Рішення

від 21.09.2022 по справі 140/4999/22

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року ЛуцькСправа № 140/4999/22

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу від 02.06.2021 №Ф-4291-55 на суму 21540,90 грн. та від 02.06.2021 Ф-4291-55У на суму 21540,90 грн., зобов`язання вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки шляхом виключення відомостей щодо нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21540,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.07.2003 позивач зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а 16.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.

Як стверджує позивач, на початку липня 2022 з додатку «Дія» їй стало відомо про відкриття виконавчого провадження Луцьким відділом державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів); зі змісту постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 встановлено, що причиною відкриття такого провадження стала вимога про сплату боргу від 02.06.2021 № Ф-4291-55У на суму 21 540,90 грн., видана ГУ ДПС у Волинській області.

Позивач зауважує, що про вказану вимогу їй не було відомо, у зв`язку з чим до відповідача було направлено адвокатський запит. 20.07.2022 на підставі відповіді ГУ ДПС у Волинській області на адвокатський запит, встановлено, що згідно розрахунку сум податкового боргу заборгованість з сум з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування становить 21540,90 грн., з них: заборгованість в сумі 510,00 грн. виникла на підставі рішення про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну подачу декларації єдиного податку від 02.04.2021; заборгованість в сумі 21 030,9 грн. нарахована за період 01.01.2017 по 16.05.2019.

Позивач не погоджується з оскаржуваними вимогами з тих підстав, що заборгованість в сумі 510,00 грн. була сплачена нею 02.06.2021, проте вказана сплата не відображена в розрахунку сум податкового боргу. У свою чергу, у період 01.01.2017 по 16.05.2019, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності позивач не займалась останньою, оскільки перебувала у трудових відносинах з ТзОВ «Західна цукрова група», є учасником системи загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманий працівник, страхові внески за період з 2017-2019 за неї сплачені роботодавцем в повному обсязі.

Крім того, зазначає, що з відповіді на адвокатський запит слідує, що вимога про сплату боргу від 02.06.2021 № Ф-4291-55 була надіслана їй на адресу по АДРЕСА_1 та вручена 17.07.2021, однак позивач стверджує, що такої вимоги не отримувала, оскільки проживає за іншою адресою. Наголошує, що на підставі відповіді на адвокатський запит вбачається, що податковим органом не надано належних та беззаперечних доказів на підтвердження надіслання їй неузгодженої вимоги, у зв`язку із набранням чинності якої була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 № Ф-4291-55У, яка перебуває на виконанні в Луцькому відділі державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів); позивачу стало відомо про відкриття виконавчого провадження № 69317004 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 № Ф-4291-55У, у свою чергу, на підставі відповіді ГУ ДПС у Волинській області 20.07.2022 їй стало відомо про прийняття неузгодженої вимоги від 02.06.2021 № Ф-4291-55.

З урахуванням вищенаведеного просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 26.07.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву позовних вимог не визнав, посилаючись на те, що відповідно до Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464-VІ) для фізичних осіб-підприємців обов`язки платників єдиного внеску виникають з дня їх державної реєстрації підприємцями та припиняються з дня проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 28.07.2003 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, а 16.05.2019 припинено підприємницьку діяльність. Нарахування єдиного внеску в інтегрованій картці платника відповідає вимогам Закону №2464-VІ. Станом на 19.07.2022 згідно даних ІТС «Податковий блок» по ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску за кодом бюджетної класифікації 7104000 єдиний соціальний внесок для фізичних осіб підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, в сумі 21540,90 грн. ОСОБА_1 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 №Ф-4291-55 на суму 21540,90 грн., яку було надіслано позивачу у липні 2021 та яка нею була отримана. Керуючись пунктом 4 статті 25 Закону №2464-VІ по ФОП ОСОБА_1 сформовано та надіслано до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 №Ф-4291-55У на суму 21540,90 грн. для подальшого вжиття заходів згідно чинного законодавства. Вважає, що оскаржувані вимоги є законними. Крім того, вказує на пропуск позивачем десятиденного строку звернення до суду для оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки). Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У додаткових поясненнях позивач зазначила, що відповідач у відзиві не спростував доводів, викладених у позовній заяві, та просила позов задовольнити повністю.

Представник відповідача у письмових поясненнях зазначив, що станом на 19.07.2022 згідно даних ІТС «Податковий блок» по ФОП ОСОБА_1 обліковується заборгованість з єдиного внеску в сумі 21540,90 грн., дана сума складається з: 21030,90 грн. - ЄСВ за період з 01.01.2017 по 16.05.2019; 510,00 грн. штрафна санкція за неподання, несвоєчасне подання звітності з ЄСВ за 2014-2016 роки. Факт несвоєчасного подання звітності позивач не спростовує. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 28.07.2003 зареєстрована як фізична особа-підприємець; 16.05.2019 до вказаного реєстру внесено відомості про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності.

02.06.2021 ГУ ДПС у Волинській області сформувало ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4291-55, відповідно до якої станом на 31.05.2021 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску становить 21540,90 грн., з них: недоїмка 21030,90 грн.; 510,00 грн. - штраф.

Як стверджує представник відповідача, вказана вимога ГУ ДПС у Волинській області була надіслана ОСОБА_1 рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: АДРЕСА_1 , та вручена останній 17.07.2021.

У зв`язку з несплатою позивачем вказаної заборгованості ГУ ДПС у Волинській області сформовано та листом від 20.06.2022 №3756/5/03-20-13-04-05 направлено до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) узгоджену вимогу від 02.06.2021 №Ф-4291-55У для примусового виконання.

30.06.2022 державним виконавцем Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрито виконавче провадження № 69317004 з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 №Ф-4291-55У, у якій вказано про набрання нею чинності 13.06.2022.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом № 2464-VI. Відповідно до вимог частини першої статті 2 цього Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Приписами пунктів 3, 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення таким поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом першим пункту 1, пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками ЄСВ є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтримана у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 04.11.2021 у справі №140/3209/19 та від 18.02.2022 у справі №420/4911/20, та в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховується при вирішенні цієї справи.

Як встановлено судом, згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.06.2021 №Ф-4291-55 за ОСОБА_1 станом на 31.05.2021 обліковується заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) зі сплати єдиного внеску у розмірі 21540,90 грн., з них: недоїмка 21030,90 грн.; 510,00 грн. - штраф.

При цьому, з розрахунку заборгованості за кодом бюджетної класифікації 7104000- єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, та облікової картки по вказаному податку, які долучені до відзиву на позовну заяву, слідує, що позивачу нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік - 8448,00 грн, за 2018 рік 9828,72 грн (по 2457,18 грн кожного кварталу), за І квартал 2019 - 2754,18 грн., всього нараховано 21030,90 грн.

Поряд з тим судом встановлено, що позивач з 20.01.2006 по даний час перебуває у трудових відносинах з ТзОВ «Західна цукрова група», про що свідчить запис у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 від 15.07.2022 та довідка ТзОВ «Західна цукрова група» від 15.07.2022 №1 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 15.07.2022, протягом 2017 2019 ТзОВ «Західна цукрова група» (ідентифікаційний код 34214795) як страхувальник на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати нараховував та сплачував ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача.

Отже, ТзОВ «Західна цукрова група» як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за неї як страхувальник ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, із сум доходу сплачено ЄСВ, у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

При цьому, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності суду не надано.

Контролюючий орган, при надісланні оскаржуваної вимоги, керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем. Проте, факт перебування особи на обліку не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017 - 2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Таким чином, нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017 - 2019 роки у розмірі 21030,90 грн. згідно оскаржуваних вимог від 02.06.2021 №Ф-4291-55 та від 02.06.2021 №Ф-4291-55У є неправомірним, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог від 02.06.2021 №Ф-4291-55 та від 02.06.2021 №Ф-4291-55У в частині вимоги сплатити недоїмку у розмірі 21030,90 грн. підлягають задоволенню.

Разом з тим, судом також встановлено, що до оскаржуваних вимог також включено суму штрафу у розмірі 510,00 грн.

Так, актом від 16.03.2021 №2281/03-20-07-09/ НОМЕР_2 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 з питань дослідження своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 16.05.2019 та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 16.05.2019 із врахуванням вимог п. 102.1 ст. 102 ПКУ за період перебування в статусі суб`єкта господарювання, встановлено порушення позивачем пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, а саме не подання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску за 2014-2016 роки.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI (в редакції, чинній на момент вчинення порушення) платник єдиного внеску зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки,порядкута за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 7 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI визначено, що податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, податковим органом здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

Як слідує з розрахунку фінансових та штрафних санкцій, за неподання звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску за 2014-2016 роки згідно акту перевірки від 16.03.2021 позивачу розраховано суму штрафних санкцій по 170,00 грн. за кожен рік, що становить 510,00 грн. (170х3).

02.04.2021 ГУ ДПС у Волинській області прийнято рішення №0019720709 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом №2464-VI, відповідно до якого до ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян у сумі 510,00 грн.

З долучених 19.09.2022 письмових пояснень та відомостей АС «Податковий блок» слідує, що станом на 19.09.2022 позивач штраф у розмірі 510,00 грн. згідно рішення від 02.04.2021 №0019720709 не сплатила.

Твердження позивача про сплату штрафу у розмірі 510,00 грн. згідно квитанції від 02.06.2021 №0.0.2148367115.1 суд не бере до уваги, оскільки згідно такої квитанції позивачем було сплачено 1020,00 грн. штрафних санкцій з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, та з облікової картки платника податку по вказаному податку слідує, що 02.06.2021 така сплачена сума була зарахована саме по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, а не по єдиному внеску.

Відтак, оскільки рішення від 02.04.2021 №0019720709 є чинним, в установленому законом порядку не скасоване, доказів сплати позивачем штрафу з єдиного внеску у розмірі 510,00 грн. суду не надано, відтак позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог від 02.06.2021 №Ф-4291-55 та від 02.06.2021 №Ф-4291-55У в частині сплати штрафу у розмірі 510,00 грн. до задоволення не підлягають.

Окремо суд звертає увагу, що відповідач не надав суду доказів вручення оскаржуваної вимоги від 02.06.2021 №Ф-4291-55 позивачу, оскільки з повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 16), на яке посилається відповідач, стверджуючи про отримання ОСОБА_1 17.07.2021 вимоги про сплату боргу від 02.06.2021 №Ф-4291-55, не можливо ідентифікувати, який саме документ надсилався; у ньому відсутній підпис одержувача; поштове відправлення було направлено на адресу: АДРЕСА_2 , водночас згідно довідки про реєстрацію місця проживання від 09.03.2021 №4657 позивач з 13.02.2007 зареєстрована та, як остання стверджує, проживає за іншою адресою, тому суд виходить із того, що про вказану вимогу позивачу стало відомо з відповіді ГУ ДПС у Волинській області від 20.07.2022 №6737/6/03-20-13-04-05 на адвокатський запит. Відтак, звернувшись до суду з цим позовом 21.07.2022, позивач дотримала передбачений частиною другою статті 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду (правова позиція щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду у даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2021 у справі №640/9172/20).

При вирішенні позовних вимог зобов`язального характеру суд виходить з такого.

Частина перша статті 2 КАС України встановлює, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Усталеною є практика Верховного Суду, що ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має водночас як забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання, так і бути адекватним фактичним обставинам справи, а також узгоджуватися з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Згідно із пунктом 2 розділу І Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.03.2021 за № 321/35943 (далі - Порядок № 5), терміни в цьому Порядку вживаються в таких значеннях:

достовірність показників - відповідність інформації, що відображається в інтегрованій картці платника податків, показникам первинних документів;

інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;

коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;

первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов`язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);

перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 5 передбачено, що оперативний облік платежів здійснюється податковими органами в інформаційній системі. Метою ведення оперативного обліку і складання звітності податкових органів є забезпечення користувачів повною, достовірною та неупередженою інформацією щодо стану розрахунків платників з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування для прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 5 відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи.

За приписами пункту 1 глави 1 розділу ІІ Порядку № 5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення.

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 19.02.2019 у справі №825/999/17, від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а, від 17.06.2021 у справі №520/7599/19, від 25.03.2021 у справі №280/4506/18, від 02.06.2022 у справі № 360/2838/20) вказував, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно, належним способом захисту, що відновить порушені права, є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії по відображенню/коригуванню у особовій картці платника податків дійсного стану зобов`язань перед бюджетом, в тому числі, і шляхом виключення неправомірно нарахованих і відображених сум.

Враховуючи викладене та наявність у платника податків права на відображення в його особовій картці платника дійсного стану зобов`язань перед бюджетом та з огляду на часткове скасування оскаржуваних вимог від 02.06.2021 №Ф-4291-55 та від 02.06.2021 №Ф-4291-55У на суму 21030,90 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки шляхом виключення відомостей щодо нарахування ЄСВ підлягають також частковому задоволенню у сумі 21030,90 грн.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позову на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 496,20 грн., який сплачений квитанцією від 21.07.2022 №59 в сумі 992,40 грн.

Щодо заявлених до відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 7000,00 грн, то суд приходить до таких висновків.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.

Так, з матеріалів справи слідує, що 13.07.2022 між ОСОБА_1 та адвокатом Нівчиком А.М. був укладений договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого гонорар визначається згідно актів.

У акті від 21.07.2022, що підписаний довірителем ОСОБА_1 та адвокатом Нівчиком А.М., вказано, що адвокат надав, а клієнт прийняв згідно договору про надання правової допомоги від 13.07.2022 юридичні послуги (правничу допомогу) у межах судової справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання неправомірними та скасування вимог, зобов`язання вчинити певні дії на загальну суму 7000,00 грн, а саме: усна консультація з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та дослідження усіх документів наданих клієнтом (1 год) - 1000,00 грн; підготовка та подання адвокатського запиту від 06.04.2022 (1 год) - 1000,00 грн; підготовка та подання позовної заяви (з додатками) до Волинського окружного адміністративного суду (5 год) - 5000,00 грн.

Квитанцією до прибуткового касового ордера від 21.07.2022 №7 підтверджується отримання адвокатом від позивача 7000,00 грн. згідно з договором про надання правничої допомоги від 13.07.2022.

За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, а також наявною сталою судовою практикою щодо розгляду аналогічних спорів, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 7000,00 грн, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Таким чином, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати в загальній сумі 3496,20 грн, що складаються із суми судового збору та витрат на правничу допомогу, а решту витрат повинен понести позивач.

Керуючись статтями 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 02 червня 2021 року №Ф-4291-55 та від 02 червня 2021 року №Ф-4291-55У в частині сплати недоїмки у сумі 21030,90 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код ВП 44106679) вчинити дії щодо приведення у відповідність інтегрованої картки платника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) шляхом виключення відомостей щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 21030,90 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у загальній сумі 3496,20 (три тисячі чотириста дев`яносто шість грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О. О. Андрусенко