Постанова

від 18.09.2022 по справі 757/36870/20-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 757/36870//20

провадження № 61-2976св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пронін Євген Ігорович, на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Вербової І. М., Шахової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору, поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації вартості майна,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст заяви

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним шлюбного договору, поділ спільного майна подружжя, стягнення компенсації вартості майна.

Одночасно з пред`явленням позову ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 , які зареєстровані за ОСОБА_2 .

Заяву мотивовано тим, що шлюбним договором поставлено його у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки усе майно, спільно набуте в шлюбі, було зареєстровано за ОСОБА_2

ОСОБА_1 вважає, що відчуження спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_2 свідчить про ризик подальшого відчуження останньою майна, що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року у складі судді Матвійчук Г. О. у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалу суду мотивовано тим, що судом не встановлено, що станом на день подання позову та заяви про забезпечення позову існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, та в чому ця загроза полягає, позивачем не зазначено, яким чином може сприяти виконанню рішення суду вказаний ним захід забезпечення позову, ним не обґрунтовано відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам.

Заявляючи вимогу про забезпечення позову, без відповідної пропозиції щодо зустрічного забезпечення, позивач намагається поставити відповідача у завідомо невигідну процесуальну позицію, що не може бути допущено судом.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 01 вересня 2020 року скасовано, заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 .

Суд апеляційної інстанції постановив, що накладення арешту на майно, як спосіб забезпечення позовних вимог, може бути застосовано судом не тільки у випадку існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, а й за наявності реальної ймовірності такого відчуження.

Позивачем надано суду належні та допустимі докази того, що у даному випадку наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на зазначене нерухоме майно, оскільки невжиття заходу до забезпечення позову може призвести до здійснення відчуження спірного майна на користь інших осіб, що, в свою чергу, призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на судовий ефективний судовий захист.

Крім того, застосування таких заходів забезпечення позову є адекватним, спроможне забезпечити ефективний захист їх порушених прав та поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пронін Є. І., посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року заявник визначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не застосував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18 (провадження № 61-39768св18), відповідно до яких саме лише посилання в заяві на потенційне ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині не здійснено посилання на реальні докази, які могли б свідчити про реальну можливість ухилення виконання рішення суду.

Крім того, суд апеляційної інстанції у порушення вимог частини третьої статті 154 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не застосував зустрічне забезпечення позову.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пронін Є. І., не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пронін Є. І., на постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року і витребувано із Печерського районного суду міста Києва виділені матеріали цивільної справи № 757/36870/20

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пронін Є. І., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують спірні правовідносини щодо визнання недійсним шлюбного договору, поділу спільного майна подружжя та стягнення компенсації вартості майна.

Частинами першою та другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Виходячи з аналізу змісту норм глави 10 ЦПК України «Забезпечення позову» та правової природи заходів забезпечення позову, вони мають такі основні ознаки: 1) заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер захисту прав; 2) судове рішення про забезпечення позову не є остаточним рішенням по суті справи; 3) заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Перелік видів забезпечення позову передбачений статтею 150 ЦПК України, у якій, зокрема, визначено, що позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною десятою статті 150 ЦПК України визначено заборону вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів.

За змістом положень частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині першій статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову у справі про визнання недійсним шлюбного договору, поділу спільного майна подружжя та стягнення компенсації вартості майна, ОСОБА_1 просив суд до розгляду справи по суті забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, зокрема, на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на квартиру АДРЕСА_2 .

На обґрунтування обраного виду забезпечення позову ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 відчужила їх спільне сумісне майна подружжя, у зв`язку з чим існують ризики того, що вона і в подальшому відчужить спірне нерухоме майна третім особам, що унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позову.

У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про необхідність застосування заходів забезпечення позову встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір з приводу нерухомого майна, правовий режим якого визначено укладеним ними шлюбним договором, і застосування визначених позивачем заходів забезпечення позову є адекватним, оскільки невжиття таких заходів може призвести до відчуження спірного майна на користь інших осіб, що, в свою чергу, призведе до затягування розгляду справи та обмеження прав позивача на ефективний судовий захист.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги заявника щодо зустрічного забезпечення позову, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої статті 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

Метою зустрічного забезпечення є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. На відміну від забезпечення позову, метою якого є захист інтересів позивача, зустрічне забезпечення направлено, перш за все, на захист інтересів відповідача. Крім того, фактично цей інститут права зберігає існуючий status quo між сторонами до ухвалення рішення суду по суті спору.

Суд самостійно оцінює необхідність зустрічного забезпечення. За загальним правилом, вирішення цього питання має диспозитивний характер. Тобто реалізація заходів зустрічного забезпечення є правом суду, а не його обов`язком. На цій особливості застосування інституту зустрічного забезпечення у цивільному процесі Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 19 грудня 2018 року в справі № 331/5517/17 (провадження № 61-9474св18), від 10 квітня 2019 року в справі № 753/2380/18-ц (провадження № 61-38399св18), від 30 травня 2019 року в справі № 456/2438/17 (провадження № 61-473св19), від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/3222/17 (провадження № 61-1856св19).

Хоча вжиття заходів зустрічного забезпечення за загальним правилом має диспозитивний характер, відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення, у таких випадках: якщо позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

Суд апеляційної інстанції правильно зауважив, що відповідно до частини третьої статті 154 ЦПК України передбачено тільки два випадки, за яких суд зобов`язаний застосувати заходи зустрічного позову. У справі, яка є предметом касаційного перегляду, таких випадків не встановлено.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 752/6255/18 (провадження № 61-39768св18), оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, а також встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи. Проте встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм процесуального права і підстави для задоволення касаційних скарг відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Пронін Євген Ігорович, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець