Рішення

від 13.09.2022 по справі 910/93/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2022Справа № 910/93/22Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до за участю проТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» (01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, будинок 13/2, ЛІТЕРА Б) Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шишової Ірини Петрівни ( АДРЕСА_2 ) визнання частково недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної діїПредставники:

від Позивача: ОСОБА_2 (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: не з`явились;

від Третьої особи: не з`явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ (надалі також - «Відповідач») про визнання частково недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» в частині зміни керівника на ОСОБА_1 , скасування реєстраційних дій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» визнання частково недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії залишено без руху.

31.01.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2022 року відкрито провадження у справі № 910/93/22, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 23.02.2022 року. Також, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні Відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шишову Ірину Петрівну та витребувано від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації копії матеріалів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ" .

11.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2022 року заяву Позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

18.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Третьої особи.

22.02.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації надійшли матеріали реєстраційної справи.

У підготовче судове засідання 23.02.2022 року представники відповідача та третьої особи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.02.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 30.03.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2022 року призначено підготовче судове засідання, яке не відбулось у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 на території України воєнного стану, на 05.07.2022 року.

13.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі Третьої особи.

27.06.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.06.2022 року заяву Позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

У підготовче судове засідання 05.07.2022 року з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 10.08.2022 року.

19.07.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Третьої особи.

У підготовче судове засідання 10.08.2022 року з`явився представник позивача, представники відповідача та третьої особи не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлялись належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.09.2022 року.

23.08.2022 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Третьої особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Третьої особи.

В судовому засіданні 14 вересня 2022 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судове засідання представники Відповідача та Третьої особи не з`явились, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується поверненням на адресу суду поштового конверту, у зв`язку з відсутністю адресата, надісланого на адресу Відповідача, та поверненням рекомендованого повідомлення про вручення 18.08.2022 р. поштового відправлення уповноваженій особі Третьої особи. Третя особа надала заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Третьої особи, яка Судом розглянута та задоволена.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до інформації розміщеної на веб-сайті Міністерства юстиції України, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» є 01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, будинок 13/2, ЛІТЕРА Б.

Суд зазначає, що Ухвали Господарського суду міста Києва у справі № 910/93/22 направлялись на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ», зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що Відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Таким чином, Суд приходить до висновку, що Відповідач та Третя особа про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги, що Відповідач та Третя особа були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представників Відповідача та Третьої особи не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 14 вересня 2022 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.2.1 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ», затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленого протоколом №1 від 24.06.2019 року, учасниками (засновниками) цього товариства є ОСОБА_3 . (а.с.102-105)

У п.5.3 Статуту зазначено, що розподіл статутного капіталу між учасниками (засновниками) відбувається наступним чином: частка ОСОБА_3 - 100% статутного капіталу Товариства еквівалентом 50000 грн. та відповідно 100% голосів при голосуванні на загальних зборах.

Вищим органом управління Товариства є Загальні збори учасників, які мають право приймати рішення з будь-яких питань діяльності Товариства. Загальні збори учасників складаються з учасників Товариства або їх представників, уповноважених на це відповідно до законодавства. (п.п.7.1.1, 7.1.2 Статуту)

Згідно з п.7.1.6 Статуту порядок скликання Загальних зборів учасників визначається відповідно до законодавства України.

Відповідно до п.7.3.6 Статуту до компетенції Загальних зборів учасників Товариства належить обрання та припинення, у тому числі достроково, повноважень Директора.

У п.7.7 Статуту зазначено, що рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Згідно з Актом приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» від 16.02.2021 року у відповідно до умов договору купівлі - продажу Продавець ( ОСОБА_3 ) передав, а Покупець ( ОСОБА_4 ) прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» в розмірі 50000 грн., що становить 100% статного капіталу товариства, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною за реєстровими №№196, 197, 198. (а.с.109)

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною 17.02.2021 року проведена державна реєстрація зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. (а.с.11-16)

Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» №1/02 від 16.02.2021 року за присутності учасника Товариства ОСОБА_4 вирішено: звільнити директора ТОВ "ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ" ОСОБА_3 з 17 лютого 2021 року та позбавити її права підпису фінансово-господарських документів; призначити з 18 лютого 2021 року на посаду директора ТОВ "ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ" ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно з ДРФОПП: НОМЕР_1 ) за сумісництвом з правом підпису фінансово - господарських документів; у зв`язку зі зміною складу учасників Товариства розробити та затвердити нову редакцію статуту Товариства та провести її державну реєстрацію. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною посвідчено справжність підпису ОСОБА_4 за реєстровими №№205, 206. (а.с.115)

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною 18.02.2021 року проведена державна реєстрація змін кінцевого бенефіціарного власника або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, зміна до установчих документів, які не пов`язані зі змінами в установчих документах №1000741070007067116. (а.с.11-16)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що жодного відношення до діяльності Відповідача він не має, не мав наміру стати його учасником, керівником, будь-яких документів, пов`язаних зі зміною складу керівника не підписував та не надав жодних повноважень на їх підписання від свого імені. В період з 17.08.2020 р. по 02.04.2021 р. Позивач перебував за кордоном, отже не мав змоги бути присутнім на загальних зборах Відповідача під час вирішення питання про переобрання керівника товариства та не був належним чином повідомлений про дату та час проведення загальних зборів. За таких підстав, просить Суд визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» в частині зміни керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» на ОСОБА_1 , скасувати в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін щодо керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ», внесених Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною за №1000741070007067116.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Корпоративними правами, відповідно до ст. 167 Господарського кодексу України, є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, у корпоративних відносинах об`єктом захисту виступають корпоративні права учасника товариства.

Стаття 55 Господарського кодексу України визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно з ч. 1 ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 ЦК України).

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про господарські товариства" та ст. 140 ЦК України товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами; учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Управління діяльністю господарського товариства згідно з ч. 1 ст. 89 Господарського кодексу України здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників (стаття 145 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 28 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань (ч. 4 ст. 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ», затвердженого рішенням загальних зборів учасників, оформленого протоколом №1 від 24.06.2019 року, вищим органом управління Товариства є Загальні збори учасників, які мають право приймати рішення з будь-яких питань діяльності Товариства. Загальні збори учасників складаються з учасників Товариства або їх представників, уповноважених на це відповідно до законодавства. (п.п.7.1.1, 7.1.2 Статуту)

Рішенням учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» №1/02 від 16.02.2021 року за присутності учасника Товариства ОСОБА_4 вирішено: звільнити директора ТОВ "ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ" ОСОБА_3 з 17 лютого 2021 року та позбавити її права підпису фінансово-господарських документів; призначити з 18 лютого 2021 року на посаду директора ТОВ "ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ" ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків згідно з ДРФОПП: НОМЕР_1 ) за сумісництвом з правом підпису фінансово - господарських документів; у зв`язку зі зміною складу учасників Товариства розробити та затвердити нову редакцію статуту Товариства та провести її державну реєстрацію. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною посвідчено справжність підпису ОСОБА_4 за реєстровими №№205, 206. (а.с.115)

Суд зазначає, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 ЦК України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 ЦК України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 ЦК України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- відсутність протоколу загальних зборів.

Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. Неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому законом та статутом порядку також порушує його права, зокрема право на участь у загальних зборах товариства та, відповідно, на участь в управлінні товариством, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.

Отже, у справах з позовною вимогою про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, заявленою з підстав неповідомлення позивача як учасника товариства про проведення зборів, на яких прийняті спірні рішення, судам при вирішенні питання щодо порушення прав учасника товариства спірним рішенням необхідно з`ясовувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, яке є складовою скликання зборів, а також щодо відповідності змісту повідомлення вимогам закону та статуту товариства, оскільки своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів, що містить вичерпну інформацію щодо проведення зборів, є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні. Якщо учасник (або його представник) узяв участь у загальних зборах і голосував на них, то ця обставина сама собою не обов`язково свідчить про те, що учасник був належним чином повідомлений про збори і мав змогу підготуватися до розгляду питань порядку денного.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №923/876/16.

Необхідність дослідження обставин щодо дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема, щодо належного повідомлення позивача про такі збори, відповідності змісту повідомлення вимогам закону та статуту товариства у подібних правовідносинах (про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з підстав неповідомлення позивача як учасника товариства про проведення зборів) при вирішенні питання про порушення прав позивача як учасника товариства на участь у загальних зборах та на участь в управлінні товариством підтверджена сталою судовою практикою, зокрема висновками Верховного Суду, що містяться у постановах від 02.05.2018 у справі №910/807/17 та від 27.11.2018 у справі №916/58/18.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що жодного відношення до діяльності Відповідача він не має, не мав наміру стати його учасником, керівником, будь-яких документів, пов`язаних зі зміною складу керівника не підписував та не надав жодних повноважень на їх підписання від свого імені. В період з 17.08.2020 р. по 02.04.2021 р. Позивач перебував за кордоном, отже не мав змоги бути присутнім на загальних зборах Відповідача під час вирішення питання про переобрання керівника товариства та не був належним чином повідомлений про дату та час проведення загальних зборів

Згідно з п.7.1.6 Статуту порядок скликання Загальних зборів учасників визначається відповідно до законодавства України.

Порядок скликання та проведення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю, а також порядок прийняття рішень загальними зборами учасників товариства регулюється Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю ".

Відповідно до вимог частини 1 та 2 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Згідно із частинами 3-5 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

Частиною 11 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що виконавчий орган товариства зобов`язаний надати учасникам товариства можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного на загальних зборах учасників. Виконавчий орган товариства забезпечує належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням товариства у робочий час, якщо інший порядок не передбачений статутом товариства.

Статтею 37 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлено, що у товаристві, що має одного учасника, рішення з питань, що належать до компетенції загальних зборів учасників, приймаються таким учасником товариства одноособово та оформлюються письмовим рішенням такого учасника. До товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 цього Закону, а інші положення цього Закону застосовуються з урахуванням положень частини першої цієї статті.

Як встановлено Судом та вбачається з матеріалів справи, згідно з Актом приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» від 16.02.2021 року відповідно до умов договору купівлі - продажу Продавець ( ОСОБА_3 ) передав, а Покупець ( ОСОБА_4 ) прийняв частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» в розмірі 50000 грн., що становить 100% статного капіталу товариства, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною за реєстровими №№196, 197, 198. (а.с.109)

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шишовою Іриною Петрівною 17.02.2021 року проведена державна реєстрація зміни складу засновників (учасників) або зміни відомостей про засновників (учасників) юридичної особи. (а.с.11-16)

Таким чином, Суд зазначає, що на момент прийняття оспорюваного рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» №1/02 від 16.02.2021 року єдиним учасником Товариства був Аль Аджамі Тарек Зіад Абдел, а тому до товариства з одним учасником не застосовуються положення статей 32-36 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". За таких підстав, Суд не приймає до уваги доводи Позивача, викладені у позовній заяві.

Відповідно до п.7.3.6 Статуту до компетенції Загальних зборів учасників Товариства належить обрання та припинення, у тому числі достроково, повноважень Директора.

У п.7.7 Статуту зазначено, що рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.

Виконавчим органом Товариства є директор, який здійснює управління поточною господарською діяльністю Товариства. (п.7.9 Статуту)

З огляду на викладене, єдиним учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» в межах наданих йому прав відповідно до норм Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та Статуту було прийнято рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Згідно із пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" суди мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Право на звернення до суду з позовом про визнання недійсними рішень органів управління товариства мають лише ті його акціонери (учасники), які були акціонерами (учасниками) на дату прийняття рішення, що оскаржується.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, Суд зазначає, що саме на Позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 по справі №912/1856/16, від 14.05.2019 по справі №910/11511/18.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.

Відповідно до частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Отже, корпоративні права учасника визначаються часткою в статутному капіталі господарського товариства, тобто корпоративні права обумовлені наявністю в особи прав на частку в статутному капіталі господарського товариства.

При цьому, корпоративні права не є об`єктом права власності та не можуть переходити у власність. Об`єктом права власності є частка в статутному капіталі товариства.

Предметом позову у даній справі є визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» в частині зміни керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» на ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» є ОСОБА_4 з часткою, що складає 100% статутного капіталу товариства.

Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ», тому будь-які права та інтереси Позивача внаслідок прийняття рішення учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ» №1/02 від 16.02.2021 року порушені не були, що в силу вищенаведеного та ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 2 ГПК України унеможливлює задоволення його позовних вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників.

Що стосується посилань Позивача на порушення його прав, визначених статтею 43 Конституції України, Суд зазначає.

Відповідно до частин першої - третьої статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган попередивши власника письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

Відповідно до п.7.12 Статуту директор обирається загальними зборами учасників Товариства. Загальні збори учасників мають право у будь-який час припинити повноваження Директора.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18).

За таких підстав, Суд зазначає, що ефективним способом захисту порушеного права Позивача є звернення до суду з позовом про визнання трудових відносин припиненими.

Суд зазначає, що відсутність порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ про визнання частково недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії є необґрунтованими, недоведеними та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕЙР ТРАФІК ФІНАНС АТФ про визнання частково недійсним рішення загальних зборів та скасування реєстраційної дії - відмовити у повному обсязі.

2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 19 вересня 2022 року.

Суддя О.В. Чинчин