Ухвала

від 14.09.2022 по справі 234/11647/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 234/11647/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенець В. І.,

за участю секретаря судового засідання - Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Склярук О.І., Гетьман Р.А., Слободін М.М.

від 07.09.2021

на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Склярук О.І., Гетьман Р.А., Сгара Е.В.

від 28.10.2021

у справі за позовом ОСОБА_2

до: 1. Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Екватор";

2. ОСОБА_1 ;

3. ОСОБА_3 ;

4. ОСОБА_4 ;

про визнання недійсним рішення, зобов?язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

за участю представників:

від позивача: не з`явилися,

від відповідача-1: не з`явилися,

від відповідача-2: не з`явилися,

від відповідача-3: не з`явилися,

від відповідача-4: не з`явилися

ВСТАНОВИВ:

Історія справи та короткий зміст позовних вимог

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 11.11.2020 справу №234/11647/19 передано за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Донецької області.

09.12.2020 та 16.03.2021 на адресу Господарського суду Донецької області надійшли заяви ОСОБА_2 про зміну позовних вимог. Так позивач, звертаючись до суду з позовом до Об?єднання співвласників багатоквартирного будинку "Екватор", ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просить суд визнати рішення загальних зборів членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» від 30.05.2018 недійсним в частині прийняття рішення про заварювання сміттєпроводу в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» відновити за власні кошти експлуатацію сміттєпроводу в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 ; визнати рішення правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» від 07.05.2019 недійсним в частині прийняття рішення про надання дозволу на будівництво міжповерхової комори ОСОБА_3 в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за власні кошти звільнити та передати ОСББ «Екватор» приміщення сміттєкамер в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 шляхом ліквідування стін та дверей, які закривають вільний доступ до сміттєпроводу, та привести міжповерховий простір під`їзду №3 у первісний стан шляхом проведення ремонту в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 ; стягнути солідарно з відповідачів спричинену моральну шкоду в розмірі 16000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень господарських судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.04.2021 позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення загальних зборів членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» від 30.05.2018 в частині прийняття рішення про заварювання сміттєпроводу в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 . Зобов`язано Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» відновити за власні кошти експлуатацію сміттєпроводу в частині камери між 2 та 3 поверхами в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним рішення правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» від 07.05.2019 в частині надання дозволу на будівництво міжповерхової комори ОСОБА_3 .

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Рішення обґрунтовано доведеністю невідповідності умов функціонування сміттєпроводу за вказаною адресою вимогам щодо його експлуатації, встановленим законодавчо. Місцевий господарський суд зазначив, що оскільки Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» не дотрималось передбачених нормативними актами умов, при яких можливо виведення сміттєпроводу з експлуатації в житловому будинку, оскаржуване рішення Об`єднання прийняте без достатніх правових підстав для заварювання сміттєпроводу за місцем проживання ОСОБА_2 та з недотриманням норм чинного законодавства, чим порушені права позивачки, які підлягають судовому захисту.

Суд дійшов висновку, що рішення правління ОСББ «Екватор» від 07.05.2019 (протокол №1) про надання згоди ОСОБА_3 на будівництво міжповерхової комори прийняте з порушення положень чинного законодавства у зв`язку з віднесенням вирішення цього питання до виключної компетенції загальних зборів.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідачів 2-4 за власні кошти звільнити та передати ОСББ «Екватор» приміщення сміттєкамер в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 шляхом ліквідування стін та дверей, які закривають вільний доступ до сміттєпроводу, та привести міжповерховий простір під`їзду №3 у первісний стан шляхом проведення ремонту в під`їзді АДРЕСА_1 , суд зазначив, що користування міжповерховими коморами здійснюється вказаними відповідачами не самовільно, а на підставі укладених договорів оренди нежитлових приміщень, які на теперішній час є чинними. З позовними вимогами про недійсність цих правочинів позивачка чи її представник до суду не звертались.

Також місцевий господарський суд зазначив, що позивачка як за текстом позовної заяви, так і в наступних письмових поясненнях не зазначила, яким саме чином її права порушені існуванням комор, які розташовані між 3 та 4, 5 та 6 поверхами, тоді як вона проживає на другому поверсі.

Місцевий господарський суд також дійшов висновку, що погіршення стану здоров`я позивача не знаходиться в причинно-наслідковому зв`язку з рішенням загальних зборів ОСББ «Екватор» та діями з виведення сміттєпроводу в будинку з експлуатації, а тому позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не підтверджується належними засобами доказування.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 у справі №234/11647/19 рішення місцевого господарського суду у даній справі скасовано в оскаржуваній частині, в цій частині прийнято нове рішення. Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за власні кошти звільнити та передати ОСББ «Екватор» приміщення сміттєкамер в під`їзді № 3 будинку АДРЕСА_1 , шляхом ліквідування стін та дверей, які закривають вільний доступ до сміттєпроводу та привести міжповерховий простір під`їзду № 3 у первісний стан шляхом проведення ремонту. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 4 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 4 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 4 000, 00 грн. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 4 000, 00 грн. В решті рішення по справі залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції не було враховано, що листом №12/20-11/09-2542 від 03.11.2020 12 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління ДСНС України у Донецькій області повідомив про виявленні порушення пожежної безпеки під час проведення перевірки житлового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

При розгляді позовної вимоги про стягнення з відповідачів моральної шкоди апеляційний господарський суд зазначив, що 01.03.2018 ОСОБА_2 впала на сходах та отримала травму кінцівки. На цей час між ОСОБА_4 та першим відповідачем по справі вже було підписано договір від 01.07.2017 щодо оренди нежитлового приміщення, яке розташоване на другому поверсі у третьому під`їзді житлового будинку АДРЕСА_1 . Суд вказав, що зазначена справа розглядається судами з 2019 р. і за цей час позивачка, яка є інвалідом другої групи, була вимушена звертатися до різних органів та доводити свої вимоги.

Додатковою постановою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 змінено рішення господарського суду Донецької області по справі №234/11647/19 від 22.04.2021 в частині рішення про зобов`язання Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» відновити за власні кошти експлуатацію сміттєпроводу в частині камери між 2 та 3 поверхами в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 , виклавши цю частину в наступній редакції: "Зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» відновити за власні кошти експлуатацію сміттєпроводу в частині камери між 3 та 4 поверхами в під`їзді №3 будинку АДРЕСА_1 ."

Апеляційний господарський суд, враховуючи відсутність сміттєприйомника між другим та третім поверхами, прийшов до висновку, що апеляційні вимоги в частині зміни рішення суду першої інстанції є такими, що підлягали задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

ОСОБА_1 , не погоджуючись з постановою та додатковою постановою апеляційного господарського суду, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою (уточненою), в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №234/11647/19 в повному обсязі, а рішення Господарського суду Донецької області від 22.44.2021 у справі №234/11647/19 залишити в силі.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема ст. ст. 386, 391, 376 ЦК України, у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 та у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №573/595/17.

Також скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №263/4331/18 щодо застосування ст. ст. 263, 389 ЦПК України.

На думку скаржника, в оскаржуваній постанові апеляційним судом не зазначено, яким чином дії відповідача ОСОБА_1 , який користується коморою між 3 і 4 поверхами, порушують права позивачки, яка мешкає на 2 поверсі.

За твердженням скаржника, постанова апеляційного суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди протирічить висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 щодо застосування ст. 23 ЦК України та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 щодо застосування ст. 1167 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзивів чи заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Оцінка аргументів учасників справи

Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частини першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже відповідно до положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.

Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:

- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі №910/8956/15, від 6 вересня 2017 року у справі № 910/3040/16, від 13 вересня 2017 року у справі №923/682/16 тощо);

- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №373/1281/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі №760/21151/15-ц, від 29 травня 2018 року у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 6 червня 2018 року у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 648/2419/13-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц тощо).

Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, з огляду на таке.

Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права, зокрема ст. ст. 386, 391, 376 ЦК України, у подібних відносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 та у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі №573/595/17

Верховний Суд звертає увагу, що у оскаржуваній постанові, як і у позовній заяві, відсутні посилання на норми ст. ст. 386, 391, 376 ЦК України.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 також не зазначено щодо застосування ст. ст. 386, 391, 376 ЦК України та не викладено висновки щодо їх застосування.

У справі №573/595/17 предметом позову є вимоги про зобов`язання знести самочинно збудований гараж. Верховний Суд в постанові від 27.12.2019 у справі №573/595/17 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що знесення об`єкту самочинного будівництва є крайньою мірою і може мати місце лише у тому випадку, коли здійснення перебудови нерухомості неможливе, або коли особа відмовляється від такої перебудови, а оскільки відповідачі не заперечують перебудувати спірний гараж, то підстав для його знесення немає.

Натомість у справі, що розглядається, предметом позову є вимоги позивачки, як співвласниці багатоквартирного будинку, визнати недійсним рішення загальних зборів членів Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» в частині прийняття рішення про заварювання сміттєпроводу в під`їзді; зобов`язати Об`єднання співвласників відновити за власні кошти експлуатацію сміттєпроводу в під`їзді; визнати рішення правління Об`єднання недійсним в частині надання дозволу на будівництво міжповерхової комори; зобов`язати відповідачів 2-4 за власні кошти звільнити та передати ОСББ «Екватор» приміщення сміттєкамер в під`їзді №3 будинку шляхом ліквідування стін та дверей, які закривають вільний доступ до сміттєпроводу, та привести міжповерховий простір під`їзду №3 у первісний стан шляхом проведення ремонту в під`їзді; стягнути з відповідачів спричинену моральну шкоду.

Позовні вимоги спрямовані на захист прав позивачки як співвласника багатоквартирного будинку користуватись улаштованим в під`їзді багатоквартирного будинку за місцем її проживання сміттєпроводом.

Таким чином, правовідносини у справах №573/595/17 та у справі №234/11647/19 не є подібними за предметом та підставами позову і встановленими фактичними обставинами справи.

Крім того, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №263/4331/18 щодо застосування ст. 389, 263 ЦПК України, оскільки положення норм Цивільного процесуального кодексу України не поширюють свою дію на господарські суди. Законність та обґрунтованість рішення господарського суду, а також право касаційного оскарження у господарському судочинстві встановлено у Господарському процесуальному кодексі України, зокрема у статтях 236, 287 цього Кодексу.

Крім того, спір у справі №263/4331/18 стосується звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та приведення її до придатного для використання стану, тобто правовідносини є відмінними від правовідносин даної справи, а постановою від 18.11.2020 за наслідками перегляду судових рішень за заявою про видачу дубліката виконавчого документа направлено справу на новий розгляд та не сформовано остаточного правового висновку по суті справи.

За твердженням скаржника, постанова апеляційного суду в частині вимог про відшкодування моральної шкоди протирічить висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 щодо застосування ст. 23 ЦК України та висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 щодо застосування ст. 1167 ЦК України.

Верховний Суд зазначає про те, що положення статей 23, 1167 Цивільного кодексу України є загальними при розгляді спорів про відшкодування моральної шкоди.

При цьому, результат розгляду судом спорів у справах про стягнення моральної шкоди обумовлюється фактичними обставинами, що встановлені судом у кожній конкретній справі, тобто залежить від встановлених судом фактичних обставин, які у кожній справі можуть бути різними.

У справі №925/1196/18 розглядався позов Фізичної особи-підприємця до ГУ ДФСУ та ДКСУ про стягнення з Державного бюджету України, зокрема моральної шкоди, оскільки позивач, внаслідок протиправних дій ДПІ щодо зупинення реєстрації його електронних документів, зазнав моральних страждань у зв`язку з приниженням його честі та гідності, погіршенням ділової репутації, що, як наслідок, спричинило також і погіршення здоров`я останнього.

Тоді як у справі, що розглядається, було встановлено неправомірність дій відповідачів, у зв`язку з чим було визнано недійсним рішення загальних зборів та правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Екватор» та зобов`язано привести у первинний стан міжповерхові приміщення. Апеляційний суд врахував що позивачка впала на сходах та отримала травму кінцівки, що зазначена справа розглядається судами з 2019 р. і за цей час позивачка, яка є інвалідом другої групи, була вимушена звертатися до різних органів та доводити свої вимоги.

Справи №925/1196/18 та №234/11647/19 суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за поданими сторонами та оціненими судами доказами, що виключає подібність названих справ за змістовним критерієм.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що як Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.04.2020 у справі №925/1196/18, так і апеляційний господарський суд у справі №234/11647/19, врахувавши встановлені (різні) обставини справ, дійшли висновків щодо обґрунтованості вимог про стягнення з відповідачів моральної шкоди. Тобто відсутні підстави вважати, що апеляційний господарський суд, в оскаржуваній постанові, застосував норми інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд у справі №925/1196/18.

У справі №465/4287/15 розглядався позов про стягнення страхового відшкодування та компенсації завданої моральної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди позивач постався на затягування відповідачем виплати відшкодування, порушення зобов`язань за договором страхування, що призвело до душевних хвилювань позивача та вимагало додаткових зусиль і часу для вирішення цього питання, вплинуло на особисті, сімейні стосунки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, направляючи справу на новий розгляд, не погодилась з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.

Передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору та формування остаточного правового висновку в ній; відповідна справа направлена на новий розгляд, отже, з урахуванням результатів нового розгляду справи може зазнати змін і правовий висновок в останній.

Враховуючи вищевказані критерії подібності справ, з наведеного вбачається, що справи №573/595/17, №263/4331/18 №465/4287/15 №925/1196/18 та справа що розглядається №234/11647/19, суттєво відрізняються за правовою природою спірних правовідносин, предметом та підставами позовів, фактично-доказовою базою, обставинами встановленими судами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що вказує на відмінність справ за змістовним критерієм та виключає подібність названих справ.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції зазначає про те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження у справі № 234/11647/19, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 та на додаткову постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2021, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець