Рішення

від 05.09.2022 по справі 752/7608/21

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/7608/21

Провадження № 2/752/2163/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2022 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Машкевич К.В.

за участю секретаря- Гненик К.П.

позивача- ОСОБА_1

представника позивача- ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» про стягнення недоотриманної заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів її виплати, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом і просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРЖІ СЕРВІС» 136 763, 48 грн. невиплаченої заробітної плати за період часу з 01 червня 2020 року до 14 вересня 2020 року;

- 144 655, 60 грн. компесації компенсації врати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати з червня 2020 року по день звернення до суду;

- 248 970, 80 грн. компесації за затримку розрахунку при звільненні з 15 вересня 2020 року по день ухвалення рішення судом.

Посилається в позові на те, що з 02 березня 2020 року перебував у трудових відносинах з відовідачем.

14 вересня 2020 року він був звільнений з роботи за угодою сторін за п.1 ст.36 КЗпП України.

На день звільнення підприємство заборгувало йому 136 763, 48 грн. заробітної плати за період часу з 01 червня 2020 року і до моменту звільнення, які не виплачені до цього часу.

В день звільнення він перебував на роботі, отримав трудову книжку, однак у порушення вимог ст.116 КЗпП України розрахунок у зв`язку із звільненням з ним проведений не був.

На неодноразові адвокатські звернення йому були надані документи, з яких йому стало відомо, що відповідно до наказу № 2-Ш від 31 липня 2020 року йому з 01 серпня 2020 року був зменшений посадовий оклад з 50 000. 00 грн. до мінімальної заробітної плати.

В порушення вимог закону про зменшення посадового окладу він також повідомлений не був.

Виходячи з цього, просить задовольнити позов.

Позовна заява була зареєстрована в канцелярії суду 24 березня 2021 року та відповідно до ст. 33 ЦПК України було визначено склад суду.

Ухвалою суду від 02 квітня 2021 року в справі було відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачу копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до ст.178 ЦПК України відповідачу був наданий строк для подання відзиву.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.

Позивач та його представник у судовому засіданні позов підтримали.

Представник відповідача в судове засідання неодноразово не з`являвся, подаючи заяви про відкладення розгляду справи.

29 серпня 2022 року до суду надійшли заяви директора товариства про відкладення розгляду справи в зв`язку з мобілізацією та перебуванням на військовій службі.

Суд враховує, що аналогічні заяви подавалися і представником товариства, тобто відповідач забезпечений правовою допомогою фахівця в галузі права.

Крім того провадження в справі було відкрито в квітні 2021 року, тобто задовго до мобілізації директора товариства.

Відповідно до позиції Врховного Суду, висловленої у постанові в справі № 918/539/16 від 07 липня 2022 року, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Виходячи з цього, на підставі ч.1 ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу в відсутності позивача.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України та ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата працівникам виплачується у строки, передбачені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Отже, законодавство України прямо покладає на власника обов`язок повного розрахунку з працівником з виплатою йому всіх сум, що йому належать, в день звільнення.

Судом встановлено, що позивач на підставі наказу № 2-к від 28 лютого 2020 року був прийнятий на посаду головного інженера ТОВ`ЕНЕРЖІ СЕРВІС».

Відповідно до штатного розпису на момент укладення трудового договору посадовий оклад головного інженера становив 24 000,00 грн., а з 20 травня 2020 року - 50 000, 00 грн.

Відповідно до штатного розпису з 01 серпня 2020 року посадовий оклад позивача, як головного інженера, був встановлений у розмір 4 723, 00 грн., а з 01 вересня 2020 року - 5 000, 00 грн.

Наказом № 2-з від 11 вересня 2020 року позивач був звільнений з роботи за п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Розрахунок з позивачем при звільненні відповідачем проведений не був.

/ а.с. 36 - 69 /

Питання щодо зміни істотних умов праці врегульоване ч.3 ст.32 КЗпП України, якою визначено, що у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допустима зміна істотних умов праці, якщо робота продовжується за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою.

Основними істотними умовами, зміна яких потребує завчасного попередження, є: системи та розміру оплати праці; пільг; режимів роботи; встановлення або скасування неповного робочого часу; суміщення професій; розряду і найменування посади та інших.

Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, встановлення або скасування неповного робочого часу, режиму роботи, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України та ст. 22 Закону «Про оплату праці» власник підприємства/уповноважений ним орган/фізична особа-роботодавець не мають права односторонньо затверджувати рішення з питань оплати праці, які погіршують умови, визначені законодавчо, колективними договорами, угодами.

Статтею 103 КЗпП України визначено, що про введення нових або зміну існуючих умов оплати праці в сторону погіршення власник/уповноважений ним орган зобов`язаний попередити працівника не пізніш як за 2 місяці до їх запровадження або зміни.

З наданих відповідачем витягів із штатного розпису вбачається, що про зменшення розміру посадового оклада позивач у порядку, визначеному законом, не попереджався.

З урахуванням цього суд вважає рішення роботодавця про зменшення посадового окладу позивача таким, що суперечить вимогам закону.

З розрахунку позивача вбачається, що сума заборгованості по заробітній платі на момент його звільнення, виходячи з посадового окладу 50 000, 00 грн., становить 136 763, 48 грн.

/ а.с.11 - 12 /

Відповідач, отримавши позов з додатками, відзив на позов не подав, приведені позивачем у позові обставини та суму заборгованості по заробітній платі не спростував.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» роботодавець зобов`язаний нарахувати й виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати, якщо виплата зарплати проводиться на один і більше календарних місяців пізніше за встановлені строки

Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсації підлягають грошові доходи населення разом із сумою індексації, що отримані в гривнях на території України та не мають разового характеру.

Нарахування компенсації провадиться безпосередньо перед виплатою заборгованості із заробітної плати.

Виплачується компенсація в місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості із заробітної плати за відповідний місяць.

Враховуючи дані норми закону, покладення законом обов`язку нарахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати на роботодавця, її нарахування та виплату саме при виплаті заборгованості, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача, стягнення з відповідача заборгованої заробітної плати з виплатою заборгованості з врахуванням компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з її несвоєчасною виплатою на момент виплати.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 117 КЗпП України відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Необхідно також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах.

Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані.

Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язку працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд враховує, що позивач звільнений з роботи наказом від 14 вересня 2020 року, тобто два роки тому, за угодою сторін.

На момент звільнення відповідач заборгував позивачу 136 763, 48 грн. заробітної плати, яка не виплачена до цього часу.

Виходячи з викладеного вище аналізу, розміру невиплаченої позивачу заробітної плати, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, враховуючи принцип справедливості та співмірності, дії кожної із сторін, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі заборгованої суми заробітної плати.

Суд при вирішенні спору також враховує наступне.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.

Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Суд також враховує, що статтями 22, 24 Конституції України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

В Рішенні Конституційного суду України № 11-рп/2012 зазначається, що засада рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в ч.1 ст.55 Конституції України.

Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного ч. 1 ст.24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Тобто, суд конституційної юрисдикції тлумачить даний принцип, як принцип, який дає змогу усім учасникам реалізувати свої процесуальні права.

З цього випливає, що право на доступ до суду, в тому числі право на захист порушених чи оспорюваних прав та їх захист судом має не лише відповідач, а й позивач, який звернувся до суду за захистом і таке право йому гарантоване законом.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст. 263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Як зазначено вище, вимоги позивача обґрунтовані належними доказами, визначеними законом.

В свою чергу відповідачу була надана можливість заперечити проти вимог позивача як шляхом участі в розгляді справи, так і подання відзиву на позов.

Відповідач своїм правом не скористався, будь-яких доказів на спростування вимог позивача не надав.

За таких обставин суд вважає вимоги позивача доведеними, а позов до задоволення в приведеному вище розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

За змістом ч.2 ст.174 ЦК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

З матеріалів справи вбачається, що 29 січня 2021 року між позивачем та адвокатом Сяміною Д.М. був укладений Договір договір про надання правничої допомоги, яка представляла позивача при підготовці справи для подачі до суду.

29 січня 2021 року між сторонами договору був укладений протокол погодження договірної ціни комплексу наданих адвокатом послуг у розмірі 8 200, 00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З точки зору ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до п.п.6, 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду в додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказує на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

В свою чергу, в постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі № 509/5043/17 ) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Однак, у постанові від 28 грудня 2020 року в справі №640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Верховний Суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Крім цього, суд також враховує, що відповідно до позиції Верховного Суду, яка висловлена в чисельних рішеннях, зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу можливе лише у разі заявлення відповідного клопотання сторони.

Такого клопотання відповідач не подав і співмірності витрат на професійну правничу допомогу не оспорює.

З урахуванням цього, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу відповідає складності справи, вчиненому адвокатом обсягу послуг, а тому приходить до висновку про стягнення з відповідача зазанчениої в договорі суми витрат на правничу допомогу.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору та 1 467. 63 гр. судового збору на користь держави..

Керуючись ст. ст. 32, 94, 115, 116, 117 КЗпП Ураїни, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України , суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» /03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, ЄДРПОУ 42891283 / на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 48 грн. /за вирахуванням необхідних податків та платежів/ заборгованості по заробітній платі з виплатою компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з її несвоєчасною виплатою.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» /03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, ЄДРПОУ 42891283 / на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , 48 грн. /за вирахуванням необхідних податків та платежів/ середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» /03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, ЄДРПОУ 42891283 / на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 / 1367,63 грн. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» /03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, ЄДРПОУ 42891283 / на користь ОСОБА_1 / АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 / 8200,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРДЖІ СЕРВІС» /03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 114, ЄДРПОУ 42891283 / 1367,63 грн. судового збору на користь держави.

В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 16 вересня 2022 року.

Суддя К.В. Машкевич