Постанова

від 19.09.2022 по справі 753/7502/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа №753/7502/20

провадження № 22-ц/824/8913/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря судового засідання - Шевчук А.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» в особі генерального директора Мороза Олега Володимировича

на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року у складі судді Волчка А.Я.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» про стягнення заборгованостіу розмірі 537 667,78 грн, з яких: 513 504,78 грн - сума невиконаного грошового зобов`язання щодо повернення боргу; 19 083,31 грн - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання; 3 368,01 грн - 3% річних; 1 711,68 грн - інфляційні збитки.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 24 березня 2017 між нею та ТОВ «АЙ-ХАУС ЖУЛЯНИ» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №6-9-183, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

24 листопада 2017 року позивач та ТОВ «АЙ-ХАУС ЖУЛЯНИ» підписали Додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №6-9-183, згідно якої сторони за взаємною згодою розривають договір та відбувається заміна боржника у зобов`язанні з ТОВ «АЙ-ХАУС ЖУЛЯНИ» на ЗАТ «Українська будівельна компанія».

У цей же день, 24 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем підписаний новий договір купівлі-продажу майнових прав №6-11-203, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_2 . Також, 24 листопада 2017 року позивачем було подано до відповідача заяву про зарахування зустрічних вимог.

У зв`язку з недотриманням відповідачем умов Договору купівлі-продажу майнових прав №6-11-03 від 24 листопада 2017 року позивачем було направлено на адресу відповідача письмове повідомлення про розірвання в односторонньому порядку договору купівлі-продажу майнових прав.

08 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» укладено Додаткову угоду №1 від до договору №6-11-203 від 24 листопада 2017 року купівлі-продажу майнових прав, в якій сторони домовилися про повернення відповідачем грошових коштів позивачу у розмірі 558 130,00 грн, а також передбачили, що штраф становить 5%, а саме 40 958,90 грн, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача в порядку 7-ми платежів за графіком виплат до 05 травня 2020 року.

На виконання умов Додаткової угоди № 1 від 08 листопада 2019 з порушення строків, визначених п. 1 цієї угоди, відповідачем 29 листопада 2019 року було повернуто на рахунок позивача 85 584,13 грн. Наступні платежі на користь позивача в строки, визначені п. 1 Додаткової угоди відповідачем здійснено не було.

На підставі викладеного зазначила, що загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем станом на дату звернення до суду складала 513 504,78 грн, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року позов задоволено.

Стягнуто з ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 537 667,78 грн, з яких: 513 504,78 грн - сума невиконаного грошового зобов`язання щодо повернення боргу; 19 083,31 грн - пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання; 3 368,01 грн - 3% річних; 1 711,68 грн - інфляційні збитки.

Стягнуто з ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 5 376,69 грн та витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 22 500 грн.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 11 липня 2022 року відповідач в особі генерального директора Мороза Олега Володимировича звернувся безпосередньо до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, оскільки вважає рішення суду таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, та при неправильному установленню обставин, внаслідок необґрунтованої відмови суду в оцінці доказів, наданих апелянтом, та неправильному їх дослідженні.

Зазначає, що суд безпідставно відхилив доводи апелянта щодо заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 420 296,13 грн, що були підтверджені останнім шляхом подання доказів, яким суд надав неправильну оцінку.

Уважає, що визначивши суму пені у загальному розмірі 24 163 грн, місцевий суд не навів в тексті рішення підтвердження правильності розрахунку такої суми, а, відтак, допустив неповне з`ясування обставин справи.

Крім того, вважає, що судом було невірно стягнуто на користь позивача витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги в сумі 22 500 грн, оскільки помилково враховано участь представника позивача в судових засіданнях Дарницького районного суду міста Києва, куди позивачем було помилково направлено свою позовну заяву.

Апелянт наполягає на тому, що позивач неправильно розрахував основну суму боргу відповідача, а тому й інші грошові вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних збитків, які є похідними від основного зобов`язання, розраховані неправильно. При цьому зауважує, що ЗАТ «Українська будівельна компанія» вже повернуло позивачеві 171 168,26 грн.

07 вересня 2022 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача ОСОБА_2 , в якому остання просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Уважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції таким, що відповідає критеріям законності і обґрунтованості, ухвалено з дотриманням норм процесуального закону та правильним застосуванням норм матеріального права.

19 вересня 2022 року апеляційним судом отримано клопотання генерального директора ЗАТ «Українська будівельна компанія» Мороза О.В. про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням адвоката Лукомського П.В. в іншому судовому засіданні в іншій справі. Проте, як убачається, судове засідання в іншій справі, в якій учасником також є ЗАТ «Українська будівельна компанія», призначено пізніше, ніж у даній справі, при цьому до клопотання заявником не долучено доказів того, що інтереси ЗАТ «Українська будівельна компанія» в іншій справі представляє той же адвокат Лукомський П.В. і апелянт позбавлений можливості призначити іншого адвоката або бути присутнім у судовому засіданні особисто. Окрім того, доводи та вимоги заявника викладені ним в апеляційній скарзі. У зв`язку з викладеним колегією відмовлено у задоволенні поданого клопотання.

Представник позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала та просила залишити скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду належних, допустимих і достатніх доказів повернення позивачу грошових коштів в сумі 171 168,26 грн. Натомість, позивачем належним чином доведено повернення відповідачем 29 листопада 2019 року грошових коштів у сумі 85 584,13 грн, які надійшли на рахунок позивача, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Визнав обґрунтованими заявлені позивачем до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 19 083,31 грн; 3% річних у розмірі 3 368,01 грн та інфляційні збитки у розмірі 1 711,68 грн.

А також задовольнив заяву представника позивача про стягнення судових витрат (витрати, пов`язані з наданням професійної правничої допомоги) в сумі 22 500,00 грн у повному обсязі.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 24 березня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЙ-ХАУС ЖУЛЯНИ» укладений договір купівлі-продажу майнових прав №6-9-183, предметом даного договору були майнові права на квартиру АДРЕСА_1 .

24 листопада 2017 року позивач та ТОВ «АЙ-ХАУС ЖУЛЯНИ» підписали Додаткову угоду №1 до договору купівлі-продажу майнових прав №6-9-183, згідно якої сторони за взаємною згодою розривають договір та відбувається заміна боржника у зобов`язанні з ТОВ «АЙ-ХАУС ЖУЛЯНИ» на Закрите акціонерне товариство «Українська будівельна компанія».

24 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем підписаний договір купівлі-продажу майнових прав №6-11-203, предметом якого були майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

У той же день позивачем було подано відповідачу заяву про зарахування зустрічних вимог.

У зв`язку з невиконанням відповідачем умов Договору купівлі-продажу майнових прав №6-11-03 від 24 листопада 2017 року, позивачем було направлено на адресу відповідача письмове повідомлення про розірвання в односторонньому порядку договору купівлі-продажу майнових прав, що підтверджується описом вкладення та рекомендованим повідомленням про вручення.

У подальшому, сторони уклали Додаткову угоду №1 від 08 листопада 2019 року до договору №6-11-203 від 24 листопада 2017 року купівлі-продажу майнових прав, в якому домовилися про повернення відповідачем грошових коштів позивачу у розмірі 558 130,00 грн та передбачений Договором штраф у розмірі 5%, який становить 40 958,90 грн, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача в порядку 7-ми платежів за наступним графіком виплат (п. 1 Додаткової угоди № 1):

1). 15.11.2019 - 85 584,13 грн

2). 05.12.2019 - 85 584,13 грн

3). 05.01.2020 - 85 584,13 грн

4). 05.02.2020 - 85 584,13 грн

5). 05.03.2020 - 85 584,13 грн

6). 05.04.2020 - 85 584,13 грн

7). 05.05.2020 - 85 584,13 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості ЗАТ «Українська будівельна компанія», яку сторони погодили в Додатковій угоді № 1 від 08 листопада 2019 року до Договору № 6-11-203 від 24 листопада 2017 року та яка підлягала поверненню ОСОБА_1 , склала 599 088,90 грн.

На виконання умов Додаткової угоди № 1 від 08 листопада 2019 року до Договору №6-11-203 від 24 листопада 2017 року з порушенням строків, визначених п. 1 цієї угоди, відповідачем 29 листопада 2019 року було повернуто на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 85 584,13 грн, що підтверджується довідкою про рух коштів за рахунком позивача в АТ «Райффайзен Банк Аваль» за 29 листопада 2019 року.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Згідно зі статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов`язків щодо обраного ними кола відносин. Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Додатковою угодою №1 від 08 листопада 2019 року до договору №6-11-203 від 24 листопада 2017 року купівлі-продажу майнових прав сторони визначили суму заборгованості, передбачили штраф, встановили графік платежів, а також порядок погашення заборгованості, а також пеню за порушення строків виплат.

Таким чином, грошове зобов`язання відповідача перед позивачем у сумі 599 088,90 грн виникло на підставі Додаткової угоди № 1 від 08 листопада 2019 року до Договору № 6-11-203 від 24 листопада 2017 року та підлягало виконанню в строки, визначені в пункті 1 цієї угоди згідно графіку сьома рівними частинами по 85 584,13 грн кожна.

Пунктом 1 Додаткової угоди №1 від 08 листопада 2019 року передбачено, що платежі здійснюються на банківський рахунок покупця, що вказаний в цьому договорі. А отже, сторони передбачили, що всі платежі у рахунок погашення заборгованості мають перераховуватись ЗАТ «Українська будівельна компанія» на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 , зазначений у договорі - р/р НОМЕР_1 в АТ «Райффайзен Банк АВАЛЬ».

Матеріалами справи встановлено, що згідно довідки про рух коштів 29 листопада 2019 року на рахунок позивача, відкритий у АТ «Райффайзен Банк АВАЛЬ», надійшло 85 584,13 грн від ЗАТ «Українська будівельна компанія» на виконання зобов`язання з повернення коштів за Додатковою угодою від 08 листопада 2019 року.

Заперечуючи позов, відповідач посилався на те, що розмір заборгованості ЗАТ «Українська будівельна компанія» перед позивачем складав 420 296,13 грн та останнім було повернуто ОСОБА_1 171 168,26 грн, на підтвердження чого у справі міститься роздруківка даних бухгалтерського обліку (а.с. 70-71).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вимоги, щодо оформлення первинних документів наведені також у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, відповідно до якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством, а для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, посилання відповідача на дані його бухгалтерського обліку, як на підставу наявності заборгованості у меншій сумі, ніж зазначено позивачем у позовній заяві, є безпідставними, оскільки ведення бухгалтерського обліку відповідачем та повнота відображення в обліку господарських операцій на підставі первинних документів знаходиться в компетенції відповідача, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Окрім того, на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу у сумі 171 168,26 грн, тобто більшій ніж зазначено позивачем, ЗАТ «Українська будівельна компанія» не надано жодних доказів як в суді першої, так і апеляційної інстанції, таких як платіжні доручення, квитанції, банківські виписки, платіжні доручення, оборотно-сальдові відомості.

Також судом першої інстанції правильно не взято до уваги доводи відповідача щодо розміру заборгованості перед позивачем у сумі 420 296,13 грн, оскільки в п. 1 Додаткової угоди № 1 до Договору № 6-11-203 від 24 листопада 2017 року сторони погодили суму заборгованості відповідача перед позивачем, що підлягає поверненню, яка станом на 08 листопада 2019 становила 599 088,90 грн та складалась із грошових коштів, сплачених позивачем за Договором купівлі-продажу майнових прав № 6-11-203 від 24 листопада 2017 року у сумі 558 130 грн та передбаченого Договором штрафу у розмірі 5%, що становить 40 958,90 грн.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу прийти до висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов законного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 513 504,78 грн, оскільки у Додатковій угоді № 1 до Договору № 6-11-203 від 24 листопада 2017 року, підписаній сторонами та ніким неоспореній, ЗАТ «Українська будівельна компанія» та ОСОБА_1 визначена сума заборгованості у розмірі 599 088,90 грн, позивачем доведено сплату відповідачем заборгованості лише у сумі 85 584,13 грн, що останнім під час розгляду справи належними та допустимими доказами не спростовано.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

За змістом пунктів 1 та 2 Додаткової угоди №1 від 08 листопада 2019 року платежі здійснюються на банківський рахунок покупця, що вказаний в цьому договорі за наступним графіком: 1). 15.11.2019 - 85 584,13 грн; 2). 05.12.2019 - 85 584,13 грн; 3). 05.01.2020 - 85 584,13 грн; 4). 05.02.2020 - 85 584,13 грн; 5). 05.03.2020 - 85 584,13 грн; 6). 05.04.2020 - 85 584,13 грн; 7). 05.05.2020 - 85 584,13 грн.

У разі, якщо продавець порушує строки виплат, він сплачує покупцю пеню у розмірі облікової ставки НБУ, яка діяла станом на дату укладення цієї Додаткової угоди (тобто 17% річних) від несвоєчасно сплаченої суми коштів за кожен день прострочення. Загальний розмір пені, яка може бути нарахована згідно з цією Додатковою угодою (сукупно за всі платежі) не може перевищувати 50 000 гривень.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність застосовується до правовідносин зобов`язального характеру, які виникають із приводу грошових зобов`язань. Підставою застосування відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, порушенням грошового зобов`язання є невиконання боржником обов`язку сплатити кошти.

Отже, за змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, суд першої інстанції, належним чином дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, дійшов правильного висновку, що заявлені позивачем до стягнення з відповідача пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у розмірі 19 083,31 грн; 3% річних у розмірі 3 368,01 грн та інфляційні збитки у розмірі 1 711,68 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляах учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно з частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

В указаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №9901/350/18 та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, постанові від 26 травня 2020 року у справі №908/299/18 та постанові від 08 червня 2021 року у справі №550/936/18.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, позивач надала суду: копію ордеру про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №4921 від 27 березня 2012 року, копію договору про надання правової (правничої) допомоги №0302/2020-01 від 03 лютого 2020 року з додатком № 1 до договору № 0302/2020-01 від 03 лютого 2020 року, копію Акту про надання-приймання послуг від 02 червня 2020 року на суму 15 000 грн, копію рахунку № НОМЕР_2 від 26 травня 2021 року на суму 2 500 грн, копію Акту про надання-приймання послуг від 28 травня 2021 року на суму 2 500 грн, копію платіжного доручення № 91994119 від 07 червня 2021 року на суму 2 500 грн, копію рахунку № НОМЕР_3 від 05 жовтня 2021 року на суму 2 500 грн, копію Акту надання-приймання послуг від 05 жовтня 2021 року на суму 2 500 грн, копію платіжного доручення № 111338724 від 26 жовтня 2021 на суму 2 500 грн, копію рахунку № 31012022/1 від 31 січня 2022 на суму 2 500 грн.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги №0302/2020-01 від 03 лютого 2020 року, Адвокатська компанія взяла на себе зобов`язання по наданню правової допомоги по взаємовідносинам, що виникли між ОСОБА_1 та ЗАТ «Українська будівельна компанія» за Договором № 6-11-203 від 24 листопада 2017 року (з усіма додатками та додатковими угодами до нього). Вартість правової допомоги визначена у розмірі 15 000 грн (п. 1.2) та сплачується протягом двох днів з дня ухвалення судового рішення по суті судом першої інстанції (п. 1.4).

За змістом п.п. 1.3.4 Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги №0302/2020-01 від 03 лютого 2020 року, вартість представництва КЛІЄНТА в судовому засіданні складає 2 500 грн за кожне судове засідання, яка підлягає сплаті незалежно від проведення судового засідання за умови присутності співробітника в суді в призначений час і дату судового засідання.

Таким чином, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг, зважаючи на принципи співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та ціни позову у розмірі 537 667,78 грн, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача доведено понесення ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 22 500 грн та вважає таку суму співмірною з ціною позову, складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, отримавши позовну заяву, яка містила в собі попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, не скористався своїм правом та не звернувся до суду з клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновку суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених у апеляційній скарзі, немає, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.

До відзиву на апеляційну скаргу представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 долучено заяву про стягнення судових витрат, в якій адвокат просить стягнути з ЗАТ «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 витрати, повязані з переглядом справи в суді апеляційнї інстанції, у розмірі 7 500 грн.

На підтвердження понесення вмтрат на професійну правничу допомогу долучає до заяви копію Договору про надання правової допомоги №0302/2020-01 від 03 лютого 2020 року, Акт про надання-приймання послуг від 30 серпня 2020 року, згідно якого ватість правового аналізу апеляційної скарги, складення та подання відзиву на апеляційну скаргу становить 5 000 грн, копію рахунку №29082022/1 від 29 серпня 2022 року та копію платіжного доручення на суму 5 000 грн.

30 серпня 2022 року копія відзиву на апеляційну скаргу надіслана відповідачу, однак клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції від особи, яка подала апеляційну скаргу у цій справі, до апеляційного суду не надходило.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 зазначено, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 зроблено висновок про те, що згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність факту понесення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 7 500 грн, що є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідач, який подав апеляційну скаргу, не звернувся до апеляційного суду з клопотанням про зменшення заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, не спростував їх розмір та не довів неспівмірність цих витрат критеріям, встановленим у частині четвертої статті 137 ЦПК України, що унеможливлює вирішення судом з власної ініціативи питання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №465/3458/15-ц (провадження №61-19582св20).

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21).

Оскільки за наслідками розгляду цієї справи апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін, то наявні підстави для компенсації понесених позивачем в суді апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргувідповідача закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» в особі генерального директора Мороза Олега Володимировича - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 лютого 2022 року - залишити без змін.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення судових витрат - задовольнити.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Українська будівельна компанія» на користь ОСОБА_1 7 500 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено «20» вересня 2022 року.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепа

О.Ф. Мазурик