Рішення

від 15.09.2022 по справі 185/9961/21

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/9961/21

Провадження № 2/185/1072/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2022 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Перекопського М.М.,

з участю секретаря судового засідання Нікіфорової Ю.А.,

представників Павлоградської окружної прокуратури, Вербківської сільської ради, ТОВ «Сегеста»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю "Сегеста", товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехеко" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки,

встановив:

У листопаді 2021 року до суду надійшла вказана позовна заява Павлоградської окружної прокуратури (далі по тексту - позивач-1) в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради (далі по тексту - позивач-2) до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Сегеста» (далі по тексту - відповідач-2), ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач-3), товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехеко" (далі по тексту - відповідач-4) про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки, в якій позивач просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області від 25.02.2020 №4-2539/15-20-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" для ведення ОСГ ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 1223582800:01:003:0807) від 30.03.2020 року, площею 2 га, що розташована на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, як такого, що порушує публічний порядок, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Сегеста" на вказану земельну ділянку (номер запису про право 36127620);

- визнати недійсним договір оренди від 08.12.2020 року, укладений між ТОВ "Сегеста" та ТОВ "Агротехеко" в частині оренди земельної ділянки (кадастровий номер 1223582800:01:003:0807), площею 2 га, що розташована на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, як такого, що порушує публічний порядок, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Агротехеко" на вказану земельну ділянку (номер запису про право 39806184);

- витребувати від ТОВ "Сегеста" та ТОВ "Агротехеко" земельну ділянку с/г призначення, площею 2 га, кадастровий номер 1223582800:01:003:0807, що розташована на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, на користь Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та стягнути з відповідачів сплачений судовий збір.

Позов обґрунтовано тим, що наказом відповідача-1 відповідачу-3 було надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в порядку безоплатної передачі для ведення ОСГ площею 2 га на території Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району. Згодом відповідачу-3 листом відповідача-1 було повідомлено про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року по справі №160/3584/19 визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та зобов`язано останнє прийняти рішення про затвердження проектів землеустрою відповідача-3 та інших осіб щодо відведення земельних ділянок, які розташовані на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області.

Оскаржуваним наказом відповідача-1 від 25.02.2020 №4-2539/15-20-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність відповідачу-3 земельної ділянки площею 2 га з кадастровим номером 1223582800:01:003:0807 для ведення ОСГ.

На підставі оскаржуваного договору купівлі-продажу від 17.04.2020 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1223582800:01:003:0807) зареєстровано за відповідачем-2.

У свою чергу 08 грудня 2020 року між відповідачем-2 та відповідачем-4 було укладено договір оренди восьми земельних ділянок площею 2 га кожна, у тому числі і щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 1223582800:01:003:0807.

Відповідно до наказу відповідача-1 від 21.12.2018 року Вербківській сільській об`єднаній територіальній громаді Павлоградського району було передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення, в тому числі й земельну ділянку площею 85,2359 га, з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740, яка перебувала у постійному користуванні ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава», до складу якої входила й спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1223582800:01:003:0807. На виконання наказу було складено акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної власності у комунальну власність від 21.12.2018 року.

Посилаючись на пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, позивач-1 зазначає, що на час прийняття оспорюваного наказу відповідача-1 органом, уповноваженим здійснювати функції власника спірної земельної ділянки, є Вербківська сільська об`єднана територіальна громада в особі Вербківської сільської ради (далі по тексту - позивач-2).

Позивач-1 зазначає, що за фактами зловживання службовим становищем посадовими особами відповідача-1 відкрито досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021042120000049 за ч.2 ст.364, ч.2 ст.239-1 КК України.

В обґрунтування незаконності оспорюваного наказу відповідача-1 позивач-1 зазначає, що відповідач-1 посилався лише на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року по справі №160/3584/19, якою було зобов`язано його затвердити проектну документацію щодо іншої ділянки ніж спірна. Проте, відповідач-1 затвердив зовсім іншу проектну документацію щодо спірної ділянки.

Також позивач-1 зазначає, що відповідач-1 не мав повноважень щодо спірної земельної ділянки, оскільки ним було передано її до Вербківської сільської ради.

Позивач-1 зазначає, що проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, затверджений спірним наказом відповідача-1, не відповідає Земельному кодексу України та Закону України «Про землеустрій».

Крім зазначеного вище, позивач-1 посилається на те, що відповідач-3 не мав бажання займатися особистим селянським господарством, а правочин щодо купівлі-продажу земельної ділянки був штучно направлений на заволодіння відповідачем-2 спірною ділянкою. Окрім цього, подальше передання спірної земельної ділянки за договором оренди відповідачем-2 відповідачу-4 підтверджує відсутність у відповідача-2 бажання вести ОСГ на спірній земельній ділянці.

Також позивач-1 посилався не те, що земельна ділянка використовується не за призначенням, тобто порушено умови її використання за цільовим призначенням.

У зв`язку із зазначеним, вважаючи, що права Вербківської сільської ОТГ є порушеними, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2021 року провадження у справі відкрито, постановлено здійснювати розгляд за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання з`явилися представники Павлоградської окружної прокуратури та Вербківської сільської ради, а також представник відповідача-2.

Відповідач-1, відповідач-3 та відповідач-4 у судове засідання не з`явилися, подали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, просили відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідач-3 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що, по-перше, Вербківська сільська рада самостійно погодила проект землеустрою спірної земельної ділянки для відведення її відповідачу-3, тож мало місце абсолютне волевиявлення з боку вказаного органу щодо здійснення зазначених вище дій, як і дій з боку ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області. Тож вважає, що є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Також вказав, що спірна земельна ділянка використовувалася як ним, так і теперішнім власником відповідачем-2 виключно за цільовим призначенням.

Відповідач-3 зазначив, що навіть при наявності будь-яких процедурних помилок з боку відповідних державних органів ризик допущення таких помилок має покладатися виключно на державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Представник відповідача-1 теж подав відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог повністю, зазначивши, що земельна ділянка площею 85,2359 га, з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740 не вибувала з державної форми власності ГУ Держгеокадастру, а тому дії відповідача-1 є законними.

Вказав, що розбіжності у проекті землеустрою щодо спірної земельної ділянки з приводу конфігурації, місця розташування земельної ділянки є несуттєвими, не впливають на предмет публічно-правового спору та не порушують жодні права чи законні інтереси інших осіб.

Початок за вказаним фактом досудового розслідування вважає неналежним доказом у справі, оскільки прокурором не підтверджено будь-якими доказами, що зазначене кримінальне провадження стосується саме предмету й підстав позову у цій справі.

Наполягав на тому, що власник земельної ділянки в праві здійснювати зі своїм майном будь-які дії, що не порушують приписи чинного законодавства, а тому вважає, що в діях відповідача-3 жодних порушень не було.

Окрім того, вказав, що відповідач-2 та відповідач-3 володіли спірною земельною ділянкою із кадастровим номером 1223582800:01:003:0807 саме для ведення ОСГ, а позивачами не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного. Вважає, що позов не підлягає задоволенню, оскільки жодні права та інтереси Вербківської сільської ради не порушені.

Представник відповідача-2 також подав відзив, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши, що ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області діяло в межах наданих йому на той момент повноважень, а тому затвердження проекту документації про надання спірної земельної ділянки відповідачу-3 є правомірним.

Включення земельної ділянки з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740 до переліку земельних ділянок, які передаються ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області з державної власності у комунальну Вербківській сільській раді було помилковим, і при перевірці зазначеного вказана земельна ділянка, за клопотанням Вербківської сільської ради, була видалена із зазначеного переліку, отже, залишилася у складі земель державної власності, з якої не вибувала, оскільки не була зареєстрована за Вербківською сільською радою.

Також вважає, що Вербківською сільською радою було самостійно погоджено проект технічної документації із землеустрою, у зв`язку з чим Вербківська сільська рада сприяла переданню такої земельної ділянки відповідачу-3 в межах процедури приватизації державного майна громадянами.

Наполягав на тому, що дії відповідача-3 щодо розпорядження спірною земельною ділянкою із кадастровим номером 1223582800:01:003:0807 є абсолютно правомірними, а протилежного позивачем не доведено.

Зазначив, що власник майна в праві розпоряджатися ним на власний розсуд, тож його дії із передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-4 є абсолютно правомірними.

Окрім того, вказав, що громадяни та юридичні особи, які на законних підставах отримали земельну ділянку у власність, дотримавшись усіх передбачених законодавством процедур, не повинні нести відповідальність за помилки державних органів.

Також вказав, що спірна земельна ділянка використовується ним виключно за цільовим призначенням, а доказів заперечення цього позивачем-1 не зазначено та до суду не подано.

Вважає, що права Вербківської сільської ради у вказаних відносинах жодним чином не є порушеними, тож позов не підлягає задоволенню.

Представник позивача-1 надав суду відповіді на вказані вище відзиви сторін по справі, в яких наполягав на задоволенні позовних вимог на підставі того, між ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та Вербківською сільською радою було підписано акт приймання-передачі земельних ділянок с/г призначення із державної в комунальну власність і передано земельну ділянку з кадастровим 1223582800:01:003:0740, яка перебувала у постійному користуванні ТОВ "Сільськогосподарське товариство з забезпечення інвалідів "Спокій Мадава". І хоча у подальшому наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області було зменшено площу переданих у комунальну власність Вербківській сільській раді земель, фактично Вербківська сільська рада вказану земельну ділянку назад не повернула, так як відсутній підписаний уповноваженою нею особою акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки назад.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи по суті, заслухавши сторони по справі та взявши до уваги усі їх заперечення та доводи, суд прийшов наступних висновків.

Судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року по справі №160/3584/19 визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та зобов`язано останнє прийняти рішення про затвердження проектів землеустрою відповідача-3 та інших осіб щодо відведення земельних ділянок, які розташовані на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 «Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 (у редакції, чинній станом на 29.08.2017 року), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 7 зазначеного вище Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з підпунктами 31, 50 п.4 вказаного Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи та погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Отже, на час існування зазначених правовідносин із передачі земельних ділянок, в тому числі і спірної, із земель державної власності у комунальну власність позивача-2 відповідач-1 мав на те всі законні підстави та повноваження.

Як встановлено судом, відповідачем-1 було постановлено наказ, за яким відповідач-1 передав позивачу-2 у комунальну власність за актом приймання-передачі земельні ділянки с/г призначення державної власності загальною площею 7805,5902 га на території Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту згідно з додатком до акта прийому-передачі. Вказане підтверджується копією наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-5230/15-18-СГ від 21 грудня 2018 року.

Згідно копії акту приймання-передачі земельних ділянок с/г призначення із державної у комунальну власність від 21 грудня 2018 року, прийнявшою стороною земельних ділянок с/г призначення державної власності загальною площею 7805,5902 га на території Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району Дніпропетровської області виступив Вербківській сільський голова Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району Дніпропетровської області Холоденко Л., про що свідчить підпис останнього на вказаному акті.

До переліку земельних ділянок с/г призначення державної власності загальною площею 7805,5902 га, які підлягали передачі з державної в комунальну власність Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району Дніпропетровської області, була внесена і земельна ділянка із кадастровим номером 1223582800:01:003:0740, з закріпленим правом постійного користування нею з 16 серпня 2018 року за ТОВ "Сільськогосподарське товариство з забезпечення інвалідів "Спокій Мадава". Вказане підтверджується копією додатку до вищезазначеного акту від 21 грудня 2018 року.

На підставі рішення Вербківської сільської ради від 29.08.2019 «Про клопотання щодо виключення земель сільськогосподарського призначення державної форми власності розташованих на території Вербківської сільської ради з Акту приймання-передачі від 21.12.2021 року», сільська рада направила клопотання №943/1 від 02.09.2019 року до ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області про виключення з Акту приймання-передачі від 21.12.2018 року земельних ділянок, в тому числі й земельної ділянки з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740.

У свою чергу наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-2428/15-19-СГ від 03 жовтня 2019 року були внесені зміни до наказу ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-5230/15-18-СГ від 21 грудня 2018 року та виключено з додатку до акту від 21 грудня 2018 року, затвердженого наказом ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №4-5230/15-18-СГ від 21 грудня 2018 року "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність", у тому числі з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740 на підставі клопотання Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 02 вересня 2019 року. Вказане підтверджується копіями зазначених рішення, клопотання та наказу.

На підтвердження вищезазначеного суд також звертає увагу на відповідь ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області №29-4-0.332-1205/2-22 від 16 лютого 2022 року на адвокатський запит. Так, відповідач-1 підтвердив вищезазначене та підкреслив, що фактично земельна ділянка з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740 не була прийнята Вербківською ОТГ та залишилась у державній власності.

Зазначене було підтверджено також і показаннями представників відповідача-2 у судовому засіданні, а також доводами, викладеними відповідачем-2 та відповідачем-1 у їхніх відзивах на позов.

Суд погоджується із доводами відповідача-1 та відповідача-2, викладеними в їх відзивах, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.373 ЦК України (у редакції, чинній станом на 04.11.2018 року), право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно із ч.1 ст.181, ч.1 ст.182 ЦК України (у редакції, чинній станом на 04.11.2018 року), до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЗУ України (у редакції, чинній станом на 04.11.2018 року), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до п.1 ст.2, п.1 ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній станом на 28.08.2018 року), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації прав підлягає право власності. У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки

Таким чином, суд приходить до висновку, що право власності на спірну земельну ділянку не переходило до позивача-2, оскільки сам факт наявності акту приймання-передачі земельних ділянок, підписаний уповноваженими на те суб`єктами, не породжує виникнення права власності у позивача-2. Позивачем-1 не зазначено та не надано суду жодних інших, крім встановлених судом, доказів начебто переходу права власності на спірну земельну ділянку від відповідача-1 до позивача-2.

Окрім цього, позивач-2 сам просив виключити із зазначених вище акту та наказу спірну земельну ділянку, що підтверджується дослідженими у матеріалах справи доказами. При цьому, позивач-2 просив саме виключити з вказаного вище акту передачі спірну земельну ділянку, а не повертав останню відповідачу-1, що також свідчить про те, що позивач-2 розумів, що до нього не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки, якщо б Вербківська сільська рада вважала, що до неї перейшло право власності на земельну ділянку, то вона б повертала або передавала земельну ділянку, а не просила лише виключити її з акту приймання-передачі.

Також суд звертає увагу й на те, що позивач-2 у подальшому погодив новий проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки для відведення її відповідачу-3 після підписання акту приймання передачі, що підтверджується рішенням позивача-2 про погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення ОСГ, в тому числі і для відповідача-3. Отже, суд приходить до висновку, що позивач-2 абсолютно чітко розумів той факт, що власником спірної земельної ділянки на момент погодження проекту землеустрою був відповідач-1, і позивач-2 не заперечував проти відведення землі відповідачу-3. Таке погодження позивачем-2 також свідчить про дотримання відповідачем-1 порядку оформлення земельної документації.

За змістом статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.1 ст.116 ЗК України (у редакції, чинній станом на 21.02.2020 року), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини четвертої статті 122 ЗК України (у редакції, чинній станом на 21.02.2020 року), центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно п. «а» ч.3 ст.22 ЗК України (у редакції, чинній станом на 21.02.2020 року), землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини шостої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній станом на 21.02.2020 року), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України (у редакції, чинній станом на 21.02.2020 року), відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення.

При цьому, всі дії суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого земельного питання.

Судом встановлено, що згідно наказу відповідача-1 №4-4830/15-16-СГ від 26 серпня 2016 року, відповідачу-3 було надано дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в порядку безоплатної передачі для ведення ОСГ площею 2 га на території Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району. Проте відповідачем-1 було відмовлено у подальшому щодо затвердження технічної документації із землеустрою. Відповідачем-3 вказане було оскаржено, і рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року по справі №160/3584/19 визнано протиправною бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та зобов`язано останнє прийняти рішення про затвердження проектів землеустрою відповідача-3 та інших осіб щодо відведення земельних ділянок, які розташовані на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно копії проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ громадянину ОСОБА_1 на території Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області, вказаний проект землеустрою розроблений щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1223582800:01:003:0807.

Згідно копії рішення позивача-2 від 26 листопада 2019 року, останнім погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, серед інших осіб, відповідачу-3, площею 2 га для ведення ОСГ.

25 лютого 2020 року відповідач-1 затвердив документацію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення ОСГ та надав відповідачу-3 у власність земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 1223582800:01:003:0807) із земель с/г призначення державної власності для ведення ОСГ, розташовану на території Вербківської сільської ОТГ Павлоградського району, яку згодом відповідач-3 зареєстрував згідно приписам чинного законодавства.

Позивач-1 у своєму позові зазначав, що надана відповідачу-3 спірна земельна ділянка була виділена із земельної ділянки з кадастровим номером 1223582800:01:003:0740, яка перебувала у постійному користуванні ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава», і факт надання вказаної спірної земельної ділянки відповідачу-3 у власність порушило права та законні інтереси ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава».

Проте позивачем-1 не зазначено та не надано суду доказів порушення зазначених ним прав та законних інтересів ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава».

Суд також звертає увагу на те, що ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава» не заперечувало проти передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача-3, не звертався з заявами про порушення його прав або законних інтересів. Навпаки, в матеріалах справи міститься копія нотаріально завіреної згоди ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава» на вилучення земельної ділянки та відповідне припинення права оренди для подальшої передачі у власність відповідачу-3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного суд приходить до висновку, що жодні порушення права або законних інтересів ТОВ «Сільськогосподарське товариства з забезпечення інвалідів «Спокій Мадава», про які вказував позивач-1, відсутні у зв`язку з їх недоведеністю у судовому порядку.

Окрім цього, суд звертає увагу й на відсутність доведеності факту порушення відповідачем-1 будь-яких складових проектної документації землеустрою при його погодженні, а саме посилання відповідача-1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 року по справі №160/3584/19, як на підставу затвердження ним проектної документації землеустрою щодо спірної земельної ділянки, не є порушенням, оскільки вказане рішення не містить конкретних відомостей про кадастровий номер земельної ділянки та рішенням суду не було конкретно визначено земельну ділянку, в рішенні суду йдеться лише щодо проектної документації щодо земельної ділянки, яка розташована на території Вербківської сільської ради, що не суперечить діям та доводам відповідача-1.

Крім того, питання виконання рішення адміністративного суду не є предметом розгляду даної справи. Сам факт посилання відповідача-1 на рішення суду не виключає його права та права відповідача-3 на оформлення технічної документації на земельну ділянку. Навіть якщо припустити, що відповідачем-1 було затверджено технічну документацію щодо іншої земельної ділянки, ніж та, щодо якої ймовірно йшлася мова у рішенні суду, то це не свідчить про порушення відповідачами законодавства, оскільки відповідач-1 діяв в межах наданих йому повноважень, а відповідач-3 реалізовував своє право на земельну ділянку. Крім того, сам відповідач-3 ніяким чином не виказує того факту, що відповідачем-1 не виконано рішення суду або іншим чином порушуються права відповідача-3 з боку відповідача-1.

Затвердження відповідачем-1 проектної документації щодо спірної земельної ділянки відносилось до його повноважень та позивачем не надано належних і допустимих доказів порушення діючого законодавства щодо змісту цієї затвердженої документації, крім посилань на те, що ця документація стосується спірної земельної ділянки, а не та, щодо якої йшлася мова в рішенні суду.

Варто також зазначити, що позивачем-1 не зазначено та не надано суду жодних доказів, які б підтверджували факт наявності будь-яких скарг з боку відповідача-3 щодо виділення йому земельної ділянки з іншими даними.

У зв`язку з усім вищезазначеним, суд приходить до висновку про відсутність порушень законодавчої процедури щодо надання спірної земельної ділянки для ведення ОСГ відповідачу-3, а також будь-чиїх прав або законних інтересів щодо спірної земельної ділянки.

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 30.03.2020 року, як такого, що порушує публічний порядок, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Сегеста" на вказану земельну ділянку, а також щодо визнання недійсним договору оренди від 08.12.2020 року, як такого, що порушує публічний порядок, з одночасним припиненням речових прав ТОВ "Агротехеко" на вказану земельну ділянку, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідачем-3 після отримання спірної земельної ділянки для ведення ОСГ було продано її відповідачу-2. Вказане підтверджується відповідною копією договору купівлі-продажу від 30 березня 2020 року.

У свою чергу 08 грудня 2020 року між відповідачем-2 та відповідачем-4 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на три роки. Вказане підтверджується копією відповідного договору.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України). Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача. Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. Верховний суд України неодноразово вказував, що, розглядаючи спори про витребування майна з чужого незаконного володіння, судам слід встановити дійсного власника майна, для чого необхідно дослідити всі докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, з урахуванням рівності прав сторін щодо надання доказів та їх дослідження.

Зокрема зазначена позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", Постанові судової палати в цивільних справах Верховного суду України у справі № 6-2776цс-16, у справі № 3-1058гс16 від 23.11.16, у справі № 6-2069цс16 від 30.11.16, у справі № 6-2233цс16 від 21.12.16.

Стала практика ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року,"Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року,"Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року,"Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року,"Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Вимога дотримання такого балансу відображена і в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі «"Прессос компанія Нав`єра А.О." та інші проти Бельгії».

Разом із тим, факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності, Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності. Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи. Як зазначено в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Верховний Суд (Касаційний цивільний суд) у постановах від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц дійшов висновків, що «конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною. Тому задоволення віндикаційного позову і витребування спірної нерухомості у відповідача як добросовісного набувача на користь Дніпропетровської міської ради призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод». З`ясування питання добросовісності/недобросовісності набувача є визначальним для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію «пропорційності» втручання у право власності набувача майна. Слід зазначити, що можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, з чужого незаконного володіння закон ставить у залежність, насамперед, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем. Одночасно добросовісність (недобросовісність) володільця характеризує його суб`єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірність його придбання.

Застосовуючи зазначену національну судову практику, практику Європейського суду з прав людини та вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виходячи з обставин справи, слід прийти до висновку, що вилучення спірної земельної ділянки з власності відповідача-2, який є добросовісним набувачем, за недоведеності права власності позивача-2 на останню та задоволення вимог позивача-1 та позивача-2 призвело б до порушення балансу та рівноваги між інтересом суспільства, територіальної громади та прав особи на майно, яке набуте на законних підставах.

Відповідач-2 у своєму відзиві вказав, що правомірно набув у власність спірну земельну ділянку, не існувало підстав засумніватись про існування будь-яких інших обставин щодо останньої, яка була придбана у відповідача-3. Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття. Окрім цього, продаж земельної ділянки за договором купівлі-продажу, укладеного за відсутності порушення чинного законодавства, не змінює статусу особи, яка придбала вказане майно як добросовісний набувач, у якого майно не може бути витребувано за будь-яких умов.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Складовими частинами верховенства права є принципи правової визначеності та пропорційності.

Принцип правової визначеності вимагає, передусім, ясності й однозначності як формулювання, так і застосування правової норми та забезпечення того, щоб правомірні очікування суб`єктів правовідносин щодо наслідків (правового результату) своєї поведінки залишалися передбачуваними.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (пункт 5.4 мотивувальної частини Рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Дотримання принципу правової визначеності з метою збереження стабільності правового регулювання та передбачуваності законодавчої політики повинно враховуватись законодавцем як при прийнятті нових законів, так і при внесенні змін до існуючих законодавчих актів.

Зокрема, це стосується і принципів правового регулювання у сфері земельних правовідносин, які повинні забезпечувати врахування всіх особливостей землі як об`єкта власності Українського народу та суспільних відносин, що виникають у зв`язку з реалізацією громадянами конституційного права власності на землю.

Судом встановлено, що на час виникнення спірних відносин була визначена законодавча процедура отримання фізичною особою земельної ділянки для ведення ОСГ. Відповідачем-3 вказану процедуру було дотримано повною мірою та, як результат, передано у приватну власність спірну земельну ділянку. У подальшому відповідач-3 за договором купівлі-продажу відчужив вказану спірну земельну ділянку відповідачу-2.

За вказаних обставин, суд вважає, що оскільки відповідач-3 на законних підставах набув у приватну власність спірну земельну ділянку, він мав повне право розпоряджатися вказаною земельною ділянкою на власний розсуд, при цьому позивачем-1 не доведено порушення будь-яких норм щодо порядку розпорядженням відповідачем-3 своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній станом на 16.10.2020 року), орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч.1 ст.13 вказаного Закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.4 ст.124 ЗК України (у редакції, чинній станом на 16.10.2020 року) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Отже, судом встановлено, що на час укладення договору оренди щодо спірної земельної ділянки між відповідачем-2 та відповідачем-4 жодних обмежень або дії мораторію на вчинення вказаних дій, визначених тогочасним законодавством, не існувало. Тож суд приходить до висновку, що оскільки відповідач-2 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, то відповідно до зазначених вище приписів цивільного та земельного законодавства останній мав абсолютне право на укладення спірного договору оренди із відповідачем-4.

Суд також звертає увагу, що жодних прав або законних інтересів третіх осіб укладеним спірним договором оренди порушено не було, а зазначене позивачем-1 у позовній заяві обґрунтування необхідності визнання вказаних договорів купівлі-продажу та подальшої оренди спірної земельної ділянки є суб`єктивною думкою прокурора, яка нічим не підтверджується, а саме посилання на відкриті кримінальні провадження за викладеними обставинами є передчасними та ні про що не свідчать.

Також посилання позивача-1 на той факт, що як відповідачем-3, так і відповідачем-2 спірна земельна ділянка використовувалася із порушенням цільового призначення останньої є безпідставними та не доведеними у судовому засіданні жодними належними та достатніми доказами.

Окрім цього, посилання позивача-1 на приписи абз.9,12 п.24 Перехідних положень ЗК України є безпідставним, оскільки вказані приписи набрали законної сили після виникнення спірних правовідносин, а саме були доповнені Законом України № 1423-IX лише від 28.04.2021 року.

Як вже було зазначено вище, як відповідач-3, так і відповідач-2 були добросовісними набувачами спірної земельної ділянки. Наявність будь-яких помилок з боку органів державної влади не повинна впливати на права та законні інтереси громадян та юридичних осіб, а тим паче їх порушувати. Суд вважає, що за викладених обставин зазначені відповідачі не мали контролювати державні органи у здійсненні ними їх прямих прав та обов`язків, передбачених чинним законодавством, а ймовірна наявність незначних порушень не повинна призводити до порушення істотних прав власників землі. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Вказане узгоджується і з правовими позиціями, викладених в рішеннях ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України", "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії".

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю та недоведеністю стороною позивачів.

На підставі усього вищезазначеного, беручи до уваги викладені по справі обставини, встановлені на їх підтвердження докази по справі, показання сторін, їх доводи та заперечення, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства та звертаючи уваги на викладену практику національних судів та Європейського суду з прав людини, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У відповідності зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2,12,19,81,89,141,263,265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позову Павлоградської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Вербківської сільської ради до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ОСОБА_1 , товариства з обмеженою відповідальністю "Сегеста", товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехеко" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним договору оренди та витребування земельної ділянки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 23 вересня 2022 року.

Суддя М. М. Перекопський