Постанова

від 19.09.2022 по справі 580/5901/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5901/20 Суддя (судді) першої інстанції: Алла РУДЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Парінова А. Б., Ключковича В. Ю., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року (місце ухвалення: місто Київ, час ухвалення: не зазначений, дата складання повного тексту: 30.09.2021) у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський край" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "МК "Агротранс" про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровський край» звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС, в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0003375008 від 20.08.2020.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким позов залишити без задоволення.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції безпідставно задоволено позов та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки проведеною перевіркою встановлено завищення позивачем податкового кредиту, в силу формування такого за рахунок господарських взаємовідносин, що не мали реальних наслідків.

Апелянт зазначає, що контрагенти позивача, згідно інформації, що міститься в податкових базах даних, не мають реальної можливості виконати свої зобов`язання за правочинами укладеними з позивачем.

До Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивачем щодо задоволення вимог апеляційної скарги заперечено.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, сільськогосподарське підприємство «Придніпровський край» 27.06.2018 зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 25207363, основний вид економічної діяльності - 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Центральним управлінням Офісу великих платників податків ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Придніпровський край» (код ЄДРПОУ 25207363) з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість за 1 квартал 2020 року з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків. За результатом проведеної перевірки складено акт від 10.07.2020 №62/10-28-50-09-25207363 (далі - акт перевірки).

Проведеною перевіркою встановлено порушення товариством норм податкового законодавства, а саме :

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України ( зі змінами і доповненнями, які діяли в період, за який здійснена перевірка), внаслідок чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в декларації з ПДВ за 1 квартал 2020 року на суму 1 341 223,00 грн.

02.12.2010 позивач подав до податкового органу заперечення на акт перевірки №637, за результатами яких висновки акта перевірки не змінено, про що позивача повідомлено листом від 19.08.2020 №28293/10/28-10-50-08.

На підставі акта перевірки відповідач Офіс великих платників податків виніс податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 20.08.2020 №0003375008 яким зменшено від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1 341 223 грн.

Позивач подав до ДПС України скаргу на податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 20.08.2020 №0003375008.

Рішенням ДПС України від 20.11.2020 №33165/6/99-00-06-02-06 спірне податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями, в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) (далі також - ПК України), яким, зокрема, встановлено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п. 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно п. 44.7 ст. 44 Податкового кодексу України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Як вбачається з абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абз. 2 п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3 Господарського кодексу України).

Згідно з вимогами пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З аналізу наведених норм вбачається, що обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

Обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість задекларованих у податковій звітності показників податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника податків.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704, встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до п. 2.1 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з вимогами статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов`язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об`єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- «тимчасова» поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від`ємне значення податкових зобов`язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов`язання до сплати в бюджет тощо;

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно вимог ч. 1 ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином, законодавством надано позивачу право як суб`єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

За змістом положень ПК України наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та витрат, за наявності необхідних підтверджувальних документів первинного бухгалтерського обліку.

Поряд з цим, формування витрат та податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, при визначенні права платника податків на формування витрат та податкового кредиту, судом має бути перевірено чи мали операції між платником податків та його контрагентами реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання платником податків придбаних у контрагентів товарів та послуг.

При цьому, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов`язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону № 996.

Так ч. 1 ст. 9 Закону № 996 визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 9 Закону № 996 первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 9 Закону № 996 неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Також, відповідно до вимог п. 2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, правомірність спірного податкового повідомлення-рішення податковий орган обґрунтовує відсутністю настання реальних наслідків за правочинами укладеними між позивачем та ТОВ СП «Автотранс» (змінено назву на ТОВ «Альбертус») та з ТОВ МК «Агротранс».

Відповідно до наданих доказів, між позивачем та ТОВ СП «Автотранс» укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів №ПЗ11063 від 11.06.2019, згідно з яким ТОВ СП «Автотранс» зобов`язалось у термін з 11.06.2019 по 31.12.2019 надавати послуги з перевезення вантажів з використанням власної або залученої техніки .

Згідно п. 4.1 договору №ПЗ11063 від 11.06.2019 протягом дії даного договору позивач встановлює на автотранспорт ТОВ СП «Автотранс» спеціальне обладнання - GPS трекери з метою відслідковування переміщення автотранспорту. Трекер пломбується сигнальним пристроєм до невідокремлюваних елементів кабіни автомобіля, номер сигнального пристрою зазначається в акті прийому-передачі спеціального обладнання. Для електронної ідентифікації автомобільного транспорту та водіїв позивач видає ТОВ СП «Автотранс» електронні картки ідентифікації (на автомобіль, причеп, водія).

Перелік автомобілів, які надаються для виконання послуг з перевезення, передбачений у Додатку № 1 до договору №ПЗ11063 від 11.06.2019.

Згідно актів прийому-передачі виконаних робіт по договору про надання послуг по перевезенню вантажів ПЗ11063 від 11.06. 2019 та доданих до актів копій ТТН ТОВ СП «Автотранс» здійснило перевезення кукурудзи з поля на ТОВ «Кононівський елеватор», Лазірківська дільниця, Полтавська обл, с. Оржицький район, с. Лазірки, вул. Будівельна, 6а, ПАТ «Полтавське ХПП», Глобинська дільниця, Полтавська обл, м. Глобино, вул. Центральна. 47, та кукурудзу на кормові потреби позивача в с. Лазірки, вул. Центральна, 79.

В обґрунтування доводів відсутності настання реальних наслідків за вказаним правочином, податковим органом зазначається, що в ході проведеного аналізу діяльності ТОВ «Альбертус» встановлено, що останнє перебуває на податковому обліку ГУ ДПС у Полтавській області, вид діяльності - 64.20 - діяльність холдингових компаній.

Податковим органом зазначено, що ТОВ «Альбертус» не мало можливості виконати свої зобов`язання за вказаним правочином у зв`язку з недостатністю основних засобів та трудових ресурсів (фактична чисельність працівників робочих спеціальностей не встановлена, підприємство не подає звітності). Так, за даними фінансової звітності станом на 31.12.2019 вартість основних засобів складає 0 гривень, інформація стосовно чисельності працюючих на підприємстві взагалі відсутня у зв`язку з неподанням до контролюючого органу відповідної звітності.

Також, за результатом аналізу податкових без даних апелянтом встановлено, що контрагентом позивача інших осіб до виконання зобов`язань за правочином укладеним з позивачем залучатись не могло.

Також, з матеріалів справи вбачається, що на формування податкового кредиту у перевіряємий період вплинули взаємовідносини з ТОВ МК «Агротранс»

Як вірно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ТОВ МК «Агротранс» укладено договір про надання послуг з перевезення вантажів №ПЗ20061 від 20.06.2019, згідно з яким ТОВ МК «Агротранс» зобов`язалось у термін з 20.06.2019 по 31.12.2019 надавати послуги з перевезення вантажів з використанням власної або залученої техніки.

Згідно п. 4.1 договору №ПЗ20063 від 20.06.2019 протягом дії даного договору позивач встановлює на автотранспорт ТОВ МК «Агротранс» спеціальне обладнання - GPS трекери з метою відслідковування переміщення автотранспорту. Трекер пломбується сигнальним пристроєм до невідокремлюваних елементів кабіни автомобіля, номер сигнального пристрою зазначається в акті прийому-передачі спеціального обладнання. Для електронної ідентифікації автомобільного транспорту та водіїв позивач видає ТОВ МК «Агротранс» електронні картки ідентифікації (на автомобіль, причеп, водія).

Перелік автомобілів, які надаються для виконання послуг з перевезення, передбачений у Додатку № 1 до договору №ПЗ20063 від 11.06.2019.

Згідно актів прийому-передачі виконаних робіт по договору про надання послуг по перевезенню вантажів ПЗ20061063 від 20.06. 2019 та доданих до актів копій ТТН ТОВ МК «Агротранс» здійснило перевезення кукурудзи з поля на ТОВ «Кононівський елеватор», Лазірківська та Яготинська дільниці, Полтавська обл, с. Оржицький район, с. Лазірки, вул. Будівельна, 6а, ПАТ «Полтавське ХПП», Глобинська дільниця, Полтавська обл, м. Глобино, вул. Центральна. 47, ТОВ «Нібулон», с. Вознесенське, та кукурудзу на кормові потреби позивача в с. Кононівка, вул. Поштова, 2, Драбівський район, Черкаська обл, та с. Лазірки, вул. Центральна, 79, Оржицький р-н, Черкаська обл.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи копій товарно-транспортних накладних, такі містять підписи відповідальних осіб та печатки ТОВ «Кононівський елеватор», ПАТ «Полтавське ХПП», ТОВ «Нібулон».

Факт перевезення зерна кукурудзи також підтверджується наданими позивачем скріншотами роздрукованої інформації з програмно-апаратного комплексу «INNI», інтегрованого з обліковим програмним забезпеченням кількісно-якісного обліку управління елеватором по перевізникам ТОВ «МК Агротранс» та ТОВ СП «Автотранс».

Враховуючи, що ТТН підписані уповноваженими особами ТОВ «Кононівський елеватор», ПАТ «Полтавське ХПП». ТОВ «Нібулон» та скріншотами роздрукованої інформації з програмно-апаратного комплексу «INNI», суд вважає доведеним факт перевезення кукурудзи з поля на вказані елеватори.

Податковим органом зазначено, що ТОВ МК «Агротранс» не має можливості надавати вказані послуги власними силами у зв`язку з недостатністю основних засобів та трудових ресурсів (фактична чисельність працівників робочих спеціальностей 11 чол.). Так, за даними фінансової звітності станом на 31.12.2019 вартість основних засобів складає 63,4 тис. грн.

Надані позивачем докази, складені за результатами здійснення вище наведених господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, визначені статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку у розумінні зазначеного Закону, тобто містять: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, і, як наслідок, вони є такими, які підлягають обов`язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано податковим органом, під час перевірки позивачем надано усі необхідні та достатні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, що не заперечується самим відповідачем у акті перевірки, однак, податковим органом залишено без належної уваги такі первинні документи платника податків, не надавши їм оцінки чи аналізу.

Таким чином, вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують реальність та здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом у перевіряємий період.

Також контролюючим органом не спростовано того факту, що всі податкові накладні, зареєстровано в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, а також того факту, що вказаний контрагенти позивача у спірний період були платниками податку на додану вартість та сплачували його.

В матеріалах справи відсутні докази того, що під час перевірки контролюючий орган встановив обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договору з контрагентом (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором.

Отже, враховуючи, що первинні бухгалтерські документи на продаж товарів та від контрагентів, виписані особами, які на час їх видання не втратили статус платника податку на додану вартість, суд погоджується з позицією позивача щодо правомірності включення таких до складу податкового кредиту сум ПДВ.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта в частині не надання до перевірки ТТН.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з акту перевірки не вбачається, що податковим органом вимагалось надання від позивача ТТН, більш того, оригінали ТТН надавались позивачем до заперечень на акт перевірки, що підтверджується наявною в матеріалах справи відповіді Центрального управління Офісу великих платників податків від 19.08.2020 №28293/10/28-10-50-8,

Також безпідставними є доводи апелянта в частині невідповідності вантажопідйомності автомобілів фактичній вазі перевезеної кукурудзи суд зазначає, що відповідач зробив вказані висновки на підставі актів наданих послуг, у яких вказані лише марки та номери автомобілів, проте у ТТН зазначені також причепи до автомобілів. Оскільки відповідач не взяв до уваги вказану обставину, висновок про неможливість перевезення вантажу автомобілями через невідповідність вантажопідйомності не відповідає дійсним обставинам.

Під час проведення перевірки відповідачем встановлено, що позивач здійснив оплату наданих послуг з перевезення кукурудзи, тобто поніс реальні витрати на оплату послуг з перевезення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані позивача та дають підстави вважати, що господарські операції з перевезення кукурудзи з поля на елеватор дійсно відбулися та є економічно виправданими. Отже, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій з перевезення кукурудзи враховуючи сукупність фактів, що дозволяють стверджувати про відсутність фактичного здійснення господарських операцій, а саме: встановлену на підставі поданої податкової звітності відсутність у ТОВ СП «Автотранс» та ТОВ МК «Агротранс» основних засобів та кваліфікованого персоналу для здійснення вантажних перевезень, відсутність придбання послуг з перевезення вантажів у контрагентів, в тому числі у фізичних осіб-неплатників податків, неподання вказаними підприємствами податкової звітності, відповідність ТОВ «Альбертус» (ТОВ СП «Автотранс») критеріям ризиковості.

Поряд із цим, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, що свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Поряд із цим, відповідно до усталеної практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 30.01.2018 року у справі № 2а- 15124/11/2670 (К/9901/612/18), від 06.02.2018 року у справі №816/166/15-а: «…відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.».

Відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як і сертифікатів якості на поставлений товар, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку (постанова Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 802/1155/17-а).

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 11.06.2018 року у справі № 826/4565/14, одне лише порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування валових витрат чи податкового кредиту, якщо в судовому процесі не встановлено факту обізнаності чи-то сприяння покупцем постачальнику в ухиленні від оподаткування (факту участі у незаконній податковій мінімізації). За відсутності встановлення такого факту платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит та/або на валові витрати за неправомірну діяльність його контрагентів.

Зокрема, із змісту акту перевірки встановлено, що висновок про неможливість підтвердження операцій сформовано на підставі даних ІС «Податковий блок».

Необхідно зазначити, що процес аналізу інформаційних баз даних ДПС України та ЄРПН є формальним рівнем податкового контролю, на стадії якого податковий орган фактично порівнює задекларовані контрагентами кореспондуючі суми податкових зобов`язань й податкового кредиту з метою оперативного виявлення платників, що підлягають документальній перевірці.

Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку.

Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі № 811/2154/13-а зазначено, що будь - яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні процесуального Закону, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись належними.

Податковий орган як орган державної влади зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 03.2012 року у справі №21-421а11 та від 22.09.2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06.03.2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13.03.2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18), від 16.04.2019 у справі №804/6909/17.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Варто також зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Однак, у разі якщо податковий орган доведе узгодженість дій між платником та його контрагентом, які свідчать про здійснення операцій без наміру створити відповідні цим операціям правові наслідки з метою отримати податкову вигоду, або що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов`язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов`язань, то право платника на податковий кредит не можна вважати законним.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №813/1974/17, адміністративне провадження №К/9901/1391/17, ЄДРСРУ №72486629.

Варто врахувати, що згідно з частиною 1 статті 204 ЦК України правочин є дійсним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Єдиною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Правочини, які вчинені без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ними, визначаються законом як фіктивні (стаття 234 ЦК України).

Відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, встановлено рух активів (товару), встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю позивача.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-VI, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. А відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

На сьогоднішній день, судами України при вирішенні спорів з податковими органами застосовуються три основні рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Інтерсплав" проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес АД" проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03).

Рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності). За інших обставин платник податку не має нести відповідальність за порушення законодавства своїми контрагентами.

Так, у пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Бізнес Суппорт Центр проти Болгарії" суд наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Суппорт Центр) це не мало б.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У справі "Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства" (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення "встановлений "законом", є передбачуваність. Норму не можна вважати "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований.

З наведеного вбачається, що особа, діючи у відповідності до встановленої законодавством України поведінки у рамках певних обставин, очікує досягнення певного результату та прогнозує конкретні ситуації у правовідносинах з контролюючим органом.

А саме, при сплаті податку на додану вартість особа має розраховувати на використання податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що документи, які надані для перевірки, відповідають вимогам чинного законодавства, а відтак в повній мірі підтверджують реальність господарських операцій позивача з наведеним контрагентом-постачальником, а також право позивача на формування податкового кредиту.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Придніпровський край" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "МК "Агротранс" про визнання протиправним та скасування рішення залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя В. Ю. Ключкович

Суддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 20.09.2022)