Рішення

від 27.07.2022 по справі 753/11477/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

02096, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А

справа № 753/11477/21

провадження № 2/753/1093/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Каліушка Ф.А.

при секретарі Авдєєвій Т.В.

за участю:

представника позивача (відповідача за зустрічним позовом)

Андруцької Г.О. ;

відповідача (позивача за зустрічним позовом)

ОСОБА_2 ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3 , позивач за первісним позовом) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - ОСОБА_4 , відповідач за первісним позовом), в якому просила суд (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) (а.с. 118-127):

1)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що набута під час шлюбу та здійснити її розподіл на спільну часткову власність по 1/2 частки кожному із співвласників;

2)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 автомобіль марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , що набутий під час шлюбу та здійснити його розподіл залишивши його у власності ОСОБА_4 та стягнувши з останнього на користь ОСОБА_3 1/2 частину вартості цього транспортного засобу у розмірі 6 844,24 грн.;

3)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 причіп ПЛ А01, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 та здійснити розподіл залишивши його у власності ОСОБА_4 та стягнувши з останнього на користь ОСОБА_3 1/2 частину вартості цього причіпа у розмірі 7 500 грн.;

4)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 садибний житловий будинок, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , здійснити його розподіл на спільну часткову власність, виділивши у власність ОСОБА_3 3/4 частини цього будинку, а ОСОБА_4 - 1/4 його частину.

5)визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рухоме майно, а саме: плиту електрокірамічну «Hansa», холодильник «Атлант», 2 проточні електричні водонагрівачі «Polaris Mercury 5.3 OD», автоматичну електроскороварку ARC-DSB40-800B9, байдарку двомісну «Таймень 2», зовнішній привід LG External Super Multi DVD Rewriter, машинку для шиття «Чайка 132-м», фритюрницю «First Austria», пилосос «LG-vk 9001 htm», керамічний обігрівач «Micro Furnace», ламінатор «Series ic-230», відеокамеру «SONY», різак для паперу «Dahle 507», пральну машину «Indesit ws 105 tx ex», принтер «Samsung LM-1250», МФУ «Samsung SCX-4300», лобзик електричний «Phiolent 5202 E-II», рубанок «Meister \craft MEN 600», бензопилу «Дружба», приставку до бензопили «Дружба» «Гном» та повітряний компресор двухциліндровий, та здійснити їх розподіл, виділивши у власність ОСОБА_3 плиту електрокірамічну «Hansa», стягнувши з неї компенсацію у розмірі 1/2 частини її вартості (1 300 грн.), а усе інше рухоме майно залишити у власності ОСОБА_4 , стягнувши на її користь грошову компенсацію 1/2 частини їх вартості у розмірі 17 310 грн.

6)визнати за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:001:0058, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги з урахуванням їх уточнень мотивовані наступним. Сторони перебували у шлюбі з 03.07.1999, який був розірваним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.12.2020. Від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільно майна. Все заявлене майно, а саме: однокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , причіп НОМЕР_4 , 2004 року випуску, садибний житловий будинок, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , а також наведене рухоме майно набуто сторонами у період шлюбу, а тому повинно бути визнано спільною сумісною власністю подружжя та розподілене у визначений спосіб. Зокрема, однокімнатна квартира підлягає поділу у рівних частках (по 1/2 частині кожному). Автомобіль та причіп позивач просить суд залишити у власності відповідача, стягнувши з останнього грошову компенсацію 1/2 частини їх вартості, оскільки вказане майно перебуває у користуванні відповідача. Також позивач вважає, що враховуючи поведінку відповідача, а саме не надання ним матеріальної допомоги на утримання дітей, його ставлення до сім`ї та розвитку дітей, самостійного проведення будівельних робіт у будинку лише нею та за її кошти, вона переконана в необхідності відступлення від рівності часток у спільному майні подружжя, а відтак просить суд збільшити її частку у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , до 3/4 частин цього будинку, а у власності ОСОБА_4 залишити 1/4 його частину. Окрім того, у зв`язку з тим, що право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за позивачем після розірвання шлюбу, а тому ця земельна ділянка належить їй на праві особистої власності, позивач просить суд визнати за нею право власності на вказану земельну ділянку.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 06.09.2021 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд в підготовче судове засідання.

19.10.2021 року ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі з підстав у ньому викладених.

Цього ж дня відповідачем подано зустрічну позовну заяву у якій він просив суд поділити спільне сумісне майно подружжя, зокрема, житловий будинок, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та земельну ділянку, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:001:0058, яка розташована за цією ж адресою, здійснивши їх розподіл на спільну часткову власність по 1/2 частки кожному із співвласників.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що під час перебування у шлюбі, сторони також набули у спільну сумісну власність нерухоме майно, а саме зазначену земельну ділянку та побудований на ній будинок, які також підлягають поділу у рівних частках між сторонами.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.10.2021 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя прийнято до розгляду, об`єднано його з первісним позовом в одне провадження та призначено її розгляд в підготовче судове засідання.

17.11.2021 року позивачем подано відповідь на відзив, у якому вона підтримала заявлені позовні вимоги за первісним позовом.

У січні 2022 року відповідач за первісним позовом подав додатково пояснення з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, в яких просив відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 у повному обсязі.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 19.01.2022 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні, яке відбулось 28.07.2022 року, представник позивача позовні вимоги за первісним позовом підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити, проти заявлених вимог за зустрічним позовом заперечила, просила відмовити у їх задоволенні.

Відповідач у судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог за первісним позовом та підтримав заявлені ним зустрічні позовні вимоги.

В судовому засіданні також були допитані свідки: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, допитавши свідків, повно та всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до часткового задоволення, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із стст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 03.07.1999 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали шлюб, під час перебування у якому у сторін народилось двоє дітей, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвами про їх народження.

У подальшому, рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04.12.2020 року у справі №753/8578/20, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвано. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 4 000 грн. та 3 000 грн. відповідно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи з 29.05.2020 року і до досягнення ними повноліття.

Під час перебування у шлюбі сторонами набуто однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; причіп ПЛ А01, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; будинок, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ; земельну ділянку, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:001:0058, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 14.11.2000 року, виданого на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 13.11.2000 року за №1369-С/КІ, біржовою угодою купівлі-продажу транспортного засобу від 26.01.2008 року за реєстраційним №504465, реєстраційною карткою ТЗ, договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори 15.09.2012 року та зареєстрованим в реєстрі за №1554, договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори 15.09.2012 року та зареєстрованим в реєстрі за №1556 відповідно.

За правилом статті 60 Сімейного кодексу України (далі по тексту - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Оскільки зазначене майно, а саме: однокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; причіп ПЛ А01, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; та будинок, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , та інше рухоме майно, набуте сторонами за час шлюбу, а отже є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя відповідно до Закону, а тому позовні вимоги за первісним позовом про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю подружжя у цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

У зв`язку з тим, що однокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 набута сторонами під час перебування у шлюбі, зазначеного сторонами не спростовано, відтак позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права власності на вказане нерухоме майно у рівних частках, по 1/2 частині за кожним.

Щодо заявлених вимог за первісним позовом стосовно стягнення з ОСОБА_11 компенсації різниці вартості 1/2 частин автомобіля марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 та причіпу ПЛ А01, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , та залишення їх у власності відповідача за цим позовом, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні представник позивача та відповідач визнали ту обставину, що зазначені вище автомобіль та причіп не використовуються сторонами, автомобіль у непридатному для його цільового використання стані, стоїть у дворі під`їзду де проживає ОСОБА_11 та не використовується останнім у зв`язку з його пошкодженнями.

За змістом ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Водночас, відповідно до положень статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, транспортний засіб, тощо, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Аналіз змісту положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п`ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.

Принцип обов`язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), в першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.

Такий підхід відповідає закріпленим у статті 7 СК України засадам розумності і добросовісності, оскільки відповідач надає свою згоду на позбавлення його частки у праві власності, отримуючи, у свою чергу, гарантоване грошове відшкодування.

У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.

Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.

Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому. Одночасно інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.

Оцінюючи положення частини п`ятої статті 71 СК України як такі, що застосовуються до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до іншого з вимогами про припинення його права на частку у спільному майні, суд дійшов висновку, що ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Аналогічні висновки висловлені, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц (провадження № 61-30421св18) та від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, зробленим у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) «[…] суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду».

Аналізуючи наведені норми закону, а також врахувавши визнані сторонами обставини відносно того, що автомобіль марки «Toyota Camry» та причіп ПЛ А01 перебувають у непридатному стані та не використовуються сторонами, але є об`єктами спільної сумісної власності подружжя і підлягають поділу, суд дійшов висновку, що про часткове задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання права власності на зазначені автомобіль та причіп по 1/2 їх частині за кожним з співвласників.

Окрім того, позивач за первісним позовом просила суд при поділі спірного майна , зокрема будинку, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , відступити від засад рівності часток подружжя, посилаючись на неналежну поведінку ОСОБА_4 , а саме не надання ним матеріальної допомоги на утримання дітей, його ставлення до сім`ї та розвитку дітей, самостійного проведення будівельних робіт у будинку лише нею та за її кошти. Вказані обставини також підтверджували допитані у судовому засіданні свідки.

Однак, відповідно до вимог частини 2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна, суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. А за змістом ч. 3 цієї статті за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім того, у п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі по тексту - постанова Верховного Суду України), роз`яснено, що при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК України).

Пунктом 22 зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 СК та ст. 372 ЦК.

Тобто, законом передбачено, що відступлення від засад рівності часток подружжя при поділі майна можливе тільки у виключних випадках, а посилання позивача на вищевказані обставини такими не є, оскільки з матеріалів не вбачається обставин, що мають істотне значення, котрі є підставою для відступлення від засади рівності часток подружжя. Зокрема, відсутні належні та допустимі докази про те, що ОСОБА_4 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, тощо. Посилання позивача ґрунтується лише на її припущеннях та показах допитаних у судовому засіданні свідків, які є пов`язаними з нею особами, однак будь-яких інших доказів, як то фото/відео зйомки, звернення до правоохоронних органів, наявність заборгованості у відповідача щодо аліментних зобов`язань позивачем та її представником не надано, а відтак не беруться судом до уваги.

А згідно приписів чч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 78 ЦПК України, яка встановлює ознаки допустимості доказів, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Позивачем, на переконання суду, не надано належних та допустимих доказів наявності обставин, що мають істотне значення для справи задля відступу від засад рівності часток подружжя, у зв`язку з чим підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Також не підлягають задоволенню вимоги позивача за первісним позовом щодо визнання нерухомого майна, зокрема земельної ділянки, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:001:0058, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , як особистої власності ОСОБА_3 з підстав її реєстрації після розірвання шлюбних відносин, а відтак і визнання за нею права власності на вказану земельну ділянку з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_3 15 вересня 2012 року за договором купівлі-продажу земельної ділянки набуто у власність земельну ділянку, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:001:0058, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , який посвідчений державним нотаріусом Чорнухинської державної нотаріальної контори Полтавської області та зареєстровано в реєстрі за №1556.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - ОСОБА_3 від 30.09.2021 року, вказана земельна ділянка зареєстрована за позивачем державним реєстратором виконавчого комітету Чорнухинської селищної ради Барановським Сергієм Івановичем 09.07.2021 року.

При цьому, згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Стаття 334 ЦК України передбачає загальні та спеціальні умови щодо моменту набуття права власності за договором. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Ураховуючи вищенаведене, суд вважає, що до спірних правовідносин, які виникли щодо придбаного до 01 січня 2013 року нерухомого майна, підлягають застосуванню саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення правовідносин), які визначають умови та момент виникнення права власності в набувача нерухомого майна за відповідним правочином, а також містять правило щодо обов`язкової реєстрації договору купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна.

У межах суб`єктивного права власності доцільно виділити два конструктивних елементи: а) титул власності; б) правомочності власника. Правомочність власника - невід`ємний атрибут права власності та розглядається як динамічна категорія, як одна з основних можливостей власника щодо належного йому майна.

Титул власності є статичною категорією, до зміни власника не передається. Державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомості - адміністративний акт, який породжує титул власника.

Таким чином, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334, 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.

Спірні правовідносини у справі виникли 15 вересня 2012 року (дата укладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу земельної ділянки).

Станом на вказану дату питання виникнення у набувача права власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором було врегульовано досить суперечливо:

- в ЦК України містилися норми як про державну реєстрацію прав, так і правочинів (частина друга статті 182, статті 210, 657),

- за Законом України № 1952-IV, який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01 січня 2013 року (1878-VI пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI).

Істотно, що частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) передбачалося, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Причому таке конститутивне значення державної реєстрації для виникнення речових прав на нерухоме майно не може вважатись елементом порядку здійснення державної реєстрації прав, через ще юридична сила цієї норми закону не може бути паралізована посиланням на пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1878-VІ від 11 лютого 2010 року.

Водночас, стаття 182 ЦК України у відповідній редакції не містила вказівки на такий конститутивний ефект державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й допускала визначення законом лише порядку державної реєстрації, тобто виключно процедурних норм, до яких приписи частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) не належали.

Крім того, чинна станом на 15 вересня 2012 року редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01 січня 2013 року (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI).

Таким чином, на дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу.

З огляду на викладене вище, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.

Таким чином, до 01 січня 2013 року право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відтак особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Зазначеної позиції дотримується також і Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 22.06.2021 року у справі 334/3161/17.

Отже, за наслідком вищевикладеного, суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 після розірвання шлюбу не зумовлює її право на особисте володіння нею, а відтак вказана земельна ділянка є спільною сумісною власністю подружжя оскільки набута у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки і підлягає поділу у рівних частках у відповідності до ст. 60 ЦК України.

У зв`язку з чим, позовні вимоги у частині визнання за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку задоволенню не підлягають, а натомість підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_4 за зустрічним позовом щодо розподілу спільного сумісного майна, зокрема житлового будинку, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:001:0058, яка розташована за цією ж адресою, між сторонами шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно по 1/2 частині кожному із співвласників

Щодо вимог ОСОБА_3 про розподіл набутого під час шлюбних відносин рухомого майна, а саме: плити електрокірамічну «Hansa», холодильника «Атлант», 2 проточних електричних водонагрівача «Polaris Mercury 5.3 OD», автоматичної електроскороварки ARC-DSB40-800B9, байдарки двомісної «Таймень 2», зовнішнього приводу LG External Super Multi DVD Rewriter, машинки для шиття «Чайка 132-м», фритюрниці «First Austria», пилососу «LG-vk 9001 htm», керамічного обігрівача «Micro Furnace», ламінатора «Series ic-230», відеокамери «SONY», різака для паперу «Dahle 507», пральної машини «Indesit ws 105 tx ex», принтеру «Samsung LM-1250», МФУ «Samsung SCX-4300», лобзика електричного «Phiolent 5202 E-II», рубанку «Meister \craft MEN 600», бензопили «Дружба», приставки до бензопили «Дружба» «Гном» та повітряного компресору двухциліндрового та стягнення компенсації 1/2 їх вартості, судом встановлено наступне.

В судовому засіданні з визнаних сторонами обставин та наданих свідками показів судом встановлено, що відповідач за первісним позовом - ОСОБА_4 проживає у квартирі АДРЕСА_3 та у його користуванні перебувають набуте під час шлюбу з позивачем за цим позовом - ОСОБА_3 рухоме майно, а саме плита електрокірамічна «Hansa», проточний електричний водонагрівач «Polaris Mercury 5.3 OD», пилосос «LG-vk 9001 htm» та пральна машина «Indesit ws 105 tx ex», загальною вартістю 4 850 грн., а відтак суд вважає за можливе здійснити розподіл вказаного рухомого майна шляхом виділення його у власність ОСОБА_4 , стягнувши з нього компенсацію у розмірі 1/2 частини вартості цього майна у розмірі 2 425 грн. та відмовити за встановлених обставин у задоволенні позовних вимог за первісним позовом щодо виділення у власність ОСОБА_3 плити електрокірамічної «Hansa».

Щодо розподілу іншого рухомого майна, зокрема, холодильника «Атлант», 2 проточних електричних водонагрівача «Polaris Mercury 5.3 OD», автоматичної електроскороварки ARC-DSB40-800B9, байдарки двомісної «Таймень 2», зовнішнього приводу LG External Super Multi DVD Rewriter, машинки для шиття «Чайка 132-м», фритюрниці «First Austria», пилососу «LG-vk 9001 htm», керамічного обігрівача «Micro Furnace», ламінатора «Series ic-230», відеокамери «SONY», різака для паперу «Dahle 507», пральної машини «Indesit ws 105 tx ex», принтеру «Samsung LM-1250», МФУ «Samsung SCX-4300», лобзика електричного «Phiolent 5202 E-II», рубанку «Meister \craft MEN 600», бензопили «Дружба», приставки до бензопили «Дружба» «Гном» та повітряного компресору двухциліндрового, позивачем за первісним позовом не доведено його наявності на час розгляду справи, як і відчуження цього майна відповідачем, відтак підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.

Окрім того, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини 1 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи

У доданому до позовної заяви за первісним позовом акті виконаних робіт будо наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, який включав в себе і розрахунок витрат на професійну правничу допомогу на суму 4 500 грн.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Матеріалами справи підтверджується, що докази витрат на професійну правничу та їх розрахунок, разом з актами виконаних робіт та квитанціями про їх сплату, представником позивача надано до суду у рамках встановлених ЦПК України порядку і строків подання цих доказів.

На підтвердження надання професійної правничої допомоги представником ОСОБА_3 - адвокатом Андруцькою Г.О. до суду подані такі докази:

- копія договору про надання правничої допомоги б/н від 24.09.2021 року;

- копія ордеру на надання правничої допомоги;

- копії Актів виконаних робіт з приводу надання правничої допомоги;

- копії квитанцій про оплату наданих юридичних послуг.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В поданих до суду представником ОСОБА_3 - адвокатом Андруцькою Г.О. кінцевому розрахунку суми судових витрат, які позивач понесла в зв`язку із розглядом справи, актах з приводу надання правничої допомоги та виставлених відповідних рахунках, наведений детальний опис наданої адвокатом правничої допомоги з позначенням кількості витраченого часу та вартістю послуг на загальну суму 22 000 грн.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24 червня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц та від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19.

Суд зауважує, що клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу відповідачем за первісним позовом в порядку частини п`ятої статті 137 ЦПК України до суду подані не були.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Представником ОСОБА_3 - адвокатом Андруцькою Г.О. заявлено до стягнення з ОСОБА_4 суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000 грн. за проведену роботу, яка складалась з: підготовки позовної заяви, заяви про виклик свідків, вивчення та аналізу заперечень, відзиву, заперечень, участі у відбувшихся судових засіданнях, підготовки заяв та відповіді на відзив.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

При вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу надану представником ОСОБА_3 - адвокатом Андруцькою Г.О. суд приходить до висновку, що заявлена сума у розмірі 22 000 грн. відповідає критеріям реальності, обґрунтованості та розумності, оскільки відповідна професійна правнича допомога, покладена в основу розрахунку, була доцільною і необхідною для належного захисту прав та інтересів позивача.

Разом з цим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд вважає доведеним і обґрунтованим розмір витрат на професійну правничу допомогу надану представником ОСОБА_3 - адвокатом Андруцькою Г.О. в сумі 22 000,00 грн., як такий що узгоджується з реальною і фактично наданою професійною правничою допомогою.

При цьому, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що відсоток за задоволеними позовними вимогами за первісним позовом та за повним задоволенням зустрічного позову складає 90%, відтак сума судового збору та витрат на професійну правничу допомогу надану представником ОСОБА_3 - адвокатом Андруцькою Г.О., яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 , становить 9 215 грн. та 19 800 грн. (22 000 х 90% / 100) відповідно.

На підставі викладеного та керуючись стст. 1-13, 17, 18, 76 - 82, 89, 141, 223, 230, 258, 259, 263-265, 268, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна - задовольнити частково.

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності:

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля марки «Toyota Camry», 1987 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину причіпа ПЛ А01, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину причіпа ПЛ А01, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 .

Виділити у власність ОСОБА_4 рухоме майно: плиту електрокірамічну «Hansa», проточний електричний водонагрівач «Polaris Mercury 5.3 OD», пилосос «LG-vk 9001 htm», пральну машину «Indesit ws 105 tx ex».

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) грошові кошти у розмірі 2 425 грн. у якості компенсації вартості 1/2 частини рухомого майна, а саме: плити електрокірамічної «Hansa», проточного електричного водонагрівача «Polaris Mercury 5.3 OD», пилососа «LG-vk 9001 htm», пральної машини «Indesit ws 105 tx ex», загальною вартістю 4 850 грн.

У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя - задовольнити.

В порядку поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності:

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будинку, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку, загальною площею 61,9 кв.м (житлова площа 33,22 кв.м), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:07:001:0058, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,2469 га, кадастровий номер 5325183207:07:07:001:0058, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ;

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_6 ) судовий збір у розмірі 9 215 грн., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 800 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засідання під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.