Рішення

від 25.08.2022 по справі 208/6246/21

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКА 

справа № 208/6246/21

№ провадження 2/208/1054/22

РІШЕННЯ

Іменем України

26 серпня 2022 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, у складі:

Головуючого, судді - Івченко Т.П.,

секретаря судового засідання - Оніщук Д.Р.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Галіциної О.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення «про встановлення факту, що має юридичне значення»,

встановив:

1.Позиція позивача.

Позивач звернувшись із даним позовом до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення «про встановлення факту, що має юридичне значення», заявив наступні позовні вимоги, а саме встановити факт нещасного випадку на виробництві, який стався 28 травня 1994 року із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , при виконанні трудових обов`язків інспектора охорони на підприємстві Дніпродзержинське розшукне бюро «Шанс» код ЄДРПОУ 13439170, адреса: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, що підтверджується копією Акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 28 травня 1994 року прошитої та завіреної печаткою підприємства.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він з 19 червня 1995 року є особою, що має ІІ групу інвалідністю, внаслідок нещасного випадку на виробництві - Дніпродзержинське розшукове бюро «ШАНС», під час виконання ним своїх трудових обов`язків - поранення. ПП ДБ «ШАНС» був складений акт про нещасний випадок на виробництві за Формою Н-1 від 28.05.1994 року.

У червні 1994 року йому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва.

07 жовтня 2019 року медико-соціальною експертною комісією позивача переведено на третю групу інвалідності (загальне захворювання) згідно до акту огляду медико-соціальною комісією Серія 12ААБ № 216885 та з 25 вересня 2019 року йому призначено пенсію по інвалідності, за ІІІ групою.

З зазначеним висновком позивач не згоден, так як не вбачає підстав для загального захворювання.

Акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 28 травня 1994 року оформлений ПП ДБ «ШАНС» - оригінал, було пошкоджено, а дублікат акту отримати позивач позбавлений можливості, так як до Державного архіву Дніпропетровської області ні акт, ні його справа не передавалися, також відсутня інформація про його перебування на обліку як отримувача пенсії за період з 1994 року по 1998 рік, а Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області не видає дублікатів актів розслідування нещасних випадків, які сталися на виробництві, примірник акту за формою Н-1, тому що ці акти зберігаються на підприємстві (установа, організація) протягом періоду, необхідного для здійснення передбачених актом заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам а/або гострим професійним захворюванням (отруєнням), але не менше ніж один рік.

Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров`я України.

Медико-соціальна експертиза визначає ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, сприяє проведенню ефективних заходів щодо профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя.

Цій експертизі підлягають особи, які втратили здоров`я внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежує їх життєдіяльність, а також особи, які за чинним законодавством мають право на соціальну допомогу, компенсацію втраченого заробітку або звільнення від виконання відповідних обов`язків тощо.

Залежно від ступеня втрати здоров`я інвалідність поділяється на три групи (I, II та III).

Причинами інвалідності є: загальне захворювання, трудове каліцтво, професійне захворювання, інвалідність з дитинства; для військовослужбовців - поранення, контузія, каліцтво, одержані при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов`язків військової служби, чи захворювання, пов 'язане з перебуванням на фронті, або каліцтво, одержане внаслідок нещасного випадку, не пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби, чи захворювання, не пов`язане з перебуванням на фронті, а в спеціально передбачених законодавством випадках - захворювання, одержане при виконанні обов`язків військової служби. Законодавством України можуть бути встановлені й інші причини інвалідності.

Переогляд інвалідів з нестійкими, оборотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою визначення ефективності відновного лікування та реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться через 1-3 роки.

Таким чином, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 200S року №1317 «Про питання медико-соціальної експертизи» (зі змінами) Медико-соціаль експертиза (за текстом - МСЕ) потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання Акта про нещасний випадо на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р 1112.

При такому перегляді Позивач не зміг надати до комісії МСЕ оригінал Акту про нещасний випадок на виробництві з причин його пошкодження.

З цих підстав в розумінні статті 4 ЦПК України він і звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

За приписами статті 15 Цивільного кодексу України {за текстом - ЦКУ), кожна особі має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Але Відповідач, порушуючи право Позивача на соціальний захист наданий йому Державою, не визнає не тільки форму Акту про нещасний випадок на виробництві, по змісту даного Акту вважає, що він не відповідає встановленій формі, складений . відповідною комісією, взагалі оспорює сам випадок, вважає його не страховим, в розумінні Закону № 1105 від 23.09.1999 року.

Треба зазначити, що оскільки травма на виробництві відбулася у 1994 році то слід користуватися нормативно-правовим актом, який діяв на час встановлення МСЕ1 від 1994 року усіх додаткових видів допомоги.

Зокрема, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в місті Кам`янське Дніпропетровської області {попередник відділення Фонду) було зареєстроване в жовтні 2000 року, а розпочало свою діяльність з 01 квітня 2001 року.

Отже, з 01.04.2001 року набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09,1999 року № 1105-Х1 З цієї дати був створений Фонд соціального виробництва та професійних захворювань України і підприємства та організації припинили з цієї дати відшкодовувати шкоду працівникам, які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року.

Згідно з п. 2 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 22.02.2001 р. № 2272-Ш (пункт втратив чинність з 01.01.2011 року) Фонд сплачує страхові виплати та надає (соціальні послуги працівникам (членам їх сімей), які потерпіли на виробництві до С квітня 2001 року, з того часу, коли відповідні підприємства передали в установленом порядку Фонду документи, що підтверджують право цих працівників (членів їх сімей) такі страхові виплати та соціальні послуги, або коли таке право встановлено в судовому засіданні.

Установа на обліку у якій був Позивач повинна була сформувати особову справу потерпілого згідно Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або члені його сім`ї на страхову виплату, затвердженої Постановою правління Фонду соціально страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Украй від 20.04.2001 року № 10 та передати її за актом прийняття-передачі для продовження виплат потерпілому до робочого органу Фонду за місцем свого знаходження.

Але, як стверджує Відповідач, документи, які підтверджують право застрахованого Позивача на страхові виплати, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання по акту прийому-передачі до відділення

Фонду за період 01.04.2021 року по 16.10.2020 року - не передавались (це стверджується копією постанови Дніпровського апеляційного суду арк. №3 абз. 1 зверху, яка додається)

Щоб відновити Позивачу соціальний захист потрібні документи, в тім числі і Акт про нещасний випадок на виробництві. Акт було пошкоджено. Отримати Позивач його на підприємстві де працював не має можливості бо це підприємство не веде господарської діяльності не має найманих працівників і документи не збереглися та до архіву не здавались (всі відповіді із відповідних інстанцій додавалися в додатках до позову).

Щодо строку позовної давності, на який посилається Відповідач, то МСЕК ще у 1994 році встановив втрату Позивачем професійної працездатності внаслідок нещасного випадку.

Якщо справи про страхові виплати розглядаються вперше після закінчення трьох років з дня встановлення МСЕК втрати потерпілим професійної працездатності внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, то страхові виплати призначаються з дня звернення за їх призначенням відповідно до чинних нормативно-правових актів.

2.Позиція відповідача.

Відповідач не визнав заявлений позов до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, подав відзив.

В обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено, що позивач, відповідно до статей 23-25, 34 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII та на підставі довідки до акта огляду медико- соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №151591 від 13.01.2021 має право на пенсію по інвалідності. Крім того, Позивач вказує, що травму він отримав при збройному нападі в результаті розкрадання матеріальних цінностей колективної власності в районі охорони Філії №2 ДСБ «Шанс».

Відповідно до пункту е статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII особи, які стали інвалідами у зв`язку з виконанням державних чи громадських обов`язків або у зв`язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку мають право на пенсію, в розмірах, передбачених статтею 32 цього Закону.

Проте, згідно із позовною заявою Позивач вважає що має право на отримання виплат не по загальному захворюванню, яке йому встановлено у довідці до акту огляду медико- соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №151591 від 13.01.2021, а від відділення Фонду.

Таким чином, оскільки відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV (далі - Закон №1105) не має права на отримання виплат за цим Законом.

Питання встановлення інвалідності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначені Положенням про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення №1317).

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постанова Кабінету Міністрів України, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Пунктами 17,18 Положення №1317 встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Відповідальність за якість медичного обстеження, своєчасність та обґрунтованість направлення громадян на медико-соціальну експертизу покладається на керівника лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я.

Рішення Комісія приймає після проведеного засідання у повному складі і є колегіальним.

Згідно копій документів, наданих Позивачем, він проходив огляд ЛТЕК 30.10.1995 року, відповідно до якого йому було встановлено 50% втрати професійної працездатності до 01.11.1996 року.

При наступному огляді, відповідно до Довідки №044558 відсотка втрати працездатності не встановлено, інвалідність не передбачено.

Довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №151591 від 13.01.2021 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності по загальному захворюванню до 01.10.2021 року.

Таким чином Позивач помилково вважає раптовим рішення МСЕК щодо встановлення йому групи інвалідності по загальному захворюванню, оскільки після 1996 року він міг одужати, а групу інвалідності у 2021 році йому могли встановити за іншою хворобою організму.

До того ж, відповідно до пунктів 23-25 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської комісії хворий, потерпілий від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання або особа з інвалідністю має право подати протягом місяця після одержання висновку комісії письмову заяву до Кримської республіканської, обласної, Київської та Севастопольської центральних міських комісій або до комісії, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я. Рішення комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.

З приводу тверджень Позивача щодо відсутності можливості отримати дублікат Акту про нещасний випадок на виробництві, то відповідно до статті 43 Закону №1105 документами для розгляду справи про страхові виплати є:

1) акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання за встановленими формами та/або висновок МСЕК про ступінь втрати професійної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть;

2) документи про необхідність подання додаткових видів допомоги.

Отже, наявність дубліката Акту про нещасний випадок на виробництві не породжує у потерпілого право на страхові виплати, а у відділення Фонду - обов`язку по формуванню справи про страхові виплати.

З приводу тверджень Позивача щодо неможливості отримати дублікат Акту про нещасний випадок на виробництві через припинення Дніпродзержинського розшукового бюро «Шанс», то зазначеним Позивач вводить суд в оману, оскільки відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань «Дніпродзержинське бюро «Шанс», код за ЄДРПОУ 13439170, зареєстроване за адресою м. Кам`янське, Прохідний Тупик, будинок 5, продовжує свою діяльність тобто не ліквідоване та підтверджується роздруківкою безкоштовного запиту з офіційного сайту Міністерства юстиції України.

Таким чином, згідно п 9 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого Постановою КМУ від 17.04.2019 року № 337 (далі - Порядок №337) розслідування (спеціальне розслідування) проводиться у разі настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), у тому числі про які своєчасно не повідомлено роботодавцю чи внаслідок яких втрата працездатності потерпілого настала не одразу. Строк давності для розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь) на виробництві становить три роки з дня їх настання. У разі встановлення факту нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) рішенням суду розслідування проводиться незалежно від дати їх настання.

До компетенції суду належить визнання факту настання нещасного випадку на виробництві, а визнання такого нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом чи не пов`язаного з виробництвом належить до повноважень спеціально створеної комісії з розслідування такого нещасного випадку, яка створюється вже після визнання факту настання нещасного випадку на виробництві органом, на який згідно Порядку покладений такий обов`язок.

Згідно п. 29 Порядку № 337, якщо факт настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) на виробництві встановлено у судовому порядку і нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) не підлягають спеціальному розслідуванню, розслідування організовує підприємство (установа, організація), де сталися такі випадок та / або гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступник у разі реорганізації цього підприємства (установи, організації). У разі ліквідації підприємства (установи, організації) без правонаступника розслідування всіх нещасних випадків та / або гострих професійних захворювань (отруєнь), факт яких встановлено у судовому порядку, проводить спеціальна комісія, склад якої визначений пунктом 15 цього Порядку.

Однак, згідно п. 10 Порядку № 337 спеціальному розслідуванню підлягають, зокрема нещасні випадки, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого; пунктом 14 Порядку передбачено, що Держпраці та/або її територіальним органом утворюється комісія із спеціального розслідування (далі - спеціальна комісія). Пунктом 10 Порядку № 337, крім іншого, передбачено, що розслідування нещасних випадків, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, може проводитися комісією підприємства (установи, організації) у разі надання територіальним органом Держпраці письмового доручення роботодавцю протягом наступного робочого дня після отримання повідомлення про нещасний випадок.

Отже, якщо факт настання нещасного випадку буде встановлено рішенням суду, то тільки після рішення суду в уповноважених Порядком осіб виникає обов`язок провести розслідування та скласти відповідний акт.

Позивач посилається на пункт 9 Постанови Пленуму, відповідно до чого ухвалою Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 27.07.2021 провадження за позовною заявою ОСОБА_1 було відкрито за правилами загального позовного провадження, але Позивачем в позовній заяві не вказано за захистом яких саме порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів він звернувся до суду.

Відповідно до пункту 1, пп.4 п. 3, пункту 6 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України у позовній заяві Позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, позовна заява повинна містити, в тому числі, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору, зазначення доказів що підтверджують вказані обставини, якими Позивач обґрунтовує свої вимоги, правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Таким чином, в своєму позові Позивач зазначив не характерний для даного провадження предмет позову та не навів фактичні обставини, якими обґрунтовує свої вимоги.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 22 Закону України "Про охорону праці" у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржено у судовому порядку.

Отже, законодавством визначено порядок встановлення факту нещасного випадку на виробництві, так само як і порядок оформлення актів випадку про нещасний випадок та їх оскарження.

Як вже зазначалося вище, факт нещасного випадку на виробництві тягне за собою обов`язок проведення уповноваженими особами розслідування цього випадку (за умови, якщо такі вимоги будуть пред`явлені до відповідача), яке має організувати підприємство (установа, організація) де стався такий випадок, або територіальний орган Держпраці. Оскільки відділення Фонду не є підприємством (установою, організацією) де стався такий випадок, то в даних спірних правовідносинах не є відповідачем.

Частиною першою, другою статті 51 ЦПК України передбачено, що суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним, не закриваючи провадження у справі.

З`ясувавши, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, суд має роз`яснити позивачеві право на подачу заяви про заміну відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Крім того, хочемо зазначити, що в своїй позовній заяві Позивач вказує, що до роботодавця чи територіального органу Держпраці з приводу створення комісії та проведення перерозслідування випадку, який стався з ним у 1995 році він не звертався. Питання з яким він звертався до територіального органу Держпраці це надання дублікату Акту про нещасний випадок на виробництві, наявність якого не вирішить наявний спір.

Також відділення Фонду звертається до суду з вимогою щодо застосування до вимог позивача строк позовної давності.

Відповідно до п. 2 п.п. 5 Постанови Пленуму, згідно з Законом "Про охорону праці" і Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623, факт каліцтва та іншого ушкодження здоров`я на виробництві посвідчується актом про нещасний випадок, а в разі відмови власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу, скласти такий акт чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта питання вирішується в порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

У той же час, згідно до ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За змістом п. 4 Постанови Пленуму встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Наслідком пропуску встановленого ст. 233 КзпП України строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору є відмова у задоволенні позовних вимог.

З приводу тверджень Позивача що встановлення факту нещасного випадку на виробництві має для нього юридичне значення, оскільки це дасть, нібито, йому змогу оформити відповідну групу по інвалідності та отримувати допомогу, хочу звернути увагу суду, на те, що відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму суд повинен також навести в рішенні докази в підтвердження висновку про обставини, що мають значення для вирішення справи, а при задоволенні заяви чітко викласти встановлений факт.

Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

До того у Позивача вже є група інвалідності і він отримує пенсію.

Також, звертають увагу, що відповідно до преамбули Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623 (далі - Положення №623) дія цього Положення не поширюється на осіб, які працюють або проходять службу та з якими не укладаються трудові договори на підвідомчих підприємствах і у військових частинах, підрозділах Міноборони, МВС, Держкомкордону, Національної гвардії, СБУ, Державного департаменту з питань виконання покарань. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій встановлюється зазначеними органами за погодженням з Держнаглядохоронпраці.

Пунктом 22 Положення №623 визначено, що нещасні випадки з працівниками підрозділів Державної служби охорони при МВС, а також інших охоронних підрозділів, які мають юридичний статус і спеціальний дозвіл (ліцензію) на цей вид діяльності, що сталися під час виконання обов`язків з охорони підприємства, беруться на облік цими підрозділами. У розслідуванні цих нещасних випадків повинен брати участь представник підприємства.

Нещасний випадок, що стався на підприємстві з працівником іншого підприємства під час виконання ним завдання свого керівника, розслідується підприємством, де стався нещасний випадок, і про нього складається акт за формою Н-1 комісією з розслідування за участю представників підприємства, працівником якого є потерпілий. Такий нещасний випадок береться на облік підприємством, працівником якого є потерпілий.

Відповідно до пункту 15 Положення № 623 Акт за формою Н-1 разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. Інші примірники акта та його копії зберігаються до здійснення всіх намічених у них заходів, але не менш як два роки. У разі ліквідації підприємства акти за формою Н-1 підлягають передачі правонаступникові, який бере на облік ці нещасні випадки, а у разі його відсутності або банкрутства - до державного архіву.

Підприємство, де стався нещасний випадок, залишає у себе один примірник затвердженого акту за формою Н-1.

Також Положенням №623 визначена форма Акту про нещасний випадок, який складається в разі настання нещасного випадку під час виконання трудових обов`язків на підприємстві, в установі, організації. Проте, копія наданого Позивачем Акту про нещасний випадок на виробництві не відповідає встановленій формі, при відсутності інших доказів не можна напевно стверджувати про настання з ОСОБА_1 нещасного випадку при виконанні трудових обов`язків.

Розглядаючи копію наданого Позивачем Акту про нещасний випадок на виробництві не тільки в розрізі невідповідності формі, а й по змісту, враховуючи вимоги Положення №623, даний Акт не відповідає встановленій формі, складений не відповідною комісією, і, взагалі, на такий випадок дія Положення № 623, згідно преамбули, не поширювалася, а значить такий випадок не може бути визнаний страховим в розумінні Закону №1105.

3.Заяви, клопотання, процесуальні питання.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу № 208/6246/21 передано до провадження судді Похваліти С.М. (а.с.25).

Ухвалою суду від 27 липня 2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до підготовчого судового засідання (а.с.26).

12 серпня 2021 року через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву (а.с.29-33).

13 серпня 2021 року позивачем подано заяву про відвід судді (а.с.41-42).

Ухвалою суду від 13 серпня 2021 року заяву позивача ОСОБА_1 про відвід судді, задоволено (а.с.49-50).

18 серпня 2021 року Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 208/6246/21 переданого до провадження судді Івченко Т.П. (а.с.52).

08 вересня 2021 року позивачем подано відповідь на відзив (а.с.53-57).

В підготовче судове засідання призначене на 27 вересня 2021 року прибули позивач ОСОБА_1 та представник відповідача - Галіцина О.О. , в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву на 17 листопада на 13.00 годину з метою звернення позивачем до фахівця в галузі права (а.с.64-66).

17 листопада 2021 року в підготовче судове засідання прибули позивач та представник відповідача - Галіцина О.О. в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву на 10 грудня 2021 року на 08.30 годину з метою звернення позивачем до адвоката (а.с.72-75).

До підготовчого судового засідання призначеного на 10 грудня 2021 року, через канцелярію суду 06 грудня 2021 року позивачем подано заяву про перенесення слухання справи на іншу дату у зв`язку із поганим самопочуттям (а.с.84).

Клопотання позивача про відкладення слухання справи призначене на 10 грудня 2021 року, задоволено, підготовче судове засідання відкладено на 24 січня 2022 року на 11.00 годину (а.с.85).

18 січня 2022 року через канцелярію суду позивачем подано клопотання про відкладення слухання справи, оскільки останній з 24 січня 2022 року по 13 лютого 2022 року проходитиме лікування у санаторії (а.с.86). На підтвердження зазначеної обставини позивачем як додаток до клопотання надано копію путівки 000024 (а.с.87).

Клопотання позивача про відкладення підготовчого судового засідання, задоволено, підготовче судове засідання відкладено на 10 березня 2022 року 09.05 годину (а.с.89).

10 березня 2022 року в підготовче судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце підготовчого судового засідання повідомлений згідно до ст. 130 ЦПК України (а.с.90), заяв клопотань не подавав, про причину неявки суд не повідомляв.

Підготовче судове засідання відкладено на 06 травня 2022 року на 09.00 годину (а.с.96).

06 травня 2022 року позивач будучи сповіщеним про дату, час та місце підготовчого судового засідання згідно до ст. 130 ЦПК України (а.с.97) в підготовче судове засідання не прибув, заяв, клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомляв.

06 травня 2022 року через канцелярію суду представником відповідача - Галіциною О.О. подано клопотання про залишення позовної заяви ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення «про встановлення факту, що має юридичне значення», без розгляду, оскільки останній будучи належним чином сповіщеним про дати та час судових засідань систематично не прибуває до суду.

06 травня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення «про встановлення факту, що має юридичне значення», призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

4.Фактичні обставини встановлені судом.

21 липня 2021 року ОСОБА_1 подано позов до провадження суду, в межах яких заявлено позовні вимоги до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення «про встановлення факту, що має юридичне значення», а саме - встановити факт нещасного випадку на виробництві, який стався 28 травня 1994 року із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , при виконанні трудових обов`язків інспектора охорони на підприємстві Дніпродзержинське розшукне бюро «Шанс» код ЄДРПОУ 13439170, адреса: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, що підтверджується копією Акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 28 травня 1994 року прошитої та завіреної печаткою підприємства.

Як встановлено під час судового розгляду позивач з 19 червня 1995 року мав ІІ групу інвалідністю, яка була змінена внаслідок його комісійного огляду -

07 жовтня 2019 року медико-соціальною експертною комісією та його ОСОБА_1 переведено на третю групу інвалідності (загальне захворювання) згідно до акту огляду медико-соціальною комісією Серія 12ААБ № 216885 та з 25 вересня 2019 року йому призначено пенсію по інвалідності, за ІІІ групою (а.с. 18-19).

Позивач ОСОБА_1 не погодившись із висновком медико-соціальною експертною комісією від 07 жовтня 2019 року, але ОСОБА_1 протягом місяця після одержання висновку МСЕК письмову заяву до Дніпропетровської обласної МСЕК або до МСЕК, в якій він проходив огляд, чи до відповідного управління охорони здоров`я для повторного огляду заявника і приймає відповідне рішення з питань перевірки обґрунтованості прийнятого рішення до Центральної медико-соціальна експертної комісії Міністерства охорони здоров`я України, в порядку визначеному пунктом 23 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, не звертався.

Юридична особа - Дніпродзержинське розшукове бюро «ШАНС», яке на теперішній час перейменовано у ПП ДБ «ШАНС», яким був складений акт про нещасний випадок на виробництві за Формою Н-1 від 28.05.1994 року під час виконання ним своїх трудових обов`язків - поранення, не ліквідовано на час розгляду справи, не перебуває у стадії санації.

Докази перебування саме з ПП ДБ «ШАНС» у трудових правовідносинах на 28.05.1994 року до справи позивачем подано у виді копії трудової книжки (а.с. 21) та характеристики за місцем роботи (а.с. 22).

5.Норми права застосовані судом.

Ст. 55 Конституції України, Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно до ст. 15 ЦК України:

1.кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦК України, Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

П. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623 визначено, що установити, що функції уповноваженого власником органу, передбачені Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, для підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, виконують керівники цих підприємств, установ і організацій.

Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623, передбачено, що розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах проводиться власником або уповноваженим ним органом (надалі - власником).

Для проведення розслідування призначається комісія з розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях (надалі - комісія з розслідування).

Порядок розслідування та облік нещасних випадків з учнями та студентами під час трудового і професійного навчання в навчальному закладі визначається Міносвіти за погодженням з відповідним профспілковим органом.

Згідно до аб. 1 п. 1 розділу 1 Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623, - Про нещасний випадок, внаслідок якого працівник згідно з медичним висновком втратив працездатність на один день і більше або виникла необхідність перевести його на іншу, легшу роботу терміном не менш як на один день, складається акт за формою Н-1 (додаток N 1).

Аб. 3 п. 1 розділу 1 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623, - Розслідування нещасних випадків, пов`язаних з заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство працівника під час перебування його на роботі проводяться відповідно до цього Положення. Питання щодо складання акта за формою Н-1 про такий нещасний випадок та взяття його на облік вирішується комісією з розслідування з використанням матеріалів органів внутрішніх справ і прокуратури.

Аб. 9 п. 1 розділу 1 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623 - Контроль за своєчасним і правильним розслідуванням, документальним оформленням та обліком нещасних випадків, здійсненням заходів щодо усунення причин, які викликали ці випадки, здійснюється органами державного управління та нагляду за охороною праці відповідно до своєї компетенції.

Аб. 10 п. 1 розділу 1 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623, - У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи зі змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів. Органи з розгляду трудових спорів у разі необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду за охороною праці, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

Ст. 25 Закону України «Про охорону праці», в редакції що діяла на час 28 травня 1994 року, - Власник повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, яке розробляється Державним комітетом України по нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується Кабінетом Міністрів України.

Розслідування проводиться за участю представника профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках, передбачених законодавством, також за участю представників органів державного нагляду, управління охороною праці та профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку або професійного захворювання власник складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої заінтересованої особи із змістом акта питання вирішується у порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.

Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують відповідний висновок представника органу державного нагляду, або органу державного управління охороною праці, або профспілкового органу.

Згідно до ст. 22 Закону України «Про охорону праці», в редакції на час вирішення спору по суті, передбачено:

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Відповідно до п. 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 рок № 1317, на час складання Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серїі 12 ААВ № 151591 від 13.01.2021 року (а.с. 24), передбачено:

Медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

6.Висновки і мотиви прийнятого рішення.

Обов`язковою умовою для набуття будь-якою особою право на звернення до суду, є наявність у зазначеної сторони прав, інтересів та свобод, які існують та які порушені, невизнані або оспорювані, що узгоджується з приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України.

Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Як встановлено в ході судового розгляду, позивач ОСОБА_1 станом на 28 травня 1994 року перебував у трудових правовідносинах із Дніпродзержинським пошуковим бюро «ШАНС».

Факт нещасного випадку, а який посилається позивач, підтверджується наданою копією Акту про нещасний випадок на виробництві, затверджений керівником підприємства ОСОБА_3 станом на 28 травня 1994 рік (а.с. 8-10), за змістом якого відображено що датою та часом нещасного випадку є 28 травня 1994 року, постраждалою особою зазначено ОСОБА_1 , його посада - інспектор охорони.

Згідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час звернення ОСОБА_1 із позовом та на час розгляду справи по суті, юридична особа Приватне підприємство «Дніпродзержинське бюро «ШАНС», код ЄДРПОУ 13439170, юридична адреса: 51925, Дніпропетровська область, місто Кам`янське, тупик Прохідний, будинок 5, зареєстровано 15.11.2001 року, але взяте на облік у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області 18.01.1991 року, засновником та уповноваженою особою підприємства є ОСОБА_3 ..

Заявляючи вимоги до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення, позивачем не враховано, що 1 квітня 2005 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який визначив правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

До прийняття зазначеного Закону відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, здійснювалось згідно з Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472.

Також до обов`язку встановлення факту нещасного випадку на виробництві, на органи Фонду соціального страхування України не покладено, так як згідно до Положення Фонду - його діяльність направлена на реалізацію державної політики у сферах соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, медичного страхування та забезпечення дотримання вимог чинного законодавства у цих сферах на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Забезпечення надання страхових виплат та соціальних послуг і матеріального забезпечення відповідно до Закону. Організацію профілактики страхових випадків.

Так, особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов`язаних з виконанням ними трудових обов`язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фонд соціального страхування України утворюється шляхом злиття Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Робочі органи виконавчої дирекції Фонду утворюються таким само шляхом. Фонд соціального страхування України та його робочі органи є правонаступниками вказаних вище фондів та їх робочих органів. 3 квітня 2015 відбулося перше (установче) засідання правління Фонду соціального страхування України, на якому були прийняті рішення, а саме: сформовано персональний склад правління Фонду; обрані голова правління Фонду та його заступники; затверджено Статут Фонду. Наприкінці 2015 року Фонд зареєстровано в ЄДР. Код ЄДРПОУ - 40210180.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач визначений позивачем ОСОБА_1 як - Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення, не мало жодних обов`язків, не прийняло їх шляхом приємництва, так як на час події, а саме на 28 травня 1994 року не здійснювало своєї діяльності, як і Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Питання пов`язані з отримання виплат як особи що внаслідок нещасного випадку на виробництві зазнав травмування, ОСОБА_1 не ставилося до отримання Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серїі 12 ААВ № 151591 від 13.01.2021 року (а.с. 24), якою встановлено позивачу ІІІ групи інвалідності з 01.09.2021 року.

При цьому дане рішення медико-соціальною експертною комісії Дерновим П.М. не оскаржено, а за змістом Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 151591 від 13.01.2021 року (а.с. 24), не можливо встановити факт оспорення або не прийняття даних травмування позивача від нещасного випадку на виробництві станом на 28 травня 1994 року.

Також, згідно довідки МСЕК від 22.01.1996 року (а.с. 19), ОСОБА_1 підтверджено ІІІ групу інвалідності з 01.11.1995 року, також інформація яка раніше врахована при видачі ЛКК від 30.10.1995 року (а.с. 23), підтверджує врахуванням факту його травмування від нещасного випадку із втратою працездатності.

Таким чином, позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено порушення, невизнання або оспорення права позивача ОСОБА_1 в передбаченому законом порядку, в межах обов`язків та прав відповідача.

Судом враховується, що поняття «юридичний спір» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття «спір про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Можливість практичного здійснення права на звернення до суду за судовим захистом залежить від певних передумов, які у цивільній процесуальній літературі іменуються передумовами права на звернення до суду за судовим захистом. Ці передумови розподіляють на суб`єктивні, які належать до особистості суб`єктів спору, та на об`єктивні, пов`язані з характером предмета, який підлягає внесенню на розгляд суду; на позитивні та негативні - залежно від зв`язку права на звернення до суду з наявністю або відсутністю цих передумов.

До суб`єктивних передумов належить процесуальна правоздатність особи, яка звернулася до суду за судовим захистом, а також суб`єкта, який буде притягнутий судом як відповідач або заінтересована особа. Право на звернення до суду за судовим захистом виникає одночасно з виникненням цивільної процесуальної правоздатності. Так, відповідно до ст. 28 ЦПК здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) визнається за всіма фізичними і юридичними особами. Оскільки всі фізичні особи набувають процесуальної правоздатності з моменту народження і не можуть бути її позбавлені, а відповідно і здатності звернення до суду за судовим захистом, то в судовій практиці питання щодо процесуальної правоздатності може виникати тільки стосовно організацій. Процесуальна правоздатність організацій залежить від того, чи є організація юридичною особою.

Суб`єктивною передумовою права на звернення до суду є також процесуальна заінтересованість особи. За загальним правилом звертатися до суду можна лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів. Із цього положення ст. З ЦПК випливає наявність заінтересованості особи в судовому захисті. Щодо заінтересованості осіб, які звертаються до суду за захистом прав, свобод та інтересів іншої особи, або державних чи суспільних інтересів, то їх заінтересованість має службовий характер і обумовлена їх правовим становищем.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Таким чином, судом встановлено відсутність підстав та обґрунтувань пред`явлення позивачем ОСОБА_1 позовних вимог до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення, як органу який не діяв на час нещасного випадку, а саме станом на 28 травня 1994 року, не взяло на себе зобов`язань за вказаними обставинами в передбаченому законом порядку, та в межах своїх повноважень та компетенції не є органом який має право на встановлення факту нещасного випадку, проведення їх розслідування та складання акту, тим більш які виникли до утворення як самого Фонду, так і його попередників, обов`язки і права який прийняті Фондом.

Суд звертає на правову позицію Верховного Суду, яким визначено, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 705/3876/18.

А тому, у разі оспорення висновків зазначених за змістом Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 151591 від 13.01.2021 року (а.с. 24), відповідно до пункту 1.4 Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України № 561 від 05.09.2011, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.11.2011 за №1295/20033 (далі - Інструкція №561), медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, здійснення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб інваліда, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

При огляді у МСЕК проводяться: вивчення документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи; опитування хворого; об`єктивне обстеження та оцінка стану всіх систем організму, необхідних лабораторних, функціональних та інших методів дослідження усіма членами комісії (пункт 1.10 Інструкції № 561).

Аналізуючи положення вказаних нормативно-правових актів, суд приходить до висновку, що правом на встановлення групи інвалідності наділена лише медико-соціальна експертна комісія, яка здійснює огляди осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на підставі направлення відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

А у разі підтримання вимог щодо встановлення факт нещасного випадку на виробництві, який стався 28 травня 1994 року із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , при виконанні трудових обов`язків інспектора охорони на підприємстві Дніпродзержинське розшукне бюро «Шанс» код ЄДРПОУ 13439170, адреса: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, що підтверджується копією Акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 28 травня 1994 року прошитої та завіреної печаткою підприємства, необхідним є враховування приписів аб. 3 п. 1 розділу 1 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623, - Розслідування нещасних випадків, пов`язаних з заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство працівника під час перебування його на роботі проводяться відповідно до цього Положення. Питання щодо складання акта за формою Н-1 про такий нещасний випадок та взяття його на облік вирішується комісією з розслідування з використанням матеріалів органів внутрішніх справ і прокуратури.

При цьому позивачем долучено Акт про нещасний випадок, затверджений 28 травня 1004 року щодо події яка мала місця 28 травня 1994 року згідно до форми Н-1 (а.с. 8), доказів оспорення відповідачем даного акту в передбаченому законом обсягу прав та обов`язків відповідача, який на час події не був утворений, не здійснював своєї діяльності і не прийняв такого обов`язку від юридичних осіб права та обов`язки відповідачем прийнято згідно до закону.

Таким чином, роботодавець виконав свої обов`язки що узгоджується із Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623.

А тому під час судового розгляду також не встановлено відмова власника від складання акту, та підстави для здійснення контролю за власником підприємства з підстав визначених аб. 9 і 10 п. 1 розділу 1 Положення про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 623.

Крім того, ст. 22 Закону України «Про охорону праці», в редакції на час вирішення спору по суті, передбачено:

Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об`єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця.

Тобто у разі такої відмови відповідачем у справі повинен бути орган державного нагляду за охороною праці.

У своїх рішеннях ВС неодноразово наголошував, що згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Як встановлено в ході судового розгляду, позивачем не виконані вимоги зазначені вище, та єдиною особою до якої позивачем заявлено позовні вимоги це Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення.

Так, згідно до ст. 12 ЦПК України передбачено: п. 1 Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. 2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. 3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Неодноразові роз`яснення судом прав позивача, наслідків не вчинення певних процесуальних дій, не були реалізовані позивачем.

Верховний Суд наголосив, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Верховний Суд підкреслив, що для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. Висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

На підставі зазначеного, встановив що в межах заявленого позову, позивачем не доведено і жодним доказом не підтверджено, що саме Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення порушило, не визнало чи оспорило його суб`єктивні права, свободи чи інтереси, та що в межах заявлених позовних вимог Управління не є зобов`язаною особою за вимогою ОСОБА_1 , а тому є неналежним відповідачем.

А тому позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені до визначеного ним відповідача - Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення про встановлення факту нещасного випадку на виробництві, який стався 28 травня 1994 року із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , при виконанні ним трудових обов`язків інспектора охорони на підприємстві Дніпродзержинське розшукне бюро «Шанс» код ЄДРПОУ 13439170, адреса: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, що підтверджується копією Акту про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 28 травня 1994 року прошитої та завіреної печаткою підприємства, не підлягає задоволенню, з зазначених вище підстав.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

7.Судові витрати.

Враховуючи предмет спору заявлений ОСОБА_1 , при вирішенні питання про розподіл судового збору, суд виходить з того, що згідно до п. 7 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання: заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Також, ч. 7 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідачем на час розгляду справи по суті, не подано заяв про понесення судових витрат.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 260, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення «про встановлення факту, що має юридичне значення» - відмовити у повному обсязі.

Судові витрати пов`язані із розглядом справи, з врахуванням звільнення осіб від сплати судового збору, віднести за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Управління виконавчої дирекції фонду Соціального страхування України в Дніпропетровській області, в особі Кам`янського відділення, код ЄДРПОУ 41418488, м. Кам`янське Дніпропетровської області, проспект Тараса Шевченко, буд. № 42.

Повний текст судового рішення складений 31 серпня 2022 року.

Суддя Івченко Т. П.