Постанова

від 06.09.2022 по справі 674/1336/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 674/1336/17

провадження № 61-4538св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Ярмолюка О. І., Купельського А. В., Янчук Т. О., додаткову постанову та ухвалу цього ж суду від 19 листопада 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_3 , внаслідок чого відкрилася спадщина на належне останньому майно: житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок); квартиру АДРЕСА_3 (далі - квартира); земельну ділянку площею 1,2453 га, кадастровий номер 6821887100:02:002:0285, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території колишньої Нестеровецької сільської ради Дунаєвецького району Хмельницької області (далі - земельна ділянка), майновий пай члена

СТОВ «Дружба» с. Нестерівці, Дунаєвецького району, Хмельницької області, розміром 4 784 грн (майновий пай); Ѕ частки автомобіля «Renault Duster», 2012 року випуску, вартістю 244 540 грн (далі - автомобіль).

Спадкоємцями ОСОБА_3 першої черги за законом є його матір -

ОСОБА_4 , діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , дружина - ОСОБА_2 . Сторони прийняли спадщину в установленому законом порядку, водночас ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відмовилися від прийняття спадщини на користь позивачки, тому вона має право на ѕ частки спадкового майна.

Наразі, позивачка не може одержати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину, оскільки ОСОБА_2 відмовляється надати правовстановлюючі документи на майно. Також ОСОБА_2 відчужила автомобіль, а тому позивачка має право на грошову компенсації вартості ј частки автомобіля у розмірі 61 135 грн.

За таких обставин ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, ѕ частки майнового паю та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 61 135 грн грошової компенсації вартості ј частки автомобіля.

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з уточненим у подальшому зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права власності на частину спільного майна, визнання права власності на спадкове майно та його поділ.

ОСОБА_2 зазначила, що з 02 травня 1993 року вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу та вели спільне господарство, а з 20 квітня 2006 року - зареєстрували шлюб.

За час спільного проживання позивачка та ОСОБА_3 набули у власність квартиру та земельну ділянку. Це майно було придбане ними за спільні кошти та належало їм на праві спільної сумісної власності, у разі поділу майна частки співвласників були рівними. Крім того, за час шлюбу ОСОБА_3 успадкував житловий будинок і майновий пай, які належали йому на праві особистої приватної власності.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 відкрилася спадщина на Ѕ частки квартири та Ѕ частки земельної ділянки, а також на житловий будинок і майновий пай, які можуть бути поділені між спадкоємцями.

Враховуючи переважне право позивачки перед іншим спадкоємцем на виділ їй у натурі спільного зі спадкодавцем майна та вартість спадкового майна, позивачці мають бути виділені в натурі квартира, земельна ділянка та майновий пай, а ОСОБА_1 - житловий будинок. При цьому, позивачка повинна сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 2 614,50 грн.

Автомобіль був придбаний позивачкою за кредитні кошти, належав їй на праві особистої приватної власності та був відчужений позивачкою ще за життя спадкодавця, внаслідок чого його не може бути включено до складу спадщини.

За таких обставин ОСОБА_2 просила суд:

- встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_3 однією сім`єю з травня 1993 року до 30 листопада 2016 року;

- визнати за нею право власності як на частку у спільному майні подружжя на Ѕ частки квартири та Ѕ частки земельної ділянки;

- визнати за нею право власності у порядку спадкування на ј частки квартири, ј частки земельної ділянки, ј частки житлового будинку та ј частки майнового паю;

- поділити спадщину у натурі, виділивши їй квартиру, земельну ділянку та майновий пай, виділивши ОСОБА_1 житловий будинок, стягнувши з неї на користь ОСОБА_1 2 614,50 грн грошової компенсації вартості майна.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дунаєвецького районного суду Хмельницької області

від 12 липня 2021 року у складі судді Сосни О. М. позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на: ѕ частки у праві власності на квартиру, ѕ частки у праві власності на земельну ділянку,

ѕ частки у праві власності на житловий будинок, ѕ частки у праві власності на майновий пай. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості ј частки автомобіля у розмірі 50 985,00 грн.

В решті позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на: ј частки у праві власності на квартиру, ј частки у праві власності на земельну ділянку, ј частки у праві власності на житловий будинок, ј частки у праві власності на майновий пай. В решті зустрічного позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю, ведення ними спільного господарства, наявність у них спільного бюджету і побуту, існування між ними відносин, притаманних подружжю, не доведено належними та допустимими доказами. Також у період до 01 січня 2004 року чинним законодавством не передбачалася можливість встановлення такого факту.

Квартира, житловий будинок, майновий пай і земельна ділянка належали ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності та увійшли до складу його спадщини. Відтак, за ОСОБА_2 не може бути визнано право власності на Ѕ частки квартири та Ѕ частки земельної ділянки.

ОСОБА_1 як спадкоємець за законом першої черги, на користь якої інші спадкоємці, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , відмовилися від належних їм часток у спадщині, набула право на ѕ частки спадкового майна. Таким чином, ОСОБА_2 належить ј частки у праві власності на спадкове майно.

Автомобіль був придбаний ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за час шлюбу та належав їм на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_2 здійснила його відчуження на свій розсуд після смерті іншого з подружжя, внаслідок чого з неї на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню грошова компенсація вартості ј частки автомобіля.

Частки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної власності на спадщину є значними, сторони не висловили згоди на присудження їм грошової компенсації замість їх часток у майні та не внесли відповідні грошові суми на депозитний рахунок суду. Крім того, ОСОБА_2 не довела належними та допустимими доказами неподільність нерухомого майна та неможливість спільного володіння і користування сторонами цим майном. Отже, позов ОСОБА_2 про поділ спадщини у натурі є необґрунтованим.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 16 листопада

2021 року рішення Дунаєвецького районного суду Хмельницької області

від 12 липня 2021 року скасовано та ухвалено нове, яким позов

ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року до 20 квітня 2006 року.

Визнано право власності ОСОБА_2 на Ѕ частки квартири

АДРЕСА_4 як на частку у спільному майні подружжя.

Визнано право власності ОСОБА_1 на спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , зокрема на: ѕ частки житлового будинку, ⅜ частки квартири, ѕ частки земельної ділянки, ѕ частки майнового паю.

Визнано право власності ОСОБА_2 на спадщину, яка відкрилася внаслідок смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , зокрема на: ј частки житлового будинку, ⅛ частки квартири, ј частки земельної ділянки, ј частки майнового паю.

Поділено спадкове майно між сторонами, виділено в натурі:

- ОСОБА_2 - квартиру

АДРЕСА_4 ;

- ОСОБА_1 - житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 ; земельну ділянку площею

1,2453 га; майновий пай члена СТОВ «Дружба» с. Нестерівці Дунаєвецького району Хмельницької області.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 75 889,00 грн грошової компенсації вартості майна.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 689,67 грн судовогозбору. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 645,00 грн судового збору.

Додатковою постановою та ухвалою цього ж суду від 19 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

2 462,73 грн судового збору за подання позову, стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 2 190,96 грн судового збору за подання зустрічного позову та виправлено арифметичну помилку у двадцятому абзаці резолютивної частини постанови Хмельницького апеляційного суду від 16 листопада

2021 року.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що зібрані у справі докази достовірно та об`єктивно вказують на те, що з 01 січня 2004 року та до реєстрації шлюбу, тобто 20 квітня 2006 року , ОСОБА_3 та

ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, за час якого ними було набуто у власність квартиру та автомобіль, отже вказане майно належало їм на праві спільної сумісної власності, а тому після смерті

ОСОБА_3 відкрилася спадщина на Ѕ частку вказаного майна.

Земельну ділянку ОСОБА_3 набув за час шлюбу в порядку приватизації землі, а житловий будинок і майновий пай - в порядку спадкування, а тому це майно є особистою приватною власністю ОСОБА_3 , отже після смерті останнього спадщина відкрилася на усю частину вказаного майна.

Отже, на думку суду апеляційної інстанції, частки сторін у спадщині

ОСОБА_3 становлять: ОСОБА_1 - по ѕ частки у праві власності на житловий будинок, земельну ділянку та майновий пай, по ⅜ частки у праві власності на квартиру та автомобіль; ОСОБА_2 - по ј частки у праві власності на житловий будинок, земельну ділянку та майновий пай, по

⅛ частки у праві власності на квартиру та автомобіль.

Визначаючи порядок поділу спадкового майна між сторонами, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини другої статті 1279 ЦК України ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були співвласниками квартири, внаслідок чого остання має переважне право перед

ОСОБА_1 на виділ їй у натурі цього майна. Натомість, інше майно, а саме житловий будинок, земельну ділянку, майновий пай слід виділити ОСОБА_1 .

При цьому ОСОБА_2 повинна сплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості майна у розмірі 24 904 грн

Також з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід присудити грошову компенсацію вартості ј частки автомобіля, який був відчужений

ОСОБА_2 після смерті спадкодавця, у розмірі 50 985 грн.

Отже, загальна сума грошової компенсації вартості майна склала

75 889 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що матеріали справи не містять доказів проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення ними спільного господарства, наявності спільного бюджету та ведення спільного побуту. Крім того, квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_3 , доказів протилежного ОСОБА_2 не надала. Отже, вона має право на ѕ частини на нерухоме спадкове майно, а ОСОБА_2 на ј частину цього майна. Зазначає, що спірний автомобіль було придбано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти, тому він їм належав на праві спільної сумісної власності, а тому спадщина відкрилася на Ѕ частку автомобіля, який був відчужений ОСОБА_2 після смерті спадкодавця, а тому

ОСОБА_1 має право на компенсацію вартості ј частки автомобіля. Скаржник не погоджується з реальним поділом спадкового майна, оскільки вважає, що такий поділ можливий лише після набрання рішенням про визнання права власності на таке майно з визначенням часток законної сили.

Вважає, що оскільки підлягає скасуванню постанова суду апеляційної інстанції, то слід скасувати й додаткову постанову і ухвалу цього суду про стягнення судового збору та виправлення арифметичної помилки у резолютивній частині постанови щодо розміру судового збору.

Відзив на касаційну скаргу

У червні 2022 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судом апеляційної інстанції судових рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, а ухвалою від 31 серпня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є дочками, а ОСОБА_4 - матір`ю

ОСОБА_3 .

За договором купівлі-продажу квартири від 27 грудня 2005 року

ОСОБА_6 продав ОСОБА_3 квартиру за 72 000 грн. Платіжним дорученням від 28 грудня 2005 року № 148 ОСОБА_3 як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи компенсовано з державного бюджету витрати на самостійне придбання житла у розмірі 71 424 грн.

Розпорядженням Дунаєвецької районної державної адміністрації Хмельницької області від 09 листопада 2007 року №1173/2007-р передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку. На підставі цього розпорядження 01 квітня 2008 року Дунаєвецька районна державна адміністрація Хмельницької області видала ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №972437.

На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 22 квітня та

29 серпня 2008 року, виданими Дунаєвецькою державною нотаріальною конторою Хмельницької області (реєстраційні №№987, 1698.), ОСОБА_3 успадкував після смерті батька, ОСОБА_7 , житловий будинок і майновий пай.

Відповідно до договору купівлі-продажу автомобіля (у кредит) від 11 червня 2012 року ОСОБА_2 придбала автомобіль за 179 650 грн. Протягом 2012-2014 років ОСОБА_2 погасила кредит, а 28 квітня 2017 року - відчужила автомобіль іншій особі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Протягом шести місяців з часу відкриття спадщини ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали нотаріусу заяви про прийняття спадщини, а

ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - заяви про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

Постановою приватного нотаріуса Дунаєвецького районного нотаріального округу Хмельницької області Люзняка О. М. від 11 вересня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Дійсна (ринкова) вартість майна, що увійшло до складу спадщини

ОСОБА_3 становить: квартири -

АДРЕСА_5 грн, земельної ділянки - 84 000 грн, майнового паю - 4 784 грн, автомобіля - 203 940 грн.

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо спільного проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_2 однією сім`єю

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України

від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, оцінивши подані сторони докази і покази свідків, встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю з січня 2004 року і до дня смерті останнього, пов`язані були спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.

Зазначені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема довідкою Дунаєвецької житлово-експлуатаційної контори

від 20 лютого 2003 року про те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спільно проживали та були зареєстровані у квартирі

АДРЕСА_6 , яка належала ОСОБА_2 , листом Дунаєвецького районного кооперативно-державного міжгосподарського будмонтажоб`єднання «Райагробуд» від 06 квітня 1994 року №10 про проживання ОСОБА_3 за адресою належного ОСОБА_2 майна; абонентськими книжками по розрахункам за комунальні послуги, з яких слідує, що протягом 2000-2006 років ОСОБА_3 оплачував послуги з електропостачання та телекомунікаційні послуги, які надавалися до квартири АДРЕСА_6 , яка належала ОСОБА_2 .

Крім того, у рішенні Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 24 березня 1999 року, ухваленому у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що витратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, встановлено, що ОСОБА_3 фактично створив нову сім`ю та проживає у квартирі

АДРЕСА_6 , тобто у належній ОСОБА_2 квартирі.

Схожі обставини були встановлені ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 28 серпня 2017 року, якою вирішувалося питання про заміну стягувача в адміністративній справі (а. с. 86-88, 90, т. 1, а. с. 210, т. 2).

Вказані обставини підтвердили також свідки ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Вказані докази ОСОБА_1 спростовано не було.

Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанції правильно застосували до спірних правовідносин положення статті 315 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтями 3, 74 СК України і обґрунтовано встановили факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без шлюбу

з 01 січня 2004 року до 20 квітня 2006 року .

Доводи касаційної скарги про недоведеність ОСОБА_2 обставин проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю спростовуються вищевикладеним та зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Щодо спільного майна подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та особистого майна ОСОБА_3 .

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив, що за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 грудня 2005 року набули квартиру.

Незважаючи на те, що відповідно до Закону України від 28 лютого

1991 року «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_3 компенсовано частину витрат на придбання квартири за рахунок коштів державного бюджету, ця квартира належала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності.

Доводи касаційної скарги про те, що квартира була придбана за рахунок коштів державного бюджету, наданих ОСОБА_3 як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому була його особистою приватною власністю, є необґрунтованими. Так, договір купівлі-продажу квартири був укладений 27 грудня 2005 року, тоді як зазначена компенсація була здійснена 28 грудня 2005 року. Хоча договір купівлі-продажу й містить умови про зобов`язання покупця виплатити продавцю до 29 грудня 2005 року кошти у розмірі 72 000 грн (пункт 3 договору), однак даних, що ОСОБА_3 сплатив продавцю квартири кошти, отримані ним від держави як компенсаційна виплата, матеріали справи не містять.

При цьому у листі від 24 січня 2020 року управління з питань цивільного захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації повідомило суд про те, що 28 грудня 2005 року на відшкодування витрат за самостійне придбане житло ОСОБА_3 було перераховано 71 424 грн, тобто із зазначеного не вбачається, що саме ці кошти було сплачено безпосередньо продавцю квартири, а не за спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

ОСОБА_1 не спростувала презумпцію спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру і не довела, що це майно набуте останніми за особисті кошти спадкодавця, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є необґрунтованими.

Крім того, за час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі ними набуто у власність автомобіль (11 червня

2012 року).

Що стосується земельної ділянки, житлового будинку і майнового паю, то суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що це майно належало ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності, оскільки земельна ділянка набута останнім у порядку приватизації, а житловий будинок і майновий пай - у порядку спадкування (частина перша статті 57 СК України).

Щодо спадщини

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом частини першої статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

В силу статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах (частина перша статті 1226 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Із положень статті 1261 ЦК України слідує, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частиною першою статті 1267 ЦК України передбачено, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (частина друга статті 1274 ЦК України).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що спадщиною є сукупність прав та обов`язків, які в разі смерті фізичної особи (спадкодавця) переходять від нього до інших осіб (спадкоємців). Об`єктом спадкування можуть бути лише права та обов`язки, які належали спадкодавцеві на момент його смерті.

За відсутності заповіту спадкування здійснюється за законом. До спадкоємців першої черги за законом відносяться діти, дружина та батьки спадкодавця. Їх частки у спадщині є рівними.

Право на спадщину переходить лише до спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому порядку. Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, внаслідок чого частка останнього збільшується за рахунок частки спадкоємця, який відмовився від спадщини.

Зібрані докази вказують на те, що внаслідок смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на житловий будинок, Ѕ частки квартири, земельну ділянку, майновий пай, Ѕ частки автомобіля.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як спадкоємці першої черги за законом прийняли цю спадщину в установленому порядку. Натомість, інші спадкоємці цієї ж черги, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 .

Отже, частки сторін у спадщині ОСОБА_3 становлять: ОСОБА_1 - по ѕ частки у праві власності на житловий будинок, земельну ділянку та майновий пай, по ⅜ частки у праві власності на квартиру та автомобіль; ОСОБА_2 - по ј частки у праві власності на житловий будинок, земельну ділянку та майновий пай, по ⅛ частки у праві власності на квартиру та автомобіль.

Щодо поділу спадщини в натурі

Частиною першою статті 356 ЦК України встановлено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

За змістом статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

В силу статті 1278 ЦК України кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Згідно з частиною другою статті 1279 ЦК України спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.

Виділ (поділ) між спадкоємцями частки спадщини в натурі проводиться з огляду на сукупність об`єктів, що складають спадщину, їх вартість з урахуванням можливого виділу в натурі такої частки. Такий виділ (поділ) не повинен порушувати права та законні інтереси спадкоємців. Якщо виділ (поділ) частки спадщини неможливий, то спадкоємець може отримати від іншого спадкоємця грошову компенсацію вартості цієї частки.

До схожих висновків дійшов Верховний Суд України в ухвалі від 15 жовтня 2008 року у справі № 6-8108св08 та в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-692цс16.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є частковими співвласниками кількох різних самостійних об`єктів (житлового будинку, квартири, земельної ділянки, майнового паю, автомобіля) і не досягли згоди щодо їх поділу.

Враховуючи характеристику об`єктів спадкового майна, розмір часток сторін, їх вартість, а також згоду сторін на поділ спадкового майна в натурі, такий поділ є можливим.

Установивши, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були співвласниками квартири, внаслідок чого остання має переважне право перед

ОСОБА_1 на виділ їй у натурі цього майна, то суд апеляційної інстанції обґрунтовано виділив ОСОБА_2 у власність зазначену квартиру, а інше майно, а саме житловий будинок, земельну ділянку, майновий пай виділив ОСОБА_1 , урахувавши розмір часток співвласників цього майна та їх вартість. Суд апеляційної інстанції здійснив поділ майна з незначним відхиленням від рівності часток спадкоємців, присудивши ОСОБА_1 виплату компенсацію на користь позивача за таке відхилення у розмірі 24 904 грн.

Також суд обґрунтовано присудив ОСОБА_1 компенсацію вартості

ј частки автомобіля, який був відчужений ОСОБА_2 після смерті спадкодавця, у розмірі 50 985 грн.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, її доводи зводяться до переоцінки доказів та встановленню інших обставин ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, відповідно касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Щодо додаткової постанови та ухвали суду апеляційної інстанції

від 19 листопада 2021 року, то касаційна скарга не містить доводів щодо їх незаконності, скаржник лише вказує на те, що вони підлягають скасуванню разом із постановою апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, а з урахуванням того, що ця постанова залишається без змін, то слід залишити й без змін й зазначені судові рішення від 19 листопада 2021 року.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, додаткову постанову та ухвалу цього ж суду від 19 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович