Рішення

від 12.09.2022 по справі 916/3970/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3970/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Овчар А.С.

при розгляді справи за позовом: Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси (вул. Балківська, буд. 1-Б, м. Одеса, 65029)

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу Малиновський-13 (вул. Бреуса, буд. 26, корп. 2, м. Одеса, 65017)

про стягнення 269000,82 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Дусь Ю.Л.;

від відповідача: Бурлачук Л.Д., Швець К.О.

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Теплопостачання міста Одеси звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Житлово-будівельного кооперативу Малиновський-13, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 428394,82грн.

Позиції учасників справи

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на обставину порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №3407 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію у період з грудня 2020 року по жовтень 2021 року.

20.01.2022 відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.55-92, т.1), в якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечення відповідача щодо позову ґрунтуються на тому, що він не погоджується з тарифом, який застосовано позивачем при здійснені розрахунку у спірному періоді. Як зазначає відповідач, з урахуванням положень п.3 Перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та враховуючи, що договір між сторонами був укладений 01.11.2006, у спірному періоді позивач не мав права застосовувати тарифи, які було встановлено після 01.05.2019, разом з цим, при здійснені розрахунку спірних сум, позивач протиправно застосував тарифи, які затверджені постановою НКРЕКП від 14.01.2020 №91. Оскільки постанову НКРЕКП від 07.11.2016 №1943, якою був затверджений останній тариф до 01.05.2019, скасовано, відповідач вважає за можливе, виходячи з принципу правової визначеності, принципу рівності громадян перед законом, заборони дискримінації, державної політики у сфері житлово-комунальних послуг, застосувати до спірних відносин тариф, встановлений постановою НКРЕКП від 31.03.2015 №1171 (в редакції від 20.04.2019) - 1229,20 грн/Гкал, що діяв у спірний період (грудень 2020 року жовтень 2021 року) для громадян, які отримували теплову енергію на підставі індивідуальних договорів. У відзиві на позовну заяву відповідачем наведений контррозрахунок, згідно з яким: обсяги споживання становлять 974,48775 Гкал; тариф 1229,20 грн за 1 Гкал; всього до сплати 1195568,96 грн; фактично сплачено 1406000,00 грн. Таким чином відповідач вважає, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірному періоді, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

24.01.2022 відповідачем було подано до суду заяву (а.с.93-94, 108-109, т.1) про здійснення розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження.

У відповіді на відзив, яка до суду надійшла 25.01.2022 (а.с.112-126, т.1), позивач не погодився із запереченнями відповідача, зазначивши, що: спірні правовідносини сторін регулюються умовами укладеного між сторонами договору, а обставини щодо здійснення / не здійснення в повному обсязі оплати вартості спожитої теплової енергії безпосередньо споживачами (мешканцями будинку) на користь відповідача, не впливає на правовідносини сторін цієї справи; у спірних правовідносинах мало місце здійснення позивачем постачання на користь відповідача теплової енергії, а не надання послуги, при цьому структура застосованого у спірному періоді тарифу включає в себе: тариф на виробництво теплової енергії, тариф на транспортування теплової енергії та тариф на постачання теплової енергії; у спірному періоді теплова енергія для мешканців будинку постачалась виключно на підставі договору, укладеного між позивачем та відповідачем, тобто у спірному періоді індивідуальні договори з мешканцями будинків не були укладені; лист Міністерства розвитку громад та територій України, на який посилається відповідач, не є нормативним актом, при цьому роз`яснення міністерства щодо не застосування з 01.05.2019 нових тарифів на теплову енергію не стосується правовідносин, які виникли між сторонами.

31.05.2022 позивачем були подані до суду додаткові письмові пояснення (а.с.166-172, т.1), в яких останній додатково наголосив, що постанова НКРЕКП від 07.11.2016 №1943, на яку посилається відповідач, не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин сторін, що додатково свідчить про відсутність підстав для застосування тарифу у розмірі 1223,43 грн за 1 Гкал.

Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги повністю підтримав, просив суд їх задовольнити. Відповідач проти позову заперечував, просив суд відмови позивачу у його задоволенні, при цьому відповідач також просив суд врахувати при ухваленні рішення здійснені відповідачем часткові оплати.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 позовну заяву Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи; призначено судове засідання для розгляду справи по суті призначити на "24" січня 2022 о 12:00.

24 січня 2022 судом у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про розгляд справи №916/3970/21 за правилами загального позовного провадження та замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Крім цього, 24 січня 2022 суд протокольно відкладав підготовче засідання у цій справі на 14 лютого 2022 о 12:00.

У судовому засіданні 14 лютого 2022 судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 28 лютого 2022 о 15:00.

Розгляд справи у підготовчому засіданні 28 лютого 2022 о 15:00 не відбувся, у зв`язку з запровадженням з 24.02.2022 в Україні воєнного стану, а також з урахуванням рішення зборів суддів Господарського суду Одеської області від 24 лютого 2022 року, оформленого протоколом №916-1/2022, яким, зокрема, з метою забезпечення безпеки працівників та відвідувачів суду рекомендовано суддям з 24 лютого 2022 року, як тимчасовий захід, зняти з розгляду призначені справи.

Враховуючи, що рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 14 березня 2022 року, оформленого протоколом №916-2/2022, рекомендовано суддям Господарського суду Одеської області з 14.03.2022 продовжити розгляд справ, раніше знятих з розгляду, ухвалою суду від 25.03.2022 було призначено підготовче засідання у цій справі на 29 квітня 2022 о 12:15.

У судовому засіданні 29.04.2022 судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30 травня 2022 о 16:00. 30 травня 2022 судом у судовому засіданні протокольною ухвалою було відкладено підготовче засідання у цій справі на 13 червня 2022 о 12:30.

У судовому засіданні 13 червня 2022 судом було проголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 11 липня 2022 о 12:00.

Під час розгляду справи по суті судом оголошувались протокольні перерви у засіданнях суду: 11.07.2022 до 09 серпня 2022 о 12:00; 09.08.2022 до 05 вересня 2022 о 12:00; 05.09.2022 до 13 вересня 2022 о 15:00.

Ухвалою суду від 13.09.2022 судом було закрито провадження у цій справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 159394,00 грн, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

У судовому засіданні 13.09.2022 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи

01.11.2006 між Комунальним підприємством Теплопостачання міста Одеси (теплопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом Малиновський-13 (споживач) був укладений договір на постачання теплової енергії №3407 (а.с.6-10, т.1; далі - договір), за умовами якого теплопостачальна організація взяла на себе зобов`язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов`язався оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами у терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п.2.1. договору теплова енергія постачається споживачу на опалення та гаряче водопостачання на об`єкт, за адресою: вул. Бреуса, 26, корп. 2, в обсягах згідно Додатку №1 до цього договору.

За умовами п.4.2. договору до обов`язків теплопостачальної організації відноситься, зокрема: забезпечувати постачання теплової енергії споживачу у обсягах, згідно з додатком №1; повідомляти споживача письмово або в засобах масової інформації про зміну тарифів або про обмеження постачання тепла.

Згідно з п.5.2. договору звіт про фактичне щомісячне споживання теплової енергії споживач надає теплопостачальній організації в термін з 28 по 30 число звітного місяця.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2., 6.4. договору розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу 179,12 грн за 1 Гкал, діючому на момент укладення договору. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

За змістом п.п.10.1., 10.4. договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2007. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлене однією із сторін.

Додатками №№1-3 до договору сторонами були погоджені обсяги постачання теплової енергії споживачу, схему тепломережі для постачання, а також умови припинення подачі теплової енергії (а.с.11-13, т.1).

Як було встановлено судом з матеріалів справи та пояснень сторін, вищевказаний договір у спірному періоді діяв та його умови сторонами не змінювались.

На виконання умов договору у період грудень 2020 року квітень 2021 року позивачем було поставлено, а відповідачем спожито теплову енергію у загальному обсязі 974,487750 Гкал, що підтверджується наявними у справі звітами, складеними між сторонами у спірному періоді (а.с.14-20, т.1) та визнається сторонами.

Для здійснення оплати вартості спожитої відповідачем у спірному періоді теплової енергії позивачем були складені та виставлені відповідачу рахунки на загальну суму 1767666,20 грн (а.с.21-25, т.1), виходячи з вартості теплової енергії (тарифу) у розмірі 1813,944 за 1 Гкал.

Приймаючи до уваги, що відповідачем оплата вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії була проведена не у повному обсязі, позивач звернувся до відповідача із претензією від 15.11.2021 №13.03-1307/1 (а.с.27-29, т.1), в якій вимагав погасити заборгованість у розмірі 428394,82 грн, яка рахувалась станом на 01.11.2021. При цьому, як вбачається з даних акту звірки, складеного позивачем та направленого для підписання відповідачу разом із претензією (а.с.28, т.1), при визначені боргу у розмірі 428394,82 грн позивачем були враховані оплати відповідача, які здійснені у період грудень 2020 року жовтень 2021 року.

Оскільки відповідач на вищевказану претензію не відреагував, позивач звернувся до господарського суду з позовними до відповідача про стягнення боргу у розмірі 428394,82 грн.

Як встановлено судом, на час звернення позивача до суду з позовом, що розглядається в межах цієї справи, відповідач, окрім врахованих позивачем оплат, в рахунок часткового погашення боргу сплатив на користь позивача кошти у розмірі 69000,00 грн, що підтверджується наявним у справі платіжним дорученням від 29.11.2021 №356 (а.с.12, т.2). Разом з цим, при здійсненні розрахунку суми позову позивачем цієї оплати не було враховано, що останнім також визнається.

Крім цього, під час розгляду справи відповідачем в рахунок погашення спірної заборгованості було сплачено на користь позивача кошти у загальному розмірі 159394,00 грн, згідно з платіжними дорученнями: від 31.08.2022 №456 на суму 58000,00 грн; від 07.09.2022 №457 на суму 76000,00 грн; від 09.09.2022 №458 на суму 25394,00 грн (а.с.4, 10-11, т.2), що стало підставою для закриття судом провадження у справі в цій частині вимог позивача.

Отже, з урахування вищевикладеного судом встановлено, що станом на час вирішення спору судом заборгованість відповідача перед позивачем за спожиту теплову енергію у період з грудня 2020 року по квітень 2021 року на підставі договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №3407 становить 200000,82 грн.

Під час розгляду справи відповідач не заперечував обставини споживання обсягу теплової енергії, який врахований позивачем при здійсненні розрахунку, натомість відповідач заперечував щодо застосованого позивачем тарифу. Так, у своїх запереченнях відповідач посилається, зокрема, на колективні звернення голів правлінь ОСББ, ЖКБ та ОК, які неодноразово звертались до відповідних органів за роз`ясненнями щодо тарифів, які мають бути застосовані у спірному періоді (а.с.64-88, т.1). Як вбачається з поданих відповідачем разом з відзивом доказів, позивач та Департамент міського господарства Одеської міської ради у своїх відповідях наголошували щодо вірності застосування КП «Теплопостачання міста Одеси» тарифу за укладеними договорами на постачання теплової енергії у розмірі 1813,94 грн за 1 Гкал з ПДВ та щодо відмінності порядку оплати за такими договорами і договорами, укладеними зі споживачами послуг на підставі індивідуальних договорів. Крім цього, у відзиві на позовну заяву відповідач посилається на роз`яснення Міністерства розвитку громад та територій України, а також на Меморандум про взаєморозуміння щодо врегулювання проблемних питань у сфері централізованого постачання теплової енергії та постачання гарячої води з цитуванням їх змісту та посиланням на їх розміщення в мережі Інтернет, разом з цим, відповідачем до матеріалів справи не було долучено роздруківки цих доказів, а також не заявлено суду клопотання про дослідження їх змісту за місцем знаходження.

Між цим, позивачем до матеріалів справи був поданий лист Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства розвитку громад та територій України від 22.10.2020 №7/10.2/17447-20 на запит КПТМ «Криворіжтепломережа» (а.с.169-172, т.1), в яких надані роз`яснення, що тарифи на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, які встановлені уповноваженими органами після введення в дію Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII (після 01.05.2019), можуть застосовуватись до споживачів комунальних послуг виключно за умови укладення з ними нових договорів про надання відповідних комунальних послуг за правилами, визначеними Законом, разом з цим, зазначене не стосується тарифів на теплову енергію, у разі укладення договорів купівлі-продажу теплової енергії.

В свою чергу позивачем було додатково надано лист Департаменту економіки систем життєзабезпечення Міністерства розвитку громад та територій України від 21.12.2021 №8/10.2/7677-21 на запит ГС «Спільна власність» (а.с.196-198, т.1), в яких роз`яснено, зокрема, щодо відмінності понять «теплова енергія» і «послуги з постачання теплової енергії», оскільки вони не є тотожними і співвідносяться як постачання (продаж) товару та надання комунальної послуги, при цьому не залежно від типу договору про надання комунальної послуги, до співвласників багатоквартирного будинку, управителя або іншої уповноваженої співвласниками особи, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку або іншої юридичної особи, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір, має застосовуватись тариф на послугу з постачання теплової енергії згідно з умовами укладеного договору про надання відповідної послуги.

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.714 ЦК України (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За умовами ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання; балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Статтею 20 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) визначено, що тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб`єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про теплопостачання» (в редакції, станом на час виникнення спірних відносин) тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, станом на час укладення договору від 01.11.2006) визначено, що: житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством; управитель - особа, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком) і забезпечує його належну експлуатацію відповідно до закону та умов договору.

За умовами статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, станом на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон) у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються, зокрема, в такому значенні: виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Відповідно до ст.2 Закону предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 12 Закону визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

У відповідності до ст.14 Закону за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме: 1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку; 2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою; 3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).

Згідно з п.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 травня 2019 року, крім: статті 1, частини першої статті 2, статей 3-7, 9, 11, 12, частини другої статті 26, статей 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), частини другої статті 2, частин третьої та четвертої статті 8, частин другої та третьої статті 10, статті 15, частин першої, третьої та п`ятої статті 16, статті 18, частини п`ятої статті 28, пунктів 2, 3-1, 6, підпункту 1, підпункту "б" підпункту 2, підпунктів 5 та 11 пункту 8 цього розділу, які вводяться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Законом; частини третьої статті 11, абзаців першого та другого частини п`ятої статті 18, які вводяться в дію з 1 січня 2019 року.

Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Такі договори мають бути укладені між споживачами та виконавцями комунальних послуг протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України. У разі якщо згідно з договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах.

Згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень Закону не пізніш як протягом п`яти місяців з дня завершення заходів щодо запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України співвласники багатоквартирних будинків незалежно від обраної ними форми управління багатоквартирним будинком зобов`язані прийняти рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг (крім послуг з постачання електричної енергії та природного газу) щодо кожного виду комунальної послуги згідно з частиною першою статті 14 цього Закону, а виконавці комунальних послуг - укласти із такими співвласниками договори про надання відповідних комунальних послуг відповідно до обраної співвласниками моделі організації договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.11.2020 №2258 «Про внесення змін до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 січня 2020 року №91», що набрала чинності з 01.12.2020), установлено для позивача тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, послугу з постачання теплової енергії на рівні, зокрема, для потреб населення на теплову енергію 1511,62 грн/Гкал (без ПДВ), що з ПДВ становить 1813,944 грн/Гкал.

Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 31.03.2015 №1171 «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» встановлено тарифи на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню, зокрема, Комунальним підприємством «Теплопостачання міста Одеси» зі структурою, наведеною в додатку 91 до цієї постанови: з централізованого опалення: для абонентів житлових будинків з будинковими та квартирними приладами обліку теплової енергії - 1229,20 грн/Гкал, з урахуванням податку на додану вартість (у тому числі: паливна складова - 1018,45 грн/Гкал; решта витрат, крім паливної складової - 210,74 грн/Гкал).

Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 73 доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Позиція суду

Під час розгляду справи судом було встановлено, що між позивачем та відповідачем на підставі договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №3407 виникли зобов`язальні правовідносини, згідно з якими позивач зобов`язався постачати відповідачу теплову енергію, а відповідач, в свою чергу, зобов`язався оплачувати позивачу вартість фактично одержаної теплової енергії за встановленими тарифами.

Як встановлено судом на момент виникнення спірних відносин сторін вищевказаний договір був чинний, іншого договору сторонами не було укладено, а тому враховуючи положення п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини щодо постачання теплової енергії на об`єкт відповідача та здійснення останнім оплати вартості отриманої теплової енергії у період грудень 2020 року квітень 2021 року регуються саме договором від 01.11.2006 №3407.

Так, з аналізу вищевказаного договору у системному зв`язку з положеннями застосованих судом норм законодавства вбачається, що за своєю правовою природою договір від 01.11.2006 №3407, який регулює відносини поставки товарної продукції - теплової енергії, є договором постачання (купівлі-продажу) теплової енергії, тобто цей договір, у розумінні закону, не є договором про надання житлово-комунальних послуг з централізованого опалення.

Таким чином, враховуючи, що у спірному періоді між сторонами не було укладено договору про надання житлово-комунальних послуг, відповідно, суд дійшов висновку, що позивачем при визначені плати за постачання теплової енергії у період з грудня 2020 по квітень 2021 року цілком правовірно було застосовано тариф на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання, послугу з постачання теплової енергії для потреб населення, що встановлений для позивача постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.11.2020 №2258, а саме на рівні 1511,62 грн/Гкал (без ПДВ), що з ПДВ становить 1813,944 грн/Гкал. За цих обставин доводи відповідача щодо необхідності застування у спірних відносинах тарифу, встановленого постановою НКРЕКП від 31.03.2015 №1171, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Щодо посилань відповідача на те, що він не є кінцевим споживачем теплової енергії, є неприбутковою організацією та не займається підприємницькою діяльністю суд відзначає, що ці обставини не виключають обов`язків відповідача здійснювати оплату вартості поставленої позивачем теплової енергії за чинним договором, укладеним з позивачем.

Щодо поданих сторонами листів Міністерства розвитку громад та територій України суд зауважує, що їх зміст був прийнятий судом до уваги під час розгляду справи, разом з цим, вказані листи не є нормативно-правовими актами, а тому викладені у них висновки мають лише рекомендаційний характер.

Отже, приймаючи до уваги встановлення судом під час розгляду справи обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за спожиту теплову енергію у спірний період на підставі договору на постачання теплової енергії від 01.11.2006 №3407 у розмірі 200000,82 грн, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів суперечить вищевказаним нормам права та договору, суд дійшов висновку, що в цій частині вимоги позивача слід задовольнити.

Водночас, оскільки судом було встановлено, що до подання позову відповідач, в рахунок погашення боргу за спожиту теплову енергію у спірному періоді, сплатив на користь позивача 29.11.2021 кошти в розмірі 69000,00 грн, натомість позивач, при поданні позову до суду 23.12.2021, не врахував зазначену оплату, відповідно в цій частині вимог відсутня обставина порушеного права позивача у спірних правовідносинах, а тому у позові позивача про стягнення з відповідача коштів в розмірі 69000,00 грн слід відмовити.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси до Житлово-будівельного кооперативу Малиновський-13 слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 200000,82 грн.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Отже, при визначені суми судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд враховує часткове задоволення позову в частині стягнення основного боргу, а також те, що ухвалою суду від 13.09.2022 судом було закрито провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача 159394,00 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору, а отже судовий в сумі 2390,91 грн на відповідача не покладається, що не позбавляє позивача права звернутись до суду з клопотанням про повернення судового збору в цій частині з бюджету.

З врахуванням вищевказаного, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000,01 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу Малиновський-13 (вул. Бреуса, буд. 26, корп. 2, м. Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 25429164) на користь Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси (вул. Балківська, буд. 1-Б, м. Одеса, 65029, код ЄДРПОУ 34674102) борг в сумі 200000 /двісті тисяч/грн 82 коп та судовий збір 3000 /три тисячі/грн 01 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19 вересня 2022 р.

Суддя Д.О. Бездоля