Рішення

від 21.09.2022 по справі 925/380/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 року Справа № 925/380/22

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Васяновича А.В.,

секретар судового засідання Масленнікова С.В.,

за участі представників сторін:

від позивача Поліщук В.А. адвокат,

від відповідача Русенко В.Ю. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс ЦІС,

м. Біля Церква, Київської області

до товариства з обмеженою відповідальністю Дзензелівське,

с. Іваньки, Уманського району, Черкаської області

про стягнення 364 162 грн. 01 коп.,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Імпульс ЦІС до товариства з обмеженою відповідальністю Дзензелівське про стягнення з відповідача 350 475 грн. 20 коп. заборгованості, а саме: 305 015 грн. 00 коп. основного боргу, 9 150 грн. 45 коп. штрафу, 2 281 грн. 35 коп. 3% річних, 18 819 грн. 43 коп. інфляційних втрат, а також 15 208 грн. 97 коп. 20% річних, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору постачання №21/11 від 26 листопада 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 10 травня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 09 червня 2022 року.

23 травня 2022 року від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 364 162 грн. 01 коп., а саме: 305 015 грн. 00 коп. основного боргу, 9 150 грн. 45 коп. штрафу, 2 757 грн. 67 коп. 3% річних, 28 854 грн. 42 коп. інфляційних втрат, а також 18 384 грн. 47 коп. 20% річних.

Ухвалою суду від 09 червня 2022 року заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято до розгляду. Відкладено підготовче засідання на 10 год. 00 хв. 05 липня 2022 року.

Ухвалою суду від 05 липня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 10 год. 30 хв. 02 серпня 2022 року.

У судовому засіданні, яке відбулося 02 серпня 2022 року, суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 21 вересня 2022 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначав, що суму основного боргу відповідачем сплачено повністю.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу, 3% річних, інфляційних втрат та 20% річних за період з 24 лютого 2022 року по 22 квітня 2022 року не можуть бути задоволені судом, так як в цей період діяли обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), засвідчені Торгово-промисловою палатою України, під час дії яких відповідач звільняється від відповідальності згідно умов договору та положень чинного законодавства.

Відповідач також не погоджується із вимогами позивача про стягнення 20% річних за користування чужими коштами, нарахованими позивачем за період з 22 січня 2022 року по 24 лютого 2022 року, оскільки законодавцем розмежовано поняття відсотки за правомірне користування чужими грошовими коштами, що передбачено статтею 536 ЦК України, та відсотки за неправомірне користування боржником грошовими коштами, при чому останні відсотки кваліфіковано саме як плату боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнення якої врегульовано ч.2 ст. 625 ЦК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 536 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.

Виходячи з цього, а також враховуючи, що позивач подав позов у саме у зв`язку з неправомірним користуванням відповідачем грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання, в даному випадку до стягнення з відповідача підлягають три проценти річних від простроченої суми, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Окрім того, відповідач також частково не погоджується із вимогами позивача про стягнення з відповідача штрафу, так як він нарахований позивачем не в спосіб, передбачений п. 6.2 договору.

В зв`язку з цим, відповідач надав суду контррозрахунок штрафу, 3% річних та інфляційних втрат за період з 22 січня 2022 року по 24 лютого 2022 року.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просив суд позов задовольнити частково та стягнути 852 грн. 37 коп. штрафу, 852 грн. 37 коп. 3% річних та 4 880 грн. 24 коп. інфляційних втрат.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами викладеними у відзиві та вказує, що не підтримує позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 305 015, 00 грн., які були сплачені після звернення позивача до суду.

Позивач просить суд стягнути з відповідача у відповідності до ч.3 ст.130 ГПК України понесені судові витрати (сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу) у зв`язку із заявленням позовної вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 305 015,00 грн. (яка була задоволена відповідачем після пред`явлення позову).

Також позивач вказує, що свою господарську діяльність товариство з обмеженою відповідальністю Дзензелівське здійснює в селі Іваньки, Уманського (Маньківського) району, Черкаської області.

Будь - яких військових дій на цій території починаючи з 24 лютого 2022 року і до цього часу не проводилось, а тому у відповідача не було об`єктивних причин, які перешкоджали йому розрахуватися за поставлений товар, строк оплати якого настав 22 січня 2022 року.

Відповідач не надає жодних доказів неможливості виконання зобов`язання у строки, встановлені договором, також не надає сертифікату Торгово-промислової палати про настання форс - мажорних обставин.

Позивач вважає, що розрахунок штрафу здійснено вірно, а також вказує, що має право на стягнення з відповідача 20% річних.

Також позивач вказує, що оскільки інформацію про погашення суми основного боргу було отримано лише 18 травня 2022 року, то в заяві про збільшення позовних вимог частково невірно визначено боргові періоди та суми заборгованості в ці періоди.

У зв`язку з чим позивачем було наведено нові розрахунки, з урахуванням погашення сум основного боргу 30 000 грн. 04 травня 2022 року та 275 015 грн. 11 травня 2022 року.

У запереченні відповідач не погоджується з клопотанням позивача про стягнення у відповідності до ч. 3 ст. 130 ГПК України понесених судових витрат, оскільки ухвалу Господарського суду Черкаської області від 10 травня 2022 року про відкриття провадження у справі відповідач отримав засобами поштового зв`язку 12 травня 2022 року.

Таким чином відповідач вважає, що здійснив погашення основного боргу в добровільному порядку до того моменту, коли дізнався про пред`явлення позову, а тому вважає, що твердження позивача стосовно того, що відповідач задовольнив його вимоги в частині сплати основного боргу після пред`явлення позову, є помилковими та необґрунтованими.

Виходячи з викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат в частині сплаченої суми основного боргу.

Твердження позивача про те, що відповідач здійснює господарську діяльність в с. Іваньки і будь-яких військових дій на цій території не проводилося, відповідач вважає помилковим, оскільки Торгово-промислова палата України своїм листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 засвідчила як форс-мажорну обставину військову агресію Російської Федерації проти України на всій території України, незалежно від того чи ведуться бойові дії.

Водночас відповідач вказує, що здійснює свою господарську діяльність на всій території України, а не тільки в селі Іваньки Уманського (Маньківського) району, як зазначає позивач.

Окрім того, вказаний лист Торгово-промислової палати України опублікований на її офіційному веб-сайті і адресований Всім, кого це стосується, а тому він є загальновідомим і у відповідача немає необхідності надавати додаткові докази на підтвердження існування форс-мажорних обставин.

В судовому засіданні, яке відбулося 21 вересня 2022 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/380/22.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач в обґрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі договору постачання №21/11 від 26 листопада 2021 року поставив відповідачу товар на умовах визначених договором, проте відповідач зобов`язання щодо оплати поставленого йому товару виконав лише частково, у зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача 305 015 грн. 00 коп. основного боргу, на підставі п. 6.2. договору - 9 150 грн. 45 коп. штрафу та 18 384 грн. 47 коп. 20% річних, а також 2 757 грн. 67 коп. 3% річних та 28 854 грн. 42 коп. інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено, що 26 листопада 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю Імпульс ЦІС (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Дзензелівське (покупець) було укладеного договір постачання №21/11.

Згідно п.1.1 вищевказаного договору постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі поставити покупцеві продукцію, що називається надалі товар згідно підписаної сторонами специфікації до договору, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити вказаний товар.

Найменування, одиниці виміру, термін поставки, ціна за одиницю, загальна кількість і вартість товару, що є предметом поставки за цим договором визначаються специфікацією до цього договору (Додаток №1), яка є його додатком і невід`ємною частиною.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п.1 Специфікації №1 (Додаток №1 до договору) сторони визначили найменування товару - станок для обробки копит в кількості 1 шт., термін виготовлення 30 діб, ціна за одиницю товару (без ПДВ) 295 845,83, ціна за одиницю товару (з ПДВ) 355 015, 00 грн., загальна вартість товару з урахуванням ПДВ становить 355 015, 00 грн.

Згідно п.3 Специфікації №1 термін виготовлення становить 30 календарних днів з моменту отримання передоплати, а п. 4 встановлено, що розрахунки за обладнання за цим договором проводяться банківським переказом на розрахунковий рахунок постачальника: 50 000 грн. передоплата для запуску виробництва; 305 015,00 грн. після відвантаження товару протягом 30 календарних днів.

29 листопада 2021 року відповідач перерахував на рахунок позивача 50 000 грн. передоплати, що підтверджується копією платіжного доручення №22751 від 29 листопада 2021 року.

22 грудня 2021 року позивачем було поставлено відповідачу станок для чистки копит ВРХ із сервісною ручкою, КРВ 5 РРЕ, що підтверджується копіями видаткової накладної №507 від 22 грудня 2021 року та актом приймання - передачі товару від 22 грудня 2021 року.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, з урахуванням умов п. 4 Специфікації строк оплати поставленого товару настав 21 січня 2022 року.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідачем всупереч ч. 1 ст. 74, ст. 76, 77 ГПК України не було доведено факту своєчасного та повного здійснення, на підставі умов договору поставки, розрахунку з позивачем за поставлений товар.

Позивач звернувся до суду з позовом 02 травня 2022 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті (а.с. 19).

Відповідачем після звернення позивача до суду з позовом було сплачено 30 000 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення від 04 травня 2022 року №24279 та 275 015 грн. 00 коп., що підтверджується копією платіжного доручення від 11 травня 2022 року №24334.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідачем було сплачено позивачу 305 015 грн. 00 коп. після звернення позивача до суду, то провадження у справі в цій частині слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Згідно п.6.2 договору, за прострочення здійснення оплати вартості товару, покупець несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 3% від вартості неоплаченого товару за кожен день затримки, але не більше 50% вартості неоплаченого товару, і відшкодовує постачальнику відсотки за користування чужими коштами з розрахунку 20% річних.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 9 150 грн. 45 коп. штрафу, що складає 3% від суми боргу в розмірі 305 015 грн. 00 коп.

Згідно ч.2. ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Позивач здійснив одноразово (а не за кожен день прострочення) нарахування неустойки у вигляді штрафу у встановленому в договорі відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов`язання, що узгоджується з ч.2 ст.549 ЦК України, а тому позов в цій частині підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначеної статті Закону проценти є платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, проте, не інший спосіб їх обчислення.

Згідно з пунктом 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Як вже зазначалося вище, умовами договору передбачено сплату процентів в розмірі 20% річних саме за прострочення здійснення оплати вартості товару.

Тобто за неправомірне користування чужими грошовими коштами сторони дійшли згоди про зміну процентної ставки, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення 18 384 грн. 47 коп. 20% річних, нарахованих за період з 22 січня 2022 року по 11 травня 2022 року на суму основного боргу в розмірі 305 015 грн. 00 коп.

Водночас розрахунок 20% річних здійснено позивачем не вірно.

Так за період з 22 січня 2022 року по 03 травня 2022 року розмір 20% річних нарахованих на суму боргу 305 015 грн. 00 коп. складає 16 880 грн. 28 коп.

За період з 04 травня 2022 року по 10 травня 2022 року розмір 20% річних нарахованих на суму боргу 275 015 грн. 00 коп. складає 904 грн. 16 коп.

Отже, з урахуванням вищенаведеного розрахунку з відповідача підлягає стягненню 17 784 грн. 44 коп. 20% річних, а в решті вимог про стягнення 20% річних слід відмовити.

Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст.625 ЦК України додатково 3% річних в розмірі 2 757 грн. 67 коп. задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 625 ЦК України позивачем заявлено вимогу про стягнення 28 854 грн. 42 коп. інфляційних втрат нарахованих за період з лютого по квітень 2022 року.

Так, за період з 22 січня 2022 року по 03 травня 2022 року розмір інфляційних втрат нарахований за суму боргу 305 015 грн. 00 коп. складає 28 864 грн. 58 коп.

Розмір інфляційних втрат за період з 04 травня по 10 травня 2022 року не розраховувався, оскільки час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця, тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується (постанова ВС від 20 листопада 2020 року по справі № 910/13071/19).

Оскільки інфляційні втрати нараховані позивачем в меншому розмірі, не зважаючи на сплату відповідачем основного боргу, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 28 854 грн. 42 коп. інфляційних втрат.

Щодо доводів відповідача про настання форс-мажорних обставин судом враховано наступне:

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 2 т. 217 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Верховний Суд у своїй постанові від 21 липня 2021 року зі справи №912/3323/20 зазначив, що відсутність коштів на виконання зобов`язання не є підставою для звільнення від відповідальності в розумінні ч. 2 ст. 617 ЦК України та ч.2 ст.218 ГК України.

Крім того, строк виконання зобов`язання настав до 24 лютого 2022 року, а тому доводи відповідача з цього питання суд відхиляє.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Водночас, як зазначалося вище, позивач також просив суд стягнути з відповідача відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України понесені судові витрати (сплачений судовий збір та витрати на правничу допомогу) в частині вимог про стягнення основного боргу, оскільки задоволення вимог позивача на суму 305 015 грн. 00 коп. відбулося після пред`явлення позову.

Згідно ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Оскільки судом було встановлено, що позивач звернувся до суду 02 травня 2022 року, то відповідачем було сплачено суму основного боргу вже після звернення позивача до суду.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне покласти на відповідача понесені позивачем витрати за розгляд судом вимог в цій частині.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування 18 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Згідно ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат враховується наступне:

розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.1. договору про надання правничої допомоги №1/04 від 20 квітня 2022 року укладеного між позивачем та адвокатським об`єднанням Поліщук та партнери визначено, що за надання правничої допомоги, передбаченої п. 1.1. цього договору, клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар в сумі 18 000 грн. 00 коп. Розмір гонорару є фіксований.

В акті надання правничих послуг від 02 серпня 2022 року згідно договору про надання правничої допомоги №1/04 від 20 квітня 2022 року визначено перелік наданих адвокатським бюро позивачу правничих послуг.

В пункті 1.18 акту вказано, що вартість правничих послуг є фіксованою та становить 18 000 грн. 00 коп. без ПДВ, які були сплачені 20 квітня 2022 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено адвокатському об`єднанню 18 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджується копією виписки по особовому рахунку від 20 квітня 2022 року.

За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 ч. 1 ст. 1 Закону).

Відповідно до ст. 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону).

При встановленні розміру гонорару відповідно до ч. 3 ст. 30 Закону врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

За ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Ніколова проти Болгарії та Єчюс проти Литви, пункти 79 і 112 відповідно).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Частина 4 ст. 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Від відповідача не надходило до суду заяв (заперечень) щодо неспівмірності витрат позивача на послуги адвоката, а також не надходило клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача.

Доводи відповідача про зловживання представником позивача своїми процесуальними правами є помилковими та судом відхиляються.

Крім того матеріали справи не містять доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності із значенням справи для позивача, а загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі розміру гонорару адвоката.

Таким чином з відповідача підлягає стягненню 17 834 грн. 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог та положень ч.3 ст.130 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. 129, ч. 3 ст. 130, п. 2 ч. 1 ст. 231, ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Провадження у справі №925/380/22 в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 305 015 грн. 00 коп. - закрити.

3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Дзензелівське, вул. Соборна,3, с. Іваньки, Уманського району, Черкаської області, ідентифікаційний код 32837429 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Імпульс ЦІС, вул. Івана Мазепи, 81 а, кв. 13, м. Біла Церква, Київської області, ідентифікаційний код 42958727 9 150 грн. 45 коп. штрафу, 28 854 грн. 42 коп. інфляційних втрат, 17 784 грн. 44 коп. 20% річних, 5 412 грн. 17 коп. судового збору та 17 834 грн. 40 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4.В решті вимог в позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 26 вересня 2022 року.

Суддя А.В.Васянович