Постанова

від 19.09.2022 по справі 640/20893/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20893/21 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Іщук І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ ПРОЕКТ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у місті Києві від 23.11.2020 №00057450704 та №00057580704.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 15.09.2020 №6147 головним державним ревізором-інспектором відділу особливо важливих перевірок з ПДВ управління спеціального аудиту Головного управління ДПС у м. Києві Мельником О.В. та головним державним ревізором-інспектором відділу особливо важливих перевірок з ПДВ управління спеціального аудиту Головного управління ДПС у м. Києві Лук`янцем В.В. на підставі п.п. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК) проведено документальну позапланову виїзну перевірку достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за липень 2020 року (податкова декларація з податку на додану вартість від 19.08.2020 №9205519928). Перевірку проведено на підставі направлень від 25.09.2020 №190/26-15-07-04-03, №191/26-15-07-04-03 та наказу від 15.09.2020 №6147.

За результатом проведеної перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві складено акт від 15.10.2020 №220/26-15-07-04-03/35530368, відповідно до висновків якого контролюючим органом зафісковано порушення ТОВ «БФ Проект» вимог п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку (р. 20.2.1) за липень 2020 року у сумі 2 341 333 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (р. 21) за липень 2020 року у сумі 1 862 601,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 23.11.2020 №00057580704 про зменшення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 1 862 601,00 грн.;

- від 23.11.2020 №00057450704 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 2 341 333 грн. та застосування штрафних санкцій у сумі 585 333,25 грн.

Не погодившись з такими рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що позивачем копії первинних документів не підтверджують висновків акта перевірки що, з урахуванням з вчинених відповідачем порушень вимог пункту 73.3 статті 73 ПК стосовно оформлення запиту, свідчить про протиправність податкових повідомлень-рішень. Крім того, суд вказав, що неможливість товариства в силу об`єктивних обставин надати документи на запит не свідчить про невиконання обов`язку, встановленого підпунктами 16.1.5, 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до підпунктів «а», «б» пункту 185.1 статті 185 ПК об`єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно пункту 187.1 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 ПК передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленню пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом пунктів 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положеннями пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, варто звернути увагу, що одним із принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону №996-XIV). У відповідності до зазначеного принципу, неважливо яку операцію було оформлено документально, значення має виключно те, яка операція була здійснена фактично. Тобто, документальне оформлення операції, відмінної від тої, яка реально відбулася, не дає права особі обліковувати таку операцію, натомість обліку підлягає та операція, яка фактично відбулася.

Відповідно до статті 1 Закону №996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що платник податків зобов`язаний здійснювати формування показників податкової звітності виключно на підставі первинних документів, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення. Тобто, право на формування податкового кредиту та його бюджетного відшкодування виникає у платника виключно за наявності відповідних підтверджуючих первинних документів.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до підпункту 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК податковий контроль здійснюється шляхом, зокрема, перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пункту 75.1.2 статті 75 ПК документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Згідно пункту 78.4 статті 78 ПК про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків (крім перевірок, передбачених підпунктом 78.1.22 пункту 78.1 цієї статті) надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління ДПС у м. Києві від 15.09.2020 №6147 призначено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок платника податку за липень 2020 року.

Вказаний наказ та відповідні направлення отримані позивачем 25.09.2020, про що свідчать відповідні підписи уповноваженої особи - головного бухгалтера Зимник О.М. Питання повноважень вказаної особи на отримання документів позивачем не заперечено та як підстава позову не вказано, а отже вказані обставини судом не перевіряються.

Відповідно до пунктів 85.2 статті 85 ПК платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Не зважаючи на викладене, документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки позивачем контролюючому органу надано не було.

Натомість, звертаючись до суду із позовом, позивач звертав увагу на те, що разом із наказом про проведення перевірки та направленнями, головному бухгалтеру був вручений запит про надання документів, який, на переконання позивача, не відповідав вимогам чинного законодавства, а тому у позивача не виникло обов`язку на пред`явлення до перевірки будь-яких документів.

Проте, такі міркування позивача є хибними.

Відповідно до пунктів 85.4 статті 85 ПК при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Відтак, платник податку, щодо якого проводиться перевірка, з моменту її початку зобов`язаний пред`явити посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок платника податку не залежить від подання йому відповідного запиту контролюючого органу.

У свою чергу, контролюючий орган вправі отримати від платника податку копії певних документів, подавши про це відповідний запит пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Таким чином, обов`язок позивача надати перевіряючи всі необхідні документи виник у позивача із пред`явленням йому відповідних наказу на направлень на перевірку. Недотримання контролюючим органом порядку направлення запиту про надання копій документів, не впливає на необхідність виконання позивачем обов`язку надати до перевірки всі документи, що з нею пов`язані.

Окрім того, на переконання суду апеляційної інстанції наданий позивачу лист із переліком документів, за даних обставин хибно розцінювати саме як запит контролюючого органу у розумінні пункту 85.4 статті 85 ПК. Вказаний лист є пропозицією контролюючого органу щодо переліку документів, які позивач має надати при виконанні свого обов`язку, визначеного пунктом 85.2 статті 85 ПК.

Враховуючи викладене, посилання позивача, з яким погодився і суд першої інстанції, на невідповідність наданого позивачу переліку документів законодавчим вимогам до запиту, колегія суддів вважає безпідставним.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно пункту 86.7 статті 87 ПК у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі невиконання платником податку визначеного пунктом 85.2 статті 85 ПК обов`язку щодо надання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всіх документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, як під час перевірки так, і протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки), то вважається, що такі документи відсутні у платника податків.

Законодавець чітко визначив, що таке праве регулювання застосовується незалежно від причин, з яких відповідні документи не були надані. Виняток становлять лише випадки виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами. До таких винятків не належать ненадання контролюючим органом відповідного запиту та/або його невідповідність вимогам законодавства.

У зв`язку із викладеним, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачем надавалися контролюючому органу як під час перевірки так і після її завершення первинні документи, що пов`язані із предметом перевірки. Відтак, згідно викладених вище приписів вважається, що такі документи у позивача на час перевірки були відсутні, а тому в акті перевірки відповідач обґрунтовано вказав про не підтвердження відповідних показників податкової звітності.

Суд апеляційної інстанції додатково звертає увагу, що позивач був обізнаний про призначення спірної виїзної перевірки, проте не зважаючи на це не лише не надав відповідних документів, а й не забезпечив присутність своїх працівників за своєю податковою адресою.

Цілком безпідставними є покликання позивача на те, що відповідач мав здійснити виїзд на адресу виробничих потужносте підприємства, а не за адресою реєстрації юридичної особи (податковою адресою). У світлі цього, суд першої інстанції вірно вказав про те, що здійснюючи виїзди за податковою адресою позивача (м. Київ, вул. Ярославів Вал, 38), яка була відображена також і в наказі про призначення перевірки, який вручений останньому, відповідачем дотримано приписи податкового законодавства.

У постановах від 21.07.2020 у справі № 815/986/16, від 11.02.2021 у справі № 820/10136/15 Верховним Судом сформовано висновки відповідно до яких обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів.

Норми Податкового кодексу України кореспондуються із нормою частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наведені норми вимагають наявність документів на час складення податкової звітності, встановлюють правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила - виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вони є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

Платник податків не може посилатися в судовому процесі на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж п`яти робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №160/8441/18, від 14.06.2021 у справі №140/893/19.

Оскільки на виконання завдань адміністративного судочинства при перевірці правомірності рішення суб`єкта владних повноважень суд має враховувати лише ті обставини та документи, на підставі яких таке рішення було прийнято, а при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідні документи відповідачем не досліджувались, внаслідок їх ненадання платником податків, і це стало наслідком недобросовісної поведінки самого позивача, то підстав для дослідження та врахування таких первинних документів під час судового розгляду цієї справи не було.

З цих підстав суд першої інстанції помилково оцінив надані позивачем до суду первинні та інші господарські документи, провівши фактично нову податкову перевірку, що не входить до компетенції адміністративного суду.

З огляду на ненадання позивачем, в порядку, встановленому ПК до перевірки відповідних документів, їх відсутність у контролюючого органу під час перевірки, складання акту перевірки і прийняття податкових повідомлень-рішень, а відтак відсутність оцінки уповноваженим державним органом, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про протиправність прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, будучи обізнаним про призначення податкової документальної виїзної перевірки, позивач не забезпечив присутність своїх уповноважених осіб за своєю податковою адресою, не надав, а також і не вчинив будь-яких дій для надання контролюючому органу первинних документів, пов`язаних із предметом перевірки. Наведене свідчить, що позивач за даних обставин не діяв як добросовісний платник податків.

Оскільки за фактичних обставин, вважається, що у позивача під час проведення перевірки були відсутні первинні документи, що підтверджують спірні показники податкової звітності, що колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувані податкові-повідомлення рішення є правомірними та не підлягають скасуванню.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві задовольнити.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.12.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БФ ПРОЕКТ" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя А.Ю. Коротких