Рішення

від 22.09.2022 по справі 211/3496/20

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/3496/20

Провадження № 2/211/126/22

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 вересня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Середньої Н.Г.

за участю секретаря судового засідання Бехало В.В.,

у відсутність сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про розподіл майна подружжя та визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя житлового будинку та земельної ділянки під будинком, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказано, що з 06 березня 1987 року вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_4 , який 13 жовтня 2005 року між ними розірвано. В період шлюбу на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.1996 ними було придбано будинок по АДРЕСА_1 , право власності було оформлено на ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, однак придбаний в період шлюбу будинок, як спільне сумісне майно, не було поділено. Після смерті ОСОБА_4 , із заявами про прийняття спадщини звернулись його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , однак їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину у зв`язку з відсутністю документів на новостворене нерухоме майно на ім`я померлого. Вважає, що 1/2 частка домоволодіння із земельною ділянкою не може бути успадкована спадкоємцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тому в зазначеній частці необхідно усунути спадкоємців від права на спадкування за законом, так як частка в спільній сумісній власності того з подружжя, хто пережив спадкодавця, не входить до складу спадщини і не включається до спадкового майна після смерті іншого з подружжя. ОСОБА_2 фактично вступив у володіння спадковим майном після смерті батька і за допомогою коштів, які надавались нею, яка теж проживає і зареєстрована в спадковому майні, здійснювали його поліпшення після смерті спадкодавця за рахунок її особистих коштів, так як на дату смерті відповідачу ОСОБА_2 було 14 років і він фактично не міг здійснювати будь-які покращення або утримання домоволодіння. Тому є підстави для збільшення частки її за рахунок покращень спадкового майна. В зв`язку з цим просить здійснити розділ майна подружжя, визнавши за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку та 1/2 частку земельної ділянки під житловий будинок по АДРЕСА_1 , припинивши право відповідачів на 1/2 частки житлового будинку з господарчими побудовами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 шляхом визнання за нею право приватної власності на житловий будинок «Ж», заг.пл. 95,6 кв.м., житл.пл.61.1 кв.м., з господарчими побудовами гараж «Д», погріб «Е», вбиральня (тимчасова) «З», навіс «И», огорожа № 1, огорожа № 2, воріт № 3, замощення ІІ.

01.02.2022 позивач заявлені вимоги змінила та просить суд здійснити поділ майна подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:302:0012 площею 0,0500 га від загальної площі 0,1000 га, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши житловий будинок «Ж», заг.пл. 95,6 кв.м., житл.пл.61.1 кв.м., з господарчими побудовами гараж «Д», погріб «Е», вбиральня (тимчасова) «З», навіс «И», огорожа № 1, огорожа № 2, воріт № 3, замощення ІІ, за вказаною адресою, об`єктом незавершеного будівництва та спільною сумісною власністю подружжя, та здійснити його поділ з визнанням права власності за нею та померлим ОСОБА_4 . Припинити право власності відповідачів на 1/2 частки земельної ділянки та житлового будинку з господарчими спорудами за вказаною адресою.

Ухвалою суду від 18 червня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено по справі підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 16 липня 2020 року за клопотанням представника позивача витребувано від Державного нотаріуса Четвертої Криворізької нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 37/20, заведеної після смерті ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду від 18 вересня 2020 року за клопотанням представника позивача витребувано з КП ДОР «Криворізьке БТІ», розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Героїв АТО, буд. 34, копії інвентаризаційної справи по житловому будинку АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду. За клопотанням представника позивача призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2021, справу розподілено на суддю Середню Н.Г. у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 05 жовтня 2021 року прийнято справу до розгляду.

В судове засідання сторони не з`явилися, до суду надійшли заяви представників сторін про розгляд справи за їх відсутності: представник позивача адвокат Ковалик М.Ф. на позові наполягає, представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Уманець Б.Б. вимоги не визнає, просить застосувати строк позовної давності.

В обґрунтування відзиву на позов (а.с. 35-37) представником відповідача зазначено, що дійсно 19.04.1996 на ім`я покійного ОСОБА_4 було придбано житловий будинок з господарчими побудовами. З договору купівлі-продажу вбачається, що покупцем було придбано у власність глинобитний житловий будинок під літ. А-1, житловою пл. 19,3 кв.м., літню кухню Б, сарай В, вбиральню Г, водо колонку та огорожу № 1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Однак в ході розгляду справи № 211/7482/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом, представником ОСОБА_6 було надано до суду ряд документів, з яких вбачається, що такі житлові приміщення, які на час придбання майна у власність у 1996 році перебували у складі домоволодіння, а саме житловий будинок А-1, літня кухня Б, сарай В, вбиральня Г були знесені. Окрім того, в 2005 році, не виключено, що після розірвання шлюбу Між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , останнім було самочинно побудовано житловий будинок Ж-1, а також самочинно в інші періоди було побудовано гараж Д, погріб Е, вбиральню З. Вказана обставина замовчується представником, однак йому достеменно відома. Тому враховуючи, що представником позивача не надаються до суду на підтвердження своєї позиції жодні правовстановчі документи на майно, а саме житловий будинок Ж-1, гараж Д, погріб Е, вбиральню З, що розташовані по АДРЕСА_1 , заявлені вимоги не можуть бути задоволені. Крім того, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом прав власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України. Не може також бути задоволена вимога про припинення відповідачів права власності на 1/2 частку майна в порядку спадкування за законом після смерті їх батька, бо позивач не зазначає, яке право вона просить припинити та не враховує, що для відповідачів право власності на цю 1/2 частку ще не виникло, оскільки ними не отримано правоустановчі документи на нерухоме майно у вигляді житлового будинку та господарчих побудов. Тому просить в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи вимоги частини 1 статті 223 ЦПК України та надані учасниками справи заяви, суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно пунктів 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі Постанова) суд, вирішуючи спори між подружжям про майно, повинен встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне в нього на час розгляду справи, та те, що перебуває у третіх осіб.

Як встановлено судом, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 з 06 березня 1987 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який 13 жовтня 2005 року між ними розірвано (а.с. 11,12 копія свідоцтв).

19 квітня 1996 року на підставі договору купівлі-продажу, ОСОБА_4 було придбано глинобитний жилий будинок жил.пл.19,3 кв.м. під літ. А-1, літня кухня Б, сарай В, уборна Г, водо колонка І, забор № 1, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці пл. 600 кв.м., яка переходить до покупця в тимчасове користування (а.с. 13 копія договору).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 52 копія свідоцтва).

Після його смерті сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали свідоцтво від 04 вересня 2019 року про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_4 , на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:302:0012 площею всієї 0,1000 га в межах згідно з планом, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , по 1/2 частка вказаної земельної ділянки кожному (а.с. 10 копія свідоцтва).

Постановою державного нотаріуса від 14 серпня 2019 року у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на будинок АДРЕСА_1 , відповідачам відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на новостворене майно (а.с. 9 копія постанови).

Згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 18.08.2010, за вказаною адресою знаходиться самочинно збудоване майно: незавершений будівництвом житловий будинок Ж-1, готовністю 79%, гараж Д, погріб Е, вбиральня З (а.с. 14 копія витягу).

Згідно поданих матеріалів інвентаризаційної справи, в тому числі схематичного плану домоволодіння АДРЕСА_1 , за вказаною адресою було знесено житловий будинок "А-1", , сарай "В", літня кухня "Б", вбиральня "Г" та станом на 2005 р. збудовано житловий будинок « ОСОБА_7 (незавершене будівництво), гараж «Д» погріб «Е», вбиральня «З» (а.с. 131-161).

Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 3-21, складеного 23 березня 2021 року, відповідно до відомості про технічний стан нерухомого майна від 14.05.2019 за № 248873, складеної КП ДОР «Криворізьке БТІ» встановлено, що житловий будинок «А-1» загальною площею приміщень 39,5 кв.м., житловою площею 19,3 кв.м., літня кухня літ «Б», сарай літ «В», вбиральня літ «Г», водоколонка І знесено. Збудовано погріб літ «Е», навіс літ «И» - зазначені будівельні роботи не підлягають прийняттю в експлуатацію згідно постанови КМУ від 07.06.2017 № 406. Замовником не надано дозвільних документів на будівництво житлового будинку літ «Ж», гаража літ «Д». Відсоток готовності житлового будинку літ «Ж» складає 100%, гаражу літ «Д» складає 100%, погребу літ «Е» складає 100%, вбиральні літ «З» 100%. Кожна з перелічених будівель утворює приміщення, яке можливо експлуатувати по цільовому призначенню в повній мірі (а.с. 178-197 копія висновку).

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18.

Відповідно до статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Крім того, відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі статтею 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 та в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 454/1678/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 158/2404/13-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 488/3103/17-ц викладено правові висновки, згідно яких за позовом дружини, членів сім`ї забудовника, які спільно будували будинок, суд має право здійснити поділ об`єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

Згідно зі статтею 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Втручання у право власності може бути визнано обґрунтованим та здійсненим із дотриманням балансу інтересів подружжя у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що привели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у кожній конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх її обставин.

Істотність має визначальне значення, оскільки необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зазначила, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної власності, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальним правилом мають враховуватися здійснені капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не створюватиме підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт у такому разі не зазнає і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість особистого майна однієї зі сторін.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених витрат з боку іншого подружжя - невласника, однак не визнає їх істотними, то інший з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення вартості має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилася, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, невласника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, невласника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що за статтею 62 СК України не визнаються підставами для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя спричинить, непропорційне втручання у право власності на майно одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

Із системного аналізу норм статей 57, 60, 63, 66-68, 70 СК України випливає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від участі кожного з подружжя у її виникненні, і право визначати порядок здійснення права спільної сумісної власності та частки кожного з подружжя при поділі майна є рівними.

Ці вимоги застосовуються і у разі, якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилася у вартості, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, невласник, має право на відповідну частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов`язане з вкладенням у об`єкт особистої приватної власності спільних коштів подружжя за час шлюбу.

Разом з тим, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, щодо того, у якому саме стані готовності перебували житловий будинок та господарські споруди на момент розірвання шлюбу сторін, так як з наданих копій технічних документів бачається, що стан готовності житлового будинку у розмірі 79% , на які і посилається позивач було визначено станом на 2010 рік, у той час, як сторони розірвали шлюб 13.10.2005 р., а ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер. У наданому суду висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи № 3-21 зазначене питання не вирішувалось. Крім того, позивачем не надано доказів того, за чий саме рахунок та ким було здійснено будівництво спірного допомоловдіння до стану готовності 100 %.

Стосовно земельної ділянки, суд звертає увагу на наступне.

За життя ОСОБА_4 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення виконкому Криворізької міської Ради народних депутатів № 413 від 08.09.1999. Державний акт йому видано 04 січня 2000 року (а.с. 72,73 копії державного акту, витягу).

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації.

Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року № 4766, який набрав чинності 12 червня 2012 року.

Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності відповідними актами; акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, з урахуванням наведених змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався.

При цьому лише в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Вказані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 158/1016/16-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 352/1974/15-ц.

Отже, в порядку поділу майна подружжя не може бути визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку.

Так, як суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача про визнання за нею права власності на житловий будинок та земельну ділянку, то відповідно не має підстав для задоволення вимог про припинення права власності відповідачів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини першої статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 5,6 статті 81 ЦПК України).

Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 60,61,63, 70-73 СК України, ст..ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2022 року.

Суддя Н.Г.Середня