанції без їх дослідження з посиланням на порушення ТОВ "Петрос Кафе" строку на подання додаткових доказів.

Так, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що письмові пояснення від 13.07.2021 були заявлені позивачем під час розгляду справи по суті без поважності причин їх неподання у підготовчому засіданні.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

Так, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18 викладено правовий висновок про те, що, подаючи відповідні докази, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на те, що документи, які ним подані, датовані вереснем та груднем 2019 року, отже, вони не існували станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, а також на дату прийняття ухвали апеляційним судом від 22.04.2019. Тому відповідно до частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи міг відповідач подати такі докази до суду першої інстанції та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2021 від представника Позивача надійшли письмові пояснення по суті справи, до яких ТОВ "Петрос Кафе" було додано копію протоколу огляду місця події від 12.07.2021, копію клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12020105060001148 від 02.12.2020, копію листа Департаменту архітектури та містобудування виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06.07.2021 за вих. №055-15833, копію договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №04987-17/2 від 19.04.2017, копію паспорту прив`язки тимчасової споруди №ПЧ.10397.04987-17, копію схеми прив`язки, з посиланням, зокрема, на отримання доказів лише 12.07.2021.

В обґрунтування підстав для визнання поважними причини пропуску строку на подання даних доказів разом з позовною заявою апелянт посилався на те, що ним лише 12.07.2021 були отримані відповідні докази, якими підтверджується факт вчинення орендарем неправомірних дій щодо не допуску орендаря до орендованого приміщення, що вказують на наявність об`єктивно непереборних причин, які не залежали від волі позивача, і унеможливлювали подачу таких доказів у встановлений законом строк.

Крім того, відповідь на звернення позивача ще у лютому 2021 році була сформована Департаментом архітектури та містобудування виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) тільки 06.07.2021, тобто після подання позивачем позовної заяви у даній справі, у зв`язку з чим останній був позбавлений можливості подати ці документи до суду першої інстанції у визначений законом строк.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов`язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

У рішенні від 03.01.2018 «Віктор Назаренко проти України» (Заява №18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі «Беер проти Австрії» (Beer v. Austria), заява №30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Таким чином, враховуючи правовий висновок щодо застосування норми частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №916/2187/18, з огляду на вказівки Верховного Суду, наявні у постанові від 23.02.2022, якою справу №910/17344/20 було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла до висновку про поновлення пропущеного строку та прийняття до розгляду поданих позивачем разом з клопотанням від 13.07.2021 та апеляційною скаргою доказів, зокрема, протоколу огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУНП у м. Києві Трохимець А. О. в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 №12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, копії листа Департаменту архітектури та містобудування виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06.07.2021 за вих. №055-15833, копії договору щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою №04987-17/2 від 19.04.2017, копії паспорту прив`язки тимчасової споруди №ПЧ.10397.04987-17, копію схеми прив`язки, для вірного вирішення спору у даній справі.

Дослідивши протокол огляду місця події від 12.07.2021, складеного старшим дізнавачем відділу дізнання Печерського УП ГУНП у м. Києві Трохимець А. О. (а.с. 20-21 том 6) в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 №12020105060001148, та доданих до зазначеного протоколу відеозаписів, колегія суддів встановила, що дані докази не фіксують жодних фактів щодо не допуску позивача будь-якими особами до спірного приміщення та чинення йому перешкод у користуванні орендованим майном з боку саме відповідача.

Слід також зазначити, що відповідачем долучено до матеріалів справи лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 №867-173/125/52-2021 (том 6, а.с. 115), зі змісту якого вбачається, що в рамках кримінального провадження від 02.12.2020 №12020105060001148 підозра не вручалася. Вказане кримінальне провадження закрито 01.10.2021 на підставі частини 1 пункту 2 статті 284 КПК України.

В обґрунтування причин неможливості подачі даного доказу до суду першої інстанції, відповідач зазначив, останній не міг подати відповідний доказ з причин, які не залежали від нього, оскільки кримінальне провадження було закрито лише 01.10.2021.

У пункті 7 розділу II рішення у справі «Мінак та інші проти України» ЄСПЛ указав, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення від 27 жовтня 1993 року у справах «Авотіньш проти Латвії», заява №17502/07, пункт 119 та «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів», пункт 33). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі з апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи (пункти 17 - 18 рішення від 06 лютого 2001 року у справі «Беер проти Австрії», заява №30428/96).

З огляду на прийняття судом апеляційної інстанції поданих позивачем нових доказів, зважаючи на вказані відповідачем обґрунтування підстав для визнання поважними причин пропуску строку на подання даного доказу, судом апеляційної інстанції приймається до розгляду поданий на стадії апеляційного перегляду новий доказ, а саме лист Печерського УП ГУНП у м. Києві від 08.10.2021 №867-173/125/52-2021, з огляду на принцип рівності сторін, щодо, зокрема, надання кожному розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Стосовно поданого позивачем листа від 06.07.2021 №055-15831 Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та доданих до нього копії паспорту прив`язки ТС №ПЧ.10397.04987-17, договору №04987-17/2 від 19.04.2017 щодо пайової участі в утриманні об`єкта благоустрою, колегія суддів зазначає, що дані документи не є належними доказами на вчинення перешкод у користуванні майном, оскільки не стосуються предмету спору, з огляду на те, що літня тераса не є предметом договору оренди №1979 від 15.10.2015, стосовно майна за яким просить усунути перешкоди у користуванні.

Стосовно наданої позивачем до суду першої інстанції копії відеозапису від 15.01.2021, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий доказ не відповідає критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності, встановленим ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частини 2 статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Проте, подана позивачем копія відеозапису електронного підпису не містить.

Крім того, відеозапис не фіксує процесу заміни запірних замків, встановлення системи карткового доступу до приміщення відповідачем або інші факти вчинення перешкод зі сторони відповідача.

А тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відхилення долученої позивачем копії відеозапису від 15.01.2021, оскільки вона не лише не містить електронного підпису, але й не фіксує перешкод з боку Відповідача, тобто не є належним доказом з огляду на невідповідність нормам чинного законодавства щодо засвідчення електронних документів та відсутність на ній фактів чинення ПрАТ "Готель "Дніпро" перешкод у користуванні спірним приміщенням.

Аналогічна правова позиція з приводу обов`язковості такого реквізиту електронного документа як електронний підпис, викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.06.2019 у справі №904/2882/18 та 15.04.2021 у справі №910/8554/20.

Натомість, у поданій апеляційній скарзі позивач зазначає, що місцевим господарським судом не застосовано ч. 5 ст. 96 ГПК України щодо витребування оригіналу електронного доказу. На підтвердження вказаних доводів товариство з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №728/1203/19.

Разом з цим, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 96 ГПК України якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, обов`язковою умовою для витребування судом оригіналу електронного доказу є подання учасником справи копії електронного доказу.

Згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Проте, як було зазначено вище, надана позивачем копія відеозапису не є копією електронного доказу у контексті процесуального закону, оскільки не містить електронного цифрового підпису. З огляду на викладене, оскільки витребування оригіналу електронного документу може здійснюватися лише у випадку подання його належної копії, у суду першої інстанції були відсутні підстави для витребування оригіналу відеозапису.

Правильність зазначених вище висновків було підтверджено у постанові Верховного Суду від 23.02.2022, якою направлено дану справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В той же час, подана разом з апеляційною скаргою копія відеозапису від 15.01.2021 з нагрудного відео-регістратора №0698, яка за твердженням апелянта засвідчена електронним цифровим підписом, колегією суддів не приймається до розгляду в якості доказу, оскільки позивач у розумінні ст. 269 ГПК України не надав доказів неможливості подання такого доказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З цих же підстав не приймається до розгляду подана позивачем заява свідка від 01.10.2021 та залишається без розгляду відповідне клопотання позивача про допит свідка.

Стосовно наданих позивачем фотографій (том 3 а.с.91-107 ), колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції відносно того, що вони не відповідають критеріям належності та допустимості доказів, оскільки не надають суду можливості встановити місце їх створення та визначити, який саме об`єкт обстежувався. Крім того, більшість наданих фотографій не містить дати їх створення, що позбавляє суд можливості встановити відповідність між часом їх створення та періодом виникнення спірних відносин між сторонами.

Не належать до доказів, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування у даній справі, як того вимагає стаття 76 Господарського процесуального кодексу України, а отже, не є належними доказами у даній справі подані позивачем копії договору добровільного страхування орендованого майна, виписок про оплату, договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників або користувачів майна, технічних звітів, рахунків-фактур, протоколу засідання комісії, платіжних доручень, інструкції щодо дій персоналу по забезпеченню евакуації людей з приміщень, експертних висновків протипожежного стану об`єкту, протоколу електричних випробувань та вимірювань в системі електрозабезпечення та інші.

А тому, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів факту вчинення відповідачем перешкод в користуванні позивачем приміщенням, орендованим за договором від 15.10.2015 №1979.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують з положенням статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17); суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу (пункти 72-76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

Захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що заявляючи позовні вимоги про зобов`язання приватного акціонерного товариства «Готель «Дніпро» усунути перешкоди в користуванні ТОВ «Петрос Кафе» та відвідувачами частиною нежитлового приміщення загальною площею 45,8 кв.м., що розміщене на першому поверсі у правому крилі будівлі готелю «Дніпро» шляхом зняття обмежень до доступу до вказаних нежитлових приміщень та надання вільного доступу, позивач не зазначив, які саме конкретні дії відповідач повинен вчинити задля усунення порушень його прав як орендаря нежитлового приміщення, які б ґрунтувалися на умовах укладеного між сторонами договору чи закону.

Крім того, заявлені позовні вимоги позивача стосуються усунення перешкод у користуванні майном не лише позивачем, а також і іншими особами (відвідувачами), що не узгоджується з вимогами ст. 16 ЦК України та 20 ГК України.

Тобто, викладені позивачем позовні вимоги не призведуть до реального захисту і поновлення його порушених прав та інтересів, оскільки без визначення конкретних дій, які відповідач повинен вчинити для усунення перешкод у користуванні позивачем майном, заявлені позовні вимоги не зможуть бути виконанні у примусовому порядку.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає правомірними висновки місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заявленого позову.

Також, апелянтом оскаржується додаткове рішення суду першої інстанції від 26.08.2021, яким було стягнуто з позивача 45 207,50 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, актів наданих послуг тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Отже, за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Як вбачається із матеріалів справи, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, складав 60 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до поданої заяви про розподіл судових витрат та ухвалення додаткового рішення у справі відповідачем зазначено, що розмір фактично понесених витрат, які він просить покласти на позивача, становить 90 625,00 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідач надав: - копію ордера ДН №102384 від 03.12.2020, виданого АО "Юрімекс" адвокату Паюновій Н.А. на представлення інтересів ПАТ "Готель "Дніпро" на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 02.12.2020 у господарському суді міста Києва (том 1, а.с. 214);

- копію свідоцтва ДН №5592 від 28.08.2019 про право Паюнової Н.А. на заняття адвокатською діяльністю (том 1, а.с. 213);

- копію ордера АН №1028230 від 07.05.2021, виданого АБ "Юрімекс" адвокату Паюновій Н.А. на представлення інтересів ПАТ "Готель Дніпро" на підставі договору про надання правової допомоги №б/н від 02.12.2020 у господарському суді міста Києва (том 5, а.с. 193);

- копію договору про надання правової допомоги від 02.12.2020, укладеного між АО "Юрімекс" (надалі - Юрімекс) та ПАТ "Готель "Дніпро" (клієнт) (том 5, а.с. 193);

- копію Додаткової угоди №3 від 11.01.2021 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2020, за умовами якої АБ "Юрімекс" (надалі - Юрімекс) зобов`язалось надати клієнту правову допомогу у межах справи №910/17344/20 у господарському суді міста Києва за позовом ТОВ "ПЕТРОС КАФЕ" до ПрАТ "Готель "Дніпро" про усунення перешкод у користуванні майном (том 5, а.с. 194-195);

- копію Акту приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 19.07.2021 за додатковою угодою №3 від 11.01.2021 до договору від 02.12.2020 на суму 90 625,00 грн (том 5, а.с. 196-198);

- копію рахунку на оплату №70 від 19.07.2021 на суму 90 625,00 грн (том 5, а.с. 199);

- Детальний опис наданих послуг (надання професійної правничої допомоги).

Відповідно до п. 4 договору про надання правової допомоги від 02.12.2020 (надалі - договір) узгоджено, що за надання правової допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар, розмір і порядок оплати якого погоджується сторонами у додаткових угодах до договору.

Відповідно до пунктів 1.1-1.4 додаткової угоди №3 від 11.01.2021 до договору "Юрімекс" здійснює: підготовку та подання (надсилання) від імені клієнта до господарського суду міста Києва в межах справи №910/17344/20 відзиву на позов, а також доданих до нього документів (включаючи вивчення позовної заяви з доданими до неї документами, надсилання відзиву на позов з додатками іншій стороні, засвідчення копій документів, складання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат тощо); підготовку та подання (надіслання) від імені клієнта до господарського суду міста Києва в межах справи заперечень, а також доданих до них документів (включаючи вивчення відповіді на відзив з доданими до неї документами, надіслання копій заперечень з додатками іншій стороні, засвідчення копій документів у разі необхідності тощо) (у випадку подання в межах справи №910/17344/20 відповіді на відзив); представництво інтересів клієнта у судових засіданнях в межах справи №910/17344/20 у господарському суді міста Києва за позовом ТОВ "ПЕТРОС КАФЕ" до ПрАТ "Готель "Дніпро" про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням (включаючи, але не обмежуючись, участь у судових засіданнях, надання усних та письмових пояснень, тощо); складання та подання процесуальних документів (клопотань, заяв, заперечень проти клопотань/заяв, скарги тощо) в межах справи №910/17344/20 у господарському суді першої інстанції, які не передбачені пунктами 1.1-1.3 додаткової угоди №3, та вчинення інших дій, необхідних для забезпечення належної реалізації прав і обов`язків клієнта та представництва інтересів клієнта, у тому числі, ознайомлення з матеріалами справи, аналіз документів, наявних в матеріалах справи тощо.

За умовами п. 2.1 додаткової угоди №3 від 11.01.2021 до договору визначено, що гонорар за надання правової допомоги, визначеної п. 1.3 додаткової угоди №3, розраховується шляхом множення часу (годин та/чи хвилин), витраченого Юрімекс на надання правової допомоги, у розрахунку 2500 гривень за годину часу, витраченого адвокатом Юрімекс для участі у судовому засіданні (включаючи час, витрачений на підготовку до відповідного судового засідання, час на дорогу "до" і "з" Господарського суду міста Києва для участі у судовому засіданні (що не може становити 40 хвилин в обидві сторони), очікування судового засідання у випадку затримки та безпосередньої участі у судовому засіданні) (без урахування ПДВ).

Згідно з п. 2.2 додаткової угоди №3 від 11.01.2021 до договору, гонорар за надання правової допомоги, визначеної пунктами 1.1, 1.2, 1.4 додаткової угоди №3 розраховується шляхом множення часу (годин та/чи хвилин), витраченого Юрімекс на надання правової допомоги, з розрахунку 2500 гривень за годину роботи адвоката Юрімекс (без урахування ПДВ).

Сторонами у п. 4 додаткової угоди №3 від 11.01.2021 до договору передбачено, що клієнт сплачує гонорар та/або відшкодовує Юрімекс накладні витрати протягом 20 робочих днів після отримання рахунку Юрімекс на підставі підписаного сторонами Акту приймання-передачі правової (правничої) допомоги, погодженого відповідно до даної додаткової угоди з визначеним розміром гонорару та/чи накладних витрат з зазначенням виконаного обсягу роботи за витраченого Об`єднанням часу.

19.07.2021 між ПрАТ "Готель "Дніпро" та АО "Юрімекс" був підписаний Акт приймання-передачі правової (правничої) допомоги згідно додаткової угоди №3 до договору від 02.12.2020 на загальну суму 90 625,00 грн. з зазначенням переліку послуг правової допомоги, кількістю витраченого часу адвокатом Юрімекс та вартістю наданих послуг з розрахунку погодинної ставки 2500 грн./1 год. роботи адвоката Юрімекс.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

А тому, вирішуючи питання про розподіл витрат на надання правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі 90 625,00 грн., судом першої інстанції правомірно враховано, що розмір витрат визначено за погодженням адвоката з клієнтом шляхом погодинної ставки, послуги адвоката було реально надані відповідачу, що підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, заяв по суті спору, клопотань, їх значення для спору та те, що адвокатом Паюновою Н.А. здійснювалось представництво інтересів відповідача в господарському суді міста Києва, про що свідчать наявні у матеріалах справи №910/17344/20 протоколи судових засідань.

Як зазначалось вище, з наданих матеріалів вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач заявляв про понесення витрат на правову допомогу в сумі 60 000,00 грн., водночас у заяві про розподіл судових витрат та ухвалення додаткового рішення розмір понесених витрат склав 90 625,00 грн.

Водночас у поданій заяві про розподіл витрат представником відповідача надано пояснення, що при поданні відзиву та визначенні орієнтовного розміру витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, представник відповідача не міг передбачити подання позивачем значного обсягу документів у процесі розгляду справи, кількість та тривалість судових засідань, у зв`язку з чим заявлений розмір 90 625,00 грн. є фактично понесеними витратами.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи разом з першою заявою по суті спору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (ч. 3 ст. 124 ГПК України).

Тобто, заявник витрат на професійну правничу допомогу наділений правом доводити іншу фактичну суму судових витрат, ніж були наведені у попередньому (орієнтованому) розрахунку.

А тому доводи апелянта в цій частині колегія суддів відхиляє.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

Колегія суддів відзначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

У своєму клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач зазначив, що заявлений ПАТ "Готель "Дніпро" розмір витрат на професійну правничу допомогу є необґрунтованим та неспівмірним з наданими адвокатом послугами.

Відповідно до підписаного сторонами Акту приймання-передачі правової (правничої) допомоги від 19.07.2021 (том 5 а.с. 196-198) вбачається, що до переліку послуг правової допомоги включено послуги: підготовка відзиву на позов, а також доданих до нього документів (включаючи вивчення матеріалів позовної заяви, засвідчення копій документів) - 10 000,00 грн. (4 год.); підготовка заяви про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - 3 750,00 грн. (1 год. 30 хв.); підготовка заперечень проти долучення доказів до матеріалів справи, які були надані позивачем разом з відповіддю на відзив - 3 750,00 грн. (1 год. 30 хв.); підготовка заперечень (включаючи вивчення відповіді на відзив на 12 аркушах та доданих до неї документів на 166 аркушах, у тому числі, наданого позивачем відеозапису) - 10 000,00 грн. (4 год.); підготовка заперечень на відповідь на заперечення (включаючи вивчення поданої позивачем відповіді на заперечення на 11 аркушах та доданих до неї документів) - 5 000,00 грн. (2 год.); аналіз поданих позивачем документів разом з клопотанням від 25.02.2021; здійснення порівняння наданих документів разом з клопотанням - 1 250,00 грн.(30 хв.); всього вартістю 33 750,00 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено та перевірено колегією суддів, що у провадженні господарського суду міста Києва перебувала справа №910/17345/20 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОС КАФЕ" до Приватного акціонерного товариства "Готель "Дніпро", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, - товариства з обмеженою відповідальністю "Смартленд", про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, рішенням господарського суду міста Києва від 03.06.2021 у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОС КАФЕ" відмовлено.

Представництво інтересів відповідача у справі №910/17345/20 - приватного акціонерного товариства "Готель "Дніпро", що також є відповідачем у даній справі, здійснювала адвокат Паюнова Н.А., а виготовлення клопотань, заяв по суті, заперечень у даній справі з аналогічними позовними вимогами та предметом доказування не потребувало значних зусиль та великого обсягу витраченого часу, у тому числі, враховуючи, що послуги правової допомоги відповідачу у справі №910/17345/20, перелік яких ідентичний з переліком послуг згідно Акту від 19.07.2021 у даній справі №910/17344/20, за часом надані раніше, що також свідчить про обізнаність представника відповідача із правовою позицію позивача та обрання аналогічної тактики захисту інтересів клієнта.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу 33 750,00 грн. не відповідає критеріям, що наведені у частині 4 статті 126 ГПК України.

Також судом враховано, що до вартості наданих послуг правової допомоги представником відповідача в Акті від 19.07.2021 включено послуги з представництва інтересів відповідача в судових засіданнях 26.01.2021, 23.02.2021, 09.03.2021, 11.03.2021, 25.03.2021, 01.04.2021, 13.07.2021, що включають підготовку до судового засідання, час на дорогу "до" і "з" господарського суду міста Києва для участі у судовому засіданні та участь у судовому засіданні (у т.ч. з урахуванням часу очікування).

Як вже зазначалось колегією суддів вище, за умовами укладеної між відповідачем та АО "Юрімекс" додаткової угоди №3 від 11.01.2021 до договору про надання правової допомоги від 02.12.2020 визначено, що гонорар за надання правової допомоги - представництво інтересів клієнта у судових засіданнях в межах справи №910/17344/20 у господарському суді міста Києва за позовом ТОВ "ПЕТРОС КАФЕ" до ПАТ "Готель "Дніпро" про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням (включаючи, але не обмежуючись, участь у судових засіданнях, надання усних та письмових пояснень, тощо) розраховується шляхом множення часу (годин та/чи хвилин), витраченого Юрімекс на надання правової допомоги, у розрахунку 2500 гривень за годину часу, витраченого адвокатом Юрімекс для участі у судовому засіданні (включаючи час, витрачений на підготовку до відповідного судового засідання, час на дорогу "до" і "з" Господарського суду міста Києва для участі у судовому засіданні (що не може становити 40 хвилин в обидві сторони), очікування судового засідання у випадку затримки та безпосередньої участі у судовому засіданні) (без урахування ПДВ).

Водночас, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначення позивачем кількості витраченого часу у 40 хв. на дорогу "до" і "з" господарського суду міста Києва для участі у судових засіданнях по справі №910/17344/20 (7 судових засідань), тобто 40хв*7/60 хв=4,667 год з розрахунку 2500грн/1 год, що становить 11 667,50 грн. вартості таких послуг, не підтверджено жодними доказами.

При цьому, колегією суддів враховано правову позицію, викладену постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19, відповідно до якої такі стадії, як прибуття до суду чи іншої установ та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. З урахуванням наведеного, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

А тому, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу пов`язаних з розглядом справи №910/17344/20, є 45 207,50 грн. (90 625,00 грн. - 33 750,00 грн. - 11 667,50 грн.), яка відповідатиме критерію пропорційності, розумності, справедливості та збалансованості.

Доводи позивача безпідставність включення до переліку наданих послуг «ознайомлення з матеріалами справи» є необґрунтованими, оскільки у розумінні норм ГПК України ознайомлення сторін з матеріалами справи є їхнім правом, реалізація та забезпечення якого є складовою справедливого розгляду судової справи.

Як вбачається з матеріалів справи, адвокат відповідача 19.03.2021 ознайомлювався з матеріалами справи, що підтверджує реальність надання такої послуги.

А тому, доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції щодо визначення остаточного розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе", та не вказують на її неспівмірність. Зокрема, позивачем не довів належними та допустимими доказами неспівмірності вартості та обсягу послуг, наданих адвокатом відповідача.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване рішення, яка відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржником не доведено обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог не надано, апеляційний суд погоджується із рішенням від 13.07.2021 та додатковим рішенням від 26.08.2021 господарського суду міста Києва у справі №910/17344/20, отже підстав для її скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Судові витрати (судовий збір) за подачу апеляційної скарги на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Петрос Кафе" на рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2021 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2021 у справі №910/17344/20 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.07.2021 та на додаткове рішення господарського суду міста Києва від 26.08.2021 у справі №910/17344/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17344/20 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 19.09.2022.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Барсук


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	05.09.2022
Оприлюднено	22.09.2022
Номер документу	106302286
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про приватну власність щодо усунення перешкод у користуванні майном

Зуєв В.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 05.09.2022 по справі 910/17344/20ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/17344/20

Постанова від 05.09.2022

Постанова
від 05.09.2022 по справі 910/17344/20
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД