Рішення

від 20.07.2022 по справі 753/9438/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9438/21

провадження № 2/753/1018/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Сирбул О.Ф.

за участю секретаря Лаптєвої Ю.М.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталекс Профі» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі по тексту-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталекс Профі» (далі по тексту-відповідач, ТзОВ «Сталекс Профі») про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що з січня 2020 року позивач ОСОБА_1 перебував в трудові відносинах з ТзОВ «Сталекс Профі». У березні 2020 року, у зв`язку із встановленням Кабінетом Міністрів України карантину, відповідач зобов`язав позивача написати заяву про відпустку без збереження заробітної плати на період карантину. Але, оскільки відповідач продовжував здійснювати господарську діяльність, то повідомив, що потреби йти у відпустку без збереження заробітної плати немає, тож позивач продовжував працювати. Починаючи з лютого 2020 року, відповідачем постійно порушувалися вимоги чинного законодавства про виплату заробітної штати, а саме: заробітна плата виплачувалася не в повному розмірі із порушенням строків виплати. Натомість, відповідач не повідомляв позивачу такі дані, у зв`язку з чим останній був позбавлений інформації про нарахування йому заробітної плати в період з січня 2020 року по березень 2020 року не в повному розмірі, та про не здійснення нарахування заробітної плати за період з квітня 2020 року по березень 2021 року включно. Починаючи з жовтня 2020 року, відповідач припинив виплачувати заробітну плату, посилаючись на фінансові труднощі. У листопаді 2020 року власником відповідача ОСОБА_2 було проведено загальні збори працівників, на яких повідомлено, що у зв`язку із фінансовими проблемами власник планує продати підприємство, тому працівники повинні написати заяви про звільнення за власним бажанням, а заборгованість по заробітній платі їм буде виплачена протягом двох місяців з дати звільнення. Позивач відмовився писати заяву про звільнення за власним бажанням з огляду на відсутність впевненості у погашенні заборгованості по заробітній платі у повному обсязі. Після відмови позивача, відповідач почав чинити на нього тиск з метою примусу до звільнення, зокрема, 03 грудня 2020 року у позивача було відібрано ключі від приміщення, де знаходилося його робоче місце, а також службовий автомобіль Хюндай Акцент НОМЕР_1 , що підтверджується листом від 03 грудня 2020 року. Позивач 3, 4 та 7 грудня 2020 року був змушений знаходитись на вулиці, що, враховуючи пору року та морозну погоду, призвело до переохолодження та його хвороби, згідно лікарняних листків. 07 грудня 2020 року відповідач не видав позивачу перепустку на територію заводу «Ленінська кузня».28 грудня 2020 року під час телефонної розмови позивача відповідач підтвердив факт заборгованості по заробітній платі, аргументуючи її фінансовими проблемами, та пообіцяв здійснити виплати найближчим часом.11 січня 2021 року позивачем було надіслано, а 19 січня 2021 року відповідачем отримано: - заяву про згоду на звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України; - лікарняні листи за період з 8 грудня по 31 грудня 2020 року; - заяву-вимогу про виплату заборгованості із заробітної плати. Відповіді на вказане звернення заяви позивач не отримав.01 лютого 2021 року під час зустрічі з позивачем, представник відповідача, у присутності свідка ОСОБА_3 , підтвердив факт наявності заборгованості по заробітній платі та запропонував виплатити її до кінця 2021 року, за умови написання позивачем заяви про звільнення, а також заявив, що зарплата не є офіційною, оскільки позивач нібито перебуває у відпустці без збереження заробітної плати.16 лютого 2021 року позивачем було направлено, а 19 лютого 2021 року відповідачем було отримано заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 02 березня 2021 року на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, у зв`язку із невиконанням власником та уповноваженим ним органом законодавства про працю. Відповіді на вказану заяву позивач також не отримав.23 лютого 2021 року позивачу поштою надійшло попередження від товариства про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці 28 березня 2021 року.Без попереднього узгодження трудову книжку позивачу було надіслано поштою, яку він отримав 06 квітня 2021 року.У трудовій книжці зазначено, що позивача звільнено із займаної посади 29.03.2021 у зв`язку із скороченням штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.15 квітня 2021 року позивачем було направлено заяву з вимогами надати; - письмові докази згоди позивача на отримання трудової книжки поштою; - надати письмові докази про вручення позивачу повідомлення про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників не пізніше ніж за два місяці до звільнення; видати копію наказу про звільнення; - видати довідку про роботу із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати; - видати розрахункові листки по заробітній платі, починаючи з 14 січня 2020 року; - повідомити письмово про нараховані суми, належні позивачу при звільненні; - здійснити повний розрахунок належних позивачу сум, а саме: - заборгованості по заробітній платі за період з 01 жовтня 2020 року по 28 березня 2021 року включно; - компенсації за всі не використані дні відпустки за період з 14 січня 2020 року по 29 березня 2021 року включно; - лікарняних листів за період з 08 грудня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно; - вихідної допомоги; - виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати належних йому коштів по день фактичного розрахунку. Відповіді на вказане звернення позивач не отримав. Незважаючи на наявність порушення трудового законодавства. Відповідач відмовляється добровільно поновити законні права позивача та відшкодувати такими діями завдані позивачу збитки, тому позивач змушений захищати свої законні права у судовому порядку. Дії відповідача щодо порушення прав позивача у сфері трудових відносин, невиплата заробітної плати протягом тривалого періоду, позбавлення страхового стажу, що призведе до зниження соціальних та пенсійних виплат у майбутньому, не проведення звільнення на вимогу позивача 29 січня 2021 року, що позбавило позивача можливості працевлаштування, завдали моральної шкоди позивачу та призвели до моральних страждань та інших негативних наслідків морального характеру.

Позивач вважає, що відповідач повинен був звільнити його з роботи 02 березня 2021 року, видати трудову книжку здійснити всі передбачені законом виплати, однак такого не відбулось, у зв`язку з чим, просить суд зобов`язати відповідача змінити підстави та формулювання звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки про звільнення позивача відповідно до частини 3 статті 38 КЗпП України; -зобов`язати відповідача виплатити вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, а саме: 61 111, 50 грн.; - зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді, без урахування фактично виплаченої заробітної плати, у сумі 266 373,67 грн., провести нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи з 14 січня 2020 року по 29 березня 2021 року та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, що станом на день звернення до суду становить 38 800,00 грн., всього: 305173,67 грн.; - стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 96 187,50 грн.; - витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 04.06.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Позивач належним чином та у встановлений судом строк усунув вказані недоліки.

Ухвалою суду від 27.07.2021 відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання. Відповідачу запропоновано надати відзив.

Позивач у ході судового розгляду позовні вимоги підтримував та просив задовольнити надавши пояснення аналогічні змісту позовної заяви.

У судові засідання представник відповідача систематично не з`являвся, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, поважні причини неявки суду не повідомляв, заяв про розгляд справи за його відсутності або відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Суд наголошує, що всі судові документи у справі направлялись на офіційну (юридичну) адресу ТзОВ «Сталекс Профі», яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Тому з метою повідомлення відповідача була використана правильна адреса.

При цьому іншої адреси (наприклад, для листування, а/с, тощо) такого товариства матеріали справи не містять.

Поштові конверти, які направлялись на юридичну адресу ТзОВ «Сталекс Профі», повернуті відділом поштового зв`язку з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Докази існування об`єктивно непереборних підстав, які унеможливлюють отримання ТзОВ «Сталекс Профі» поштової кореспонденції за його юридичною адресою у суду відсутні.

Юридична особа зобов`язана забезпечити отримання кореспонденції за адресою, яка визначена нею як офіційна (юридична), а направлення на таку адресу судової кореспонденції, за відсутності заяви особи про наявність іншої адреси для кореспонденції, є належним повідомленням.

Відповідно до ч. 10 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України судова повістка юридичній особі направляється за її місцезнаходженням або за місцезнаходженням її представництва, філії, якщо позов виник у зв`язку з їхньою діяльністю.

За таких обставин суд вчинив всіх передбачених законом та залежних від нього заходів щодо належного повідомлення ТзОВ «Сталекс Профі» про судові засідання та дане судове провадження. За таких обставин невручення поштової кореспонденції ТзОВ «Сталекс Профі» відбулось не з вини суду.

Таким чином, судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження, однак, відповідач не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи.

Згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явились в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З урахуванням викладеного суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача.

Враховуючи викладене та вимоги ст.ст. 279, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у відсутності не з`явившихся учасників судового процесу та за наявними у справі матеріалами, з ухваленням по справі заочного рішення.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачає ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено в судовому засіданні, 14.01.2020 на підставі наказу №01-ОС від 13.01.2020 ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника відділу (на транспорті) у ТзОВ «Сталекс Профі», що підтверджується записом №43 у трудовій книжці позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 84 КЗпП України за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19)» статтю 84 Кодексу законів про працю України доповнено частиною четвертою такого змісту: «У разі встановлення Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» термін перебування у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину не включається у загальний термін, встановлений частиною другою цієї статті».

11.03.2020 року Постановою Кабінету Міністрів України №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» через спалах у світі коронавірусу з 12 березня до 03 квітня 2020 року в Україні введено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року №239 карантин було продовжено до 24.04.2020.

З пояснень позивача судом встановлено, що з березня 2020 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину встановленого Кабінетом Міністрів України.

Вказана обставина також прослідковується з відомостей Пенсійного фонду України від 20.04.2022, за період з січня 2020 року (початок працевлаштування позивача) по березень 2021 року (звільнення позивач), при цьому зокрема з квітня 2020 року по грудень 2020 року нарахування заробітної плати та сум єдиного внеску відповідачем не здійснювалось. Підставою невиплати заробітної плати є відпустка ОСОБА_1 без збереження заробітної плати. Єдиний соціальний внесок за період з січня по березень 2020 року страхувальником (відповідачем) сплачено в повному обсязі. Зазначений період враховано до страхового стажу ОСОБА_1 .

Вказана обставина не заперечувалась також самим позивачем.

11 січня 2021 року позивачем було надіслано на адресу товариства заяву про згоду на звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України з 29 січня 2021 року, а також лікарняні листи за період з 08 грудня по 31 грудня 2020 року.

Заробітна плата з січня 2020 по березень 2020 року позивачу нараховувалась відповідачем, що прослідковується з листа Пенсійного фонду України. При цьому, з квітня 2020 року по березень 2020 року нарахування заробітної плати та сум єдиного внеску відповідачем не здійснювалось через перебування ОСОБА_1 у відпустці без збереження заробітної плати.

Крім того, надання відпустки працівнику здійснюється його особистою заявою особи, а тому ця обставина спростовує доводи позивача про ніби то тиск з боку керівництва товариства з метою спонукання до написання заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати.

Відсутність будь-яких заяв, скарг чи звернень позивача з цього приводу до контролюючих органів або застережень на заявах про тиск, підтверджують факт особистого волевиявлення позивача.

16 лютого 2021 року вдруге позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням з 02 березня 2021 року, але вже на підставі частини 3 статті 38 КЗпП, у зв`язку із невиконанням власником та уповноваженим ним органом законодавства про працю.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним, зокрема у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 49? КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

У зв`язку зі скороченням посади, яку займав позивач, ТзОВ «Сталекс Профі» видано наказ №1-вд від 28.01.2021 «про скорочення штату», згідно змісту якого скорочено посаду начальника відділу (на транспорті). Запропоновано позивачу роботу на інших вакантних посадах (за наявності),

23 лютого 2021 року від відповідача та адресу позивача надійшло повідомлення (попередження) про звільнення з посади начальника відділу (на транспорті) на підставі п.1 ст. 40 КЗпП, яке відбудеться 28 березня 2021 року, у зв`язку зі скороченням посади начальника відділу (на транспорті), а також примірник наказу №1-вд від 28.01.2021 «про скорочення штату».

Позивач із наказом №1-вд від 28.01.2021 «про скорочення штату»фактично був ознайомлений 23.02.2021 шляхом вручення поштового відправлення, що підтверджується повідомлення про отримання поштового відправлення № 0312406720170.

У зв`язку із вказаним, 29.03.2021 ТзОВ «Сталекс Профі» видано наказ №03-ОС про звільнення ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач був звільнений з 29.03.2021 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату працівників. Вказаний запис занесено до трудової книжки.

Трудову книжку позивачу було надіслано поштою, яку він отримав 06 квітня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями позивача.

Зазначені обставини спростовують твердження позивача про несвоєчасну та не в повній мірі виплату заробітної плати. Крім того, позивач був повідомлений про скорочення посади за два місяці, а тому порушення норм трудового права відсутнє.

Викладене свідчить про повну відповідність дій та рішень відповідача в частині звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.11.2019 у справі № 759/1082/18 (провадження № 61-2942св19) час знаходження працівника у відпустці або його тимчасової непрацездатності не виключається зі строку попередження працівника про наступне звільнення у разі належного його повідомлення про це.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Аналогічна норма закріплена в ч. 3 ст. 49? КЗпП України, відповідно до якої одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Можливість переведення працівника на іншу роботу, слід розуміти як наявність певної вакантної посади та відповідності працівника цій посаді.

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч, 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49? КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо (постанова Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 761/3694/15-ц (провадження № 61-89 ск 17).

Таким чином, відповідачем вимог чинного законодавства України під час звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

16 лютого 2021 року вдруге позивачем було направлено на адресу позивач заяву про звільнення із займаної посади з 02 березня 2021 року, на підставі частини 3 статті 38 КЗпП, у зв`язку із невиконанням власником та уповноваженим ним органом законодавства про працю. Вказана заява була отримана відповідачем, однак залишена поза увагою.

Фактично, всі посилання ОСОБА_1 в позовній заяві в обґрунтування своїх вимоги зводяться до того, що відповідачем порушуються вимоги трудового законодавства.

Як підставу для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України позивач вказав невиплату заробітної плати у повному обсязі за період роботи на підприємстві, примушування до написання заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати та інші на його думку порушення трудового законодавства.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24 жовтня 2008 року, відповідно до ст.3 КЗпП України до трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного або трудового договору.

Тобто, для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, оскільки поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника значення не мають.

За змістом ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України) - не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

Верховний Суд у постанові від 17.10.2018 у справі № 589/771/16-ц (провадження № 61-13258сво 18) роз`яснив, що розірвання трудового договору з ініціативи працівника у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю здійснюється на підставі заяви працівника з дотриманням передбаченого частиною першою статті 38 КЗпП України порядку.

Регламентований ст. 38 КЗпП України порядок звільнення працівника за власним бажанням передбачає необхідність: письмового звернення працівника до роботодавця за два тижні до звільнення з попередженням про розірвання трудового договору; зазначення у заяві про звільнення за власним бажанням про порушення роботодавцем законодавства про працю у випадку звільнення з такої підстави; продовження працівником роботи до видачі власником або уповноваженим ним органом наказу (розпорядження) про звільнення.

При цьому, залишення роботи без дотримання передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядку є самовільним, у тому числі й за обставин фактичної наявності заборгованості з виплати заробітної у підприємства перед працівником, коли він не посилається на відповідні обставини у заяві про звільнення.

Обов`язок роботодавця звільнити працівника за поданою ним заявою про звільнення за власним бажанням без дотримання передбаченого ч. 1 ст. 38 КЗпП України порядку наведеною нормою не встановлений.

Натомість заява позивача від 16.02.2021 містила вимогу про його звільнення з 02 березня 2021 року; аргументи позивача про порушення з боку відповідача трудового законодавства (не виплата заробітної плати та написання заяви про відпустку без збереження заробітної плати на період карантину під тиском), спростовуються обставинами справи.

При цьому, доказів, у відповідності до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, того, що відповідач або уповноважений ним орган не виконував законодавство про працю та умови колективного чи трудового договору, позивачем до суду не надано.

Враховуючи викладене, відповідач не мав обов`язку звільняти позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, а відтак діяв у правовому полі.

Разом із тим, неможливість звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України спростовує доводи позивача про обов`язок відповідача виплатити йому вихідну допомогу у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку, що передбачено ст. 44 КЗпП України.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (ч. 1 ст. 48 КЗпП України).

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Підставою звільнення позивача є п. 1 ст. 40 КЗпП України. Запис до трудової книжки вчинений у точній відповідності до приписів чинного законодавства.

Позивач у своїй позовній заяві не ставить питання про визнання наказу №03-ОС звільнення ОСОБА_1 недійсним та/або зобов`язання відповідача прийняти інший наказ з іншою підставою звільнення, відповідно позовній вимозі про зобов`язання змінити підстави та формулювання звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки про звільнення шляхом внесення відповідного запису до трудової книжки про звільнення позивача із зазначенням підстави звільнення ч. 3 ст. 38 КЗпП України має передувати вимога про видання відповідного наказу з відповідним текстом про підставу звільнення із відповідним обґрунтування підстав його видання.

Також з приводу заявленої позовної вимоги щодо зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Разом із тим, суд, до компетенції якого належить вирішення, у тому числі, й трудових спорів, не може підміняти власника або уповноважений ним орган та самостійно визначати формулювання причини звільнення працівника, як того просить позивач.

У зв`язку з вказаним підстави для задоволення вимоги про зміну підстав та формулювання звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України відсутні.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді, без урахування фактично виплаченої заробітної плати, у сумі 266 373,67 грн., провести нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи з 14 січня 2020 року по 29 березня 2021 року та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача, що станом на день звернення до суду становить 38 800,00 грн., всього: 305173,67 грн., судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

У відповідності зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розпис, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на здійснений власноручно розрахунок сум, які він вважає має виплатити відповідач на його користь.

Разом з тим, вказаний розрахунок не може слугувати єдиним доказом між встановленою заробітною платою та належними сумами, які підлягали до виплати позивачу, у розрізі вимог ст. 116 КЗпП України.

У матеріалах справи відсутні докази щодо відпрацьованого часу роботи з 14 січня 2020 року по 29 березня 2021 року позивачем у товаристві.

Так, позивач, зазначає, що він продовжував працювати у відпустці без збереження заробітної плати з березня 2020 року по березень 2021 року, проте, дані обставини не доведені в розумінні приписів ст.ст. 76-88 ЦПК України.

Також в матеріалах справи відсутні документи з первинного обліку праці та заробітної плати (розцінки та норми праці, табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість тощо).

Крім того, серед інших виплат належних позивачу при звільненні підставою звернення позивача до суду з даним позовом з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні було те, що при звільненні йому не були також виплачені суми за листками непрацездатності, від 08.12.2020 по 31.12.2020, проте вказаний період припадав на час перебування позивача у відпустці без збереження заробітної плати, а відтак листок непрацездатності, який припадає на період даної відпустки, наданої позивачу, оплаті не підлягає, як і заробітна плата за визначений період позивачем.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Позивачем не надано належніх доказів на підтвердження своїх позовних вимог та порушення її особистого права, щодо невиплати заробітної плати, а також сум у зв`язку із порушенням строків їх виплати, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, оцінивши докази у їх сукупності, прийшов до висновку, що вимоги позивача є такими, що не обґрунтовані на законі, не доведені матеріалами справі та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач обґрунтовує моральну шкоду тим, що внаслідок неправомірних дій відповідача, порушенням трудового законодавства та невиплати заробітної плати , призвело до моральних страждань позивача та погіршило його матеріальне становище.

У відповідності до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 „Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до ст. 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди крім інших вимог, передбачених цією статтею, має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.

Як роз`яснює п. 13 Постанови Пленуму Верхового Суду України №4 від 31.03.1995 „Про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" відповідно до ст. 237-1 КЗпП (322-08) (набрала чинності 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зав`язку між порушенням та моральною шкодою.

Вказані позивачем причини завдання йому моральної шкоди, спричинені поведінкою відповідача, об`єктивно не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Встановивши, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів і незаконності дій відповідачами, суд приходить до висновку, що всі позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного та трудового законодавства України, оскільки позивачем не надано суду доказів, які б суд міг покласти в основу задоволення вимог позивача, як це передбачено приписами ст.ст. 77-81 ЦПК України, і тому позовна вимога не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, оскільки позивач добровільно звернувся до роботодавця про надання відпустки без збереження заробітної плати, за 2 місяці був повідомлений про наступне звільнення у зв`язку із скороченням штату працівників (скорочення посади, встановлені судом обставини спростовують твердження позивача щодо порушення його трудових прав, крім того, заява позивача від 16.02.2021 подана без додержання порядку, передбаченого КЗпП України, і відповідач не мав обов`язку звільняти позивача за ч. 3 ст. 38 КЗпП України за наявних порушень порядку звільнення, і підстави зміни запису у трудовій книжці відсутні, вимога про сплату вихідної допомоги у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку є безпідставною, тому суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову. При цьому, твердження позивача про те, що заяву у березні 2020 про відпустку без збереження заробітної плати він написав під тиском, суд не може покласти в основу рішення, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Згідно ст.ст. 133, 141 ЦПК України, оскільки суд відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сталекс Профі» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У випадку проголошення у судовому засіданні лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя: