Рішення

від 21.09.2022 по справі 914/1482/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2022 Справа № 914/1482/22

Господарський суд Львівської області в складі судді Горецької З.В., розглянувши в письмовому провадженні справу

за позовом: Жидачівської районної спілки споживчих товариств Львівської області України, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Жидачів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Грицишин Людмили Володимирівни, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Заболотівці

про: стягнення заборгованості

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Жидачівської районної спілки споживчих товариств Львівської області України до ФОП Грицишин Людмили Володимирівни про стягнення заборгованості по договору оренди нерухомого майна від 01.12.2019.

Ухвалою від 12.07.2022 відкрито провадження по справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

За вх. №16609/22 від 05.08.2022 на адресу суду надійшла заява позивача про розподіл судових витрат.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття рішення, судом 19.09.2022 прийнято рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням умов договору оренди нерухомості від 01.12.2019 у зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 38 071,89 грн.

На основну суму заборгованості нараховано 3% річних 1 738,47 грн. та пеню 2 988,60 грн.

Позиція відповідача

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, належним чином повідомлений про розгляд справи.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

У відповідності до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія САА №568683 від 27.10.2004 Жидачівська районна спілка споживчих товариств Львівської області України є власником нежитлової будівлі, яка розташована у м. Жидачів, вул. Шашкевича, 23, Стрийського району (попередня назва - Жидачівський район), Львівської області.

01 грудня 2019 між Позивачем та фізичною особою-підприємцем Грицишин Людмилою Володимирівною укладено договір оренди нерухомості від 01.12.2019.

25 травня 2021 відповідачу було направлено повідомлення про відмову від Договору через наявність у нього станом на вказану дату заборгованості по сплаті орендної плати в загальній сумі 42 102 (сорок дві тисячі сто дві) гривні 57 копійок, яке відповідач отримав 26 травня 2021 року.

02 липня 2021 року відповідачу було направлено нагадування про те, що дія Договору припинена і в наданий позивачем термін до 25 червня 2021 року Об`єкт оренди не звільнений Відповідачем.

01 вересня 2021 року Позивачем було складено акт, в якому зафіксовано, що після закінчення дії Договору відповідач продовжує користуватись Об`єктом оренди до 01 вересня 2021 року включно.

Згідно відомості від 21.02.2022 за №08 про відображення розміру заборгованості відповідача за оренду приміщення відповідно до Договору розмір заборгованості остатнього по орендній платі, у період з 01.01.2020 по 31.08.2021, складає 38 071 (тридцять вісім тисяч сімдесят одна) гривню 89 копійок.

Відповідач був повідомлений про розмір заборгованості по орендній платі згідно Договору, про що свідчить її особистий підпис на наступних документах, а саме: 1) повідомленні про відмову від договору від 25.05.2021 за №13; 2) листі-нагадуванні від 02.07.2021 за №28; 3) рахунку №167 від 11.06.2021 року (копія додається); 4) акті звірки розрахунків від 17.06.2021; 5) претензії від 29.09.2020 року за №46; 6) акті звірки розрахунків від 29.09.2020.

Сума заборгованості по орендній платі в розмірі 42 102 гривні 57 копійок, яка вказана у повідомленні про відмову від договору від 25.05.2021 за №13 та листі-нагадуванні від 02.07.2021 за №28, виникла у відповідача не тільки у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору, а й через те, що у відповідача, на дату складення повідомлення про відмову від Договору (25.05.2021) був борг за попереднім договором оренди.

Беручи до уваги той факт, що предметом спору є тільки договірні відносини між сторонами, які виникли на підставі Договору, Позивач просить суд стягнути заборгованість з відповідача тільки за даним Договором згідно відомості від 21.02.2022 за №08 про відображення розміру заборгованості Відповідача за оренду приміщення відповідно до Договору, у відповідності до якої сума заборгованості складає 38071 (тридцять вісім тисяч сімдесят одна) гривня 89 копійок.

У вищенаведеній відомості, в графі примітка, міститься інформація про не нарахування Відповідачу орендної плати у зв`яку із карантинними обмеженнями в періоди з 16.03.2020 по 31.03.2020 і з 01.05.2020 по 11.05.2020, а також часткове нарахування орендної плати в періоди з 01.04.2020 по 30.04.2020 (50% орендної плати), з 01.01.2021 по 31.01.2021 (50% орендної плати) і з 01.03.2021 по 31.03.2021 (30% орендної плати).

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Таким чином, між Позивачем та Відповідачем виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного Договору.

Частиною 1 ст.627 ЦК України, закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 526 ЦК України вказується на те, що зобов`язання має виконуватись належним чином у відповідності до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.174 ГК України встановлено, що зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарській зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

А також у відповідності до ч.7 ст.193 ГК України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із ч.1 та ч.2 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно пункту 1.1. Договору, Позивач передав Відповідачу у тимчасове платне користування частину торгової площі, яка знаходиться на другому поверсі нежитлової будівлі Універмаг, розташованої за адресою: м. Жидачів, вул. Шашкевича, 23, Стрийського району, Львівської області, загальною площею 27.0 кв.м.

Пунктом 1.3 Договору передбачено використання Об`єкту оренди Відповідачем для торгівельної діяльності.

У відповідності до пункту 2.1 Договору, Позивачем було передано Об`єкт оренди Відповідачу в день укладення Договору за актом приймання-передачі основних засобів в операційну оренду від 01.12.2019 року.

Згідно пункту 2.2. та пункту 2.4. Договору, Об`єкт оренди повертається Позивачу Відповідачем за актом приймання-передачі, в якому сторони зазначають склад Об`єкта оренди, його стан на момент повернення, протягом п`яти днів з моменту закінчення строку дії Договору або в разі дострокового припинення строку дії Договору - з дати припинення строку дії Договору. Обов`язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає Об`єкт оренди іншій стороні Договору.

Пунктом 3.3.2 Договору передбачено обов`язок Відповідача вчасно і в повному обсязі, у відповідності до умов цього договору, сплачувати орендну плату та відшкодування експлуатаційних та комунальних платежів.

Термін дії Договору передбачено з 01.12.2019 до 31.12.2020 включно (пункт 4.1 Договору). Однак, якщо орендар (Відповідач) користується орендованим майном після закінчення строку договору, у разі відсутності заперечень із сторони орендодавця (Позивача), договір продовжує свою дію ще на 1 рік. Кожна із сторін договору має право відмовитись від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць (пункт 4.2. Договору).

Згідно пункту 5.1 та пункту 5.2 Договору, загальний розмір орендної місячної плати за користування Об`єктом оренди складає 3276 (три тисячі двісті сімдесят шість) гривень 25 копійок в т.ч. ПДВ. Орендна плата сплачується в національній валюті України за курсом НБУ на момент оплати з розрахунку орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць за даними Держкомстату України. Орендна плата сплачується Відповідачем на рахунок Позивача до 20-го числа кожного місяця в якому здійснюється користування Об`єктом оренди.

Статтею 785 ЦК України вказується на те, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

У ст.387 ЦК України вказується на те, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч.2 ст.795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно із ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до пункту 7.4 Договору, Позивач вправі відмовитись від дії Договору і вимагати повернення Об`єкту оренди, якщо Відповідач прострочить сплату орендної плати більше як на один місяць. У разі відмови орендодавця від цього договору договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Згідно пункту 7.5 Договору, Позивач має право достроково розірвати Договір і вимагати повернення Об`єкта оренди у випадках порушення Відповідачем будь-якої з умов пункту 3.3. Договору.

Оскільки відповідач продовжує використовувати об`єкт оренди, стягнення заборгованості в розмірі 38 071,89 грн. підтверджено доказами та підлягає стягненню.

У відповідності до пункту 8.2 Договору, у випадку несвоєчасної сплати орендних платежів Відповідач повинен сплатити на користь Позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає сплаті, за кожен день прострочення та три процента річних з простроченої суми відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Із ч.1 ст. 612 ЦК України вбачається, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст. 549 ЦК України вказується на те, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями, згідно з ч.1 ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом перевірено розрахунок пені та трьох відсотків річних і встановлено, що такі проведено вірно.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Проаналізувавши встановлені обставини, надавши оцінку доводам учасників справи, господарський суд керуючись стандартом вірогідності доказів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача в розмірі 2 481,00 грн. судового збору.

Позивач подав заяву про розподіл судових витрат (вх.№16609/22 від 05.08.2022) та просить стягнути на його користь витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, суд констатує, що позивач надав суду копію договору-доручення про надання правової допомоги від 14.02.2022; копію додаткової угоди №1 до договору-доручення про надання правової допомоги №б/н від 14.02.2022; копію акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 28.07.2022; копію рахунку на оплату від 28.07.2022; копію платіжного доручення №119 від 05.07.2022; копію платіжного доручення №140 від 29.07.2022.

Пункт 7.1 додаткової угоди предбачено, що правова допомога вважається наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується сторонами та скріплюється печатками (за наявності).

Частиною 4 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідач заперечень щодо розміру витрат на правову допомогу не надав.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд зазначає, що згідно з ч. 1-2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При цьому, ч. 3 названої статті також передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

В п. 5.44. постанові Великої палати Верховного суду від 12.05.2020 по справі № 904/4507/18 зроблено правовий висновок згідно з яким не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Крім того, п. 9 ст. 162 ГПК України вказує на необхідність зазначення в позовній заяві попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат на правову допомогу. В даному контексті, суд вважає, що перелічений в позовній заяві обсяг робіт є типовим для більшості позовів, оскільки містить узагальнені обов`язки, необхідність виконання яких зрозуміла в процесі підготовки позовних матеріалів та розгляду справи.

Долученими до матеріалів справи доказами підтверджується понесення витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн. На думку суду понесені витрати є розумними та співрозмірними до предмета спору.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Грицишин Людмили Володимирівни (81744, с. Заболотівці, Стрийський р-н, Львівська обл., РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Жидачівської районної спілки споживчих товариств Львівської області України (81700, вул. Шашкевича, 4, м. Жидачів, Стрийського р-ну, ЄДРПОУ 01758466) 42 798,07 грн. заборгованості з яких 38 071,89 грн. основна заборгованість, 1 738,47 3% річних, 2 988,60 грн. пені та 5 000,00 грн витрат на правову допомогу і 2 481,00 грн. судового збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Горецька З.В.