Постанова

від 18.09.2022 по справі 440/2973/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Супрун Є.Б.

19 вересня 2022 р. Справа № 440/2973/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про скасування вимоги про сплату боргу,

В с т а н о в и в:

30.03.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- скасувати вимогу відповідача Головного управління ДФС у Полтавській області (далі ГУ ДФС у Полтавській області, контролюючий орган) від 29.11.2018 року № Ф-8667-51/3585-У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 15.819,54 грн.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що у спірний період єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (надалі - ЄСВ) сплачувався за нього підприємствами, з якими він перебував у трудових відносинах. З урахуванням факту сплати ЄСВ роботодавцями, а також з огляду на відсутність доходу від власної підприємницької діяльності, позивач вважає, що у нього відсутній обов`язок зі сплати ЄСВ.

Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , у відзиві ГУ ДПС у Полтавській області вказує, що рішення щодо донарахування ЄСВ є правомірним, оскільки заборгованість утворилася у зв`язку з несплатою позивачем ЄСВ за 2018-2019 роки, тобто у той час, коли позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець.

Також, відповідач зазначає, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи) адміністративний позов ОСОБА_1 , задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 29.11.2018 року №Ф-8667-51/3585 У.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області судові витрати, що пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 908 грн.

В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що Закон України 08.07. 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464-VI) не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде активну підприємницьку діяльність, натомість працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець. Позивач у 2017-2018 роках працював на посаді директора ПП «Кременчуктрансбудпроект» та ТОВ «Агропромплюс», отримував дохід і за нього означеними підприємствами сплачувався ЄСВ, що підтверджується довідкою форми ОК-5 про застраховану особу ОСОБА_1 , надану пенсійним фондом на виконання вимог ухвали суду від 17.08.2021 року.

Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі відповідач ГУ ДПС у Полтавській області., просить скасувати судове рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2021 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Доводи, якими відповідач обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, аналогічні доводам, викладеним ним у відзиві на адміністративний позов.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

В даному випадку, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не є складними, виходячи з визначення справ незначної складності.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

За приписами ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення на підставі ст. 316 КАС України слід залишити без змін, з наступних підстав.

Пунктами 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч. 5 ст. 7 Закону № 2464-VI).

Згідно з ч.ч. 2. 3, 8, 12 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI).

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28числа наступного місяця.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею (п. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI).

Пункт 1 розділу VI Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі Інструкція № 449), встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з абзаци 3-4 пункту 2 розділу VI цієї Інструкції сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до п. 3 розділу VI Інструкції № 449 фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:

якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;

якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається) одночасно з актом документальної перевірки платника єдиного внеску.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`яти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п`ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Сума боргу у вимозі проставляється у гривнях з двома десятковими знаками.

За положеннями абзац4 пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , був зареєстрований як фізична особа-підприємець, 13.09.2012 року взятий на облік в Кременчуцькій ДПІ Кременчуцького управління ГУ ДПС у Полтавській області як платник податків на загальній системі оподаткування (а.с. 12).

У період 2017-2018 років позивач був співзасновником та керівником приватного підприємства «КРЕМЕНЧУКТРАНСБУДПРЕКТ», код ЄДРПОУ 35642511, якому нараховувалася мінімальна заробітна плата, та підприємством розраховувалася та сплачувалася сума єдиного внеску (а.с. 13, 61).

Окрім того, у період січня квітня 2017 року та жовтня грудня 2017 року позивач працював та отримував заробітну плату в ТОВ «АГРОПРОМПЛЮС», код ЄДРПОУ 40937713, з якої страхові внески не сплачувалися, у період з січня по грудень 2018 року також працював на означеному підприємстві, отримував заробітну плату, з якою підприємством розраховувалася та сплачувалася сума єдиного внеску (а.с. 61).

29.11.2018 року контролюючим органом на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем ДПС сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 8667-51/3585-У про сплату ОСОБА_1 недоїмки в загальній сумі 15 816,54 грн (а.с. 17), у тому числі: - за 2017 рік - у розмірі 8448 грн. (704 грн. х 12 міс.); - за І квартал 2018 року - у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); - за II квартал 2018 року - у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.); - за ІІІ квартал 2018 року - у розмірі 2457,18 грн. (819,06 грн. х 3 міс.).

При цьому позивачу було нараховано мінімальну суму ЄСВ в розмірі 704 грн. щомісячно (3200 грн. прожитковий мінімум для працездатних осіб х 22% ставка внеску), з січня 2018 року по вересень 2018 року нараховувалась щомісячно 819,06 грн. внеску, оскільки прожитковий мінімум зріс до 3723 грн.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог адміністративного позову ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає, що у постановах від 27.11.2019 року у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 року у справі № 480/4656/18, від 18.03.2020 року у справі № 140/1777/19, від 02.04.2020 року у справі № 140/2475/19 Верховний Суд висловлював правову позицію, що необхідними умовами для сплати фізичною особою-підприємцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У випадку якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги контролюючого органу не вмотивовані фактом сплати роботодавцем позивача у період 2017-2018 року ЄСВ у розмірі нижчим ніж мінімальний.

Також колегія суддів зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається разом з актом документальної перевірки виключно у випадку, коли виявлені у ході документальної перевірки дані свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами. Судам першої та апеляційної інстанції ГУ ДФС у Полтавській області акта означеної перевірки не надало.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність обов`язку у позивача щодо сплати ЄСВ за спірний період, тому оскаржувана вимога відповідача підлягає скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц