Постанова

від 21.09.2022 по справі 320/10791/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10791/21 Головуючий у 1 інстанції - Василенко Г.Ю.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у Київській області) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному державному реєстрі податкових накладних ГУ ДПС у Київській області про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості № 16505 від 05.02.2020;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області виключити ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» з переліку платників податків, які відповідають критеріям ризиковості платника податку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у Київській області) звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» (ідентифікаційний код: 41205449, місцезнаходження: 08173, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, село Ходосівка, вул. Феодосія Печерського, будинок 39, офіс 61) 10.03.2017 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Основний вид діяльності: КВЕД 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Позивач з 01.10.2017 має статус платника податку на додану вартість, про що свідчить витяг №1810134500633 з реєстру платників податку на додану вартість.

З матеріалів справи установлено, що 05.02.2020 ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» через електронний кабінет платника податків отримало рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 16505 згідно з яким на підставі пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1165, ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» включено до переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку відповідно до пункту 8 Критерії ризиковості платника податку.

Вважаючи вказане рішення ГУ ДПС у Київській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскаржуване рішення не містить жодної мотивації підстав та причин віднесення ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» до ризикових платників відповідно до п. 8 Критеріїв ризиковості платників податку, як і не містить доказів наявності податкової інформації, що свідчить про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником з посиланням на відповідні документи, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Так, апелянт викладає правові норми та стверджує про правомірність прийняття податковим органом оспорюваного позивачем рішення. Також, апелянт наполягає на тому, що позивач відповідає критеріям ризиковості платника, затверджених постановою КМУ від 11.12.2019 № 1165 і що ним не було отримано достатньої інформації для виключення з переліку ризикових платників. Крім того, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, що не було враховано судом першої інстанції.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта частково обгрунтованими, враховуючи наступне.

Завданням адміністративного судочинства, в силу ч. 1 ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Колегія суддів зауважує, що реалізація захисту порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду 1-ї інстанції, однак у межах часових рамок, визначених законодавцем.

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частинами 2, 3 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наведені норми встановлюють загальний строк звернення до адміністративного суду у публічно-правових спорах, однак, передбачаючи можливість встановлення строків звернення до суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, у т.ч. захисту порушеного права в судовому порядку, є ПК України.

За приписами п.56.1 ст.56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

З урахуванням строків давності, визначених ст.102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору (п.56.18 вказаної статті).

Водночас, п.56.19 ст.56 ПК України передбачено, що за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Як визначено п.102.1 ст.102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених п.102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 днів (2555 днів у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до ст.39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 ст.133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Застосування норм п.п.56.18,56.19 ст.56 та п.102.1 ст.102 ПК України в системному зв`язку дає підстави для висновку, що нормою п.56.18 ст.56 ПКУ встановлено спеціальний строк на оскарження платником податків податкових повідомлень-рішень та інших рішень про нарахування грошових зобов`язань.

У постанові від 24.04.2020 по справі №520/6895/19 Верховний Суд, застосовуючи наведені норми, зробив висновок, що законодавець в абз.1 п.56.18. ст.56 ПК України під висловом «інше рішення контролюючого органу» розумів рішення контролюючого органу, яке безпосередньо впливає на розмір грошового (податкового) зобов`язання платника податків.

Отже, положення ПК України не встановлюють спеціального строку звернення до суду з позовом про оскарження рішень контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а відтак, до позовів платників податків про визнання протиправними рішень контролюючого органу про відмову в реєстрації податкових накладних застосовуються загальні строки звернення до суду, визначені ст.122 КАС України, а не ПК України.

Саме такий підхід до розуміння норм права щодо строку звернення до суду з позовом про скасування рішення суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного із визначенням грошових зобов`язань, викладено у постанові Верховного Суду від 11.10.2019 у справі №640/20468/18.

При цьому, незважаючи на те, що судом сформульовано у вказаній постанові правовий висновок щодо строку оскарження у судовому порядку інших рішень контролюючих органів, що не стосуються нарахування грошових зобов`язань, за умови попереднього використання таким платником податків досудового порядку вирішення спору, це не змінює підхід до застосування строку звернення до суду з позовами про визнання протиправним рішення контролюючого органу у сфері оподаткування.

Таким чином, строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним рішення щодо неприйняття до реєстрації податкової накладної з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень як досудового порядку вирішення спору, становить 6 (шість) місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, і у постановах від 02.07.2020 у справі №1.380.2019.006119, від 20.11.2020 у справі №1.380.2019.006517, від 16.12.2020 у справі №520/3902/2020, від 12.02.2021 у справі №380/5397/20.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 23.04.2020 по справі №813/3756/17 досліджував питання строків звернення до адміністративного суду. Так, Верховний Суд зазначив, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, чи день вчинення дії, що оскаржуються, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.

Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Також, слід зазначити, що для цілей застосування правил ст. 122 КАС України «повинна була дізнатися» слід розуміти, зокрема у випадках, коли особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, що б дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу (службову адресу) поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали представник, працівники, партнери, близькі особи.

Як вже було зазначено вище, 05.02.2020 відповідачем було прийнято спірне рішення про відповідність/невідповідність платника податку на додану вартість критеріям ризиковості платника податку № 16505, згідно з яким на підставі пункту 6 Порядку зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1165, ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» включено до переліку платників податку, які відповідають критеріям ризиковості платника податку відповідно до пункту 8 Критерії ризиковості платника податку.

При цьому, колегія суддів наголошує, що про існування вказаного рішення № 16505 від 05.02.2020 ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА», а як наслідок про порушення своїх прав суб`єктом владних повноважень, дізналось відразу після його прийняття в електронному кабінеті системи електронного документообігу, тобто в той же день - 05.02.2020, що не заперечується позивачем та вірно встановлено судом першої інстанції.

В той же час, не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» звернулося з даним адміністративним позовом до суду першої інстанції лише 06.09.2021 (згідно штамту вхідної кориспонденції суду першої інстанції, а.с. 1), тобто поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною 2 статті 122 КАС України.

Отже, позивач, у даному випадку, фактично без поважних причин, своєчасно не скористався своїм правом на судовий захист шляхом оскарження неправомірного, на його думку, рішення відповідача у межах визначеного законом строку.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis, п.33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010р. у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; п.53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010р. у справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28.10.1998р. у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява №28090/95). Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (п.44 рішення ЄСПЛ від 28.10.1998р. «Osman v. the United Kingdom», заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19.06.2001р. «Kreuz v. Poland», заява №28249/95).

Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При цьому, одночасно необхідно зауважити, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

У відповідності до ч. 3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам:

1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;

2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019р. у справі № 826/17879/17.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач із заявою про поновлення пропущеного строку до суду 1-ї інстанції не звертався, а суд 1-ї інстанції, в свою чергу, відкривши провадження в даній справі цей факт не виявив, чим допустив процесуальну помилку.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що позивачем, у даному випадку, було без поважних причин пропущено встановлений процесуальним законом шестимісячний строк на звернення до суду із даними позовними вимогами, у зв`язку із чим, адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та прийняти нове рішення про залишення позову без розгляду, оскільки судом першої інстанції порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (правонаступник Головного управління Державної податкової служби у Київській області) - задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2022 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛОВИЙ КОМПЛЕКС «ВЛАСНА» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.