Ухвала

від 13.09.2022 по справі 353/1027/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

14 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 353/1027/21

провадження № 61-7046св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Нижнівський ліцей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Максюти І. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання наказу незаконним та його скасування, допущення до виконання трудових обов`язків, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона з 16 серпня 1989 року перебуває у трудових відносинах з Нижнівським ліцеєм Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, працюючи на посаді вчителя початкових класів.

04 листопада 2021 року її було ознайомлено з повідомленням № 132 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому зазначалося про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення проти COVID-19 є обов`язковим для працівників закладів освіти та з посиланням на наказ Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 адміністрація відповідача просила у строк до 05 листопада 2021 року надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання. У повідомленні також зазначалось, що у випадку неподання одного із вказаних документів, з 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Вказувала, що 05 листопада 2021 року відповідачем видано наказ № 53 «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників Нижнівського ліцею та його філії», на підставі якого з 08 листопада 2021 року її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати як невакцинованого працівника.

Стверджувала, що 08 листопада 2021 року нею особисто директору Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області передано та 07 листопада 2021 року відправлено рекомендованим листом з описом вкладення лист-повідомлення, у якому вона зазначила, що запитувана відповідачем інформація є медичною таємницею та не заперечувала щодо її медичного огляду у разі наявності сумнівів щодо її стану здоров`я.

Вказувала, що медичне щеплення проводиться виключно за згодою особи та вакцинація чи її відсутність не може впливати на виконання трудових обов`язків, а тому оскаржуваний наказ є незаконним, оскільки суперечить трудовому, цивільному та медичному законодавству, порушує її конституційні права.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 05 листопада 2021 року № 53 про відсторонення її від роботи; допустити її до виконання трудових обов`язків на посаді вчителя молодших класів в Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області; зобов`язати відповідача виплатити середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня допуску до виконання трудових обов`язків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області від 05 листопада 2021 року № 53 «Про відсторонення від роботи невакцинованих працівників Нижнівського ліцею та його філій» у частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

Зобов`язано Нижнівський ліцей Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення, а саме: з 08 листопада 2021 року до часу фактичного виконання цього судового рішення, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У задоволенні позовної вимоги про допущення до виконання трудових обов`язків ОСОБА_1 на посаду вчителя початкових класів в Нижнівському ліцеї Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України, а також обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при цьому щеплення проти COVID-19 не набуло статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», оскільки відомості про нього та щодо оптимальних строків його проведення не були внесені Міністерством охорони здоров`я України до відповідного календаря, встановленого статтею першою цього Закону.

Також суд звернув увагу на те, що зміст положень оскаржуваного наказу від 05 листопада 2021 року № 53 про відсторонення позивача від роботи не відповідає нормам трудового законодавства, оскільки його було винесено за три дні до набрання чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Тобто, станом на 05 листопада 2021 року не існувало жодних законних підстав для винесення наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, він мотивований нормами, які не набрали чинності станом на дату його винесення.

Зобов`язуючи відповідача виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив із того, що КЗпП України не врегульоване питання про матеріальну компенсацію працівникові часу невиконання ним трудових обов`язків у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи, тому, з урахуванням відсутності в оспорюваному наказі кінцевого терміну його дії, поєднання умов повернення до виконання трудових обов`язків позивачем із фактом здійснення нею щеплення на проти COVID-19, суд вважав, що відсторонення позивача від роботи може тривати невизначений проміжок часу, що по своїй суті є аналогічним звільненню, і за аналогією закону вважав за можливе застосувати положення статті 235 КЗпП України.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про допущення до виконання трудових обов`язків, суд виходив із того, що допуск працівника до роботи є дискреційним повноваженням роботодавця.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області задоволено.

Рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03 лютого 2022 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відсторонюючи ОСОБА_1 від роботи, відповідач діяв у спосіб та в межах повноважень, передбачених законом, зокрема частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають, зокрема, працівники закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Встановлено, що позивач щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не здійснювала, відповідного сертифікату чи висновку лікаря про тимчасове або постійне протипоказання до вакцинації роботодавцю не надала, а тому керівник навчального закладу правомірно, у відповідності до пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України № 1236, який набрав чинності з 08 листопада 2021 року, видав наказ про відсторонення позивача від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 до усунення причин, що його зумовили.

При цьому апеляційний суд зауважив, що винесення оспорюваного наказу 05 листопада 2021 року не було передчасним, адже відсторонення позивача відбулося саме з 08 листопада 2021 року, тобто наказ був відсилочним.

Вимоги позивача про стягнення заробітної плати задоволенню не підлягають, оскільки відсторонення від роботи є своєрідним призупиненням трудових правовідносин, на період відсторонення робоче місце за працівником зберігається, тому суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин положення статті 235 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 червня 2022 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахував, що відсторонення працівника від роботи у разі відмови чи ухилення у встановленому законом порядку від обов`язкових профілактичних щеплень встановлена Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», на виконання якого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 затверджена Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи та іншої діяльності, за змістом яких відсторонення (недопущення) працівника, який відмовляється або ухиляється від обов`язкового щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, здійснюється керівником установи за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби (головних державних санітарних лікарів) (наразі Держпродспоживслужби). Наявність постанови Кабінету Міністрів України, якою передбачено відсторонення від роботи працівників у разі відмови чи ухилення від проходження обов`язкового щеплення і у якій є посилання на статтю 46 КЗпП України та на статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не може бути підставою для недотримання керівником установи під час такого відсторонення працівника від роботи вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Апеляційний суд також не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про те, що позивач у встановленому законом порядку відмовилась від обов`язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19, як це передбачено частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Відповідач не надав доказів про те, які заходи ним спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 працівниками установи, що передбачено Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, статтею 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від СОVID-19 до моменту відсторонення позивача від роботи, у неї не було достатнього розумного часу для проходження у встановленому законодавством порядку процедури вакцинації, в тому числі і для проходження медичного огляду перед щепленням.

Крім того, апеляційним судом не враховано, що оспорюваний наказ від 05 листопада 2021 року № 53 про відсторонення позивача від роботи видано до набрання чинності 08 листопада 2021 року наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, невиконання яких є підставою для відсторонення від роботи.

Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 є підзаконними актами і мають відповідати законам України та Конституції України. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 зазначено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020).

На підставі вищенаведеного позивач зазначила, що суд першої інстанції повністю з`ясував обставини, що мають значення для справи; його висновки, що викладених у рішенні суду, повністю відповідають обставинам справи; рішення ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, а тому таке рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції є мотивованим, законним й ґрунтується на належних та допустимих доказах, апеляційним судом вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення провадження у справі.

Частиною другою статті 415 ЦПК України передбачено, що процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 серпня 2022 року справа № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22) за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Направляючи справу № 130/3548/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказував, щопередача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для формування єдиної правозастосовчої практики у справах про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також задля запобігання судових помилок, які у подальшому не могли б бути виправлені відповідно до процесуального законодавства внаслідок неможливості касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах.

Зокрема колегія суддів зазначила, що національне законодавство з питань відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням від профілактичних щеплень та запроваджене підзаконними актами регулювання відсторонення від роботи працівників які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 нечітке та взаємосуперечливе:

- стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює загальне правило, що у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, але водночас допускає, що профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань;

- при цьому, відповідно до частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень працівники відсторонюються від виконання робіт у порядку, встановленому законом;

- абзац шостий частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та Інструкція про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом МОЗ від 14 квітня 1995 року № 66 вимагають наявності подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для того, щоби «усунути» від роботи працівника, який ухиляється від обов`язкового щеплення;

- підпункт 2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» встановлює, що відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, тобто допускається відсторонення працівника без такого подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби і виключає застосування Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»;

- відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» від 29 березня 2017 року № 348 Державну санітарно-епідеміологічну службу ліквідовано, але не всі її повноваження перейшли до Державної установи «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України», Державної служби України з питань праці чи Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

Посилаючись на викладене, з урахуванням: абзацу другого пункту 3.2. мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020, недостатнього рівня якості національного законодавства щодо спірного питання, того, що з моменту запровадження карантину орган законодавчої влади чи Кабінет Міністрів України, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який наділений правом законодавчої ініціативи, не вжили заходів щодо прийняття відповідного якісного закону, що передбачав би, в тому числі, підстави та порядок відсторонення працівників у зв`язку з ухиленням від обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (що свідчить про відсутність інших механізмів вирішення правової проблеми та неефективність гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментального права на працю, яке гарантоване в статті 43 Конституції України при відстороненні працівників від роботи), неприпустимості в Державі Україна, як правовій державі, протиправного обмеження конституційних прав людини, незалежно від запровадження карантину, воєнного стану чи інших обставин, колегія суддів вважала за можливе звернулася до Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року справу № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) прийнято та призначено до розгляду.

Судове рішення у справі, яка переглядається, та судове рішення у справі, яка передана на розгляд Великою Палатою Верховного Суду, ухвалені у подібних правовідносинах.

Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК України у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі).

Колегія суддів вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

Керуючись статтями 252, 253, 260, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Зупинити касаційне провадження у справі 353/1027/21 за позовом ОСОБА_1 до Нижнівського ліцею Тлумацької міської ради Івано-Франківської області про визнання наказу незаконним та його скасування, допущення до виконання трудових обов`язків, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22) за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства «Укрзалізниця» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович