Постанова

від 09.10.2007 по справі 8/100/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

8/100/07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 жовтня 2007 р.                                                                                   № 8/100/07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Козир Т.П. –головуючого, Плюшка І.А., Подоляк О.А.,

за участю представника відповідача –Безмагоричних М.А. дов. б/н від 10.08.2007 року,

розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Навчально-курсовий комбінат житлово-комунального господарства" Запорізької обласної ради на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 7 червня 2007 року у справі господарського суду Запорізької області за позовом Комунального підприємства "Навчально-курсовий комбінат житлово-комунального господарства" Запорізької обласної ради до ТОВ "Балта" про стягнення суми,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2007 року Комунальне підприємство "Навчально-курсовий комбінат житлово-комунального господарства" Запорізької обласної ради звернувся до господарського суду з позовом до ТОВ "Балта" про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 2887,93 грн. та моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 28 лютого 2007 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 7 червня 2007 року апеляційну скаргу Комунального підприємства "Навчально-курсовий комбінат житлово-комунального господарства" Запорізької обласної ради залишено без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 28 лютого 2007 року –без змін.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 7 червня 2007 року і рішення господарського суду Запорізької області від 28 лютого 2007 року та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача  заборгованість з матеріальної шкоди в сумі 2 887 грн. 93 коп. та моральну шкоду в сумі 2000 грн.

Стверджує, що судами неправильно застосовано положення ч. 2 ст. 22, ч. 3 ст.623, ч. 2 ст. 1192 ЦК України.

Крім того заявник наголошує на тому, що суди не звернули увагу на те, що експертиза, на яку посилаються суди, проводилась не за дорученням суду, а ціни на послуги та матеріали, зазначені у висновку спеціаліста, не відповідають реальним цінам, за якими позивач був вимушений провести ремонтні роботи.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, направив суду письмове клопотання розглянути касаційну скаргу за його відсутності.

З огляду на те, що про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути касаційну скаргу за  відсутності представників Комунального підприємства "Навчально-курсовий комбінат житлово-комунального господарства" Запорізької обласної ради.

          Вислухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

          Відповідно до ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

          Судами встановлено, що в результаті дорожньо–транспортної пригоди, яка сталася 9 травня 2006 року, автомобілю позивача ВАЗ 21103 державний номер № 159–29 НР були заподіяні ушкодження. З метою усунення ушкоджень позивач провів ремонтні роботи на суму 9596 грн., про що було видано рахунок фактура № ГЛ-000082 від 19.05.2006 року та акт здачі-прийняття робіт № ГЛ-000060 від 30 червня 2006р. За виконанні роботи позивачем було сплачено грошові кошти в сумі 9596 грн., що підтверджено платіжними дорученнями.

          Вина водія відповідача у здійсненні дорожньо-транспортної пригоди підтверджена  постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя у справі № 3-8853/06.

Також встановлено, що відповідачем було застраховано цивільну відповідальність за шкоду, спричинену третім особам джерелом підвищеної небезпеки.

Страховою компанією "Веско" позивачу відшкодовані збитки в сумі 6198,07 грн., а франшиза в розмірі 510 грн. відповідачем була перерахована добровільно.

Розмір страхового відшкодування страховою компанією було визначено згідно з висновком спеціаліста № 970 від 19 травня 2006 року.

З позовної заяви та оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач фактично просить стягнути з відповідача різницю між страховим відшкодуванням та реально понесеними витратами на відновлення пошкодженого автомобіля.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 2887,93 грн., суди виходили з того, що для визначення розміру відшкодування шкоди необхідно виходити з реальної вартості робіт, яка встановлена у висновку спеціаліста № 970 від 19 травня 2006 року, а не з фактично понесених витрат на відновлення пошкодженої речі.

Однак, з таким висновкам судів попередніх інстанцій погодитись не можна.

Суди не взяли до уваги положення ст. 1194 ЦК України, відповідно до яких, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Наведена норма свідчить, що розмір страхового відшкодування, на яке погодився заявник, не може бути ототожнений з фактичною вартістю відновлювальних робіт та матеріалів, навіть не дивлячись на те, що висновок спеціаліста, на підставі якого розраховувалась сума страхового відшкодування, не оспорювався заявником.

Відтак, заявник не позбавлений права на відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Відмовляючи в позові суди помилково фактично ототожнили висновок судового експерта з висновком спеціаліста, зробленим на замовлення страхової компанії, та не перевірили відповідність висновків спеціаліста щодо розміру та характеру пошкоджень, а також щодо вартості відновлювальних робіт та матеріалів реальній їх вартості у регіоні, в якому проводились відновлювальні роботи, тобто, не встановили дійсний розмір шкоди.

Стосовно вимог про стягнення моральної шкоди, то Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та необґрунтованості останніх.

Викладене свідчить, що суди, в порушення вимог ст.ст. 38, 43, 65, 84, ГПК України, не з'ясували суттєві для справи обставини та не здійснили повний і всебічний розгляд справи.

За таких обставин оскаржувані судові рішення визнати законним не можна.

Тому рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, в разі необхідності призначити судову експертизу у справі, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 –11112 ГПК України, Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 7 червня 2007 року і рішення господарського суду Запорізької області від 28 лютого 2007 року.

Справу передати до господарського суду Запорізької області на новий розгляд в іншому складі суддів.

Головуючий                                                                           Т. Козир

Судді                                                                               І. Плюшко     

                                                                                       О. Подоляк