Постанова

від 09.10.2007 по справі 16/16/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/16/07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

09 жовтня 2007 р.                                                                                   № 16/16/07  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В. Овечкін  –головуючого,

Є. ЧерновВ. Цвігун

розглянув касаційну скаргуМиколаївського обласного благодійного фонду соціальної допомоги малозабезпеченим

на постановуОдеського апеляційного господарського суду  від 05 червня 2007 року

у справі№ 16/16/07 господарського суду Миколаївської області

за позовомМиколаївського обласного благодійного фонду соціальної допомоги малозабезпеченим

доМиколаївського обласного об'єднання сиріт

прозобов'язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 06.03.2007 (суддя: В.Фролов) позов про повернення майна з відповідального зберігання задоволено.

Рішення господарського суду мотивовано тими обставинами, що по накладній № 1277 від 31.12.2004 позивач передав відповідачу 10 комп'ютерів, принтер та модем, загальною вартістю 20130 грн. в тимчасове користування, які відповідач використовував не відповідно до призначення, тому позивач правомірно звернувся з вимогою про повернення майна з користування відповідача.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 (судді: О.Воронюк, Г.Єрмілов, В.Лашин) рішення господарського суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Апеляційна постанова мотивована тими обставинами, що обладнання позивачем було передано в якості благодійної допомоги, а не на зберігання,  правовідносини між сторонами не підпадають під ознаки договору зберіганням, так як обладнання передавалося для постійного користування.  

Позивач в касаційній скарзі просить апеляційну постанову скасувати, оскільки висновки апеляційної інстанції ґрунтуються на спотворених фактичних обставинах та доказах.

Скаржник вважає, що судом не взято до уваги обставини відсутності звіту чи виписки з нього чи іншого документа, що підтверджують реєстрацію обладнання відповідачем, натомість докази свідчать про облік обладнання у позивача; суд неправильно застосував ст. 13 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", оскільки обладнання передавалося відповідачу лише у користування, суд не вказав, на підставі якої норми права він дійшов висновку про передачу обладнання у власність чи постійне користування, суд порушив ст. 77 ГПК України, розглянувши справу без участі представника позивача, який не міг бути присутнім на судовому засіданні з поважних причин.      

Сторони не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги та вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та касаційної скарги, позивач вважає, що у відповідача існує обов'язок щодо повернення майна, яким останній користувався, однак знаходиться у нього на зберіганні.

Відповідно до норм глави 66 Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини із зберігання, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності; договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підтвердження своїх вимог посилається на накладну № 1277 від 31.12.2004, яка засвідчує отримання відповідачем від позивача відповідного обладнання. Разом з тим договору про зберігання зазначеного у накладній обладнання між сторонами не укладалося.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Накладна свідчить про отримання відповідного обладнання відповідачем від позивача, однак, не є належним свідченням виникнення правовідносин із зберігання. Будь-яких інших доказів передачі відповідачу відповідного обладнання на зберігання не наведено.  

За таких обставин касаційна інстанція погоджується з висновком апеляційного господарського суду про недоведеність позивачем своїх вимог, позаяк  факт передачі обладнання на зберігання належним чином не доведено.

Відповідно до ст. 43 ГПК України  наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи скаржника про те, що належним доказом передачі на зберігання відповідачу обладнання на зберігання є накладна перевірено апеляційною інстанцією та відхилено, як необґрунтоване, а тому додаткова оцінка  зазначених доказів не відноситься до юрисдикції касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові  господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази та додатково перевіряти докази.

Касаційна інстанція вважає юридичну оцінку, дану апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.

Виходячи з викладеного, керуючись  ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111  ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.06.2007  у справі № 16/16/07 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

Головуючий                                                                                             В. Овечкін                              

судді                                                                                                         Є. Чернов

                                                                                                             В. Цвігун