Постанова

від 19.09.2022 по справі 683/1505/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 683/1505/20

провадження № 61-18632св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський кооператив імені Щорса,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Сільськогосподарського кооперативу імені Щорса на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року у складі судді Бондарчук Л. А. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У червні 2020 року Сільськогосподарський кооператив імені Щорса (далі - СГК ім. Щорса) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 про визнання недійсними наказу та свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, посилаючись на те, що СГК ім. Щорсає правонаступником усіх майнових та особистих немайнових прав та обов`язків Колективного сільськогосподарського підприємства (далі - КСП) ім. Щорса, зокрема до кооперативу перейшло право колективної власності на землю площею 2 339,9 га в межах згідно з планом відповідно до державного акта на право колективної власності на землю серії ХМ № 004, виданого 01 червня 1995 року на ім`я КСП ім. Щорса. У грудні 2014 року Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області передало у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, яка знаходиться в межах земельної ділянки, належної кооперативу на підставі вищезгаданого державного акта. Однак КСП ім. Щорса та його правонаступник - СГК ім. Щорсане відмовлялися в добровільному порядку від права колективної власності на землю площею 2339,9 га і жодним уповноваженим на те органом рішення про припинення такого права не приймалося. Крім того, надана відповідачу у власність земельна ділянка не була розпайована під час паювання земель, а отже, залишилася в колективній власності СГК ім. Щорса. Таким чином, оскільки земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0319, не була вільною, то Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не мало правових підстав розпоряджатися спірною землею та передавати її у власність ОСОБА_1 . Враховуючи викладене, СГК ім. Щорса просив визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 грудня 2014 року № 22-7397/14-14-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0319, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області; визнати недійсним свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, видане 13 листопада 2015 року на ім`я ОСОБА_1 ; скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію спірної земельної ділянки; скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 12035400 про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не є правонаступником КСП ім. Щорса, тому до нього не перейшло право власності на земельну ділянку площею 2339,9 га, до складу якої входить земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_1 спірним наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 25 грудня 2014 року. Оскільки СГК ім. Щорса не довів наявності у нього власного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу щодо спірної земельної ділянки як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист, то пред`явлений ним позов не підлягає задоволенню.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року апеляційну скаргу СГК ім. Щорса залишено без задоволення, а рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Посилання СГК ім. Щорса на те, що до передачі спірної земельної ділянки у власність відповідачу її необхідно було вилучити в нього, є неспроможними, оскільки кооператив не набув статусу землекористувача чи власника спірної землі. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача щодо предмета спору є підставою для відмови в задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.

У листопаді 2021 року СГК ім. Щорса подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), СГК ім. Щорса вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом в постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 922/4375/17, від 16 березня 2020 року у справах № 733/1600/17 і № 816/1618/17, від 02 вересня 2020 року у справі № 918/194/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, необхідно відступити від висновку щодо застосування пункту 6 Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 118, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення про ЄДР),у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Висновок судів попередніх інстанцій про те, що реорганізації КСП ім. Щорса шляхом перетворення у СГК ім. Щорса не відбулося, оскільки 15 лютого 2000 року було проведено реєстрацію нового підприємства - СГК ім. Щорса, ґрунтується на припущеннях та не відповідає дійсним обставинам справи. Так, відповідно до протоколу № 1 загальних зборів КСП ім. Щорса від 12 січня 2000 року прийнято рішення про організацію СГК ім. Щорса та проведено 15 лютого 2000 року установчі збори нового кооперативу. Протоколом № 2 загальних зборів КСП ім. Щорса від 15 лютого 2000 року вирішено припинити КСП ім. Щорса і створити на його базі СГК ім. Щорса, яке є його правонаступником. Крім того, протоколом № 1 від 15 лютого 2000 року було затверджено установчий договір та Статут, якими визначено що СГК ім. Щорса є самостійним господарюючим суб`єктом, створеним відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську комерцію», і є правонаступником КСП ім. Щорса щодо майнових та особистих немайнових прав та обов`язків, в тому числі всіх трудових прав та обов`язків. При цьому з моменту присвоєння ідентифікаційного коду ще в 1993 році для КСП ім. Щорса як станом на дату видачі державного акта, так і станом на час звернення до суду з позовом у правонаступника КСП - СГК ім. Щорса ідентифікаційний код ЄДРПОУ не змінювався, що свідчить про належність правонаступництва. Крім того, незмінною залишилася дата державної реєстрації. Отже, КСП ім. Щорса, а в подальшому його правонаступник - СГК ім. Щорса має належним чином оформлений державний акт про право колективної власності на землю, до якої входила спірна земельна ділянка, і такий державний акт ніким не скасований і є чинним. Тому права СГК ім. Щорса як власника спірної земельної ділянки порушені оспорюваним наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, рішеннями та записами про державну реєстрацію права власності, оскільки вона перебувала в колективній власності і не могла бути вилучена в законного володільця.

У січні 2022 року Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В. від 24 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області.

10 січня 2022 року справа № 683/1505/20 надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 20 червня 2022 року у зв`язку з обранням судді Ткачука О. С. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2022 року справу № 361/3446/21 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області від 17 лютого 1995 року № 1 КСП ім. Щорса передано в колективну власність земельну ділянку загальною площею 2 339,9 га для вирощування сільськогосподарської продукції.

На підставі зазначеного рішення 01 червня 1995 року Ладигівська сільська рада видала КСП ім. Щорса державний акт на право колективної власності на землю.

Додатком 1 до державного акта був список громадян - членів КСП ім. Щорса, згідно з яким на момент передачі земельної ділянки в колективну власність КСП ім. Щорса його членами були 637 осіб.

12 січня 2000 року загальними зборами КСП ім. Щорса було прийнято рішення, оформлене протоколом № 1, про організацію СГК ім. Щорса та проведення 15 лютого 2000 року установчих зборів нового агроформування - кооперативу.

Згідно з протоколом № 2 загальних зборів КСП ім. Щорса від 15 лютого 2000 року загальними зборами вирішено припинити діяльність КСП ім. Щорса і створити на його базі за участю 10 засновників СГК ім. Щорса.

Протоколом № 1 загальних зборів членів СГК ім. Щорсавід 15 лютого 2000 року затверджено Установчий договір та Статут, якими визначено, що СГК ім. Щорсає самостійним господарюючим суб`єктом, створеним відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», та є правонаступником КСП ім. Щорса щодо майнових та особистих немайнових прав та обов`язків, в тому числі всіх трудових прав та обов`язків.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СГК ім. Щорса створено 28 грудня 2000 року, є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 03788313, за яким раніше було зареєстроване КСП ім. Щорса.

17 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області із заявою про надання їй дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності орієнтовною площею 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.

На підставі наказу Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 18 вересня 2014 року № 22-4223/14-14-СГ ОСОБА_1 було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Наказом Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області від 25 грудня 2014 року № 22-7397/14-14-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та надано їй у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0319, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населених пунктів Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області.

12 листопада 2015 року реєстраційною службою Старокостянтинівського районного управління юстиції Хмельницької області видано на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво № НОМЕР_1 про право власності на земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0319, та проведено державну реєстрацію права власності позивача на вказану земельну ділянку, номер запису: 12035400, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 775670368242.

За висновком судової земельно-технічної експертизи від 15 лютого 2021 року земельна ділянка площею 2 га, кадастровий номер 6824285000:03:018:0319, накладається та повністю входить в межі земельної ділянки загальною площею 2339,9 га, яка була передана в колективну власність КСП ім. Щорса на підставі відповідного державного акта на право колективної власності на землю.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Звертаючись до суду з цим позовом, СГК ім. Щорса стверджував, що він є правонаступником КСП ім. Щорса, тому до нього перейшло право власності на земельну ділянку загальною площею 2 339,9 га для вирощування сільськогосподарської продукції, яка розташована на території Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області та належала КСП ім. Щорса.

Відповідно до статті 37 Цивільного кодексу Української РСР в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (2000 рік) (далі - ЦК Української РСР), юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). При злитті і поділі юридичних осіб майно (права і обов`язки) переходить до нововиниклих юридичних осіб. При приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно (права і обов`язки) переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію. Порядок ліквідації і реорганізації юридичних осіб визначається законодавством Союзу РСР і постановами Ради Міністрів Української РСР. Порядок ліквідації і реорганізації кооперативних та інших громадських організацій може бути визначений їх статутами (положеннями).

Статтею 31 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній на час припинення КСП ім. Щорса) передбачено, що реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) та ліквідація підприємства провадяться за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) його членів або за рішенням суду чи арбітражного суду. У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов`язки кожного з них переходять до новоствореного підприємства. У разі поділу підприємства до новостворених підприємств переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства. При виділенні з підприємства одного або кількох нових підприємств до кожного з них переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов`язки реорганізованого підприємства. При перетворенні одного підприємства в інше до новоствореного підприємства переходять усі майнові права і обов`язки колишнього підприємства.

Таким чином, за приписами наведених норм законодавства при злитті, приєднанні чи перетворенні підприємства правонаступник реорганізованого підприємства отримує за передаточним балансом його зобов`язання та майно.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» підприємство самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

У справі, яка переглядається, СГК ім. Щорса вважав, факт його правонаступництва КСП ім. Щорса підтверджується протоколом № 2 загальних зборів КСП ім. Щорса від 15 лютого 2000 року, установчим договором та Статутом СГК ім. Щорса. Крім того, позивач посилався на єдиний для КСП ім. Щорса та СГК ім. Щорса ідентифікаційний код в ЄДР.

Однак зі змісту протоколу № 2 загальних зборів КСП ім. Щорса від 15 лютого 2000 року вбачається, що загальні збори вирішили припинити діяльність КСП ім. Щорса і на його базі за участю 10-ти засновників створити СГК ім. Щорса.

Таким чином, зазначене рішення загальних зборів є рішенням не про реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, відокремлення чи перетворення юридичної особи), а про припинення юридичної особи.

При цьому на підтвердження наявності та обсягів правонаступництва позивачем не надано доказів прийняття загальними зборами членів КСП ім. Щорса рішення щодо передачі залишків майна КСП та земель, що не підлягали розпаюванню і не були розпайовані, СГК ім. Щорса як правонаступнику на підставі норм Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство».

Верховний Суд відхиляє довід касаційної скарги про те, що СГК ім. Щорса є правонаступником КСП ім. Щорса, з посиланням на підпункт 4.10 Статуту СГК ім. Щорса, оскільки Статут юридичної особи - це односторонній акт цієї особи, який не є підставою правонаступництва щодо іншої юридичної особи, якщо таке правонаступництво не виникло відповідно до закону.

Крім того, згідно з Указом Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям»паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність КСП, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі майна радгоспів. Право на земельну частку (пай) мають члени КСП відповідно до списку, який додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Указом Президента України від 03 грудня 1999 року № 1529/99 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» передбачалося реформування протягом грудня 1999 року - квітня 2000 року КСП на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам КСП права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Отже, відповідно до зазначених Указів Президента України паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність, зокрема, КСП.

В цій справі позивач не пояснив, а судами не встановлено, яким чином в СГК ім. Щорса могли залишитися у власності спірні землі сільськогосподарського призначення, які не підлягали паюванню та не були розпайовані. При цьому передача сільськогосподарських угідь від КСП у власність юридичної особи, землі якої не підлягають паюванню відповідно до вказаних Указів Президента України, спричинило б порушення прав членів такого КСП на одержання відповідних земельних ділянок.

Таким чином, на момент передачі Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 СГК ім. Щорса не було ні її власником, ні законним землекористувачем.

Посилання позивача на те, що до передачі у власність відповідачу спірної земельної ділянки Держгеокадастру необхідно було вилучити цю ділянку в СГК ім. Щорса, є неспроможними, оскільки позивач не набув права на земельну ділянку і тому вона не підлягала вилученню в нього. Так само відсутні підстави для отримання дозволу чи згоди кооперативу на передачу земельної ділянки.

Позивач наголошував, що відповідно до даних ЄДР СГК ім. Щорса є юридичною особою з ідентифікаційним кодом 03788313, за яким раніше було зареєстроване КСП ім. Щорса, що також вказує на обставини правонаступництва.

Так, ЄДР є компонентом інфраструктури державної статистики. На його основі органи статистики забезпечують ведення державного обліку та ідентифікацію суб`єктів господарської дальності, однак повноваженнями на проведення реєстраційних дій щодо підприємства не наділені.

Функція органів статистики щодо ведення ЄДР визначена Положенням про ЄДР.

Згідно з пунктом 6 Положення про ЄДР (в чинній редакції) ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним; у разі перетворення юридичної особи, крім центральних органів виконавчої влади, за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код; у разі припинення юридичної особи шляхом приєднання до іншої юридичної особи та створення на базі юридичної особи, що припинилася, відокремленого підрозділу ідентифікаційний код такої юридичної особи залишається за відокремленим підрозділом; в інших випадках припинення юридичної особи присвоєння її ідентифікаційного коду новоствореним суб`єктам забороняється.

Відповідно до пункту 15 Положення про ЄДР (в редакції, чинній станом на день створення СГК ім. Щорса)ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування; у разі перереєстрації (створення) суб`єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов`язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Отже, відповідно до наведених норм ідентифікаційний код юридичної особи має бути унікальним, а присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником новоствореної юридичної особи, не допускається. Водночас помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.

Такі правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20).

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) наведено правовий висновок про те, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

В постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 367/3853/16-ц (провадження № 61-7930св19) вказано, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Відсутність порушеного права та інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що позивач не є правонаступником КСП ім. Щорса і до нього не перейшло право власності на земельну ділянку загальною площею 2 339,9 га для вирощування сільськогосподарської продукції, розташовану на території Ладигівської сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області, яка належала КСП ім. Щорса, до складу якої входить передана Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області у власність ОСОБА_1 земельна ділянка, що свідчить про недоведення кооперативом наявності в нього власного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу щодо спірної ділянки як обов`язкової передумови реалізації права на судовий захист, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 683/1501/20 (провадження № 61-726св22), в якій за аналогічних обставин та наданих СГК ім. Щорса доказів місцевим судом, з рішенням якого погодилися суди апеляційної і касаційної інстанцій, було відмовлено в задоволенні позову кооперативу про визнання недійсними наказу та свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за іншою особою у зв`язку з відсутністю порушеного права та законного інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували правових висновків, викладених Верховним Судом в постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 922/4375/17, від 16 березня 2020 року у справах № 733/1600/17 (провадження № 61-13423св18) і № 816/1618/17 (провадження № К/9901/26064/18), від 02 вересня 2020 року у справі № 918/194/19, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У вищезгаданих постановах, на які послався заявник на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 922/4375/17: на дату оформлення та видачі відповідних свідоцтв відповідач Сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба» було вже реорганізовано шляхом перетворення Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», правонаступником якого воно є. Отже, свідоцтва на право власності на майнові паї у пайовому фонді було видано саме щодо відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба», а не Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», вже реорганізованого на дату оформлення відповідних свідоцтв. Тобто всі дії, регламентовані законом щодо розпаювання вже були здійснені та право власності на майнові права оформлені у встановленому законом порядку. Таким чином, внаслідок перетворення Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» в Сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба» всі зобов`язання перед власниками майнових паїв, за рахунок яких утворено пайовий фонд Сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба», мають виконуватися саме Сільськогосподарським виробничим кооперативом «Дружба». Розмір майнового паю (частки в загальному майні пайовому фонді, як зазначено у відповідних свідоцтвах про право власності) повністю відповідає розміру часток власників таких майнових паїв згідно статутних документів відповідача Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба». Отже, Сільськогосподарський виробничий кооператив «Дружба» було створено на основі майна колишнього Колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба» шляхом його перетворення із збереженням прав власників майнових паїв. В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд визнав право власності позивача на майнові паї (пайовий фонд) Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Дружба» у розмірі, який повністю співпадає з розміром часток фізичних осіб - продавців, що зазначений у відповідних свідоцтвах;

- у справі № 733/1600/17: положеннями статті 30 Земельного кодексу України передбачено, що при ліквідації сільськогосподарських підприємств несільськогосподарські угіддя, що перебували у їх власності, розподіляються відповідно до установчих документів цих підприємств або за згодою власників земельних часток (паїв). Отже, право колективної власності здійснюють загальні збори співвласників земельних часток (паїв), членів підприємства, збори уповноважених, або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції по господарському управлінню колективним майном. Згідно з частиною другою статті 108 ЦК України у випадку реорганізації юридичної особи шляхом перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи. Статтею 7 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» встановлено, що об`єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об`єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об`єднань, учасником яких є підприємство. Майно у підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам. Суб`єктом права власності у підприємстві є підприємство як юридична особа, а його члени - в частині майна, яку вони одержують при виході з підприємства. Апеляційний суд, повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, дійшов обґрунтованого висновку, що державний акт на право колективної власності на землю, виданий КСП «Хлібороб» 01 грудня 1995 року, є чинним, оскільки відповідного рішення щодо долі нерозпайованої частини землі не прийнято загальними зборами власників земельних часток (паїв) колишнього КСП «Хлібороб» чи зборами уповноважених або створеного ним органу управління, якому передано функції по господарському управлінню колективним майном. Скасування державного акта на право колективної власності на землі буде порушувати права інших співвласників земельних часток (паїв), дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Крім того, питання про віднесення земель до певної категорії та зарахування їх до земель запасу відноситься до повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а не до повноважень суду. Доводи касаційної скарги про те, що відсутність юридичної особи, автоматично скасовує і правосуб`єктність колишніх пайовиків та їх правонаступників (спадкоємців) є необґрунтованими, оскільки встановлено, що КСП «Хлібороб» було реорганізовано шляхом перетворення у СГК «Хлібороб» і згодом у ПОСП «Хлібороб», а відповідно до частини другої статті 108 ЦК України у випадку реорганізації юридичної особи шляхом перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи;

- у справі № 816/1618/17: у 1995 році КСП «Оболонське» отримало Державний акт на право колективної власності на землю. Позивач ПСП «Оболонь» у встановленому законом порядку зареєстроване як юридична особа, воно є правонаступником КСП «Оболонське». Документів, які б підтверджували підстави припинення права власності позивача на 185,1 га земель природоохоронного призначення (до яких входить передана відповідачу у власність земельна ділянка кадастровий номер 5324585100:00:005:0596) у справі немає. Рішення Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області від 06 березня 2001 року не може вважатися таким, що припинило право власності позивача на 185,1 га земель природоохоронного призначення. У зазначеному рішенні не йшлося про припинення права власності на спірну земельну ділянку, а стосувалося воно затвердження технічної документації по розробці схеми організації території земельних часток (паїв) ПСП «Оболонь», що свідчить про перебування земельної ділянки (кадастровий номер 5324585100:00:005:0596) у власності позивача. Суд погоджується з доводами касаційної скарги у тій частині, що судами не було застосовано пункт 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року, за яким «громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки». Позивач мав належним чином оформлений державний акт про право колективної власності на земельну ділянку, тому він зберіг це право і після зміни законодавства. Таким чином, зміни, що відбулися в земельному законодавстві після видачі позивачу державного акта на право колективної власності на землю, відсутність у новому законодавстві колективної форми власності, не можуть бути підставою для припинення колективної власності на землю, тому висновки суду, що «у позивача відсутні будь-які набуті у встановленому законом порядку права на спірну земельну ділянку» є помилковими. Враховуючи наведене, Суд погоджується із твердженням позивача, що відповідачем не було надано доказів припинення права колективної власності на земельну ділянку у КСП «Оболонське» (ПСП «Оболонь») та прийняття рішення щодо передачі земельної ділянки (кадастровий номер 5324585100:00:005:0596) до земель державної власності. З огляду на це, не було законних підстав для формування та державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 5324585100:00:005:0596 площею 86 га, розташованої на території Оболонської сільської ради Семенівського району Полтавської області, яка входить до земель, які належать ПСП «Оболонь» на праві колективної власності;

- у справі № 918/194/19: відповідно до статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації; у разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Статтею 108 цього Кодексу встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми; у разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи. Із встановлених судами обставин справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Селекція» (далі -позивач) є правонаступником Дочірнього підприємства «Селекція» Відкритого акціонерного товариства «Дубноцукор» у результаті його перетворення, яке користувалося земельною ділянкою на праві постійного користування на підставі виданого Державного акта. При вказаному перетворенні код ЄДРПОУ 30044560 у позивача не змінився. Тобто спочатку код ЄДРПОУ 30044560 належав Дочірньому підприємству «Селекція» Відкритого акціонерного товариства «Дубноцукор», потім вказаний код був присвоєний позивачу. За передавальним актом, затвердженим протоколом позачергових загальних зборів акціонерів Публічного акціонерного товариства «Дубноцукор» від 18 липня 2013 року до позивача перейшло, зокрема, право землекористування за Державним актом. Водночас, припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини першої статті 141 Земельного кодексу України, допускається лише у випадку, коли припинення такої особи виключає правонаступництво. Отже, право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. Крім того, із встановлених судами обставин вбачається, що позивач, як платник єдиного податку 3 групи, що підтверджується відповідним витягом, відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 291 Податкового кодексу України звільнений від сплати земельного податку за користування земельною ділянкою, що виключало правові підстави для прийняття відповідачем рішення про припинення позивачу права користування земельною ділянкою за пунктом «д» статті 141 Земельного кодексу України. Отже, виходячи із встановлених судами обставин справи, наведених норм права, слід дійти висновку про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення положень статті 19 Конституції України, статті 141 Земельного кодексу України щодо прав позивача користуватися спірною земельною ділянкою. За вказаних обставин позовні вимоги є обґрунтованими.

Однак, на відміну від вищевказаних справ, у справі, яка переглядається, суди встановили, що КСП ім. Щорса не було реорганізоване шляхом перетворення і на підтвердження наявності та обсягу правонаступництва позивачем не надано доказів прийняття загальними зборами членів КСП ім. Щорса рішення щодо передачі до складу СГК ім. Щорса залишків майна КСП та земель, що не підлягали паюванню і не були розпайовані. Тобто в цій справі судами не здобуто доказів, які могли б свідчити, що СГК ім. Щорса стало універсальним (повним) правонаступником всього майна, прав та обов`язків КСП ім. Щорса.

Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду, на які послався заявник на обґрунтування передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження судового рішення, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 922/4375/17, № 733/1600/17, № 816/1618/17, № 918/194/19.

Аргументи касаційної скарги про необхідність відступу від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у вищезгаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), з огляду на існування висловлених в цій же справі окремих думок суддів Великої Палати, не заслуговують на увагу, оскільки ці аргументи не є тими обставинами, які містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зроблено висновок про те, що з метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

Таких підстав для відступу від правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), заявником не наведено, а касаційним судом - не встановлено.

Посилання заявника на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували правовий висновок, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у вищенаведеній постанові від 02 вересня 2020 року у справі № 918/194/19, про те, що присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи свідчить про правонаступництво, який за своїм змістом фактично є протилежним висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20), також не заслуговують на увагу.

Колегія суддів нагадує, що у разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступ від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 73)).

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, які полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 130/1001/17 (провадження № 51-7588км18), від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21)).

Таким чином, в даному випадку підлягав застосуванню не висновок, який міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського судувід 02 вересня 2020 року у справі № 918/194/19, а релевантний правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20).

Отже, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень з точки зору застосування норм права, які стали підставою для вирішення справи по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Висновки судів в цій справі відповідають правовим висновкам, наведеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) та в постанові Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 683/1501/20 (провадження № 61-726св22).

З урахуванням викладеного Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про необґрунтованість наведених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського кооперативу імені Щорса залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 16 червня 2021 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко