ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/1607/22
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі судового засідання К.С. Пірожковій
за участю представників:
від позивача Кулібаба М.І.,
від відповідача не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає до Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко про стягнення заборгованості в загальному розмірі 70135,02 грн., -
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю Віс Вітає звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко про стягнення заборгованості за договором поставки № 36ВВ від 01.11.2021 року в загальному розмірі 70135,02 грн., в т.ч.: 52173,68 грн. основного боргу, 5074,42 грн. пені, 6991,26 грн. інфляційних втрат, 5895,66 грн. 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення, посилаючись на наступне.
Між ТОВ Віс Вітає та ТОВ Алантіко укладено договір поставки № 36ВВ від 01.11.2021 р., за умовами п. 1.1. якого постачальник (позивач) зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві (відповідач) вироби медичного призначення (надалі іменується товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну), або суму визначену в накладних.
Відповідно до п. 5.1. договору сторони погоджують асортимент та ціну товару у специфікаціях або накладних, що є додатками до цього договору.
Так, позивач вказує, що починаючи з 01.11.2021 р. по 08.06.2022 р. позивачем на підставі більше як ста накладних було поставлено відповідачу товар на загальну суму 168557,15 грн. Однак, за ствердженнями позивача, відповідач в свою чергу неналежним чином виконував свої зобов`язання щодо повного та своєчасного розрахунку, здійснював розрахунок не на підставі умов договору, а за принципом коли є гроші, і яку суму є бажання заплатити, таким чином жодного разу не заплатив жодної суми, яка б співпадала з сумою накладної, яку підписали сторони. Позивач зазначає, що оплата здійснювалась без вказівки на конкретну накладну, а наростаючим підсумком по договору.
При цьому позивач вказує, що в травні 2022 року ним було підготовлено акт звірки взаєморозрахунків за період: 01.11.2021 р. - 19.05.2022 р. між TOB Віс Вітає та ТОВ Алантіко за договором № 36ВВ від 01.11.2021 р. У даному акті позивачем було визначено, що станом на 19.05.2022 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 59928,58 грн. Окрім того позивач зазначає, що на адресу відповідача були направлені цінним листом з описом вкладення (трекінговий номер листа 2501502772429) два екземпляри акту звірки та претензія № 1 від 06.06.2022 р. на суму 59928,58 грн. Наразі позивач зазначає, що відповідач лист не отримав, лист повернувся позивачу, відповідно акт взаємних розрахунків відповідач не підписав та на претензію не відповів.
Також позивач повідомляє, що в червні 2022 року позивач ще за декількома накладними поставив відповідачу товар на суму 6245,10 грн., за який відповідач розрахувався 09.06.2022 р., згідно платіжного доручення № 3088 від 09.06.2022 р. на суму 14000,00 грн. Тобто 14000,00 грн., оплачені Відповідачем були зараховані позивачем, як розрахунок в сумі 6245,10 грн. по накладним за червень 2022 року, а в сумі 7754,90 грн. по накладним за попередні періоди.
Крім того, позивач зазначає, що 12.07.2022 р. ним було направлено відповідачу цінним листом в двох екземплярах акт звірки взаємних розрахунків за період: 01.11.2021 р. - 12.07.2022 р. між ТОВ Віс Вітає та ТОВ Алантіко за договором № 36ВВ від 01.11.2021 р.
Відтак, позивач вказує, що станом на час подання позову у відповідача існує заборгованість за поставлений товар по наступним накладним:
- за накладною № ВВ 000000241 від 04.02.22 р. (сума накладної 2853,50 грн., погашено 2180,84 грн.) сума боргу 672,66 грн.;
-за накладною ВВ 000000242 від 04.02.2022 р. сума боргу 1373,88 грн.;
-за накладною ВВ 000000243 від 04.02.2022 р. сума боргу 282,78 грн.;
-за накладною ВВ 000000244 від 04.02.2022 р. сума боргу 1313,16 грн.;
-за накладною ВВ 000000245 від 04.02.2022 р. сума боргу 91,65 грн.;
-за накладною ВВ 000000252 від 04.02.2022 р. сума боргу 1082,52 грн.;
-за накладною ВВ 000000253 від 04.02.2022 р. сума боргу 3991,24 грн.;
-за накладною ВВ 000000254 від 04.02.2022 р. сума боргу 359,28 грн.;
-за накладною ВВ 000000277 від 08.02.2022 р. сума боргу 1867,20 грн.;
-за накладною ВВ 000000278 від 08.02.2022 р. сума боргу 2010,05 грн.;
-за накладною ВВ 000000279 від 08.02.2022 р. сума боргу 30,60 грн.;
-за накладною ВВ 000000280 від 08.02.2022 р. сума боргу 335,39 грн.;
-за накладною ВВ 000000281 від 08.02.2022 р. сума боргу 31,14 грн.;
-за накладною ВВ 000000282 від 08.02.2022 р. сума боргу 450,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000283 від 08.02.2022 р. сума боргу 347,75 грн.;
-за накладною ВВ 000000284 від 08.02.2022 р. сума боргу 109,14 грн.;
-за накладною ВВ 000000285 від 08.02.2022 р. сума боргу 62,28 грн.;
-за накладною ВВ 000000286 від 08.02.2022 р. сума боргу 1075,14 грн.;
-за накладною ВВ 000000336 від 15.02.2022 р. сума боргу 2720,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000337 від 15.02.2022 р. сума боргу 1629,50 грн.;
-за накладною ВВ 000000338 від 15.02.2022 р. сума боргу 283,44 грн.;
-за накладною ВВ 000000339 від 15.02.2022 р. сума боргу 632,10 грн.;
-за накладною ВВ 000000340 від 15.02.2022 р. сума боргу 360,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000341 від 15.02.2022 р. сума боргу 283,44 грн.;
-за накладною ВВ 000000342 від 15.02.2022 р. сума боргу 290,18 грн.;
-за накладною ВВ 000000343 від 15.02.2022 р. сума боргу 180,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000344 від 15.02.2022 р. сума боргу 275,42 грн.;
-за накладною ВВ 000000345 від 15.02.2022 р. сума боргу 3500,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000346 від 15.02.2022 р. сума боргу 1075,20 грн.;
-за накладною ВВ 000000347 від 15.02.2022 р. сума боргу 3286,12 грн.;
-за накладною ВВ 000000379 від 18.02.2022 р. сума боргу 155,06 грн.;
-за накладною ВВ 000000380 від 18.02.2022 р. сума боргу 522,64 грн.;
-за накладною ВВ 000000381 від 18.02.2022 р. сума боргу 136,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000382 від 18.02.2022 р. сума боргу 984,19 грн.;
-за накладною ВВ 000000383 від 18.02.2022 р. сума боргу 310,94 грн.;
-за накладною ВВ 000000384 від 18.02.2022 р. сума боргу 314,26 грн.;
-за накладною ВВ 000000385 від 18.02.2022 р. сума боргу 627,45 грн.;
-за накладною ВВ 000000386 від 18.02.2022 р. сума боргу 1147,36 грн.;
-за накладною ВВ 000000389 від 18.02.2022 р. сума боргу 5402,08 грн.;
-за накладною ВВ 000000390 від 18.02.2022 р. сума боргу 3362,87 грн.;
-за накладною ВВ 000000391 від 18.02.2022 р. сума боргу 629,58 грн.;
-за накладною ВВ 000000404 від 22.02.2022 р. сума боргу 101,10 грн.;
-за накладною ВВ 000000405 від 22.02.2022 р. сума боргу 166,92 грн.;
-за накладною ВВ 000000406 від 22.02.2022 р. сума боргу 2142,53 грн.;
-за накладною ВВ 000000407 від 22.02.2022 р. сума боргу 2930,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000408 від 22.02.2022 р. сума боргу 373,44 грн.;
-за накладною ВВ 000000409 від 22.02.2022 р. сума боргу 729,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000410 від 22.02.2022 р. сума боргу 1293,10 грн.;
-за накладною ВВ 000000413 від 22.02.2022 р. сума боргу 275,85 грн.;
-за накладною ВВ 000000414 від 22.02.2022 р. сума боргу 275,85 грн.;
-за накладною ВВ 000000415 від 22.02.2022 р. сума боргу 292,20 грн.
Позивач зазначає, що з урахуванням дати поставки за останньою накладною, за яку не розрахувався відповідач (від 22.02.2022 року) станом на 24.03.2022 року строк оплати настав за всіма накладними. Таким чином, сума заборгованості за усіма накладними становить 52173,68 грн.
Крім того, позивач посилається на ст. 625 ЦК України та вказує, що сторони в договорі встановили інший розмір процентів за несвоєчасне виконання зобов`язань, а саме 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення. Зокрема, в п. 6.6. договору сторони домовились, що у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов цього договору покупець крім пені виплачує постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення на підставі ст. 625 ЦК України.
Таким чином, позивачем, починаючи з 25.03.2022 р., нараховано станом на 15.07.2022 р. (термін прострочення оплати склав 113 днів) суму процентів в розмірі 5895,66 грн. (52173,68 грн. х0,1% х 113 дн.), що заявлені до стягнення.
Також позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати за березень 2022 року, за квітень 2022 року, за травень 2022 р. та за червень 2022 року, що становлять в загальній сумі 6991,26 грн., які заявлені до стягнення.
Поряд з цим позивач наголошує, що відповідно до п. 6.5. договору за несвоєчасну або неповну оплату товару відповідно до умов цього договору покупець на вимогу постачальника зобов`язаний виплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення платежу за кожен день прострочення, виходячи з суми простроченого платежу. Так, позивачем за період з 25.03.2022 р. по 15.07.2022 р. нараховано пеню в сумі 5074,42 грн., що заявлена до стягнення.
До того ж позивач зазначає, що окрім судового збору, ним понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., які мають бути відшкодовані позивачем.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.07.2022 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1607/22 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 22.08.2022 р.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.08.2022 р. розгляд справи № 916/1607/22 відкладено на 12.09.2022 р. з огляду на неявку сторін.
06.09.2022 р. відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з наступних підстав. Відповідач звертає увагу суду, що за умовами п. 6.2. договору, обов`язок сплати штрафних санкцій виникає у сторони-боржника після отримання письмової претензії від сторони-кредитора з обґрунтуванням заявлених вимог. Пунктом 6.3. договору визначено, претензійний порядок для врегулювання виниклих між сторонами розбіжностей обов`язковий. Сторона, яка отримала претензію, зобов`язана відповісти на неї протягом 10 (десяти) днів з моменту її отримання. Також в п. 6.4. договору встановлено обов`язковий претензійний порядок. При цьому відповідач зазначає, що ТОВ Алантіко не отримано претензію № 1 від 06.06.2022 р. про сплату заборгованості, а також не отримано акт звірки взаєморозрахунків по стану за період з 01.11.2021 р. - 12.07.2022 р., що підтверджується роздруківками з офіційного сайту АТ Укрпошта трекінг відстеження з підстав не залежних від ТОВ Алантіко. Враховуючи вищевикладене, відповідач наголошує, що обов`язок сплати штрафних санкцій у ТОВ Алантіко виникає лише після отримання претензії. Таким чином, на думку відповідача, відсутні підстави для сплати ТОВ Алантіко штрафних санкцій у розмірі 6991,26 грн. - інфляційних втрат, 5895,66 грн. - 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення та 5074,42 грн. - пені.
Відповідач зазначає, що договором чітко не визначено порядок листування між сторонами, тому позивач не позбавлений права направити претензію та акт звірки взаєморозрахунків в будь-який інший спосіб визначений чинним законодавством.
Крім того, відповідач наголошує, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, та відповідно до українського законодавства. Указом Президента України від 24.02.2022 р. за № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, запроваджено воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента України від 14.03.2022 р. за № 133/2022, від 18.04.2022 р. за № 259/2022, від 22.05.2022 р. за № 341/2022 та від 12.08.2022 р. за № 573/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Разом із тим відповідач звертає увагу, що Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 р. за №2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, Торгово-промислова палата України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності.
При цьому відповідач звертає увагу, що згідно п. 7.1. договору жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання зобов`язань, обумовлених обставинами, що виникли поза волею та бажанням сторін та які не можна передбачити або уникнути, включаючи оголошену або фактичну війну, громадські зворушення, епідемії, блокаду, землетруси, повені, пожежі та інші стихійні лиха.
Окрім того, відповідач наголошує, що Військова агресія Російської Федерації проти України та як наслідок введення на території всієї України воєнного стану належить до обставин, що виникли поза волею ТОВ Алантіко, у зв`язку з чим відповідальність за невиконання зобов`язань не настає. До того ж, відповідач зазначає, що наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 р. за № 75 затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 (зі змінами внесеними наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 14.05.2022 за № 92). Відповідач наголошує, що до вищевказаного переліку віднесено по Миколаївській області, в тому числі Миколаївську міську територіальну громаду, на території якої зареєстровано та фактично знаходиться Товариство з обмеженою відповідальністю Алантіко. Так, на даний час, як повідомляє відповідач, на території Миколаївської області, в тому числі Миколаївської міської територіальної громади, ведуться активні бойові дії, що перешкоджає Товариству з обмеженою відповідальністю Алантіко у здійсненні господарської діяльності.
Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу ТОВ Алантіко зазначає, що зі змісту договору про надання правової допомоги від 11.07.2022 р. та акту наданих послуг від 15.07.2022 р. не визначено, що адвокатом здійснювалось консультування клієнта щодо порядку подання позовної заяви та необхідного переліку документів щодо підготовки позовної заяви, підготовки позовної заяви та подання позовної заяви до суду саме з питань зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко за договором поставки від 01.11.2021 р. за № 36ВВ.
При цьому, оскільки, господарським судом Одеської області приймаючи позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає до розгляду надано справі статусу малозначної, Товариство з обмеженою відповідальністю Алантіко вважає розмір витрат на надання правової допомоги завищеними та не доведеними, та такими, що не підлягають відшкодуванню.
06.09.2022 р. відповідачем було подано до суду клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні вимог ТОВ Віс Вітає про стягнення з ТОВ Алантіко судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме витрат на професійну правову допомогу в сумі 7000,00 грн. Відповідач звертає увагу суду, що представником позивача ТОВ Віс Вітає адвокатом Кулібабою М. І. до позовної заяви долучено копії договору про надання правової допомоги від 11.07.2022 р. та акту наданих послуг від 15.07.2022 р. Відповідач наголошує, що згідно договору про надання правової допомоги від 11.07.2022 р. визначено вартість консультування клієнта щодо порядку подання позовної заяви та необхідного переліку документів щодо підготовки позовної заяви, підготовки позовної заяви та подання позовної заяви до суду у розмірі 7000,00 грн. та участь в судових засіданнях - 2000,00 грн. за кожне засідання.
Водночас, відповідач звертає увагу суду, що зі змісту договору про надання правової допомоги від 11.07.2022 р. та акту наданих послуг від 15.07.2022 р. не визначено, що адвокатом здійснювалось консультування клієнта щодо порядку подання позовної заяви та необхідного переліку документів щодо підготовки позовної заяви, підготовки позовної заяви та подання позовної заяви до суду саме з питань зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко за договором поставки від 01.11.2021 р. за № 36ВВ.
Також відповідач, з огляду на малозначність справи, вважає розмір витрат на надання правової допомоги завищеним і недоведеним, тому, на його думку, витрати не підлягають відшкодуванню.
09.09.2022 р. від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується із доводами, викладеними відповідачем у відзиві на позов. Зокрема, позивач наголошує, що у відзиві відповідач не заперечує факт поставки товару за договором, його кількість, ціну, суму боргу за поставлений товар та факт настання обов`язку сплатити за поставлений товар. Зокрема, відповідач не заперечує доказів, якими позивач підтверджує факт поставки товару, не спростовує факт нерозрахунку за поставлений товар та не надав доказів розрахунку за товар. Відтак, позивач вважає, що факт поставки товару, настання строку оплати та наявності боргу в відповідача за поставлений товар позивачем доведений.
Щодо стягнення 6991,26 грн. інфляційних втрат, 5895,66 грн. процентів та 5074,42 грн. пені позивач вважає необґрунтованими ствердження позивача про те, що згідно п. 6.2. договору обов`язок сплати штрафних санкцій виникає у сторони-боржника після отримання письмової претензії від сторони-кредитора з обґрунтуванням заявлених вимог. При цьому оскільки відповідач нібито не отримував претензію, то і обов`язок сплати штрафних санкцій та неустойки на його думку не настав. Позивач зазначає, що жодним нормативним актом не визначено обов`язку вручати претензію боржнику щодо нарахованих штрафних санкцій та ставити в залежність таке вручення з обов`язком сплати таких штрафних санкцій. Такий пункт договору є дискримінаційним по відношенню до кредитора та нікчемним, оскільки суперечить нормам діючого законодавства. Позивач наголошує, що він підготував претензію № 1 від 06.06.2022 р. Претензія була направлена відповідачу цінним листом з описом вкладення трекінговий номер листа 2501502772429. Відповідач відмовився отримувати претензію, тому позивач вважає, що така претензія вважається отриманою відповідачем. При цьому позивач звертає увагу суду, що такої ж позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), а також позивач звертає увагу суду, що цю правову позицію неодноразово використовував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду на підтвердження належності вручення стороні судових рішень, які повернулися із відміткою за закінченням терміну зберігання чи інші причини (постанова від 26.04.2021 у справі № 916/335/18, ухвала від 22.04.2021, ухвала від 13.10.2020 у справі № 910/5211/18 та інші). Позивач також звертає увагу суду, що до подання позову в суд позивач надсилав відповідачеві копію позовної заяви з доданими документами, а серед додатків була в тому числі і претензія, яку відповідач отримав.
Окрім того позивач наголошує, що відповідач посилається на форс-мажорні обставини, викликані бойовими діями, які проходять в м. Миколаєві, але відповідач не наводить суду об`єктивних причин, які перешкодили йому виконати свої зобов`язання. Позивач стверджує, що відповідач як здійснював, так і здійснює свою господарську діяльність, а саме реалізував отриманий товар через мережу аптек в м. Миколаєві. Більше того, позивач зазначає, що в червні 2022 року поставив відповідачу товар на суму 6245,10 грн., за який відповідач розрахувався 09.06.2022 р. платіжним дорученням № 3088 від 09.06.2022 р. на суму 14000,00 грн. З огляду на те, що відповідачем не наведені суду об`єктивні причини, які перешкодили відповідачу виконати свої зобов`язання, посилання на форс мажорні обставини як на підставу звільнення від відповідальності, на думку позивача, є безпідставними.
При цьому позивач зазначає, що відповідач не заперечив розмір пені, інфляційних втрат та 0,1 % від простроченої суми, не надав суду альтернативного розрахунку, тому позивач вважає їх доведеними та такими, що можуть бути стягнуті судом.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. позивач наголошує, що відповідно до п. 6 розділу Гонорар договору № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р. консультування клієнта щодо порядку подання позовної заяви та необхідного переліку документі щодо підготовки позовної заяви, підготовка позовної заяви та подання позовної заяви до суду - 7000,00 грн., а участь в судових засіданнях - 2000,00 грн. за кожне засідання. Позивач стверджує, що адвокатом його проконсультовано щодо порядку подання позовної заяви та необхідного переліку документі щодо підготовки позовної заяви, підготовлено позовну заяву та подано позовну заяву до суду. 15.07.2022 року між адвокатом та позивачем підписаний акт наданих послуг, згідно з умовами якого позивач зобов`язаний сплатити на користь адвоката 7000,00 грн. протягом 10 банківських днів з дня винесення судом рішення у справі. При цьому позивач наголошує, що у договорі розмір гонорару встановлений в фіксованому розмірі і не залежить від обсягу послуг та часу витраченого на їх надання, а отже є визначеним.
Під час розгляду справи по суті у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01.11.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Віс Вітає (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Алантіко (покупець) було укладено договір поставки № 36ВВ, згідно п. 1.1 якого позивач як постачальник зобов`язується поставити і передати у власність відповідачу як покупцеві вироби медичного призначення (надалі іменується товар), а покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити за нього визначену договором грошову суму (ціну), або суму визначену в накладних.
Відповідно до п. 2.1.договору товар поставляється постачальником на умовах EXW (передано на складі постачальника) або на умовах СРТ (перевезення сплачено до місця, вказаного покупцем) (ІНКОТЕРМС 2010), або на інших умовах обумовлених сторонами.
Згідно п. 2.2. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичного отримання товару покупцем та оформлення й підписання акту приймання-передачі товару або відповідної видаткової накладної.
В п. 2.3. договору зазначено, що на кожну відвантажену партію товару постачальник надає видаткові накладні. Датою виконання постачальником зобов`язань по постачанню товару вважається дата приймання товару покупцем від постачальника та оформлення відповідної видаткової накладної.
За умовами п. 2.4. договору всі претензії до упаковки, кількості, асортименту та якості товару приймаються постачальником в момент передачі товару покупцеві та підписання видаткової накладної.
Відповідно до п. 2.6.договору загальна кількість товару, що постачається за даним договором, визначається як наростаюча кількість по всіх поставках партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору.
Відповідно до п. 4.1.договору постачальник зобов`язаний передати покупцеві товар у відповідності до умов цього договору.
Згідно п. 4.2. договору покупець зобов`язаний: прийняти товар на умовах цього договору (п. 4.2.1), про виявлені під час приймання товару недоліки відразу повідомити постачальника (п. 4.2.2.), розрахуватись за прийнятий товар (п. 4.2.3.).
В п. 5.2.договору сторони визначили, що ціна товару, яка входить у партію поставки, вказується у видатковій накладній. Покупець зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару за договором у розмірі повної вартості поставленої партії товару протягом 30 календарних днів від дати приймання товару від постачальника за видатковими накладними на товар, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Згідно п. 5.3.договору покупець сплачує вартість товару шляхом перерахування грошових коштів в гривні на поточний рахунок постачальника. Днем повної оплати партії товару вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок постачальника.
За умовами п. 5.4. договору сума договору складається з суми вартості партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії цього договору.
В п. 9.1 договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання. Однак, строк дії договору сторонами не встановлено.
Згідно п. 8.1 договору усі спори з цього договору або пов`язані з ним вирішуються шляхом усних та письмових переговорів між постачальником та покупцем. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони вирішують їх в судовому порядку, передбаченим чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки № 36ВВ від 01.11.2021 р. є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, що на виконання умов вказаного договору № 36ВВ від 01.11.2021 р. за період з 04.02.2022 р. по 22.02.2022 р. Товариством з обмеженою відповідальністю Віс Вітає було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю Алантіко товар на 54354,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме:
-за накладною ВВ 000000241 від 04.02.22 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2853,50 грн.;
-за накладною ВВ 000000242 від 04.02.2022 р. згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1373,88 грн.;
-за накладною ВВ 000000243 від 04.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 282,78 грн.;
-за накладною ВВ 000000244 від 04.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1313,16 грн.;
-за накладною ВВ 000000245 від 04.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 91,65 грн.;
-за накладною ВВ 000000252 від 04.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1082,52 грн.;
-за накладною ВВ 000000253 від 04.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3991,24 грн.;
-за накладною ВВ 000000254 від 04.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 359,28 грн.;
-за накладною ВВ 000000277 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1867,20 грн.;
-за накладною ВВ 000000278 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2010,05 грн.;
-за накладною ВВ 000000279 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 30,60 грн.;
-за накладною ВВ 000000280 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 335,39 грн.;
-за накладною ВВ 000000281 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 31,14 грн.;
-за накладною ВВ 000000282 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 450,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000283 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 347,75 грн.;
-за накладною ВВ 000000284 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 109,14 грн.;
-за накладною ВВ 000000285 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 62,28 грн.;
-за накладною ВВ 000000286 від 08.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1075,14 грн.;
-за накладною ВВ 000000336 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2720,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000337 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1629,50 грн.;
-за накладною ВВ 000000338 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 283,44 грн.;
-за накладною ВВ 000000339 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 632,10 грн.;
-за накладною ВВ 000000340 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 360,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000341 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 283,44 грн.;
-за накладною ВВ 000000342 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 290,18 грн.;
-за накладною ВВ 000000343 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 180,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000344 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 275,42 грн.;
-за накладною ВВ 000000345 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3500,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000346 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1075,20 грн.;
-за накладною ВВ 000000347 від 15.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3286,12 грн.;
-за накладною ВВ 000000379 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 155,06 грн.;
-за накладною ВВ 000000380 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 522,64 грн.;
-за накладною ВВ 000000381 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 136,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000382 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 984,19 грн.;
-за накладною ВВ 000000383 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 310,94 грн.;
-за накладною ВВ 000000384 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 314,26 грн.;
-за накладною ВВ 000000385 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 627,45 грн.;
-за накладною ВВ 000000386 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1147,36 грн.;
-за накладною ВВ 000000389 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5402,08 грн.;
-за накладною ВВ 000000390 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3362,87 грн.;
-за накладною ВВ 000000391 від 18.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 629,58 грн.;
-за накладною ВВ 000000404 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 101,10 грн.;
-за накладною ВВ 000000405 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 166,92 грн.;
-за накладною ВВ 000000406 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2142,53 грн.;
-за накладною ВВ 000000407 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 2930,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000408 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 373,44 грн.;
-за накладною ВВ 000000409 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 729,00 грн.;
-за накладною ВВ 000000410 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1293,10 грн.;
-за накладною ВВ 000000413 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 275,85 грн.;
-за накладною ВВ 000000414 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 275,85 грн.;
-за накладною ВВ 000000415 від 22.02.2022 р., згідно якої позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 292,20 грн.
При цьому поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, що вбачається з підпису уповноваженої особи відповідача на вищезазначених накладних, який скріплено відповідною печаткою покупця.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань перед відповідачем за укладеним договором згідно вищевказаних накладних.
Більш того, слід зазначити, що у випадку поставки позивачем неналежної якості відповідач був наділений правом на відмову в отриманні такого товару, натомість товар було прийнято без зауважень, про що свідчать наявні підпис уповноваженої особи відповідача на вказаних видаткових накладних.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору № 36ВВ від 01.11.2021 р. та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Між тим за умовам п. 5.2. договору покупець був зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару за договором у розмірі повної вартості поставленої партії товару протягом 30 календарних днів від дати приймання товару від постачальника за видатковими накладними на товар, підписаними уповноваженими представниками сторін.
Таким чином, з огляду на вказані положення договору, оплата товару мала бути здійснена відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Наразі, як з`ясовано судом та вбачається з відомості по взаєморозрахунках, відповідач частково розрахувався за отриманий товар на загальну суму 2180,84 грн. лише за накладною № ВВ 000000241 від 04.02.22 року, сума поставки по якій складає 2853,50 грн., тобто сума боргу за даною накладною становить 672,66 грн. Також судом встановлено, що відповідачем не сплачена заборгованість за поставлений позивачем товар згідно видаткових накладних: № ВВ 000000242 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000243 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000244 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000245 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000252 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000253 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000254 від 04.02.2022 р., № ВВ 000000277 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000278 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000279 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000280 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000281 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000282 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000283 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000284 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000285 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000286 від 08.02.2022 р., № ВВ 000000336 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000337 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000338 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000339 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000340 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000341 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000342 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000343 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000344 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000345 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000346 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000347 від 15.02.2022 р., № ВВ 000000379 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000380 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000381 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000382 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000383 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000384 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000385 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000386 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000389 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000390 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000391 від 18.02.2022 р., № ВВ 000000404 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000405 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000406 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000407 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000408 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000409 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000410 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000413 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000414 від 22.02.2022 р., № ВВ 000000415 від 22.02.2022 р.
Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 52173,68 грн. (54354,52 грн. поставленого товару 2180,84 грн. сплаченого відповідачем).
При цьому докази, які б підтверджували факт повної сплати відповідачем отриманого товару згідно умов договору поставки, в матеріалах справи відсутні.
Також слід зазначити, що наявність спірної суми заборгованості в розмірі 52173,68 грн. відповідач не спростував. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Так, несплатою позивачу у повному обсязі вартості отриманого товару за вказаними накладними в межах спірного договору № 36ВВ від 01.11.2021 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов`язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 52173,68 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення пені в сумі 5074,42 грн. за прострочення оплати за поставлені товари суд зазначає наступне.
Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна сплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 6.5.договору за несвоєчасну або неповну оплату товару відповідно до умов цього договору покупець на вимогу постачальника зобов`язаний виплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період прострочення платежу за кожен день прострочення, виходячи з суми простроченого платежу.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Відтак, з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений товар позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за період з 25.03.2022 р. по 15.07.2022 р. (113 дн.) в розмірі 5074,42 грн., оскільки строк оплати за всіма накладними настав 24.03.2022 р.
Наразі в п. 6.7 договору передбачено, що нарахування штрафних санкцій (пені) за прострочення виконання зобов`язання, а також відсотків за неправомірне користування коштами постачальника здійснюється за весь період прострочення з дня виникнення заборгованості і по день погашення заборгованості покупцем.
Відповідно до п. 6.9 договору строк позовної давності в частині неустойки (штрафу, пені) становить 3 (три) роки.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Відтак, за загальним правилом частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України. Так, в даному випадку нарахування пені можливо за період понад шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено з огляду на положення п. 6.9. договору протягом трьох років.
Тим більш згідно ч. 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Стаття 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань.
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов`язання за договором поставки № 36ВВ щодо здійснення оплати за поставлені товари, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно п. 6.5. договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення. Так, облікова ставка НБУ у період з 25.03.2022 р. по 02.06.2022 р. складала 10% (що відповідає розрахунковій ставці за один день прострочення 10*2/365=0,0548), а з 03.06.2022 р. по 15.07.2022 р. складала 25% (за один день прострочення ставка 25*2/365=0,137). При цьому, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені в розмірі 5074,42 грн. на суму боргу 52173,68 грн. за період з 25.03.2022 р. по 15.07.2022 р. судом встановлено, що вказаний розрахунок пені був здійснений позивачем вірно. Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 5074,42 грн. є цілком обґрунтованими.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 0,1 % від простроченої суми за кожен день такого прострочення в сумі 5895,66 грн. суд зазначає наступне.
Так, у п. 6.6. договору сторони визначили, що у разі несвоєчасної або неповної оплати товару відповідно до умов цього договору покупець, крім пені, виплачує постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 0,1 відсотка від простроченої суми за кожен день прострочення на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, розрахунок річних здійснюється за формулою: С x 3% x Д : 365 : 100%, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Проте, з положень вказаного пункту договору і розрахунку відсотків у позовній заяві вбачається, що такі санкції, визначені позивачем як відсоток від суми простроченого платежу за кожен календарний день такого прострочення, у даному випадку мають ознаки пені, оскільки розраховані саме за алгоритмом для нарахування пені. Адже, у разі якщо обрати передбачений п. 6.6 договору відсоток 0,1 як для річних, то розрахунок міг бути здійснений за формулою: 52173,68 грн. x 0.1 % x 113 дн. : 365 : 100% = 16,15 грн. Проте, з наведеного позивачем у позові розрахунку штрафних санкцій відповідно до п. 6.6 договору вбачається, що позивачем здійснювалось їх нарахування за алгоритмом нарахування пені.
Відтак, суд вважає, що "відсотки на підставі ст. 625 ЦК України", визначені сторонами в пункті 6.6 договору № 36ВВ як відсоток від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, у даному випадку мають ознаки штрафних санкцій, зокрема, пені.
Отже, погоджена сторонами у пункті 6.6 договору № 36ВВ відповідальність є пенею, стягнення якої має відбуватися з урахуванням положень статей 549, 551 ЦК України та статей 230, 231, 232 ГК України.
Водночас, умовами пункту 6.5. договору поставки № 36ВВ від 01.11.2021 р. вже передбачено стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення, що поміж іншим, є подвійним стягненням.
При цьому можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань дійсно передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. Однак, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин права передбачати у договорі можливість одночасного стягнення двох видів пені.
За таких обставин, господарський суд вважає, що одночасне стягнення з відповідача, який порушив господарське зобов`язання за договором, пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення та пені у розмірі 0,1% від суми простроченої заборгованості за кожен календарний день такого прострочення суперечить статті 61 Конституції України.
В постанові Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 912/1153/19 викладено висновок, який підлягає врахуванню судом згідно приписів ч. 4 ст. 236 ГПК України, що за наявності у договорі умов щодо подвійного стягнення пені суд має відмовляти в задоволенні позовних вимог про стягнення тієї пені, розмір та порядок нарахування якої не відповідає вимогам закону.
Таким чином, враховуючи наведене вище, пеня та 0,1 % від простроченої суми за кожен день прострочення, передбачені пунктами 6.5. та 6.6. договору є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому одночасне їх застосування за одне й те ж саме порушення - порушення строків оплати товару свідчать про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України, щодо заборони подвійної відповідальності за одне й те ж саме порушення, у зв`язку з чим господарський суд вважає нарахування у даному випадку штрафних санкцій за порушення термінів оплати товару необґрунтованим.
Отже, правомірним в даному випадку є стягнення лише пені, нарахованої відповідно до п. 6.5. договору у зв`язку з простроченням відповідачем оплати за договором поставки № 1 від 01.11.2021 р. по спірним видатковим накладним, що складає 5074,42 грн.
В свою чергу вимоги позивача про стягнення з відповідача, крім пені за п. 6.5 договору, також в якості відсотка річних за ст. 625 ЦК України саме 0,1% від простроченої суми за кожен день такого прострочення в сумі 5895,66 грн. суперечать вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 6991,26 грн. суд зазначає наступне.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.
Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. № 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.
Так, позивачем нараховано інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 52173,68 грн. за березень 2022 року, за квітень 2022 року, за травень 2022 р. та за червень 2022 року окремо по кожному місяцю, що становлять в загальній сумі 6991,26 грн.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, суд вважає, що здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в загальній сумі 6991,26 грн. за кожним місяцем окремо є невірним, оскільки розрахунок інфляційних нарахувань на існуючу суму боргу здійснюється за весь період прострочення з обранням сукупного індексу інфляції. Так, оскільки прострочення оплати на всю суму боргу виникло з 25.03.2022 р., відповідно розрахунок інфляційних втрат розпочинається з наступного місяця квітня 2022 р., тобто індекс інфляції за березень 2022 року не враховується, тоді як позивач здійснив нарахування інфляційних втрат за березень місяць. Розрахунок сукупного індексу здійснюється за формулою ІІсукуп. = (ІІ1 : 100) x (ІІ2 : 100) x (ІІ3 : 100) x ... (ІІZ : 100), де ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ......ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення. Отже, з огляду на відомості Державної служби статистики України у квітні 2022 р. інфляція становила 103,10, у травні - 102,7, у червні - 103,10, відповідно сукупний індекс за обраний позивачем період прострочення дорівнює 1.09166 = (103,10:100) х (102,70:100) х (103,10:100). З огляду на вищевикладене, судом самостійно здійснено перерахунок розміру інфляційних втрат за весь період прострочення з 25.03.2022 р. по 15.07.2022 р., що складають 4782,24 грн. (52173,68грн. x 1.09166 - 52 173,68 грн.), які підлягають стягненню з відповідача.
Стосовно тверджень відповідача про те, що у ТОВ Алантіко не виник обов`язок сплати штрафних санкцій згідно положень розділу 6 договору поставки з огляду на неотримання відповідачем претензії, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 6.2. договору, на який посилається відповідач, обов`язок сплати штрафних санкцій витікає у сторони-боржника після отримання від письмової претензії від сторони-кредитора з обґрунтуванням заявлених вимог.
Претензійний порядок для врегулювання виниклих між сторонами розбіжностей обов`язковий. Сторона, яка отримала претензію, зобов`язана відповісти на неї протягом 10 днів з моменту її отримання (п. 6.3. договору).
Відповідно до п. 6.4.договору всі розбіжності і суперечки, що виникли при виконанні, зміні умов цього договору, вирішуються шляхом переговорів, а при недосягненні згоди розглядаються відповідно до чинного законодавства України. Претензійний порядок обов`язковий.
Так, оскільки нараховані інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно положення п. 6.2 договору не застосовуються до вимог про сплату інфляційних втрат.
До того ж, як встановлено судом, 06.06.2022 р. позивачем була пред`явлена відповідачу претензія від 06.06.2022 р. вих. № 1 про сплату заборгованості, та як вбачається із опису вкладення у цінний лист, накладної та фіскального чеку претензія направлена на юридичну адресу відповідача. Як з`ясовано судом, вказаний лист був повернутий позивачу без вручення. Також ТОВ Віс Вітає разом із позовною заявою на адресу відповідача направило копію претензії вих. № 1 від 06.06.2022 р. Так, з огляду на вказане, суд вважає, що позивачем вжиті усі необхідні дії для дотримання претензійного порядку.
При цьому суд наголошує, що положеннями договору не передбачено обмеження у нарахуванні штрафних санкцій позивачем моментом отримання письмової претензії, зазначається саме про обов`язок сплати штрафних санкцій. Момент виникнення обов`язку сплати штрафних санкцій не пов`язується із початком їх нарахуванням. Крім того, суд додатково зазначає, що ТОВ Алантіко, як покупцю, згідно договору № 1 від 01.11.2021 р. було відомо про існування заборгованості за даним договором, та відомі положення договору, які передбачають можливість нарахування постачальником штрафних санкцій за прострочення оплати поставленого товару та обов`язок їх сплати покупцем. Наразі слід зазначити, що неотримання поштових відправлень, зокрема, претензії та копії позовної заяви, які були надіслані позивачем, свідчить про відсутність реальної зацікавленості у відповідача у вирішенні даного спору у досудовому, претензійному порядку.
Відтак, суд вважає, що неотримання відповідачем претензії позивача про сплату боргу не є підставою для відмови позивачу у стягненні боргу, пені та інфляційних втрат.
Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин як на відсутність підстав для покладення на нього відповідальності за невиконання зобов`язань.
Відповідно до п. 7.1.договору жодна із сторін не несе відповідальності перед іншою стороною за невиконання зобов`язань, обумовлених обставинами, що виникли поза волею та бажанням сторін та які не можна передбачити або уникнути, включаючи оголошену або фактичну війну, громадські заворушення, епідемії, блокаду, землетруси, повені, пожежі та інші стихійні лиха.
Згідно п. 7.2. договору документ, виданий відповідним компетентним органом, є достатнім підтвердженням наявності і тривалості дії непереборної сили.
В п. 7.3. договору передбачено, що сторона, яка не виконує свого зобов`язання внаслідок дії непереборної сили, повинна негайно сповістити іншу сторону про перешкоду і його вплив на виконання зобов`язань за цим договором.
Разом з тим, як зазначено Верховним Судом в постанові від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 р. у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду, оскільки саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку. Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено окрім факту їх настання, саме їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язань.
З огляду на вищевикладене суд зазначає, що посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1, де засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, не є безумовною підставою для звільнення ТОВ Алантіко від відповідальності. Адже відповідач не довів належними та допустимими доказами саме вплив вказаних обставин на реальну можливість виконання/невиконання зобов`язань з оплати поставленого товару за спірним договором від 01.11.2021 р. Тим більш, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, останній продовжує здійснювати свою господарську діяльність, а саме здійснює реалізацію отриманого товару через мережу аптек в м. Миколаєві. Більше того, позивач зазначає, що в червні 2022 року поставив відповідачу товар на суму 6245,10 грн., за який відповідач розрахувався 09.06.2022 р. платіжним дорученням № 3088 від 09.06.2022 р. на суму 14000,00 грн. До того ж суд додатково наголошує, що зобов`язання з оплати поставленого товару у відповідача за усіма спірними накладними виникло до початку військової агресії Російської Федерації проти України.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає обґрунтовані частково, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, що складають 2194,30 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
В ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Так, позивачем в позовній заяві було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому позивач попередньо вказав, що він поніс та планує понести судові витрати у зв`язку із розглядом справи в місцевому суді: судовий збір та витрати на правничу допомогу орієнтовно в розмірі 7000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката за підготовку та подання позовної заяви до суду, а також 6000,00 грн. витрати на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку з участю адвоката в судових засіданнях 2000,00 грн. за кожне засідання, орієнтовно три судових засідання (в разі участі у судових засіданнях).
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р., акту наданих послуг на підставі договору № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р., датованого 15.07.2022 р.
Як вбачається зі змісту № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р. між ТОВ Віс Вітає (клієнт) та адвокатом Кулібабою М.І., предметом якого є надання клієнту правової допомоги, консультацій і роз`яснень з правових питань, направлення адвокатських запитів та заяв, підготовка та подання до Господарського суду Одеської області позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки та участі в судових засіданнях під час розгляду справи.
Відповідно до умов п. 1 розділу Обов`язки та права сторін адвокат зобов`язаний: неухильно дотримуватись вимог законодавства України; використовувати всі передбачені законодавством способи захисту прав і законних інтересів клієнта;
Згідно п. 2. розділу Обов`язки та права сторін клієнт зобов`язаний: надати адвокату свої персональні дані; повідомити адвоката про всі вжиті заходи, що стосуються справи, до підписання договору; надати копії всіх документів, що стосуються виконання доручення; без зволікання прийняти виконану роботу, а при відмові у прийняті виконання доручення згідно цього договору, протягом 3-х днів після повідомлення про виконання доручення, письмово мотивувати таку відмову;
Положеннями п. 3. розділу Обов`язки та права сторін передбачено, що адвокат має право: подавати та підписувати від імені клієнта будь-які заяви та клопотання (як письмові, так і усні), що стосуються виконання даного договору, в тому числі позовні заяви, апеляційні, касаційні скарги, заяви про перегляд рішень за нововиявленими та/або виключними обставинами, відзиви, відповіді на відзиви, пояснення, заперечення на позовні заяви та скарги; подавати та підписувати заяви про відмову позивача від позову, заяви про визнання позову, укладати мирові угоди; отримувати дозволи, довідки, рішення компетентних органів, дублікати документів, їх копії, відповіді на запити, скарги, заяви, витяги та копії судових рішень і інших документів, що є в матеріалах справи та отримання яких дозволяється законом, а також інші документи - в разі виникнення такої потреби; отримувати та здавати поштові відправлення (офіційні повідомлення, судові повістки тощо); розписуватися від імені клієнта в межах цього договору; знайомитися з матеріалами справи (в тому числі у суді та інших правоохоронних органах); брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні; давати усні та письмові пояснення компетентним установам (органам) в разі виникнення такої необхідності; наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що можуть виникнути в ході реалізації повноважень за договором (у тому числі при здійсненні судочинства); оскаржувати дії органів та посадових осіб у позасудовому чи судовому порядку (в тому числі у вищестоящому органі, у керівника, в судових органах будь-якої з ланок, - з усіма правами та обов`язками, передбаченими процесуальним законодавством для будь-якого із учасників процесу); здійснювати необхідні платежі, в тому числі сплачувати судовий збір, та нести інші витрати (у т.ч. судові) при виконанні договору; користуватися всіма правами, передбаченими Законом України Про виконавче провадження включаючи, але не обмежуючись, пред`являти до виконання виконавчі документи; підписувати та подавати заяви: про відкриття виконавчого провадження, про закінчення виконавчого провадження, про скасування арешту майна, про накладення арешту на майно, про повернення виконавчого документа стягувачу; знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії; подавати додаткові матеріали; заявляти клопотання; брати участь у проведенні виконавчих дій; давати усні і письмові пояснення в процесі здійснення виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного та/або приватного виконавця; вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, для виконання даного договору.
В п. 4 розділу Обов`язки та права сторін передбачено, що клієнт має право: на будь-якій стадії виконання договору отримувати від адвоката інформацію про хід виконання доручення; давати адвокату усні або письмові вказівки щодо виконання доручення відповідно до цього договору; отримувати від адвоката усні відомості про хід виконання доручення у порядку та на умовах, встановлених цим договором.
Відповідно до п. 2, п.п. 6-7 розділу Гонорар гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та можуть бути змінені в додатках до цього договору. Консультування клієнта щодо порядку подання позовної заяви та необхідного переліку документі щодо підготовки позовної заяви, підготовка позовної заяви та подання позовної заяви до суду - 7000,00 грн. Участь в судових засіданнях - 2000,00 грн. за кожне засідання. Кошти оплачуються клієнтом після підписання акту наданих послуг протягом 10 банківських днів з дня винесення судом рішення у справі.
Положеннями п.п. 1-2 розділу Строк дії договору визначено, що договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 6 (шести) наступних календарних місяців. Після закінчення строку дії договору він пролонгації не підлягає.
Як вбачається із матеріалів справи, 15 липня 2022 року ТОВ Віс Вітає та адвокатом Кулібабою М.І. підписано акт наданих послуг на підставі договору № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р., відповідно до якого адвокат здійснив надання клієнту правової допомоги, консультацій і роз`яснень з правових питань, підготував та подав до Господарського суду Одеської області позовну заяву про стягнення заборгованості за договором поставки, а Товариство з обмеженою відповідальністю Віс Вітає прийняло такі послуги та зобов`язується їх оплатити в сумі 7000,00 грн. протягом 10 банківських днів з дня винесення судом рішення у справі.
Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи договір № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р., акт наданих послуг на підставі договору № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 11.07.2022 р., датованого 15.07.2022 р. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
Так, відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги, оскільки заявлені позивачем витрати на професійну (правничу) допомогу є завищеними, недоведеними, та такими, що не підлягають відшкодуванню.
Наразі обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Між тим, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження того, що заявлені позивачем витрати на професійну (правничу) допомогу є завищеними.
У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат.
Між тим суд наголошує, що відповідачем хоча й заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, проте по суті відповідач заперечує взагалі проти покладення на нього вказаних витрат та просить відмовити у задоволенні вимог ТОВ Віс Вітає про стягнення з ТОВ Алантіко витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Разом з тим при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
В п. 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 зазначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність установлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 закону №5076-VI).
Положення ч. 1 ст. 19 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачають, що видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, судом встановлено, що до складу витрат позивача на професійну правничу допомогу включено послуги з надання консультацій, роз`яснень з правових питань, підготовки та подачі до господарського суду Одеської області позовної заяви про стягнення заборгованості за договором поставки. Надання вказаних послуг в якості правової допомоги цілком узгоджується з вищенаведеними нормами Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.
Натомість відповідачем не підтверджено та не доведено суду належними та допустимими доказами обставини щодо наявності підстав для зменшення витрат на оплату професійної (правничої допомоги), оскільки вказані відповідачем обставини щодо малозначності справи та відсутності вказівки на подання позовної заяви саме з питань зобов`язань ТОВ „Алантіко за договором поставки № 36ВВ від 01.11.2021 р. не свідчать про невідповідність понесених позивачем витрат.
Відтак, проаналізувавши перелік наданої правничої допомоги та її вартість, суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із рівнем складності справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та ціною позову, протилежного відповідачем не доведено. Також, на думку суду, розмір витрат на правничу допомогу є розумним і співмірним у заявленому спорі, адже складає менше 10% від заявленої до стягнення суми.
Таким чином, враховуючи те, що рішення суду відбулось частково на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає, суд дійшов висновку про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко у розмірі, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог на користь позивача, що дорівнює 6191,09 грн. (62030,34 грн. х 7000,00 грн./ 70135,02 грн.) згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає до Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко про стягнення заборгованості в загальному розмірі 70135,02 грн. задовольнити частково.
2.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Декабристів, буд. 15, офіс 6; код ЄДРПОУ 39820034) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає (25015, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Євгена Маланюка, буд. 17; код ЄДРПОУ 42697229) основний борг в сумі 52173/п`ятдесят дві тисячі сто сімдесят три/грн. 68 коп., пеню в сумі 5074/п`ять тисяч сімдесят чотири/грн. 42 коп., інфляційні втрати в сумі 4782/чотири тисячі сімсот вісімдесят дві/грн. 24 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2194/дві тисячі сто дев`яносто чотири/грн. 30 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 6191/шість тисяч сто дев`яносто одна/грн. 09 коп.
3.В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Віс Вітає до Товариства з обмеженою відповідальністю Алантіко відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 19 вересня 2022 р.
Суддя В.С. Петров
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 11.09.2022 |
Оприлюднено | 22.09.2022 |
Номер документу | 106328784 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Петров В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні