Рішення

від 15.09.2022 по справі 756/1324/22

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

16.09.2022 Справа № 756/1324/22

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний №756/1324/22

Провадження №2/756/2954/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2022 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючо госудді Диби О.В.,

за участю секретаря Колесник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

УСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути заборгованість за надані послуги в загальному розмірі 37 066,16 грн, витрати пов`язані з отриманням довідки з Державного реєстру речових прав у розмірі 33,00 грн та судовий збір в розмірі 2 270,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності. Відповідач є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, яку постачає позивач. Разом з тим, відповідач своєчасно не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість, яка станом на 01.09.2021 року становить 22 609,73грн.

Крім того, Позивач, на підставі Договору №602-18 про відступлення права вимоги від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та Комунальним підприємством (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», прийняв право вимоги до Відповідача з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та/або з централізованого постачання гарячої води у розмірі 14 456,43 грн.

Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, через що позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08.07.2022 у вказаній цивільній справі відкрито спрощене позовне провадження. Крім того, суд постановив витребувати від Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» відомості, що підтверджують право власності/користування об`єктом нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

В судове засідання позивач не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, представник позивача подав до суду заяву з проханням розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір №602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018.

Відповідно до Додатку № 2 до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення у розмірі 14 456,43 грн за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту укладання та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Окрім того, судом встановлено, що ПАТ «Київенерго» було визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01.07.2014.

У подальшому розпорядженням КМДА №1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між КМДА та АЕК «Київенерго», підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, визначено Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01.05.2018 здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII (введений в дію з 01 травня 2019 року, крім: ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. ст. 3-7, 9, 11, 12, ч. 2 ст. 26, ст. 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), ч. 2 ст. 2, ч. ч. 3 та 4 ст. 8, ч. ч. 2 та 3 ст. 10, ст. 15, ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 16, ст. 18, ч. 5 ст. 28, які введені в дію 10 червня 2018 року).

Суб`єктами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Водночас такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 №34 (5085).

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем.

На підтвердження своїх доводів щодо заборгованості відповідача, позивач надав суду розрахунок заборгованості за надані послуги, з якого вбачається, що станом на 01.09.2021 за особовим рахунком № НОМЕР_1 наявна заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення та/абоцентралізованого постачання гарячої води у розмірі 14 456,43 грн , за спожиті з 01.05.2018 послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води у розмірі 22 609,73 грн.

При зверненні до суду, позивачем пред`явлені ним вимоги мотивовані тим, що відповідач є споживачем житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .

Як передбачено ст. 162 ЖК України, власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Згідно зі ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В ухвалі ВССУ від 20 листопада 2013 року у справі № 6-29503св13 зазначено, що у разі, коли жиле приміщення належить особі на праві приватної власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа (стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Участь інших осіб, які проживають у жилому приміщенні, у таких випадках визначається його власником і обов`язки з оплати вказаних послуг виникають у них лише перед останнім (стаття 156 ЖК України).

З відповіді Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» щодо надання інформації № 062/14-6002 (И-2022) від 18.07.2022, який надійшов на виконання вимог запиту суду, вбачається, що згідно з даними реєстраційних книг КП КМР «КМ БТІ» квартира АДРЕСА_2 на праві власності в рівних частках зареєстрована за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Отже, доказів належності квартири ОСОБА_1 на праві власності матеріали справи не містять.

Також, відповідно до інформації наданої відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , приватний будинок, з 17.01.2013 по теперішній час.

Стаття 263 ЦПК України передбачає, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно статей 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Як випливає зі змісту статей 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень статті 51 ЦПК України та з урахуванням частини п`ятої статті 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню.

Отже, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 постанови від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги.

Суд звертає увагу на те, що позивач не звертався до суду із заявою про заміну неналежного відповідача та не обґрунтовував такої необхідності.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів належності відповідачу ОСОБА_1 на праві власності квартири АДРЕСА_2 , так і не надано доказів того, що остання дійсно є споживачем послуг за вказаною адресою та може відповідати за невиконання взятих обов`язків.

З урахуванням наведеного, суд не віднаходить підстав для задоволення позовних вимог, оскільки вони спрямовані до неналежного відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 133, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, код ЄДРПОУ 40538421) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя: О.В.Диба