Постанова

від 15.09.2022 по справі 461/4839/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 461/4839/19

провадження № 51-1790км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

виправданого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2022року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Омська Російської Федерації, громадянина України, який проживає у АДРЕСА_1 ,

визнаного невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Галицького районного суду міста Львова від 29жовтня 2021 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.

Ухвалою Львівського апеляційного судувід 07 квітня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, обіймаючи посаду керівника структурного підрозділу органу місцевого самоврядування начальника управління фінансового контролю департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради (далі Управління фінансового контролю), пов`язану із виконанням організаційно-розпорядчих функцій, 27 лютого 2019 року, перебуваючи у приміщені кафе «Цвібак», що на площі Катедральна, 6 у м. Львові, висловив директору ПП «Компанія Унітранс» ОСОБА_8 протиправну вимогу про надання йому неправомірної вигоди в розмірі 1% від вартості будівельних робіт з капітального ремонту внутрішньоквартальної дороги на вул. Вузькій у м. Львові (8000 грн) за не створення цьому підприємству Управлінням фінансового контролю штучних перешкод при реалізації контрольних повноважень, швидке та позитивне попереднє погодження кошторисної вартості робіт з капітального ремонту вказаної внутрішньоквартальної дороги та, після завершення відповідних робіт, подальше позитивне рішення представника підпорядкованого йому управління фінансового контролю у складі комісії з визначення готовності до експлуатації вищевказаного об`єкта. Надалі 05 березня 2019 року приблизно о 17:27 у приміщені кафе « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_7 одержав від ОСОБА_8 вищевказану неправомірну вигоду у розмірі 8000 грн, після чого він був затриманий працівниками правоохоронного органу, а предмет неправомірної вигоди в нього був вилучений.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що як місцевий, так і апеляційний суди здійснили неналежне та неповне дослідження усіх обставин справи та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів як кожного окремо, так і в їх сукупності, зокрема щодо повноважень та основних завдань Управління фінансового контролю, очолюваного ОСОБА_7 , результатів проведених оперативно-технічних заходів аудіо, - відеоконтролю особи від 07 та 28березня 2019 року.

На переконання прокурора, суди звузили зміст ст. 368 КК і прийшли до неправильних висновків про відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК. Вважає безпідставними висновки судів про те, що ОСОБА_7 не є суб`єктом інкримінованого злочину, а також про те, що прийняте ним позитивне погодження кошторисної вартості робіт з капітального ремонту не могло вплинути на відносини, які склалися між Личаківською районною адміністрацією та ПП «Компанія Унітранс». Прокурор заперечує висновки судів про те, що грошові кошти у сумі 8000 грн не є неправомірною вигодою.

Сторона обвинувачення наголошує на тому, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що судом першої інстанції показання свідків у вироку викладено не повно і їм надана невірна оцінка, оскільки свідки вказували на наявність в Управління фінансового контролю та ОСОБА_7 як керівника цього управління вагомих та дієвих повноважень для впливу на діяльність районних адміністрацій Львівської міської ради і суб`єктів господарювання, які перебувають із ними у договірних відносинах. Також, на переконання сторони обвинувачення, місцевий суд безпідставно відкинув як докази доведення винуватості ОСОБА_7 відомості, що містяться в заяві ОСОБА_8 про вчинення злочину.

Вказує про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження письмових доказів та про допит свідків, у тому числі й свідка ОСОБА_8 , який з об`єктивних причин не був допитаний у суді першої інстанції.

Зазначає про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК.

У запереченняхна касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 вказує про її необґрунтованість та просить залишити її без задоволення, а ухвалу апеляційного суду без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу і просила її задовольнити, а виправданий та його захисник вважали рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Мотиви суду

Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.

Згідно з ч. 1ст. 433 КПКсуд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про допущення апеляційним судом істотних порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на таке.

Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

У цьому провадженні прокурор звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, посилаючись на допущені судом істотні порушення вимог КПК, безпідставність висновків місцевого суду щодо відсутності в діях ОСОБА_7 складу інкримінованого злочину через звуження змісту ст.368КК. Сторона обвинувачення вказувала на ненадання місцевим судом належної оцінки показанням свідків та наявним у матеріалах кримінального провадження письмовим доказам на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у пред`явленому обвинуваченні, невідповідність висновків цього суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Також прокурор вважав, що висновки місцевого суду спростовуються матеріалами кримінального провадження, наданими прокурором доказами, які були безпосередньо дослідженими судом.

Прокурор в апеляційній скарзі вказував на те, що місцевий суд неповно оцінив документи, які стосуються правового регулювання діяльності Управління фінансового контролю, зокрема положення про це управління, аналіз якого свідчить, що функції Управління фінансового контролю носять контрольний характер, а ОСОБА_7 є службовою особою. Вважав, що судом лише частково взято до уваги зміст НСРД, безпідставно не враховано заяви про вчинення злочину, написаної ОСОБА_8 .

Через те, що місцевий суд здійснив неповне дослідження усіх обставин кримінального провадження та доказів, якими ці обставини підтверджуються, а також безпідставно визнав частину доказів неналежними та недопустимими, прокурор у апеляційній скарзі та безпосередньо у судовому засіданні апеляційного суду на підставі ч. 3 ст.404КПК заявив клопотання про повторне дослідження письмових доказів.

Зокрема він просив дослідити заяву ОСОБА_8 від 28лютого 2019 року про вчинення щодо нього кримінального правопорушення; протокол огляду та ідентифікації (помічення) грошових коштів від 05березня 2019року; заяву ОСОБА_8 про одержання ідентифікованих та помічених грошових коштів від 05 березня 2019 року; протокол затримання ОСОБА_7 від 05 березня 2019 року, з додатком цифровим носієм із відеозаписом; документи надані Личаківською районною адміністрацією та Департаментом «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради у відповідності до вимог ст. 93 КПК; лист управління фінансового контролю департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради від 04 березня 2019 року № 4-2103-154; лист Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради від 28 лютого 2019 року № 4-33-396 із письмовою резолюцією; матеріали проведення відносно ОСОБА_9 негласних слідчих (розшукових дій) та оперативно-технічних заходів із додатками, а також допитати свідка ОСОБА_8 , та повторно допитати свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Проте апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив прокурору у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, а також залишив поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора та належних відповідей на них не надав.

Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.

Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду. Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов`язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.

Недотримання апеляційним судом наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

В ході прослуховування звукозапису судового засідання апеляційного суду від 07квітня 2022 року Суд встановив, що підставою для відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_8 стало лише те, що вказаний свідок не допитувався у місцевому суді.

Колегія суддів вважає таку відмову апеляційного суду формальною, необґрунтованою, зробленою без урахування усіх обставин, які об`єктивно перешкодили допиту свідка ОСОБА_8 у суді першої інстанції.

В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що під час розгляду справи місцевим судом ОСОБА_8 перебував за кордоном, в Республіці Кіпр, що підтверджується заявою останнього (т. 3, а.к.п. 20). Вказане унеможливило забезпечення його явки в судове засідання для допиту.

В судовому засіданні місцевого суду 03 червня 2021 року прокурор висловився про можливість допиту ОСОБА_8 у режимі відеоконференції. Такий допит проведено не було, а прокурор з метою забезпечення дотримання засад розумності строків розгляду справи відмовився від допиту цього свідка. Таким чином прокурор заявляв про необхідність допиту свідка ОСОБА_8 у суді першої інстанції, що не було проведено з незалежних від учасників судового провадження причин.

Виходячи із положень ч. 3 ст. 404 КПК, беручи до уваги той факт, що саме апеляційний суд є тією інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями досліджувати докази та встановлювати фактичні обставини справи, суду апеляційної інстанції необхідно було врахувати ключову роль свідка ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні та з`ясувати наявність процесуальних та технічних можливостей на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції щодо допиту останнього, оскільки про необхідність такого допиту заявляв прокурор у судовому засіданні суду першої інстанції та клопотав й перед судом апеляційної інстанції.

Місцевий суд вказав, що заява ОСОБА_8 про вчинення злочину, протоколу ідентифікації, огляду та помічення грошових коштів від 05 березня 2019 року містять у собі посилання ОСОБА_8 на те, що ОСОБА_7 вимагає у нього неправомірну вигоду, однак інформація, яка в них міститься, не підтверджуються іншими доказами, передусім покликаючись на непроведення допиту ОСОБА_8 судом.

Водночас висновки суду про те, що заяви про вчинення злочину не є джерелом доказів, а протокол ідентифікації, огляду та помічення грошових коштів є неналежним доказом не відповідають положенням кримінального процесуального закону.

Так, відповідно до ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи не достовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Частиною 1 ст. 87 КПК передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Як убачається із вироку місцевого суду, визнаючи протокол ідентифікації, огляду та помічення грошових коштів від 05 березня 2019 року неналежним та недопустимим доказом, суд не навів підстав для визнання його таким з посиланням на вимоги ст. 85 та ч. 1 ст.87КПК, і такі свої висновки належним чином не мотивував. Апеляційний суд на вказані порушення місцевого суду уваги не звернув.

Місцевий суд критично оцінив як доказ винуватості ОСОБА_7 в отриманні неправомірної вигоди протоколи результатів проведених оперативно-технічних заходів аудіо, - відеоконтролю особи від 07 та 28 березня 2019 року. Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, оскільки, як убачається з мотивувальної частини вироку, зміст вказаних протоколів був досліджений лише частково.

Аналіз контекстного фрагменту цього діалогу дав суду першої інстанції підстави зробити висновок щодо відсутності факту вимагання ОСОБА_7 неправомірної вигоди у розмірі 1 % від вартості робіт.

Слід наголосити, що без детального дослідження змісту розмов між ОСОБА_7 та ОСОБА_14 , зафіксованих у протоколах за результатами проведених оперативно-технічних заходів аудіо, - відеоконтролю особи від 07 та 28березня 2019 року, вищенаведені висновки місцевого суду не можна вважати достатньо обґрунтованими.

Вказане також залишилося без належної уваги апеляційного суду, який за наявності відповідного клопотання прокурора та в межах своїх повноважень, передбачених ч.3 ст. 404 КПК, з усією повнотою не дослідив вказані докази, а лише формально погодився із твердженнями суду першої інстанції.

В ході касаційної перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що клопотання прокурора про допит свідка ОСОБА_8 та повторне дослідження доказів було належним чином мотивоване з наведенням підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, за наявності яких суд апеляційної інстанції зобов`язаний був здійснити повторний допит вказаних свідків та дослідження доказів.

Разом з тим, апеляційний суд, ігноруючи пряму вказівку процесуального закону, застосував формальний підхід до вирішення вказаного клопотання прокурора і безпідставно відмовив у його задоволенні, чим порушив принципи змагальності сторін та диспозитивності, забезпечення права сторін на справедливий суд та доведення перед судом обґрунтованості своєї позиції.

Суд апеляційної інстанції передчасно погодився з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, і висновками цього суду про те, що ОСОБА_15 в силу свого службового становища, взагалі не мав можливості вплинути на вирішення питання щодо попереднього погодження кошторисної вартості робіт за договором проведення капітального ремонту внутрішньоквартальної дороги, оскільки рішення про визначення такої вартості вже було прийнято керівниками юридичних осіб, які в силу закону є самостійними під час укладання господарських договорів і не мали обов`язку їх попереднього погодження із Львівською міською радою, а також про те, що виконання зобов`язань за договором між Личаківською районною адміністрацією та ПП«Компанія Унітранс», про які зазначено в обвинувальному акті, жодним чином не залежало від волевиявлення ОСОБА_7 , оскільки вищевказаний договір набрав юридичної сили до отримання листа з рекомендаціями щодо його ціни (кошторисної вартості робіт із капітального ремонту).

Такі висновки суду апеляційної інстанції Суд вважає такими, що зроблені без належного дослідження усіх обставин справи та повного дослідження наявних в матеріалах кримінального провадження доказів і показань свідків.

Відповідно до Положення про управління фінансового контролю департаменту «Адміністрація міського голови» Львівської міської ради затвердженого рішенням в.о.Львівського міського голови ОСОБА_16 , яке було предметом дослідження судів попередніх інстанцій, Управління фінансового контролю є правонаступником управління контролю та аудиту департаменту та має організаційно-розпорядчі і контрольні функції (пункти 1.5, 2.1, 3.5, 4.1.12, 4.1.16). Також цим положенням визначені повноваження керівника Управління фінансового контролю (пункти 3.6.1, 3.6.2, 3.6.4).

В ході допиту в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 , яка обіймала посаду начальника відділу перевірки кошторисної документації Управління фінансового контролю, вказала, що за результатами проведення попередньої перевірки кошторисної документації готується один з таких листів (висновків), який підписує начальник управління: 1) про повне погодження кошторисної вартості (позитивний висновок); 2)про завищення ціни договору та рекомендації про внесення змін у кошторисні розрахунки (негативний висновок); 3) або відбувається повернення документів без розгляду.

Свідок зауважила, що у разі, коли висновок негативний, то замовник повідомляє підрядника, який у разі усунення недоліків повторно направляє документацію для перевірки, а якщо недоліки не будуть усунуті, об`єкт не приймається в експлуатацію і підряднику не перераховуються гроші за виконані роботи.

Вказані обставини підтвердила і свідок ОСОБА_13 , яка обіймала посаду головного спеціаліста відділу перевірки кошторисної документації Управління фінансового контролю.

Судами попередніх інстанцій не було досліджено вказані докази та показання свідків в їх сукупності та взаємозв`язку і не враховано впливу негативного висновку Управління фінансового контролю, який підписується керівником ОСОБА_7 , на укладений договір між Личаківською районною адміністрацією як замовником та ПП «Компанія Унітранс» як підрядником, зокрема у частині внесення змін до договору щодо ціни договору за кошторисною документацією, необхідності приведення такого договору у відповідність до зауважень, зроблених Управлінням.

У судових рішеннях суди попередніх інстанцій також послалися на Акт комісії за результатами службового розслідування від 30 травня 2019року та Аналіз корупційних ризиків процедури проведення перевірки Управління фінансового контролю документів фінансового характеру від розпорядника бюджетних коштів при виконанні робіт та послуг за кошти бюджету м. Львова.

При цьому поза увагою як місцевого, так і апеляційного судів залишилося те, що у вказаному Акті крім висновку про відсутність порушень під час проведення перевірки та попереднього погодження кошторисної вартості робіт з капітального ремонту містяться рекомендації щодо оптимізації роботи Управління фінансового контролю для мінімізації корупційних ризиків, а також аналіз таких ризиків з пропозиціями щодо їх усунення, яким констатовано наявність корупційних ризиків як у працівників відділу перевірки кошторисної документації, так і у начальника управління фінансового контролю під час здійснення перевірки, попереднього погодження кошторисної документації та термінів їх проведення, оскільки висновок цього управління впливає на отримання коштів за виконані роботи та отримання авансу перед початком робіт, а маніпуляції з часом проведення перевірки на дотримання підрядником строків виконання або здачі робіт.

Таким чином суди поверхнево дослідили той факт чи в межах своїх повноважень ОСОБА_7 мав реальну можливість вчинити дії для створення перешкод ПП«Компанія Унітранс» щодо реалізації договору з капітального ремонту внутрішньоквартальної дороги та отримання коштів за проведені роботи.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_7 не є службовою особою і не мав можливості впливати на правовідносини, що виникли між Личаківською районною адміністрацією та ПП«Компанія Унітранс», колегія суддів вважає передчасними і такими, що зроблені без повного дослідження усіх обставин кримінального провадження та без надання належної оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам як кожному окремо, так і в їх сукупності.

Колегія суддів звертає увагу на суперечливість висновків, зроблених судом апеляційної інстанції щодо правової природи переданих ОСОБА_8 коштів ОСОБА_7 . Зі змісту судових рішень не вбачається висновків судів про те чи є означені кошти неправомірною вигодою.

Суд вважає за необхідне висловитися щодо посилання суду апеляційної інстанції на практику Верховного Суду щодо перекваліфікації дій особи.

Відмова держави від кримінального переслідування особи за наявності у її діях ознак іншого кримінального-караного діяння (менш тяжкого, ніж те, у якому їй пред`явлено обвинувачення) суперечитиме таким засадам як верховенство права, законність та диспозитивність, що призведе до безкарності винного, а особу, якій завдано шкоду, поставить у становище правової незахищеності (постанова Великої Палати Верховного Суду, від 03 липня 2019 року (справа №288/1158/16-к), постанова Першої судової палати ККС ВС від 19жовтня 2021 року (справа №552/2540/20)).

Колегія суддів наголошує, що закриття судом кримінального провадження у тих випадках, коли існують підстави для перекваліфікації дій обвинуваченого судом, не виправдовує легітимних очікувань особи, яка зазнала шкоди і не узгоджується із завданнями кримінального судочинства.

На підставі вище встановлених істотних порушень вимог КПК, допущених апеляційним судом, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей суд не виконав вимог процесуального закону, в повній мірі не дотримався процедури апеляційного розгляду під час перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, належно не дослідив наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, про дослідження яких клопотав прокурор, не дав належної оцінки кожному доказу окремо та в їх сукупності з іншіми наявними у матеріалах кримінального провадження письмовими доказами, не дав власної оцінки усім обставинам кримінального провадження з огляду на статті 22, 23, 94, 95КПК та дійшов передчасного висновку про залишення апеляційної скарги прокурора без задоволення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про те, що порушення вимог кримінального процесуального закону, допущені судом апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження, є такими, що істотно вплинули на обґрунтованість та вмотивованість прийнятого рішення і тягнуть за собою скасування ухвали апеляційного суду.

При новому апеляційному розгляді суду необхідно врахувати наведене у цій постанові та ретельно, з використанням наданих процесуальних можливостей, перевірити доводи апеляційної скарги прокурора, відповідно до вимог статей 94, 95, 404, 439 КПК, положень глави 31 КПК, повторно дослідити обставини кримінального провадження та докази у справі, оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, надати на ці доводи умотивовані відповіді та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Керуючись статтями 433, 436-438, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 квітня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3