Рішення

від 18.09.2022 по справі 910/2460/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.09.2022Справа № 910/2460/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віа Групп" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Левандовська, буд. 3-В; ідентифікаційний код: 40937708)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна Система" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37; ідентифікаційний код: 35436656)

про стягнення 732 472,21 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віа Групп" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна Система" (далі - відповідач) про стягнення 732 472,21 грн, з яких 410 637,64 грн заборгованості, 18 783,16 грн пені, 234 058,53 грн штрафу, 48 341,53 грн інфляційних втрат та 20 651,35 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки № 20-08/19 від 20.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: Україна, 01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 21.02.2022 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

18.04.2022 до суду повернулись одночасно і поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 21.02.2022, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв`язку було повернуто через відсутність адресата за вказаною адресою, і рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105491940901.

У зв`язку з викладеним, судом повторно направлено на адресу відповідача копію ухвали про відкриття провадження у справі від 21.02.2022.

07.07.2022 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 14.06.2022 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 21.02.2022).

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

13.04.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віа Групп" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сервісна Система" (покупець) було укладено Договір поставки № 20-08/19 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язався систематично постачати і передавати у власність покупцю товар, передбачений у рахунках-фактурах, згідно яких було проведено відвантаження товару, видаткових накладних або специфікаціях, які додаються до даного Договору і складають його невід`ємну частину, а покупець зобов`язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору.

Асортимент товару передбачається у рахунках-фактурах або специфікаціях, які додаються до даного Договору (п. 2.1 Договору).

Згідно з пунктом 4.1 Договору товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами в додатках, специфікаціях до даного Договору, або вказується в рахунках-фактурах.

Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної, згідно якої товар відпускається покупцю (п. 7.3 Договору).

Відповідно до п. 6.2 Договору покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, вказану в рахунку-фактурі, протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту відвантаження товару.

Пунктом 6.7 Договору передбачено, що в разі наявності у покупця простроченої заборгованості за отриманий товар на момент перерахування грошових коштів, постачальник має право зарахувати такий платіж покупця в розрахунок за попередньо отриманий товар, не приймаючи до уваги призначення платежу, вказане у платіжному документі.

В разі порушення покупцем умов оплати згідно п. 6.2 Договору більш ніж на тридцять календарних днів, покупець окрім пені згідно п. 11.1 Договору, сплачує постачальнику за кожні наступні тридцять днів прострочення штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу (п. 6.8 Договору).

За умовами п. 11.1 Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному Договору покупець несе відповідальність у вигляді пені, яка нараховуються згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та Господарського кодексу України від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 13.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2019, або до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно Договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов`язань, він поставив відповідачу товар загальною вартістю 2 502 527,26 грн, який останній прийняв, проте власні зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, сплативши лише 2 091 889,62 грн.

Відтак, з огляду на те, що відповідач повністю не розрахувався з позивачем за поставлений товар, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 410 637,64 грн заборгованості, 18 783,16 грн пені, 234 058,53 грн штрафу, 48 341,53 грн інфляційних втрат та 20 651,35 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором загальною вартістю 2 502 527,26 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками видаткові накладні № 992 від 21.08.2019 на суму 618 042,96 грн, № 1340 від 30.11.2021 на суму 1 054 429,44 грн, № 1339 від 30.11.2021 на суму 823 846,66 грн, № 1405 від 14.12.2021 на суму 1 765,80 грн, № 1413 від 15.12.2021 на суму 4 442,40 грн.

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у пункті 6.2 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане протягом 14 календарних днів з дня його поставки.

Суд встановив факт часткової оплати відповідачем товару в загальній сумі 2 091 889,62 грн.

Так, відповідно до наявних в матеріалах справи банківських виписок, товар, поставлений згідно видаткової накладної № 992 від 21.08.2019 на суму 618 042,96 грн (рахунок № 2138 від 16.08.2019) був оплачений відповідачем шляхом перерахування 83 215,42 грн 30.08.2019, 50 000,00 грн 06.09.2019, 50 000,00 грн 13.09.2019, 50 000,00 грн 16.09.2019, 30 000,00 грн 20.09.2019, 50 000,00 грн 13.11.2019, 150 000,00 грн 09.07.2021 та 54 827,54 грн 16.07.2021.

Товар, поставлений згідно видаткової накладної № 1339 від 30.11.2021 на суму 826 846,66 грн (рахунок № 3514 від 29.11.2021) був оплачений відповідачем повністю 29.11.2021.

На оплату товару, поставленого згідно видаткової накладної № 1340 від 30.11.2021 на суму 1 054 429,44 грн (рахунок № 3510 від 29.11.2021) відповідачем 29.11.2021 було перераховано 750 000,00 грн, з яких 100 000,00 грн позивачем були зараховані в погашення невиконаного грошового зобов`язання з оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної № 992 від 21.08.2019, що узгоджується з положеннями п. 6.7 Договору, а решта суми зарахована в якості виконання поточного зобов`язання.

З урахуванням викладеного, заборгованість відповідача складається із неповністю виконаного зобов`язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 1340 від 30.11.2021 в сумі 404 429,44 грн, та товару поставленого за видатковими накладними № 1405 від 14.12.2021 на суму 1 765,80 грн, № 1413 від 15.12.2021 на суму 4 442,40 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу у повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 410 637,64 грн визнається судом обґрунтованою.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18 783,16 грн пені, 234 058,53 грн штрафу, 48 341,53 грн інфляційних втрат та 20 651,35 грн 3% річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 11.1 Договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному Договору покупець несе відповідальність у вигляді пені, яка нараховуються згідно Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та Господарського кодексу України від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив у ньому низку помилок.

Так, позивачем неправильно визначено момент, з якого грошове зобов`язання відповідача з оплати товару, поставленого згідно видаткової накладної № 992 від 21.08.2019, вважається простроченим, а також при розрахунку не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості (у тому числі часткової) не включається в період часу, за який здійснюється нарахування штрафних санкцій.

За підрахунком суду, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 18 672,97 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6.8 Договору в разі порушення покупцем умов оплати згідно п. 6.2 Договору більш ніж на тридцять календарних днів, покупець окрім пені згідно п. 11.1 Договору, сплачує постачальнику за кожні наступні тридцять днів прострочення штраф у розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Судом встановлено, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання триває більше тридцяти календарних днів, що зумовлює для відповідача настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Отже, обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача є штраф в загальному розмірі 234 058,53 грн.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Наведені вище помилки при розрахунку пені вплинули також і на правильність визначення розміру відсотків річних.

За розрахунком суду розмір 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 20 213,44 грн.

При розрахунку втрат від інфляції позивачем помилково включено період, у якому прострочення відповідача тривало менше календарного місяця, що виключає нарахування інфляційних втрат у цьому періоді.

З урахуванням викладеного, розмір інфляційних втрат становить 48 186,70 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 410 637,64 грн заборгованості, 18 672,97 грн пені, 234 058,53 грн штрафу, 48 186,70 грн інфляційних втрат та 20 213,44 грн 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 10 976,54 грн. Решта сплаченого судового збору у розмірі 10,54 грн залишається за позивачем.

Щодо заявленого позивачем клопотання про розподіл між сторонами судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У якості доказів понесення судових витрат, позивачем надано лише копію банківської виписки, відповідно до якої позивачем сплачено адвокатові 14 000,00 грн та орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат.

В той же час, позивачем не надано належних доказів, зокрема договору про надання професійної правничої допомоги, який визначає вартість послуг адвоката, умови, порядок надання послуг та здійснення розрахунків.

Враховуючи ту обставину, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, у зв`язку з розглядом цієї справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна Система" (Україна, 01030, м. Київ, вул. Пирогова, буд. 2/37; ідентифікаційний код: 35436656) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віа Групп" (Україна, 01010, м. Київ, вул. Левандовська, буд. 3-В; ідентифікаційний код: 40937708) 410 637 (чотириста десять тисяч шістсот тридцять сім) грн 64 коп. заборгованості, 18 672 (вісімнадцять тисяч шістсот сімдесят дві) грн 97 коп. пені, 234 058 (двісті тридцять чотири тисячі п`ятдесят вісім) грн 53 коп. штрафу, 48 186 (сорок вісім тисяч сто вісімдесят шість) грн 70 коп. інфляційних втрат, 20 213 (двадцять тисяч двісті тринадцять) грн 44 коп. 3% річних та 10 976 (десять тисяч дев`ятсот сімдесят шість) грн 54 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 10,54 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Віа Групп".

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 19.09.2022

Суддя О.В. Нечай