Ухвала

від 12.09.2022 по справі 914/3333/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/3333/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Мехеди Н. В. (адвокат),

відповідача - Кузь І. І. (у порядку самопредставництва),

розглянувши касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 (суддя Коссак С. М.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 (судді: Галушко Н. А. - головуючий, Желік М. Б., Орищин Г. В.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосервіс"

до Львівської міської ради

про визнання укладеним договору оренди землі.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автосервіс" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - Міськрада) про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 18.05.2015 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

Позов мотивований тим, що ухвалою Міськради від 26.02.2015 № 4380 "Про продовження ТзОВ Автосервіс терміну оренди земельної ділянки на вул. Залізничній, 7" Товариству було продовжено на 5 років термін оренди земельної ділянки у межах червоних ліній площею 0,7425 га, кадастровий номер 4610136300:02:005:0016, розташованої на вул. Залізничній, 7 для обслуговування будівель за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості. Договір оренди укладено на 5 років до 26.02.2020. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. З дотриманням зазначених умов договору, позивач, у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди, завчасно у встановленому порядку звернувся до відповідача із заявою про продовження строку його дії, однак відповіді не отримав, позитивне чи інше рішення не було прийнято.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.03.2022, залишеним без зміни постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022, позов було задоволено.

Судові рішення мотивовано тим, що позивач дотримався встановленої процедури укладення договору оренди землі на новий строк, яка передбачена як умовами договору оренди землі, так і чинним законодавством, надавши своєчасно лист звернення з відповідними документами, у т.ч. проект додаткової угоди. Відповідач ці обставини належними та допустимими доказами не спростував. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження прийняття відповідачем рішень будь-якого управлінського характеру щодо такого звернення, позивач не було повідомлено про укладення чи про відмову від укладення договору оренди землі.

У касаційній скарзі Міськрада просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16, та Верховним Судом у постановах від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1166/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17 щодо застосування положень статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі".

Скаржник вважає, що відповідач неналежно виконував умови договору оренди землі, зважаючи на отримання Товариством повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 06.06.2019, що суперечить нормам чинного законодавства, зокрема, постанові Кабінету міністрів України від 07.06.2017 № 406 та умовам договору оренди землі. До того ж, до заяви від 03.01.2021 відповідачем не було долучено додаткової угоди до договору оренди землі. Скаржник наголошує, що договірні відносини між позивачем та відповідачем припинилися 26.02.2020, а земельна ділянка підлягає поверненню Міськраді.

Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 у справі № 914/3333/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.09.2022.

Суди встановили такі фактичні обставини

Ухвалою Міськради від 26.02.2015 № 4380 "Про продовження ТзОВ Автосервіс терміну оренди земельної ділянки на вул. Залізничній, 7" було ухвалено продовжити Товариству на 5 років термін оренди земельної ділянки у межах червоних ліній площею 0,7425 га, кадастровий номер 4610136300:02:005:0016, на вул. Залізничній, 7 у м. Львові для обслуговування будівель за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі промисловості.

На підставі ухвал Міськради від 26.07.2012 № 1675 "Про затвердження Положення про підготовку, організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок у м. Львові", від 25.12.2014 № 4250 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Львова" та від 26.02.2015 № 4380 "Про продовження ТзОВ Автосервіс терміну оренди земельної ділянки на вул. Залізній, 7" між Міськрадою (орендодавець) та Товариством (орендар) 19.05.2015 укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Міськраді за № 3-2780, про що у книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис.

19.05.2015 між сторонами також укладено та підписано акт приймання передачі об`єкта оренди.

Відповідно до пункту 1, 2 договору оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, кадастровий номер 4610136300:02:005:0016, загальною площею 0,7425 га, у тому числі під забудовою - 0,3828 га, інше - 0,3597 га (у тому числі площею 0,7425 га у межах червоних ліній), розташованої у м. Львові на вул. Залізничній, 7, для обслуговування будівель.

Договір оренди укладено на 5 років до 26.02.2020. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 26 договору оренди землі на земельну ділянку встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб згідно з містобудівельними обмеженнями та сервітутами щодо користування земельною ділянкою управління архітектури від 01.10.2014 № 2401-2вих-1743 та переліку обмежень у використанні земельної ділянки відділу Держземагенства у м. Львові Львівської області від 26.11.2014 № 40/01-15/4423.

Передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на земельну ділянку (пункт 27 договору оренди землі).

Пунктом 37 договору оренди землі передбачено, що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи. Дія договору припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 38 договору оренди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання: за взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендарем земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

31.10.2019 позивач направив відповідачу лист заяву вих. № 31/10 з додатковою угодою до договору оренди землі, який отримано Міськрадою 06.11.2019 (опис цінного листа 7901601015920).

На виконання локальних нормативних актів Міськради, 03.01.2020 Товариство через ЦНАП надало Міськраді заяву та усі необхідні документи для належного оформлення продовження дії договору оренди землі та укладення додаткової угоди (вх. № 2-651/АП-24), що підтверджується відповідним описом прийнятих документів.

У відповідь на подані 03.01.2020 документи щодо продовження терміну дії договору оренди землі, управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом від 30.01.2020 № 2403-вих-6185 повідомило Товариство, що розглянуто лист-звернення позивача від 03.01.2020 за № 2-651/АП-24 про продовження терміну оренди земельних ділянок, розташованих на вул. Залізничній, 7, та управлінням підготовлено відповідний проект ухвали. Аналогічні відповіді надавались Міськрадою на усі подальші звернення Товариства (лист управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 31.12.2020 № 2403-вих-103760, лист Департаменту містобудування Львівської міської ради від 10.08.2021 № 2403-вих-71070).

01.12.2021 складено акт № 739-пп Інспекцією ДАБК Міськради за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності. Предметом перевірки було дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті "Будівництво автомийки контейнерного типу зі збірно розбірних конструкцій на вул. Залізничній, 7 без права капітального будівництва (без фундаментів) та без оформлення права власності зі знесенням існуючих житлових будівель у м. Львові". У розділі VIII акта "опис виявлених порушень вимог законодавства" зазначено, що за результатами проведення заходу державного нагляду (контролю) встановлено відсутність порушень вимог чинного законодавства. Акт належним чином підписаний посадовою особою органу державного нагляду (контролю).

Наведені обставини стали підставою для звернення з позовними вимогами позивачем до відповідача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 18.05.2015.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 у справі № 914/3333/21 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами першої та апеляційної інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі"), викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та Верховним Судом у постановах від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1166/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17, оскільки у зазначених справах та справі, яка розглядається (№ 914/3333/21), суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норм права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у цих справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.

Так, у справі № 145/2047/16 спір виник між орендодавцем та орендарем з приводу визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними з тих підстав, що, за твердженням орендодавця, він ці договори не підписував. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 викладено висновки щодо способу захисту порушеного права, обраного власником земельної ділянки з метою повернення її у своє володіння, а саме суд зазначив, що у даній справі ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, висловленого в постанові Верховного Суду України від 22.04.2015 у справі № 6-48цс15, зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. Водночас, у зазначеній постанові не має висновків щодо застосування положень статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі", а саме щодо питань, які стосуються поновлення договору оренди землі та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі.

У справі № 468/1498/17-ц прокурор звернувся з позовом в інтересах держави до орендаря про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави. Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц висловив позицією щодо наявності підстав для дострокового розірвання договору оренди з поверненням земельної ділянки у розпорядження орендодавця - держави за умови встановлення факту використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням. Тобто спір між сторонами у справі № 468/1498/17-ц виник щодо дострокового розірвання договору оренди землі, натомість питання застосування положень статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі" у контексті поновлення договору оренди землі Верховним Судом не розглядалося.

Висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1166/17, від 05.06.2019 № 909/452/18, від 10.04.2019 № 909/1213/17 стосуються правовідносин, які виникли з приводу поновлення договору оренди на нових умовах, які не були передбачені первинним договором оренди землі.

Так, у справах № 908/1163/17, № 908/1165/17, № 908/1166/17 Верховний Суд сформулював позицію, що заявлення орендарем у порядку, передбаченому частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", вимоги про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди про поновлення договору на умовах інших ніж ті, які сторони визначили у договорі оренди, не створює для іншої сторони договору обов`язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови, а отже і унеможливлює задоволення такої вимоги у судовому порядку.

У справі № 909/1213/17 колегія суддів зауважила, що у даному випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання поновленим договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення відповідної додаткової угоди в судовому порядку, проте, визначення позивачем у додатковій угоді нових істотних умов (строк дії договору оренди) виключає можливість пролонгації договору на попередніх умовах. Оскільки, позивачем у даному випадку обрано захист своїх порушених прав у спосіб, який не узгоджується з положеннями чинного законодавства щодо можливості поновлення договору оренди земельної ділянки шляхом визнання укладеною додаткової угоди відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", підстав для задоволення позову немає.

У справі № 909/452/18 суд зазначив, що конструкція норми частини 6 статті 33 Закону створює підстави для правомірних очікувань сторони договору оренди землі на його поновлення виключно на той самий строк і на тих самих умовах. При цьому, хоча умова про строк також є умовою договору, у цій нормі вона виокремлена. Тому очевидно, що за існування фактичного складу, передбаченого у частині 6 статті 33 Закону сторона договору оренди землі має право на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах. Сторона договору за звичайних обставин є обізнаною про його умови, тому реалізація зазначеного права не утруднене їх з`ясуванням. Водночас, якщо сторона договору вимагає поновлення договору оренди на інший строк або на інших умовах, це за приписами частини 6 статті 33 Закону не створює для іншої сторони договору обов`язку прийняти ці умови та укласти відповідну додаткову угоду або запропонувати у відповідь інші умови. Відповідно відмову задовольнити цю вимогу або зволікання з її розглядом не можна вважати порушенням прав сторони договору, передбачених частиною 6 статті 33 Закону. Отже, у постановах від 05.06.2019 № 909/452/18, від 10.04.2019 № 909/1213/17 Верховний Суд надавав оцінку правовідносинам, у яких орендар земельної ділянки мав намір поновити строк дії договору оренди на інших умовах.

Відсутні підстави вважати, що висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій справі зроблені без урахування висновків щодо застосування норм права (статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі") у подібних правовідносинах, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та Верховним Судом у постановах від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1166/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17, оскільки правові висновки у зазначених справах не доводять неоднакового застосування судом одних і тих самих норм права, а свідчить лише про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, що, у свою чергу, унеможливлює висновок про подібність правовідносин у наведеній справі (№ 914/3333/21).

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 914/3333/21 касаційна інстанція встановила, що висновки щодо застосування норм права (статей 15, 33 Закону України "Про оренду землі"), які викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та Верховним Судом у постановах від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц, від 18.03.2019 у справі № 908/1163/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17, від 18.03.2019 у справі № 908/1166/17, від 05.06.2019 у справі № 909/452/18, від 10.04.2019 у справі № 909/1213/17 та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 914/3333/21.

З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження позивачем не зазначалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 у справі № 914/3333/21.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.06.2022 у справі № 914/3333/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай