Ухвала

від 04.09.2022 по справі 536/1066/22

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/1066/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2022 року м. Кременчук

Суддя Кременчуцького районного суду Полтавської області Колотієвський О.О. розглянувши заяву Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» про забезпечення позову у цивільній справі за їх позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Деївське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет споруна стороні відповідача: Державний реєстратор виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Волочай Юрій Вікторович, Омельницька сільська рада Кременчуцького району Полтавської області про визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Говтва», в інтересах якого дії представник адвокат Глебська Ю.В., звернулися до Кременчуцького районного суду Полтавської області з позовом про визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки та просять суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним договір оренди землі від 03.05.2019, укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Деївське» щодо земельної ділянки площею 3,50 га, кадастровий номер 5322481700:06:000:0313, розташованої в адміністративних межах Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області; та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,50 га з кадастровим номером 5322481700:06:000:0313, розташованої в адміністративних межах Кам`янопотоківської сільської ради Кременчуцького району Полтавської області, яка належить ОСОБА_1 , за Фермерським господарством «Деївське» № 31545922 від 13.05.2019.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ТОВ «Говтва» є орендарем спірної земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 05 лютого 2007 року № 371, укладеним між ТОВ «Агрофірма Кам`янка», правонаступником якого є позивач, та власником земельної ділянки ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_1 . Зазначений договір оренди землі діє до 15.07.2027 року. Проте, 02 серпня 2022 року позивачеві стало відомо, що 13 травня 2019 року зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку за Фермерським господарством «Деївське» на підставі договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Деївське». Вважає, що фактично державний реєстратор здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, яка обтяжена договірними зобов`язаннями з СТОВ «Говтва», що є неприпустимо, оскільки зумовлює ситуацію, за якою одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду двом орендарям.

Одночасно з позовом представником позивача подано заяву про забезпечення позову, у якій він просить накласти арешт на земельну ділянку площею 3,50 га з кадастровим номером 5322481700:06:000:0313 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить ОСОБА_1 та заборонити ОСОБА_1 укладати будь-які правочини щодо земельної ділянки площею 3,94 га з кадастровим номером 5322481700:06:000:0313 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Необхідність забезпечення позову обґрунтовується тим, що у випадку розірвання, припинення оскаржуваних договорів оренди землі та укладення нових за участі іншої сторони орендаря або укладення договорів суборенди спірних земельних ділянок, договорів емфітевзису або інших договорів, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При цьому, у разі відсутності забезпечення позову, відповідачі матимуть змогу не лише обробляти земельні ділянки протягом тривалого часу, передавати їх у користування третім особам, укладати нові правочини, а й вчиняти дії, які значно погіршать властивості родючості земельних ділянок, протиправно вилучених з користування СТОВ «Говтва».

Дослідивши матеріали заяви, суд зазначає таке.

Згідно ч.1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

За вимогами ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/8567/2014 від 14 червня 2021 року зазначив, що у випадку одночасного подання позовної заяви та заяви про забезпечення позову розгляд заяви про забезпечення позову не залежить від вирішення питання про відкриття провадження у справі. Законодавець не покладає обов`язку на суд відкрити провадження у справі, а тільки вже потім вирішувати питання про забезпечення позову; у разі повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження у справі передбачений процесуальний механізм скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ст.150ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 5 ст. 151 ЦПК України передбачено, що у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

За змістом вимог цивільного процесуального закону, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 р. № 9,розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Однією з підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть перешкодити виконанню судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 зазначено, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд брере до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17липня1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном, здійсненні опечатування або вилученні його у боржника та переданні на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису.

Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Аналізуючи наведені норми права та обставини, на які посилається позивач, суд виходить з того, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби - обмеженні права користування майном, а тому недоцільно накладати арешт на земельну ділянку, яка використовуються іншою особою на підставі договору оренди землі, який на даний час не визнано недійсним.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку, що звертаючись до суду із заявою про застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку, яка на праві власності належить відповідачу ОСОБА_1 позивач не навів правових підстав забезпечення позову саме шляхом накладення арешту та не надав докази на підтвердження необхідності забезпечення позову саме найбільш обтяжливим заходом.

Також, доводи позивача про розірвання оспорюваного договору оренди земельної ділянки, його припиненнячи укладення нового за участі іншої сторони орендаря або укладення договору суборенди спірної земельної ділянки, договору емфітевзису або іншого договору є припущеннями позивача, які не грунтуються на належних та допустимих доказах.

При цьому по справі вбачається, що позивачем СТОВ «Говтва» пред`явлено позов про визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_1 , тобто позивачу СТОВ «Говтва» ніколи не належала спірна земельна ділянка на праві приватної власності. При цьому, суд також звертає увагу на те, що вказані позовні вимоги є вимогами немайнового характеру, а тому у разі їх задоволення рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, а тому не забезпечення позову в обраний спосіб, на думку суду, не ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Отже, такі заходи забезпечення позову не відповідають змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірними із заявленими вимогами у цій справі.

Такий висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.02.2021 у справі № 755/5333/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.11.2020 у справі № 643/16678/18, де вказано, що предметом позову в даній справі є позовні вимоги немайнового характеру про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, а в разі задоволення позову рішення суду полягатиме в констатації факту їх недійсності. Таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому суди попередніх інстанцій помилково вважали, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі. Незастосування заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення заборони вчинення будь-яких дій із відчуження та реалізації квартири, яка перебуває в іпотеці банку, не призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову про визнання договорів недійсними, окрім того такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.

За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки по справі не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у подальшому.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.149-154,258-261,353 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Говтва» про забезпечення позову у цивільній справі за його позовом до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Деївське», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет споруна стороні відповідача: Державний реєстратор виконавчого комітету Омельницької сільської ради Кременчуцького району Полтавської області Волочай Юрій Вікторович, Омельницька сільська рада Кременчуцького району Полтавської області про визнання недійсним договору оренди землі та припинення державної реєстрації права оренди земельної ділянки відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

СуддяО. О. Колотієвський