Рішення

від 13.09.2022 по справі 528/1342/21

ГРЕБІНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Гребінківський районний суд Полтавської області

Справа №: 528/1342/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 вересня 2022 року м. Гребінка

14 вересня 2022 року Гребінківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді Татіщевої Я.В., секретаря Трохименка В.В., з участю: представника позивача, адвоката Бурої О.В., представника відповідача, адвоката Жаданова І.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гребінка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадег» про скасування рішень про державну реєстрацію та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАДЕГ» (далі по тексту ТОВ «МАДЕГ») про скасування рішень про державну реєстрацію та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки площею 9,2584 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 5320880801:00:001:0436, яка розташована у с. Корніївка, Гребінківської МТГ, Лубенського району, Полтавської області, відповідно до Державного акту про право власності на земельну ділянку ЯМ №125458 від 27.03.2012 року.

Зазначає, що 31.07.2015 року між нею та ТОВ «МАДЕГ» було підписано Договір оренди землі на 7 років та до нього Додаткову угоду від 12.12.2019 року. Відповідачем здійснено державну реєстрацію речового права.

У 2021 році, після консультації з адвокатом, вона дізналася про те, що даний Договір та Додаткова угода до нього не є укладеними. В усних перемовинах повідомила про це відповідача і просила не перешкоджати їй у користуванні власною земельною ділянкою, але відповідач не визнає її права та продовжує незаконно використовувати земельну ділянку, мотивуючи тим, що договір законний.

Вказує, що п.п. 1.1., 2.1 та 2.2 Договору від 31.07.2015 року передбачено, що Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 9,2584 га, з кадастровим номером 5320880801:00:001:0436, яка розташована на території Березівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області.

Відповідно до п. 14.1, цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Проте, такої реєстрації з боку Орендаря не було здійснено, у зв`язку з чим договір не є укладеним і відповідач не має права протиправно використовувати її земельну ділянку.

Отже і Додаткова угода також не може бути укладеною до Договору, який не є укладеним.

Пунктом 9.4 Договору передбачено, що орендар земельної ділянки зобов`язаний приступити до використання земельної ділянки в строки, встановленні Договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Враховуючи вищевикладене, просить суд захистити її права шляхом констатації факту неукладеності договору та додаткової угоди до нього і скасування державної реєстрації права, а саме: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Іщенка І.М. з індексним номером 23622743 від 12.08.2015 року; скасувати рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права від 10.01.2020 року ОСОБА_2 з індексним номером 50603209; усунути перешкоди в користуванні належної ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 5320880801:00:001:0436 шляхом повернення її від ТОВ «МАДЕГ»; стягнути на користь позивача понесені судові витрати.

15.02.2022 року від представника відповідача, адвоката Жаданова І.Г., надійшов відзив на позов, зі змісту якого вбачається, що відповідач у повному обсязі заперечує проти позову. Вважає, що доводи позивача не заслуговують на увагу, є абсолютно надуманими, оскільки викладені із упередженим суб`єктивним баченням ситуації та перекрученням її на власну користь, обставини викладенні у позові, не підтверджені жодними належними та допустимими доказами та суперечать практиці Верховного суду, що регулює подібні правовідносини.

Зазначає, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач не заперечує, що між позивачем та відповідачем 31.07.2015 року було укладено та підписано договір оренди землі та речове право користування якого було зареєстроване державним реєстратором, але вважає, що він не набрав чинності, оскільки відповідачем не було здійснено саме державну реєстрацію цього договору, а тому договір не є укладеним та на підтвердження своїх доводів посилається на Постанову ВП ВС від 23.06.2020 року у справі 696/1693/15-ц, вириваючи з контексту деякі абзаци постанови, так би мовити, адаптуючи їх під вигідні обставини, які на його думку мали місце у цій справі.

Однак ВП ВС у п.44, п. 45 цієї ж постанови чітко зазначив наступне: «44. З 01.01.2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 року № 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01.01.2013 року відповідач не міг зареєструвати спірний правочин; «45. Разом з тим, проведення 04.12.2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеним до 01.01.2013 року».

Отже, законодавець чітко встановив момент набрання чинності договорів оренди землі, що укладенні після 01.01.2013 року, тобто після здійснення державної реєстрації речового права користування земельною ділянкою.

Вказаним законом передбачено виключно державну реєстрацію права, а не державну реєстрацію правочинів, що діяла у цій сфері до 01.01.2013 року.

Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки було підписано 31.07.2015 року і цей факт не заперечує і сам позивач, тобто вже після набуття чинності змін до Закону України «Про оренду землі», а речове право користування земельною ділянкою було зареєстроване 12.08.2015 року. Крім того, під час підписання Договору сторони відповідно до ст. 638 ЦК України досягли згоди з усіх істотних умов договору. Зокрема, п. 2.1 визначено предмет договору, п. 3.1. визначено строк дії договору, п. 4.1. та п. 4.3. погоджено розмір орендної плати, розділом 5 та 6 визначено умови використання земельної ділянки і цей договір протягом усього часу виконувався належним чином і буде виконуватися відповідачем.

Протягом усього часу, на виконання умов договору оренди, орендар виплачував орендодавцеві ОСОБА_1 орендну плату, що підтверджується копіями видаткових касових ордерів від: 11.11.2016 року, 06.06.2016 року, 15.12.2015 року, 19.10.2015 року, 24.10.2018 року, 12.06.2018 року, 07.07.2017 року, 07.08.2017 року, 08.06.2016 року, 04.12.2017 року, 13.08.2018 року, 05.12.2018 року, копією відомості на виплату грошей № 2 за 2021 рік від 02.12.2021 року.

Цивільні права та обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення спірного Договору оренди набуваються 01.01.2013 року, після укладення договору оренди земельної ділянки сторонами та державної реєстрації права оренди. Це означає, що обов`язок сплати коштів, як орендної плати в користувача виникає з моменту початку строку дії договору, а право на використання земельної ділянки виникає з моменту реєстрації права оренди відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що і було зроблено.

Крім того, укладений договір оренди між позивачем та відповідачем на виконання умов сторонами цього правочину свідчить про презумпцію правомірності правочину як зазначено у ст. 204 ЦК України, оскільки така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Разом з тим, поведінка позивача суперечить принципам добросовісності та чесній діловій практиці, остання, не надаючи жодних доказів по справі, зазначає про те, що договір з нею не було укладено і що начебто відповідач протиправно користується земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, просить суд відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до ТОВ «МАДЕГ» у повному обсязі. Зазначає, що попередній орієнтовний розмір судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку із розглядом справи становить 15000,00грн.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, представник позивач, адвокат Бура О.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на задоволенні позову.

Представник відповідача ТОВ «Мадег», адвокат Жаданов І.Г., у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову, позовні вимоги не визнав, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві. Окрім того зазначив, що протягом часу, встановленого процесуальним законодавством, подасть документально підтвердженні докази витрати, які поніс відповідач у зв`язку із розглядом справи.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, і це не заперечується сторонами, що 31.07.2015 року між ОСОБА_1 (орендодавець), яка є власником земельної ділянки згідно Державного Акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №125458, виданого Гребінківською РДА 21.03.2012 року, з однієї сторони та ТОВ «МАДЕГ» (орендар), в особі засновника ОСОБА_3 , який діяв на підставі Статуту, з другої сторони, які в подальшому іменувалися Сторони, а кожен окремо Сторона, уклали Договір оренди землі б/н. Об`єктом оренди є земельна ділянка загальною площею 9,2584 га, у тому числі рілля 9,2584 га. Кадастровий номер земельної ділянки 5320880800:00:001:0436, яка знаходиться Березівська сільська рада. Договір укладено строком на сім років зі сплатою орендної плати за користування земельною ділянкою за погодженням сторін у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 06-06 зврт., 10-15).

12.12.2019 року між ОСОБА_1 (орендодавець) з однієї сторони та ТОВ «МАДЕГ» (орендар) в особі директора Проценка Миколи Віталійовича, який діяв на підставі Статуту, укладено Додаткову угоду до договору оренди землі від 31.07.2015 року, зареєстрованого 12.08.2015 року номер запису про інше речове право 10780349, відповідно до якої орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Березівської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, загальною площею 9,2584 га, у тому числі рілля 9,2584 га, кадастровий номер земельної ділянки 5320880800:00:001:0436, строк дії договору до 31.12.2026 року, орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.16).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 288831934 від 07.12.2021 року, розділ Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права зазначено, що - земельна ділянка з кадастровим номером 5320880800:00:001:0436, площею 9,2586, яка є власністю ОСОБА_1 , перебуває в оренді: Підстава для державної реєстрації договір оренди землі, серія та номер б/н виданий 31.07.2015 року, видавник: ТОВ «МАДЕГ», Додаткова угода до договору оренди землі, серія та номер б/н, виданий 12.12.2019 року, видавник ТОВ «МАДЕГ», ОСОБА_1 ; Підстава внесення запису рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23622743 від 12.08.2015 року, приватний нотаріус Іщенко І.М., Лубенський районний нотаріальний округ. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки; строк дії: 31.12.2026. У розділі Інформація про зміни іншого речового права зазначено, що 08.01.2020 року здійснено реєстрацію змін до іншого речового права; відомості внесено до Реєстру: 10.01.2020 року ОСОБА_2 , Почаївська сільська рада Гребінківського району Полтавської області, індексний номер: 50603209; Підстава додано Додаткову угоду до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 12.12.2019 року, видавник ТОВ «МАДЕГ», ОСОБА_1 ; Зміст, характеристика іншого речового права: строк дії: 31.07.2022 змінено на строк дії: 31.12.2026; Опис об`єкта іншого речового права термін дії 7 років. Орендна плата становить 5% від нормативної грошової оцінки, змінено на право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5320880800:00:001:0436, орендна плата 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 07 - 08).

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.11.2021 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 5320880800:00:001:0436, площею 9,2586 га; площа сільськогосподарських угідь 9,2586 га становить 286348,10 грн. (а.с.09).

Той факт, що позивач ОСОБА_1 отримувала від ТОВ «МАДЕГ» встановлений договором та Додатковою угодою розмір орендної плати, підтверджується видатковим касовим ордером від 19.10.2015 року, 15.12.2015 року, 06.06.2016 року, 08.06.2016 року, 11.11.2016 року, 07.07.2017 року, 07.08.2017 року, 04.12.2017 року, 12.06.2018 року, 13.08.2018 року, 24.10.2018 року, 05.12.2018 року у, а також Відомістю на виплату № 2 від 02.12.2021 року за 2021 рік (а.с. 52-58 зврт.), і дана обставина не спростовується поясненнями учасників справи.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 ЦК України).

Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Аналогічні положення містить ст.6 Закону України «Про оренду землі», згідно якої орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності, зокрема, громадян, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ст.124 ЗК України, ст.13 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч.5 ст.6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частинами другою-четвертою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Відповідно до статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав. Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Згідно п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч.2 ст.3 цього Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

А згідно ч.4 ст.3 цього Закону будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

У своїй постанові від 15.09.2021 року у справі № 357/8095/19 ВС КЦС відступив від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), шляхом його уточнення, а саме, чітко розмежував момент укладення і набрання чинності для договорів оренди землі, укладених до та після 01 січня 2013 року, які є різними, вказавши, що договори оренди землі, укладені до 01 січня 2013 року, набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, а саме, внесення відповідного запису про це до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, що є складовою Державного реєстру земель, а договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, - з моменту їх підписання сторонами;

З 01.01.2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими з тексту ст.ст. 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключенопосилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України "Про оренду землі" були виключені ст.ст. 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) міститься правовий висновок щодо застосування положень статті 18 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній до 01 січня 2013 року, в тому випадку, коли обов`язкову державну реєстрацію договору оренди землі орендар не здійснив до 01 січня 2013 року, але після 01 січня 2013 року відбулася державна реєстрація права оренди земельної ділянки.

З урахуванням наведеного для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

У своїй постанові від 20.10.2021 року у справі № 538/322/21 ВС ЦКС вказав, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи наведене, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 22, 23, 202, 210, 628, 638, 792 Цивільного кодексу України, ст.ст. 124-125 Земельного кодексу України, Законом України «Про оренду землі», Законом України «Про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 12, 15, 18, 76, 77-81,141, 258-259, 263-265, ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мадег» про скасування рішень про державну реєстрацію та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити у повному обсязі.

Розподіл судових витрат пов`язаних з розглядом справи буде здійснено після подання доказів щодо таких витрат в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 22 вересня 2022 року.

Суддя Я. В. Татіщева