Постанова

від 19.09.2022 по справі 640/20584/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20584/21 Суддя (судді) першої інстанції: Гарник К.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря: Керімова К.Е., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "15" листопада 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 травня 2021 року про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту;

- визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 28 травня 2021 року про скасування рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту.

На переконання позивача, рішення відповідача є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, з огляду на те, що доводи, зазначені в цих рішеннях не відповідають дійсності, оскільки позивачем подано весь необхідний пакет документів для допуску його до складання кваліфікаційного іспиту, у зв`язку з чим допущено до складання іспиту, успішно складено іспит та, відповідно, прийнято рішення №65 від 12 вересня 2019 року №65 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту. Також, позивач послався й на те, що оскаржувані рішення прийняті за результатом розгляду скарги заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І., тобто, за результатом розгляду скарги особи, якої не стосувались рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Луганської області, оскільки цими рішеннями вирішено права та обов`язки саме позивача, а не скаржника. Тобто, на думку позивача, скарга заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І. взагалі не мала бути прийнята до розгляду та вирішена по суті, викладених в ній обставин.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "15" листопада 2021 р. позов задоволено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту не підлягає оскарженню, в той же час скаржник - заступник голови Ради адвокатів України є особою, якої вказане рішення не стосується, тому останній не є та не може бути суб`єктом оскарження названого рішення, відповідно у відповідача не виникає повноважень на розгляд скарги та прийняття будь-якого рішення за наслідками її розгляду, окрім як відхилення скарги. Те саме стосується і рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 12 вересня 2019 року №65 про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту. Отже, безпідставне та необґрунтоване прийняття оскаржуваних рішень є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними та скасування.

Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилається на те, що суд першої інстанції в порушення ч.2 ст.241 КАС України вирішив у рішенні по суті спору клопотання відповідача про проведення судового розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, про витребування доказів, про залучення до участі в справі третіх осіб без постановлення відповідних ухвал.

Також скаржник зазначив, що оскільки ні ч. 8 ст. 50, ні статті 8, 9, 10, 11 та 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не передбачають видів рішень, які не можуть бути оскаржені, то суд зробив помилкові висновки щодо неможливості (за будь-яких умов) оскарження рішень про допуск особи до складення кваліфікаційного іспиту, про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту. Законодавець визначив, що будь-яке рішення КДКА регіону може бути оскаржене без будь-яких обмежень ні щодо змісту питань, ні щодо суб`єктного складу скаржників. Позбавлення такого права буде явно суперечити положенням ч. 8 ст. 50 Закону і призведе до порушення законних прав як скаржників, так і ВКДКА, яка здійснює свою діяльність в межах і спосіб, визначених Законом та іншими нормативними актами. Враховуючи викладене, а також те, що ці рішення приймаються складом кваліфікаційної палати КДКА, вони беззаперечно можуть бути оскаржені.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою той факт, що ВКДКА з поважних причин поновила Кухару Олексію Івановичу строк на оскарження рішень.

Серед вказаного, скаржник зазначив, що ВКДКА прийшла до правильного висновку, що рішення кваліфікаційної палати КДКА Луганської області від 06.09.2019 про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту та від 12.09.2019 про затвердження результатів складання кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є незаконними та підлягали скасуванню.

Крім вказаного, скаржник зазначив, що згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.06.2018 у справі №810/1972/17 правомочність відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії на власний розсуд за наслідками оцінки обставин та фактів прийняття рішення за своєю правовою природою є дискреційним повноваженням, під яким розуміється можливість суб`єкта владних повноважень самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох юридично допустимих варіантів управлінського рішення.

Також скаржник заявив клопотання про витребування доказів у справі, а саме: витребувати у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області копії матеріалів кваліфікаційної справи позивача, проте в задоволенні такого клопотання слід відмовити, оскільки під час вирішення цієї справи не є необхідним дослідження матеріалів кваліфікаційної справи позивача.

Щодо клопотання про залучення третіх осіб колегія суддів відзначає, що оскаржувані дії та рішення зачіпають права та інтереси виключно позивача і жодним чином не впливають на права та інтереси Ради адвокатів України в особі Національної асоціації адвокатів України чи заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря Олексія Івановича, що свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні вказаного клопотання.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокату Луганської області з заявою про допуск його до складення кваліфікаційного іспиту, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія журналу реєстрації осіб (Т.1, арк. №217 оборот).

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 допущено до складання кваліфікаційного іспиту (Т.1, арк. 216).

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 12 вересня 2019 року №65 затверджено результати складання кваліфікаційного іспиту, визнано ОСОБА_1 таким, що склав кваліфікаційний іспит та вирішено видати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (Т.1, арк. 216 оборот - 217).

15 травня 2020 року на підставі рішення Ради адвокатів Волинської області №2/46-6 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №1234.

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Національної асоціації України №85 від 27 травня 2020 року створено робочу групу по вивченню питань, порушених у скаргах адвокатів Горошинського О.О. , Самарець А.М. , Захарченко Ю.О., Ярошенко С.М., Глушко Ю.М. та інших, Громадської організації «Національний центр правозахисту» щодо недотримання процедури допуску та складення кваліфікаційного іспиту, процесу проходження стажування та видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, у тому числі ОСОБА_1 , а також проведення перевірки на наявність вказаних порушень (Т.1, арк. 146).

11 червня 2020 року Головою робочої групи, заступником Голови Ради адвокатів України до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури України за вх.№ 13701 та №13702 подано скарги на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту та про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, в яких останній просив скасувати вказані рішення, а також просив поновити строк звернення з цими скаргами, посилаючись на те, що про наявність вказаних рішень скаржнику стало відомо лише 27 травня 2020 року, коли надійшли скарги (Т.1, арк. 144-145, 172-173).

За результатом розгляду вказаних скарг Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури України 27 травня 2021 року прийнято такі рішення:

1) №V-013/2021 від 28.05.2021, відповідно до якого скаргу Голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І. задоволено та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року в частині допуску ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту (Т.1, арк. 237-247).

Підставами для скасування вказаного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області стало таке:

- встановлення порушення вимог нормативних актів, які регламентують порядок прийняття заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, відсутність кваліфікаційної справи, яка б відповідала вимогам нормативно-правових актів.

- встановлення, що документами, які наявні в матеріалах кваліфікаційної справи, не підтверджено факту передання ОСОБА_1 частини житлового будинку, жилою площею 9 кв.м, яка складається з однієї кімнати, за адресою: АДРЕСА_1 - для проживання.

2) №V-014/2021 від 28.05.2021, відповідно до якого скаргу Голови робочої групи, заступника Голови Ради адвокатів України Кухаря О.І. задоволено та скасовано рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту (Т.1, арк. 248-256).

Підставами для скасування вказаного рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області стало таке:

- встановлення порушення порядку складення та методики оцінювання результатів кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 .

У свою чергу, відповідно до наявної в матеріалах справи копії рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2020 року, яке набрало законної сили, у адміністративній справі № 640/23054/20 за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області про визнання протиправними та скасування рішень про допуск ОСОБА_1 до складення кваліфікаційного іспиту та про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту, суд надав правову оцінку вказаним рішенням та дійшов висновку про правомірність їх прийняття, зазначивши, що стала практика ЄСПЛ свідчить про неприпустимість скасування рішень внаслідок такого явища як «правовий пуризм», тобто надмірного прагнення до переваги форми над змістом (Т.1, арк. 45-53).

Проте, зі змісту оскаржуваних рішень відповідача не вбачається, що останнім було прийнято до уваги встановлені судом у справі №640/23054/20 обставини.

Крім того, відповідно до змісту оскаржуваних рішень відповідача, останній посилається у тому числі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №826/9606/17 щодо неприпустимості суміщення перебування на посаді прокурора з адвокатською діяльністю.

Незгода позивача з вказаними рішеннями відповідача стала підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.19 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI).

Із змісті ч.1 ст.6, ст.8 Закону №5076-VI видно, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам ч.1, ч.2ст.6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим ч.1 та ч.2 ст.6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об`єднань, що зобов`язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.

Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про: 1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту; 2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.

Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.

Згідно зі ст.9 Закону №5076-VI кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону.

Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Порядок складення кваліфікаційних іспитів, методика оцінювання та програма кваліфікаційних іспитів затверджуються Радою адвокатів України. Рада адвокатів України може встановити плату за складення кваліфікаційного іспиту та порядок її внесення.

Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.

Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту. Зразок свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту затверджується Радою адвокатів України.

Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.

Частиною 1 ст.36 Закону №5076-VI визначено право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки.

Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об`єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування (ч.1ст.45 Закону №5076 VI).

Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури (ч.1ст. 52 Закону № 5076 VI).

Із змісту ч.4,ч.5,ч.7,ч.10 ст.52 Закону № 5076 VI, видно, що Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури: 1) розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 2) узагальнює дисциплінарну практику кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури; 3) виконує інші функції відповідно до цього Закону.

Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури має право: 1) залишити скаргу без задоволення, а рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без змін; 2) змінити рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури; 3) скасувати рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та ухвалити нове рішення; 4) направити справу для нового розгляду до відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та зобов`язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури вчинити певні дії.

Рішення Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури може бути оскаржено до суду протягом тридцяти днів з дня його прийняття.

Установчим документом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури є положення про Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, яке затверджується з`їздом адвокатів України.

Згідно з ч.3 ст.45 Закону №5076-VI Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.55 Закону № 5076-VI передбачено, що у період між з`їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України. Повноваження і порядок роботи Ради адвокатів України визначаються цим Законом та положенням про Раду адвокатів України, що затверджується з`їздом адвокатів України.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.56 Закону №5076-VI Голова Ради адвокатів України за посадою є головою Національної асоціації адвокатів України. Голова Ради адвокатів України представляє Раду адвокатів України та Національну асоціацію адвокатів України в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами.

У п.п.2.3.2, 2.3.5, 2.3.6, 2.3.25, 2.3.36, 2.3.37 Статуту недержавної некомерційної професійної організації "Національна асоціація адвокатів України", затвердженого рішенням установчого з`їзду адвокатів України 17.11.2012р., передбачено, що для виконання поставлених завдань Національна асоціація адвокатів України в порядку, встановленому чинним законодавством України: забезпечує належне виконання адвокатурою її конституційних завдань (п.2.3.2); сприяє розвитку та зміцненню адвокатури, підвищенню ролі та авторитету адвокатури у суспільстві, підвищенні статусу професії адвоката в Україні (п.2.3.5); застосовує заходи щодо недопущення та припинення недобросовісної конкуренції в сфері адвокатської діяльності (п. 2.3.6 ); забезпечує дотримання етичних стандартів діяльності адвокатів (п.2.3.25); сприяє розширенню можливостей впливу адвокатури на забезпечення фахового захисту прав і свобод людини в Україні (п.2.3.26); здійснює організацію та координацію роботи органів адвокатського самоврядування (п.2.3.27).

Пунктом 3.1.1 Регламенту Ради адвокатів України, який затверджений рішенням Ради адвокатів України №115 від 30.08.2014, передбачено, що Голова Ради адвокатів України представляє Раду адвокатів України у відносинах з іншими органами адвокатського самоврядування, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, органами влади інших держав та міжнародними організаціями.

Пунктом п.3.39. Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, який затверджений рішенням Ради адвокатів України від 4-5.07.2014р. №78, (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Регламент ВКДКА) визначено, що комісія протягом десяти днів із дня отримання скарги, що відповідає вимогам, які визначені у Положенні про порядок прийняття та розгляду скарг щодо неналежної поведінки адвоката, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, затвердженому рішенням Ради адвокатів України № 120 від 30.08.2014р. (далі - Положення №120), витребовує матеріали дисциплінарної (кваліфікаційної) справи, у відповідної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури зобов`язана не пізніше десяти календарних днів з дня отримання листа Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про витребування зазначених матеріалів направити їх до комісії.

Пунктом п.3.29 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури визначено, що порушення строку на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури без поважних причин є підставою для відхилення скарги, про що зазначається в рішенні Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про залишення скарги без задоволення, а рішення без змін.

Згідно з п.3.30 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури строк на оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, який встановлений ст.50 Закону №5076-VI, може бути поновлено за рішенням Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури згідно заяви скаржника про поважність причин його пропуску, про що зазначається в протоколі засідання комісії.

У п.3.36 Регламенту Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури видно, що рішення, постанови комісії викладаються письмово з наведенням мотивів їх прийняття і підписуються головуючим на засіданні та секретарем комісії засідання

Відповідно до п.1 Положення №120 це положення розроблено відповідно до Закону №5076-VI, Закону України "Про звернення громадян", Правил адвокатської етики, Регламенту кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону та інших актів законодавства України і Національної асоціації адвокатів України, з метою офіційного тлумачення відповідності поведінки адвокатів вимогам законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність та етичним стандартам, а також регламентації дисциплінарного провадження стосовно адвокатів.

У п.12, п.14 Положення №120 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що дисциплінарну справу стосовно адвоката не може бути порушено за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката, а також за анонімною заявою (скаргою).

Скарга повинна відповідати таким вимогам: 1) заява (скарга) подається в письмовій формі особисто заявником (скаржником) або його представником. заява (скарга) може бути надіслана поштою.

2) у заяві (скарзі) обов`язково має бути зазначено:

- найменування кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, до якої подається заява (скарга);

- П. І. Б. (найменування) заявника (скаржника), посада, місце роботи - для посадової та службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти (за наявності);

- П. І. Б. адвоката, щодо поведінки якого подається заява (скарга), поштова адреса, а також номер засобу зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі відомі;

- виклад обставин, якими заявник обґрунтовує факт наявності в діях адвоката дисциплінарного проступку;

- вимоги заявника (скаржника).

3) На підтвердження обставин, якими обґрунтовується заява (скарга), заявник (скаржник) надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, надання яких самостійно є неможливим, із обов`язковим зазначенням причин та прохання до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про їх витребування.4) До заяви (скарги) додається її копія та копії всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також копія платіжної квитанції банківської установи про плату за організаційно-технічне забезпечення її розгляду.5) Заява (скарга) підписується заявником (скаржником) або його представником, із зазначенням дати її подання. У разі подання заяви (скарги) представником, у ній зазначаються ПІБ представника, його поштова адреса, а також номер засобів зв`язку та адреса електронної пошти, якщо такі є. Одночасно з заявою (скаргою) подається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника.6) Повноваження представників мають бути посвідчені такими документами: нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Повноваження адвоката, як представника можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

7) При виникненні конфлікту між адвокатами, наслідком якого є звернення одного з них зі скаргою до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури регіону, адвокат, який ініціював звернення, зобов`язаний надати докази того, що ним вжиті заходи мирного врегулювання такого конфлікту, зокрема, документи, що свідчать про звернення останнього до Ради адвокатів регіону за робочим місцем адвоката згідно відомостей в Єдиному реєстрі адвокатів України, а стосовно адвоката іноземної держави - асоціації адвокатів чи правового товариства відповідної держави.

Пунктом 15 Положення №120 визначено, що заява (скарга), оформлена без дотримання вимог ст. 14 цього Положення, повертається заявникові (скаржникові) з відповідним роз`ясненням не пізніше десяти днів від дня її надходження.

Усталена практика ЄСПЛ сформулювала підхід відповідно до якого, нормативні положення слід тлумачити саме у такий спосіб, який забезпечував би максимально ефективний захист прав людини. ЄСПЛ визнає, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1), № 36813/97, п. 190 та 191).

У постанові від 20.05.2020р. у справі № 815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Конституція України містить не тільки норми прямої дії, але і принципи та цінності; суд повинен, у першу чергу, захищати конституційні права та свободи особи, при виникненні ситуації, за якої потрібно вибирати пріоритет: вузька інтерпретація норми, що призводить до одного результату, або розширене тлумачення, що тягне за собою більш ефективний захист конституційних прав і свобод, варто робити вибір на користь останнього, враховуючи також дотримання балансу суспільних та приватних інтересів.

Фактично йдеться про розширювальне тлумачення прав особи та водночас обмежувальне тлумачення прав - можливостей дій держави. Норми, що визначають правовий статус держави, її органів та посадових осіб (така теза випливає зі спеціально-дозволенного типу правового регулювання діяльності державних органів, закріпленого у статті 19 Конституції України) потрібно тлумачити буквально (а то й звужено).

Разом з тим, ч.8 ст.50 Закону №5076-VI передбачено альтернативні можливості оскарження рішень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, або до суду. Можливості захисту прав і в комісії, і в суді мають бути ідентичними.

Тобто, ч.8 ст.50 Закону №5076-VI законодавчо надано Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури статус квазі судового органу, і в наслідок цього статусу комісію зобов`язано дотримуватись принципів, закріплених ст.6 Конвенції.

Такий обов`язок закріплено у Регламенті Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, відповідно до п.3.16 якого розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури здійснюється згідно з вимогами положень Конвенції.

Отже, принципи, які застосовуються судом при оскарженні індивідуальних актів, повинні застосовуватись Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури,

У ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, право тлумачні (право інтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Однак, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Тобто, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави для висновків, що рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту до складання кваліфікаційного іспиту, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту є актами індивідуальної дії, оскільки: не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи; не регулюють певний вид суспільних відносин, а спрямовані на припинення та виникнення конкретних правовідносин; не розраховані на багаторазове застосування, а вичерпують дію своїм виконанням.

Щодо суб`єктів оскарження індивідуальних актів, Верховним Судом, з урахуванням практики ЄСПЛ, вироблений сталий підхід, який полягає у наступному.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

ЄСПЛ у п.53 рішення від 08.04.2010р. у справі "Меньшакова проти України" зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить п.1 ст.6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення ч.2 ст. 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14.12.2011р. №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18 рп/2004щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Судом першої інстанції встановлено, що скарги на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту до складання кваліфікаційного іспиту, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області №65 від 12 вересня 2019 року про затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та про видачу позивачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту подано скаржником - заступником Голови Ради адвокатів України Кухарем О.І. Тобто, особою, якої вказані рішення не стосуються.

Частиною 1 ст.92 ЦК України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, що скаржник - заступник голови Ради адвокатів України Кухар О.І. не є та не може бути суб`єктом оскарження вищезазначених рішень, а тому у Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури не виникає повноважень на розгляд скарг та, відповідно, прийняття будь-яких рішень за наслідками їх розгляду, крім як відхилення скарг.

Крім того, з моменту допуску позивача до складення кваліфікаційного іспиту, рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року про допуск позивача до складання кваліфікаційного іспиту до складання кваліфікаційного іспиту вичерпало свою дію та не підлягало оскарженню, що було додатковою підставою для відхилення скарги голови Ради адвокатів України Кухара О.І.

Вказана правова позиція узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо оскарження актів індивідуальної дії, яка міститься у постановах від 16.10.2018р. у справі №9901/415/18 та від 18.12.2018р. у справі №9901/657/18, а також у постановах Верховного Суду від 14.12.2020р. у справі №640/12695/19, від 31.03.2021р. у справі №640/17408/19.

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих норм, зокрема ст.ст.6,8,50 Закону №5076-VI, апеляційний суд дійшов висновків, що процедура допуску до складання кваліфікаційного іспиту передбачає оскарження виключно рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту, що є логічним, оскільки лише вказане рішення може мати негативні наслідки для особи: Закон №5076-VI не надає можливість оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, оскільки будь-якого негативного впливу на права особи воно не має; рішення про допуск до кваліфікаційного іспиту чи відмову у ньому стосується виключно тієї особи, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам ч.1 ч.2 ст. 6 цього Закону; суб`єктом оскарження рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути виключно та особа, відносно якої воно прийнято; будь-які інші суб`єкти (треті особи), яких не стосується вказане рішення, не наділені відповідним правом на його оскарження.

На підставі вказаного, колегія суддів вважає безпідставними покликання скаржника на ч.1 ст.36 Закону №5076-VI, відповідно до якої будь-яка особа може оскаржувати індивідуальні акти, прийняті регіональними Кваліфікаційної-дисциплінарної комісії адвокатури, оскільки вказана норма стосується лише процедури притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, а не оскарження індивідуального акта.

Також колегія суддів наголошує, що ст. ст. 45, 55, 56 Закону № 5076-VI, Положення про Раду адвокатів України, яке затверджене установчим з`їздом адвокатів України 17.11.2012, не наділяють повноваженнями заступника Голови Ради адвокатів України представляти Національну асоціацію адвокатів України в особі Ради адвокатів України в інших органах адвокатського самоврядування, у тому числі шляхом подання скарг до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Крім того, дослідивши розпорядження Голови Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України від 27.05.2020р. №85, апеляційний суд дійшов висновку, що зміст п.3 вказаного розпорядження не наділяє повноваженнями голову робочої групи, заступника голови Ради адвокатів України Кухара О.І. на звернення із скаргами до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а також здійснювати представництво Національної асоціації адвокатів України в особі Ради адвокатів України у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури .

Згідно з п.5, п.6 ст. 14 Положення №120 повноваження представників повинні посвідчувались такими документами: 1) нотаріально-засвідченою довіреністю від імені фізичної особи; 2) довіреністю від імені юридичної особи за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, а також документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; 3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником.

Як видно із переліку документів, наведених у додатку до скарг, зареєстрованих за № 13701 та №13702 у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, до них не долучено документів, які передбачені п.6 ст.14 Положення №120.

Зокрема, Вища кваліфікаційна-дисциплінарна комісія адвокатури не надала документів, які, на виконання вимог п.5, п.6 ст.14 Положення №120, підтверджували б повноваження Кухара О.І. як представника.

Також колегія суддів звертає увагу і на ту обставину, що скарги, зареєстровані у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарній комісії адвокатури за № 13701 та №13702 не відповідають вимогам п.4 ст. 14 Положення №120, оскільки до заяви (скарги) не надано її копії та копій всіх документів, що приєднуються до неї, для вручення адвокату, щодо поведінки якого подається заява (скарга), а також вимогам ст.12 Положення №120, так як подані скарги не містять відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку адвоката

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України(конституційності) окремих положень абзацу першого п.40 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 11.10.2018р. №7-р/2018 дійшов наступного висновку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч.1 ст.8 Конституції України). У правовій доктрині дотримуються положень про те, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

Водночас цей механізм повинен забезпечувати наявність можливості передбачати дії державних органів, їх посадових осіб.

У Доповіді "Верховенство права", схваленій Європейською Комісією "За демократію через право" на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) (CDL AD(2011)003rev) (далі - Доповідь), до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (п. 41).

У п.45 Доповіді зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними; у цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції; не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади; отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій влади.

Щодо заборони свавілля у п.52 Доповіді вказано таке: хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснювались у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Отже, наведені юридичні позиції, які підтриманні і Конституційним Судом України, відповідні положення Доповіді дають підстави стверджувати, що конституційний принцип верховенства права вимагає законодавчого закріплення механізму запобігання свавільному втручанню органів публічної влади при здійсненні ними дискреційних повноважень у права і свободи особи.

Відповідно до загального підходу, сформованого судовою практикою в Україні, суди мають право перевіряти лише правомірність дій державної влади, але доцільність її рішень не підпадає під судову перевірку. Водночас, у випадках, коли наявність такої доцільності передбачено нормою права, то така доцільність стає невід`ємною ознакою (умовою) правомірності дій суб`єкта владних повноважень. Дискреційні повноваження Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури щодо поновлення строків на подання скарги обмежені умовою вмотивованості таких рішень, що є гарантією захисту від свавільних дій.

Враховуючи, що поновлення строків на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Луганської області від 06 вересня 2019 року, від 12 вересня 2019 року мало своїм наслідком втручання у право позивача на повагу до його приватного та сімейного життя, а також у стан правової визначеності останнього, таке втручання повинно відповідати критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, у тому числі критеріям обґрунтованості та пропорційності.

У скаргах заступника голови Ради адвокатів України Кухара О.І. на офіційному бланку Національної асоціації адвокатів України та зареєстрованих у Вищій кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 13701 та №13702, поданих через більше ніж 8 місяців з моменту прийняття вказаних індивідуальних актів, в якості поважності причин пропуску на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року, від 12 вересня 2019 року, скаржником зазначається, що органам адвокатського самоврядування не було відомо про їх прийняття.

Однак, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.1.2,1.4,2.1,2.13 Порядку ведення Єдиного реєстру адвокатів України, саме Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України, який містить інформацію про допуск позивача до здійснення професійної адвокатської діяльності, координує діяльність, здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення рад адвокатів регіонів щодо внесення ними відомостей до ЄРАУ та надання витягів з нього згідно цього Порядку.

З витягу протоколу №126 засідання Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури від 27.05.2021р. видно, що поновлення строку на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Луганської області від 06 вересня 2019 року, від 12 вересня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія адвокатури жодним чином не мотивувала, що є порушенням вимог п. 3.46 Регламенту ВКДКА (Т.1, а.с.64-71).

У вирішенні питання про поновлення строку на оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури повинно було здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо розумності, обґрунтованості його доводів; забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Отже, колегії суддів дійшла висновків, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури при поновленні строків на оскарження рішень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Волинської області не дотримала принципів, визначених п.1, п.3, п.8 ст.2 КАС України.

Професія є складовою права на приватне життя, що підтверджується усталеною практикою ЄСПЛ. Так, у п.165 рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11) вказано, що: "приватне життя" включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру" (див. рішення від 07.08.1996 у справі "С. проти Бельгії" (с.v. Belgium), п. 25, Reports 1996-III). Стаття 8 Конвенції "захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом" (див. рішення у справі "Прітті проти Сполученого Королівства" (Pretty v. The United Kingdom), заява №2346/02, п. 61, ECHR 2002-III). Поняття "приватне життя" в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом (див. рішення від 16.12.1992 у справі "Нємець проти Німеччини" (Niemietz v. Germany), п. 29, Series А N 251-В).

Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. рішення у справах "Сідабрас та Джяутас проти Литви" (<…>), заяви №№ 55480/00 та 59330/00, п. 47, ECHR 2004, та "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, п. п. 22-25, від 28.05.2009).

Питання щодо допуску до професії адвоката неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ.

Так, зокрема у п.33 - п.35 рішення ЄСПЛ від 28.05.2009р. у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05, ЄСПЛ, визнаючи порушення вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті права на професію адвоката вказав, що в цьому випадку проблема полягає у тому факті, що Колегія адвокатів держави-відповідача спочатку надала дозвіл заявниці пройти передбачене законом стажування, проте в решті-решт не дозволила їй брати участь у відповідних екзаменаційних процедурах для отримання свідоцтва адвоката. ЄСПЛ зазначає, що така відмова Колегії адвокатів була здійснена на останній стадії процесу, пов`язаного з зарахуванням заявниці в реєстр адвокатів Колегією адвокатів на стадії, коли вперше виникло питання про громадянство заявниці в контексті перешкоди для участі у екзаменах, організованих колегією. Тому такий крок Колегії адвокатів не очікувано поставив під сумнів професійну ситуацію заявниці після того, як сама ж Колегія адвокатів надала дозвіл на те, що заявниця вісімнадцять місяців свого професійного життя присвятила виконанню умов про передбачене Колегією адвокатів стажування. З урахуванням природи та підстав такого стажування, так як вони встановлені в законодавстві держави-відповідача, заявниця не змогла б пройти стажування, якби Колегія адвокатів відповіла б відмовою на її заяву про стажування (п. 33 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05).

У п.34 вказаного рішення ЄСПЛ зазначено, що держава-відповідач надала докази того, що заявниця була допущена до процедур, пов`язаних з отриманням свідоцтва адвоката через недбалість. ЄСПЛ вважає, що навіть якщо припустити, що спершу заявниця була допущена до стажування внаслідок помилки зі сторони Колегії адвокатів, і що, відповідно, мова не йшла про мовчазну згоду щодо її права на участь в екзаменах після стажування всупереч її громадянства, однієї цієї складової було б недостатньо, щоб посягати на професійне життя заявниці. Дійсно, питання про те, чи був мотив недопущення заявниці до її участі в екзаменах, а саме її громадянство, достатньо обґрунтованим не є першочерговим у цій справі. Суттєвим є той факт, що влада надала дозвіл заявниці пройти передбачене стажування, хоч було зрозуміло, що по закінченню стажування вона не отримає право брати участь в екзаменах в адвокатуру. (п.34 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява № 26713/05).

У п.35 рішення у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, ЄСПЛ вказав, що в діях компетентних органів держави-відповідача не було достатньої послідовності та поваги до особи та професійного життя заявниці і що держава-відповідач за таких умов порушила право заявниці на повагу до її приватного життя за змістомст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги прецедентну практику ЄСПЛ у справі "Бігаєва проти Греції" (Bigaeva v. Greece), заява №26713/05, необхідно зазначити, що у спірних правовідносинах дії відповідача мають вплив на приватне життя позивача в аспекті доступу до професії.

Колегія суддів вважає, що позивач відповідно до вимог та процедури, визначеної Законом №5076-VI, набув право на зайняття адвокатською діяльністю, отримавши відповідне свідоцтво та посвідчення, а тому має гарантоване вказаним Законом право на здійснення такої діяльності.

Також, суд враховує, що позивач вчинив всі залежні від нього дії щодо отримання статусу адвоката, у тому числі складено кваліфікаційний іспит та отримано відповідне свідоцтво. Станом на час складення позивачем іспиту Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури Луганської області була уповноваженим органом на видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту адвокатами. На момент отримання останнім свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту підстави вважати цей документ недійсним були відсутні.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Отже, питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: "протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків" і, на противагу йому, принцип "формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення".

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Така ж правова позиція щодо значимості допущення порушення процедури при прийнятті рішення суб`єктом владних повноважень викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі № 813/1790/18.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури допустила реалізацію не передбаченого законодавством права на оскарження рішення про допуск особи до кваліфікаційного іспиту, затвердження результатів кваліфікаційного іспиту та видачу свідоцтва про складання кваліфікаційного іспиту суб`єктом, який не наділений правом на їх оскарження, тобто третьою особою, якої такі рішення не стосуються, поновивши строк на їх оскарження.

Крім того, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури допустила порушення принципу юридичної визначеності, оскільки відсутність умови належного здійснення їх розгляду і дотримання вказаного принципу приводила б до постійного збереження стану невизначеності у цих відносинах через можливість оскарження невизначеним колом осіб таких рішень внаслідок поновлення строків звернення на їх оскарження.

Тобто, встановлені в судовому порядку порушення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією під час прийняття скарг на рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Луганської області та, як наслідок, безпідставне та необґрунтоване прийняття оскаржуваних рішень, є самостійною та достатньою підставою для визнання їх протиправними.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Аргумент скаржника про те, що суд першої інстанції в порушення норм ч.2 ст.241 КАС України вирішив у рішенні по суті спору клопотання відповідача про проведення судового розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, про витребування доказів, про залучення до участі в справі третіх осіб та не постановив відповідні ухвали, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.241 КАС України процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Разом з тим, згідно з ч. 5 ст. 243 КАС України окремим документом викладаються ухвали з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об`єднання справ та роз`єднання позовних вимог;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду;

9) забезпечення позову;

10) призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз`яснення судового рішення;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду.

Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Отже, імперативний обов`язок суду щодо викладення окремим документом (ухвалою) під час вирішення клопотань відповідача про проведення судового розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, про витребування доказів, про залучення до участі в справі третіх осіб, частиною 5 статті 243 КАС України не встановлено.

Крім того, таке порушення судом норм процесуального права, на думку скаржника, не входить до переліку підстав (ч. 3 ст. 317 КАС України), які є обов`язковими для скасування судового рішення.

Проаналізувавши інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "15" листопада 2021 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2022 року.

Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька О.Є. Пилипенко Я.М. Собків